Сайт душпастиря Павла

Зміст

КНИГА ЗЛАГОДИ
Віросповідання і вчення Лютеранської Церкви.

ВЕЛИКИЙ КАТЕХІЗИС Мартіна Лютера

Перехід

Частина п'ята

ПРО ТАЇНСТВО ВІВТАРЯ

Так cамо як ми чули про Святе Хрищення, так само ми мусимо поговорити і про інше Таїнство, а саме – нам слід розглянути наступні три питання: Що це таке? Які його благословення [яка від нього користь]? Хто його приймає? І все це міститься в словах, котрими Христос запровадив дане Таїнство,
і котрі кожен, хто хоче бути християнином і приходити до Причастя, мусить знати. Бо ми не бажаємо допускати до Причастя і давати його тим людям, котрі не знають, що вони прагнуть [цим] отримати, чи чому вони приходять [до Причастя]. Слова ж ці такі:
“Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене! А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене”.
Тут ми також не збираємося встрявати в суперечки і дебати з наклепниками і богозневажниками, що перекручують дане Таїнство, але прагнемо, перш за все, пізнати (як і у розділі про Хрищення) те, що має першочергове значення, а саме – що суттю всього цього Таїнства є Слово і запровадження, чи заповідь Божа. Бо дане Таїнство не було винайдене чи запроваджене у вжиток якоюсь людиною, але запроваджене Христом, без всякої людської участі у цім ділі.
І як Десять Заповідей, молитва “Отче наш” і Апостольський Символ Віри зберігають свою суть і вартісність, незважаючи на те, що ви ніколи не виконуєте, не молитеся і не віруєте в них, так і це стародавнє і шановане Таїнство залишається непохитним, нічого не втрачає і анітрошки не маліє, навіть якщо ви використовуєте і відправляєте його негідно.
Чи ви гадаєте, що Бог погодиться змінити Свою постанову, підлаштовуючи її під те, що ви чините і у що ви віруєте? Бо ж в усіх людських ділах все залишається таким, яким Бог сотворив і учинив це, незалежно від того, як ми використовуємо чи застосовуємо це по відношенню до себе.
Про це необхідно твердити постійно і твердо, бо таким чином можливо відкинути і заперечити балаканину майже усіх фанатів. Бо вони розглядають Таїнства, як щось-таке, що стоїть збоку і не пов’язане із Словом Божим, тобто як щось-таке, що чинимо ми самі.
Отже, що ж таке Таїнство Вівтаря?
Відповідь така: Це правдиве Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, що міститься у хлібові і вині, і що є під виглядом хліба і вина, котрі нам, християнам, заповідано Словом Христовим їсти й пити.
І як ми казали про Хрищення, що це не просто вода, так і тут ми кажемо, що Причастя – це хліб і вино, але не лише хліб і вино, що подібні до того хліба і вина, котрі зазвичай подаються на стіл, але це хліб і вино, що містяться в Слові Божім і об’єднані з Ним.
І саме Слово Боже (кажу я вам) робить Таїнство Таїнством – так, що це не просто хліб і вино, але є і називається Тілом і Кров’ю Христовими. Бо сказано: Accedat verbum ad elementum et fit sacramentum – тобто: “Коли Слово додається до якоїсь природньої [матеріальної] субстанції, вона стає Таїнством”. Це висловлювання Святого Августина настільки витончене і вірне, що навряд чи він зміг би сказати щось краще. Слово Боже, мусить творити Таїнство з матеріальної субстанції, в протилежному ж випадку остання залишається лише матеріальною субстанцією і більше нічим іншим.
Отже, це не слово наказу якогось князя чи імператора, але Слово Його [Божественної] Величності, до стіп Якого мусять впасти всі творіння, підтверджуючи і погоджуючись з усім, що Він каже, і приймаючи це з цілковитою шаною, страхом і покорою.
Цим Словом ви можете зміцнювати ваше сумління, кажучи: “Якщо сто тисяч демонів, разом з усіма фанатами, вигукнуть в один голос: “Як можуть хліб і вино бути Тілом і Кров’ю Христовими?” – тощо, я знаю, що усі духівники і вчені разом узяті не мають тієї мудрості, котра міститься навіть у одному мізинчику Його Божественної Величності.
Отже тут присутнє Слово Христове: “Прийміть, споживайте, це Тіло Моє… Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту…” тощо. На цьому ми перебуваємо і хотіли би поглянути на тих, хто намагається навчати Його змінювати те, що Він сказав.
Дійсно правда, що якщо ви відкидаєте Слово, чи розглядаєте його без Слова, то ви маєте не що інше, як просто хліб і вино. Але якщо до них додано Слово, як це і мусить бути, то ним ви маєте правдиве Тіло і Кров Христові. Бо як вуста Христові промовляють про це, так воно і є, оскільки Він ніколи не обманює і нікого не вводить в оману”.
Тому легко відповісти на різноманітні запитання, що ставлять людей у замішання в даний час – наприклад: “Чи може навіть порочний священик служити і відправляти Таїнство?” – і інші запитання, на кшталт цього.
Бо тут ми приходимо до висновку і стверджуємо – навіть якщо відвертий негідник приймає чи відправляє Причастя, це Таїнство залишається правдивим, тобто людина споживає правдиве Тіло і правдиву Кров Христові, так само, як у випадку, коли воно [споживається чи] відправляється належним чином. Бо воно засноване не на святості людей, але на Слові Божому. І як жоден святий на землі, жоден ангел на небі не може перетворити хліб і вино в Тіло і Кров Христові, так і ніхто не може змінити чи переробити його [Причастя], навіть якщо його використовують негідно.
Бо Слово, через яке це стало Причастям і було запроваджене, не стає фальшивим через людину чи її невір’я. Бо Бог не каже: “Якщо ви віруєте чи гідні, то споживайте Моє Тіло і Мою Кров, але Він каже: “Візьміть, споживайте,…Пийте…усі”, “Це є Тіло Моє…Це є Кров Моя…” І також: “Це чиніть…”а саме – те, що я роблю зараз, запроваджую, даю і зобов’язую вас споживати).
Це рівнозначно тому, щоб сказати: “неважливо, гідні ви чи негідні, ви маєте тут Його Тіло і Кров силою і чеснотою цих слів, котрі додаються до хліба і вина”.
Зверніть увагу і запам’ятайте це добре. Бо на ці слова спираються всі наші засади, весь наш захист і запобігання від усіх хиб і помилок, котрі будь-коли виникали чи ще можуть виникнути.
Отже ми стисло розглянули перше питання, що належить до сутності Причастя. Тепер заглянемо трохи далі і розглянемо питання про дієвість і благословеннях, через котрі, фактично, це Таїнство було запроваджене. Це питання також є одним з найнеобхідніших для того, щоб ми могли знати – що нам слід шукати і прагнути отримати від цього Таїнства.
І це очевидно випливає зі слів, котрими ми щойно згадували: “… це Тіло Моє, що ЗА ВАС ламається. Це Кров Моя Нового Заповіту, що ЗА БАГАТЬОХ проливається на відпущення гріхів…”
Якщо висловлюватися небагатослівно, це те само, що сказати: “Ми приходимо до Причастя тому, що в ньому ми отримуємо такий скарб, котрим і в котрому ми знаходимо відпущення гріхів”. Чому? Тому, що при цьому промовляються слова, що дають нам це. Бо для того Він зобов’язує мене їсти й пити [Тіло і Кров Христові], щоб це Таїнство могло належати мені і бути мені корисним [бути моїм благословенням] , як тверда обіцянка і символ скарбу, та, як той самий скарб, котрий призначено для мене, щоби протистояти моїм гріхам, смерті і усякому нещастю.
З цієї причини воно [Причастя] дійсно назване поживою для душі, що живить і зміцнює нову людину. Бо через Хрищення ми народжуємося знову [народжуємося згори]. Але, як ми вже казали в людині все-таки залишається стара, розбещена природа тіла і крові, і існує так багато перепон і спокус диявола і світу, що ми часто втомлюємося, знесилюємося, а іноді також спотикаємося.
Отже, Причастя дане для щоденної їжі та підтримки, щоб віра могла підбадьорюватися і міцніти, щоб не відпасти у цій битві, але навіть ставати все міцнішою і міцнішою.
Бо нове життя мусить так скеровуватися таким чином, щоб вона (віра) постійно росла і розвивалася.
Але їй доводиться випробовувати великий спротив. Бо диявол – це розлючений ворог, котрий, бачачи, що ми протистоїмо йому і атакуємо стару людину, і що він не може перевернути нас силою, починає підкрадатися і підступати з усіх боків, використовує усі засоби і хитромудрі способи і не відстає, доки, врешті-решт, не стомить нас – так, що ми або відрікаємося від своєї віри, або опускаємо руки і стаємо млявими чи нетерплячими і роздратованими.
Отже, саме з цією метою тут дано утіху – щоб серце, що відчуває, що тягар стає надто тяжкий, могло отримати нову силу і підтримку.
Але тут наші мудрі духівники – ці розумники – втішають себе, виявляють усе своє “високе мистецтво” і всю свою “мудрість”, волаючи щоб усі чули: “Як можуть хліб і вино прощати гріхи чи покріпляти віру?” Хоча вони чують і знають, що ми не кажемо цього про хліб і вино, тому що сам по собі хліб – це просто хліб, але ми говоримо про такий хліб і вино, котрі є Тілом і Кров’ю Христовими, і до котрих додано слова [постанови]. Це, стверджуємо ми, воістину є скарбом, через котрий віднаходиться таке прощення.
І єдиний шлях, котрим воно передається і присвоюється нам, міститься в словах (“за вас ламається”, “за вас проливається”). Бо в них ви маєте, як підтвердження того, що вони даються вам, як скарб і дар.
Отже, Тіло Христове ніколи не може бути безплідним і марним, нічого не виробляючим і таким що не приносить ніякої користі. Одначе, яким би не був скарб сам по собі, він мусить бути вміщений в Слові і піднесений нам, в протилежному випадку ми ніколи не зможемо пізнати чи знайти Його.
Тому, коли кажуть, що Тіло і Кров Христові не підносяться нам [не ламається і не проливається за нас] при відправі Причастя, а відповідно, ми не отримуємо прощення гріхів під час цього Таїнства – це також марні і порожні слова. Бо хоч діла [викуплення] звершена, і прощення гріхів здобуте на хресті, все ж воно не може досягти нас якимось іншим шляхом, окрім Слова. Бо щоб ми, в протилежному випадку, знали про те, що це досягнене і дається нам, якщо б це не викладалося нам через проповіді чи промовленого Слова? Звідки б знали люди про спасіння, як вони його осягнули б і застосували б до себе, якби вони не покладалися б на Писання і не увірували в Євангеліє?
Але тепер усе Євангеліє і Член Символу Віри: “Вірую в Духа Святого; в єдину, святу, Християнську Церкву; в спільноту святих; прощення гріхів…” – через слово втілюється в це Таїнство і надаються нам. Тому чому ж ми повинні дозволяти відривати цей скарб від Таїнства, коли наші опоненти змушені визнати, що це – ті само слова, котрі ми чуємо звідусіль у Євангелії, і вони не можуть сказати, що ці слова, що прамовлені під час відправлення Причастя, марні – так само, як вони не сміють сказати, що все Євангеліє чи Слово Боже не має відношення до цього Таїнства і марне?
Таким чином ми тепер маємо ціле Таїнство, як щодо того, що воно саме по собі являє, так і те, що воно нам дає і які благословення приносить. Тепер нам слід також розглянути питання про те, хто є людиною, що приймає цю силу і це благословення. На це можна відповісти кількома словами, так само, як ми відповідали, коли розглядали вище питання про Хрищення і інші питання – кожен, віруючий в те, що слова [постанови] проголошують, і в те, що вони нам приносять [по-правді приймає силу і благословення Причастя]. Бо вони промовляються чи проголошуються не камінню і не колодам, але тим, хто їх чує. Їм [тим хто чує] Він каже: “Прийміть, споживайте…”
І, оскільки, Він пропонує і обіцяє прощення гріхів, воно не може бути прийняте інакше як вірою. Цієї віри Він Сам вимагає в Слові, кажучи: “…за вас ламається, …за багатьох проливається…” Цим Він ніби стверджує: “Я даю це і зобов’язую вас споживати й пити, щоб ви могли претендувати на це як на своє і користуватися цим”.
Отже, кожен, що приймає ці слова і віруючий, що проголошене ними є істиною, має це[приймає благословення Причастя]. Той же, хто не вірує в це, не має нічого, оскільки він дозволяє, що це пропонувалося йому марно, і відмовляється від використання такого спасаючого добра. Скарб дійсно неприхований [доступний] і вміщений перед дверима кожної людини, та воно покладене прямо йому на стіл, та необхідно, щоб він також вимагав його і мав тверду віру, що все є саме таким, як стверджують слова [запровадження].
В цьому й полягає усе християнське підготування до гідного отримання Причастя. Бо, оскільки даний скарб цілковито і повністю представляється в словах [постанови], воно не може бути осягнутим і застосованим інакше як серцем. Бо такий дар і зовнішній скарб не можуть бути захоплені рукою і затиснені в кулак.
Піст, молитва тощо, дійсно можуть послуговувати зовнішнім приготуванням і засобом навчання дітей, щоб тіло було загнуздане і мало належне шанування до Тіла і Крові Христових. Та все-таки тіло не може вхопити і застосувати до себе те, що дається при відправі Причастя. Але це здійснюється вірою в серці, вірою, котра розрізняє цей скарб і прагне його.
Сказаного вище цілком достатньо для стислого настановлення про те, що являє собою дане Таїнство у загальних рисах. Все інше, що необхідно сказати про це, можна розглянути іншим разом.
На завершення, оскільки тепер ми володіємо правдивим розумінням [того, що таке Причастя] і вченням про це Таїнство, життєво необхідні проповідь і напучення про те, що б люди не дозволяли цьому скарбові, що щоденно дається серед християн, проходити повз них непоміченим, тобто щоб ті, хто вважає себе християнами, з готовністю споживали це гідне шанування Таїнство [якомога] частіше.
Бо ми помічаємо, що люди виявляють лінощі і байдужість по відношенню до нього. І існує величезна кількість людей, котрі слухають Євангеліє а потім – оскільки навіженість Папи відмінене, і ми звільнені від його законів і примусу – ходять цілий рік, два, три, а то й більше, без Причастя, ніби вони є такими міцними християнами, що не потребують більше цього Таїнства.
Дехто дозволяє собі утримуватися і ухилятися [від Причастя] під приводом нашого вчення, що ніхто не повинен приходити до причастя, окрім тих хто відчуває голод і спрагу, котрі мусять наполегливо спонукати їх до цього. Декотрі стверджують, що це діла добровільна, а не примусова, і що достатньо того, що вони просто вірують, не приходячи до Причастя. І в більшості випадків вони заходять так далеко, що (в своїх серцях) грубіють і, врешті решт, починають зневажливо ставитися як до Таїнства Вівтаря так і до Слова Божого.
Отже, дійсно, як ми вже казали, нікого ні в якому разі не можна примушувати чи силувати [приходити до Причастя], щоб нам не запровадити нового способу умертвлювання душ. Все-таки, повинно бути відомим, що люди, котрі утримуються і ухиляються від Таїнства на протязі довшого часу, не повинні [не можуть] вважатися християнами. Бо Христос заповідав ставитися до цього Таїнства не як до театрального дійства, але пропонував Своїм християнам споживати і пити [Тіло і Кров], роблячи це на спомин про Нього.
І насправді, ті, хто є справжніми християнами і поціновують Таїнство, як коштовне і святе дійство, спонукають себе до його споживання. Але все-таки, для того, щоб малоосвічені і немічні люди, котрі також хотіли б бути християнами, були б більше схильні до розгляду причини і необхідності [отримання Причастя], ми приділимо даному питанню трохи уваги.
Бо як у інших питаннях, що належать до віри, любові і терпіння, недостатньо лише навчати і настановляти, але необхідно також щоденно навчати, так і тут необхідно повсякчасно проповідувати, щоб у людей не з’явилася апатія і байдужість [до даного Таїнства], оскільки ми знаємо і відчуваємо, що диявол повсякчас, усіма своїми силами протистоїть, відводить геть і відмовляє від цього, як і від усього, що чинить християнин.
Перш за все, ми маємо зрозумілий текст із правдивих слів Христових: “Це робіть на спомин про Мене!” Ці слова заповідають і зобов’язують кожного, хто прагне бути християнином, використовувати і приймати дане Таїнство. Тому кожен, хто вважається учнем Христа, до котрих Він тут і звертається, також мусить вважати на ці слова і дотримуватися цього – не з примусу, коли його змушуватимуть люди, але через покірність Господу Ісусу Христу і щоби догодити Йому.
Якщо ж ви кажете: “Але до цього додаються слова: “… коли тільки будете …”- тому, мовляв, Він нікого не примушує, але залишає це на наш розсуд”,
то відповідь така: “Це так, одначе ніде [в Біблії] не написано, що нам ніколи не слід цього робити”. Так, саме з того, що Він промовляє слова: “… коли тільки будете…” випливає, що ми повинні робити це часто. І це додається з тієї причини, що Він бажає, щоб ми отримували дане Таїнство добровільно і вільно, не будучи прив’язаними до якогось певного часу, як, наприклад, чиниться, коли юдеї святкують Пасху, котру вони зобов’язані споживати лише один раз у рік, лише в чотирнадцятий день першого повного місяця, ввечері, і цей день їм (було) заборонялося змінювати. Цими словами Він ніби каже: “Я запроваджую для вас Пасху, чи Вечерю, котру вам слід провадити не лише раз на рік, в даний, конкретний вечір, але часто – там і тоді, де і коли ви цього забажаєте, відповідно можливостям і потребам кожного з вас, без прив’язування до якогось конкретного місця чи часу”.
Хоча, згодом, Папа перекрутив це все і знову зробив з Причастя якесь юдейське свято.
Отже, ви розумієте, що споживання Причастя зовсім не було покинуте на ваш власний розсуд – так, щоб ви могли нехтувати ним. Бо зневажливим ставленням [до Причастя] я називаю ситуацію, коли людина дозволяє собі на протязі тривалого часу ухилятися від нього, і коли вона, хоча ніщо йому не заважає скористатися (ще) більшою свободою і взагалі не бути християнином, ні у що не вірувати і не молитися. Бо одне [Причастя] також заповідане Христом, як і друге [вірити і молитися]. Але, якщо ви бажаєте бути християнином, то мусите час від часу згадувати і виконувати цю заповідь.
Тому що заповідь ця мусить спонукати вас до випробовування себе, коли ви думаєте: “Що ж це я за християнин? Якщо я є таким, то я, звісно, повинен мати хоча б малесеньке прагнення до виконання того, що мій Господь заповідав [мені] чинити”.
І дійсно, через те, що ми маємо настільки негативне ставлення до Причастя, легко зрозуміти, якими християнами ми були б у часи папства, а саме – що ми споживали Таїнство лише з примусу і зі страху перед людським наказом, без усякої [внутрішньої] прихильності і любові, ніколи не беручи до уваги заповідь Христову.
Але ми ніколи не примушуємо нікого [приходити до Причастя], так само нікому не слід цього робити для того, щоб прислужитися чи вгодити нам. Однак вас мусить спонукати і приневолювати саме по собі те, що Він бажає цього, і що Йому це угодне, Ви не повинні відчувати, що люди примушують вас до віри чи до якогось доброго діла. Ми лише говоримо вам про те, що вам слід було б робити, лише напучуванням вас до цього, і не більше того, причому не заради нас, але заради вас же самих. Він запрошує і приваблює вас, якщо ж ви нехтуєте цим запрошенням, то вам прийдеться самим відповідати за це.
Такий мусить бути перший доказ, особливо для тих, хто холодний і байдужий – щоб вони могли поміркувати над цим і пробудитися. Бо безсумнівною правдою, котра підтверджується моїм особистим досвідом, і з котрою кожен зустрінеться у своєму житті, є те, що якщо людина подібним чином ухиляється від Причастя, вона з дня на день стає все більше байдужою, холодною і, врешті-решт, втрачає до нього усяку шану.
Щоб запобігти цьому ми дійсно мусимо випробовувати своє серце і сумління, роблячи як люди, що прагнуть бути у правильних стосунках з Богом. Отже, чим більше ми чинимо це, тим більше будуть тепліти і запалюватися наші серця, і, завдяки цьому, вони ніколи не вистигнуть повністю.
Але якщо ви кажете: “А що, коли я відчуваю себе не підготованим?” Відповідь така – я також відчував подібні докори сумління і спокуси, котрі, головним чином, залишилися нам у спадок від минулих часів, коли ми перебували під владою Папи, і коли люди гризли себе, намагаючись з’явитися перед Богом цілковито чистими, щоб Бог не зміг знайти в нас ні найменшої вади. Через це ми стали настільки нерішучими, що кожен може запросто заціпеніти і сказати самому собі: “Ой леле! Ти негідний!”
Бо тоді природа і розум починають ганьбити нашу негідність, порівнюючи її з великими і коштовними благами. І тоді вона (наша негідність) має вигляд, як затемнений ліхтар на сліпучому сонці, чи як гній поряд з коштовним камінням. Так як природа і розум бачать це, вони відмовляються наблизитися [до Причастя] і зволікають до того часу, доки не приготуються – так, що один тиждень приходить на зміну іншому, одне півріччя переходить в інше і т.д.
Але, якщо ви вважатимете за необхідне взяти до уваги те. наскільки благими і чистими ви є, і працювати над собою до того часу, доки не зникнуть ваші докори сумління, то ви ніколи не прийдете до Причастя.
Тому ми мусимо розрізняти людей. Бо ті, хто розпусник, норовливий і розбещений, не повинні бути допущеними до Причастя, бо вони не підготовані до отримання прощення гріхів, оскільки вони не прагнуть того і не бажають бути доброчесними.
Але інші, не такі черстві і розпутні люди, ті, котрі прагнуть бути благочестивими, не повинні відлучати самі себе [від Причастя], не дивлячись на те, що вони духовно слабкі і не позбавлені недоліків і вад, як сказав Святий Іларій: “Якщо якась людина не вчинила такого гріха, за котрий вона справдливо може бути вигнана з громади і не вважатиметься більше християнином, то вона не повинна залишатися без Причастя, щоб не позбавляти себе життя”.
Бо ніхто не досягне такого стану, що не збереже багатьох щоденних недоліків у тілі та крові.
Тому такі люди мусять знати, що це найбільша премудрість – знати, що наше Таїнство не залежить від нашої гідності. Бо ми охрищуємося не тому, що ми гідні і святі, так само, як до сповідання гріхів ми приходимо зовсім не тому, що ми чисті й безгрішні, але навпаки – тому, що ми бідні, мізерні люди, і саме тому, що ми негідні. Якщо, звичайно, йдеться мова про таку людину, котра не прагне ніякої благодаті і відпущення гріхів, рівно як не має ні найменшого наміру змінювати своє життя.
Але кожен, хто радісно і з готовністю хотів би отримати благодать і утіху, мусить спонукати себе [приходити до Причастя] і не дозволяти нікому відлякувати себе, але казати: “Я насправді хотів би бути гідним. Але я приходжу не на основі своєї гідності, а на основі Твого Слова, тому, що Ти заповідав це, [і я приходжу] як людина, котра з радістю прагне бути Твоїм учнем, незалежно від того, чи гідний я”.
Але це тяжко, так, як ми постійно зустрічаємося з тією перешкодою, що більше споглядаємо на себе самих, ніж на Слово і вуста Христові. Бо природа бажає діяти таким чином, щоб пошукувати підпори і підстави лише в собі – а де цього вона вчинити не може, там вона відмовляється ступити й крок. Цього достатньо для першого пункту.
По-друге, окрім даної заповіді існує також і покликана ще більше спонукати і підбадьорювати нас обітниця, про котру ми чули вище. Бо тут ми маємо добрі коштовні слова: “… це Тіло Моє, що за вас ламається… це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!”.
Ці слова, як я вже казав, проповідуються не колодкам і камінню, але мені і вам. У протилежному разі Він цілком міг би промовчати і не запроваджувати ніякого Таїнства. Отже, зарахуйте себе до цих слів “ЗА ВАС”, щоб Він не звертався до вас намарне.
Бо Він пропонує нам скарб, котрий Він приніс нам з Небес, і прийняти котрий він ласкаво запрошує нас також і в інших місцях [Священного Писання], як наприклад, коли Він говорить в Євангелії від Матвія 11:28 : ”Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!”
Отже, звичайно ж, цей гріх і ганьба, коли Він настільки сердечно і вірно навчає і закликає нас до нашого найвищого і найвеличнішого блага, а ми чинимо так стримано і недовірливо, і зволікаємо так довго [не споживаючи Причастя], що охолоджуємося і черствіємо серцем, втрачаємо любов і прагнення до цього.
Ми ніколи не повинні розглядати Причастя, як дещо шкідливе, як щось таке, від чого нам би було ліпше ухилитися, але мусимо шанувати його за чистий, благотворний, утішливий засіб [ліки], що дають нам спасіння і утіху, що зціляє нас і дарує життя як нашій душі, так і нашому тілу. Бо де душа зцілена, там і тіло також звільняється від тягаря. Чому ж ми чинимо так, ніби це отрута, споживання котрої приносить смерть?
Звичайно ж, правда, що ті, хто зневажливо ставиться до Причастя і живе не по-християнськи, отримують його для своєї шкоди і прокляття. Бо ніщо не буде доброчинним чи цілющим для них, як у ситуації із хворою людиною, котра через свої забаганки їсть і п’є усе, що заборонено їй лікарем.
Але ті, хто розважливо ставиться до своєї немочі, хоче позбутися її і прагне отримати поміч, мусять ставитися до Причастя лише, як до коштовного засобу від присутньої в них отрути. Бо тут, в Причасті, ви отримуєте з вуст Христа прощення гріха, котре містить і несе з собою благодать Божу і Духа Святого з усіма Його дарами, захистом, прихистком і силою проти смерті, диявола і всякого нещастя.
Таким чином, ви маєте від Бога як заповідь, так і обітницю Господа Ісуса Христа. Окрім того, ви відчуваєте свій гнітючий, злиденний стан, і тому заповідь, запрошення і обітниця, надані вам, повинні спонукати вас [споживати Причастя частіше]. Бо Він Сам каже: “Лікаря не потребують здорові, а слабі!”, тобто ті, хто виснажений і обтяжений своїми гріхами, страхом смерті, спокусами тіла і диявола.
Отже, якщо ви обтяжені і відчуваєте свою неміч, то йдіть з радістю до цього Таїнства [до Причастя] і отримайте покріплення, утіху і силу.
Бо якщо б вам потрібно було б чекати до того часу, доки ви визволитеся від вашого тягаря, щоб прийти до Причастя чистими і гідними, то ви назавжди залишилися б осторонь.
Бо у цьому випадку Він виносить присуд і каже: “Якщо ти чистий і благочестивий, то не потребуєш Мене, а Я, відповідно, не потребую тебе”. Таким чином, негідними називаються лише ті люди, що не відчувають свого беззаконня і не бажаючі вважатися грішниками.
Але якщо ви кажете: “Що ж мені робити, якщо я не можу відчути такого виснаження чи відчути голод і спрагу за Таїнством?” Відповідь така – тому, хто перебуває у такому стані [розуму], що не розуміє свого стану, я не можу порадити нічого ліпшого, ніж покласти руку собі на серце, щоби переконатися – чи у них також є ще тіло і кров. І якщо так, то вирушайте і прочитайте для свого добра Послання Святого Павла до Галатів, щоб дізнатися, які плоди родить ваше тіло. У частині 5:19 і далі Павло промовляє так: “Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього”.
Отже, якщо ви позбавлені відчуття цього, то хоча б повірте Писанням. Вони не обмануть вас, і вони знають ваше тіло ліпше за вас самих. Так, Святий Павло каже у Римлян 7:18: “Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре…” Якщо святий Павло може казати таке про своє тіло, то нам не варто думати, ніби ми кращі від нього, чи що ми від нього святіші.
Той факт, що ми не відчуваємо цього, говорить нам лише про те, що наш стан ще гірший [ніж стан Павла], бо це є стан прокаженого тіла, котре нічого не відчуває, хоч проказа лютує і продовжує ширитися.
І все-таки, як ми вже казали, якщо ви не відчуваєте всього цього, то (хоч би) повірте Писанням, котрі ухвалюють вам вирок. І, коротко кажучи, чим менше ви відчуваєте свої гріхи і беззаконня, тим більше у вас причин і підстав приходити до Причастя в пошуку помочі і засобів від своєї хвороби.
По-друге, озирніться навколо і погляньте – чи ви живете у світі, а якщо ви не знаєте, то запитайте про це своїх ближніх. І якщо ви ще у цьому світі, то не думайте, що тут у вас буде мало гріхів і страждань. Бо лише розпочніть діяти, як бажаюча стати благочестивою і прихильником Євангелія людина, то ви побачите, що усі люди перетворяться на ваших ворогів, і більше того, будуть завдавати вам шкоди, зло і чинити насильство по відношенню до вас, даючи вам при цьому безліч приводів до гріха і ганджу. Якщо ви не випробували цього [cамі], то нехай вам про це розкажуть Писання, в котрих ви знайдете багато свідоцтв про те, що являє собою цей світ.
Окрім того, ви завжди будете мати за своєю спиною диявола, котрого ви не зможете остаточно і цілковито розтоптати ногами, тому що навіть Сам наш Господь не зміг уникнути його цілковито.
А що ж являє собою диявол? Він саме такий, яким його називають Писання – він неправдомовець і вбивця. Неправдомовець, котрий веде серце на загибіль, геть від Слова Божого, і засліплює його настільки, що ви не можете відчути свого нікчемного стану і прийти до Христа. Вбивця, котрому тяжко бачити, що ви живете хоча б одну годину.
Якщо б ви бачили, скільки кинджалів, дротиків і стріл спрямовані на вас щосекунди, то ви були б раді приходити до Причастя як найчастіше. І немає іншої причини, через котру ми відчуваємо себе настільки безпечно і поводимося настільки необережно, окрім тієї, що ми не думаємо і не віруємо, що живемо у тілі і в цьому злому світі, тобто у царстві диявола.
Отже, спробуйте, займіться цим, випробуйте себе чи озирніться трохи довкола і лише прийміть те, що Писання говорять про все це. І навіть якщо ви все-одно нічого не відчуваєте, то у вас ще більше підстав гірко оплакувати свій жалюгідний і мізерний стан як перед Богом, так і перед братом своїм. Потім дослухайтесь до порад інших людей, дозвольте їм молитися за вас і не припиняйте цього до того часу, доки цей тягар не буде знятий з вашого серця.
Потім ваш убогий стан обов’язково стане очевидним, і ви побачите, що ви загрузли у два рази глибше, ніж всякий інший грішник, і більше за нього маєте потребу у Причасті, щоб перемогти той жалюгідний стан, котрий ви, на жаль, не бачите – так, щоб, з благодаті Божої, ви могли відчувати його більше і все більше прагнути Причастя, особливо тому, що диявол з усіх своїх сил протистоїть вам і постійно чатує у засідці, щоб нашкодити вам, зруйнувати вашу душу і тіло, не залишає вас у безпеці жодної години. Як же швидко він звалить вас у тяжке і жалюгідне становище, якщо ви не очікуєте цього!
Отже, нехай це буде напученням не лише для дорослих і досвічених, але також для молодих людей, котрих потрібно навчати і приводити до розуміння християнського вчення. Бо так Десять Заповідей, Символ Віри і Господня Молитва можуть просто прищеплюватися нашій молоді, щоб молоді люди споживали їх із задоволенням, з усією серйозністю, і таким чином, мали звичку застосовувати їх у своєму житті від самої юності.
Бо виховання літніх людей майже завершене, так що ці і інші речі не можуть бути досягненні, якщо ми не будемо навчати людей, котрі прийдуть після нас [наступні покоління] і прийдуть на зміну нам у нашому служінні і роботі, щоб вони також успішно виховували своїх дітей, щоб Слово Боже і Християнська Церква могли бути збереженими.
Таким чином, нехай кожен голова сім’ї знає, що його обов’язок, заповіданий йому Богом – навчати цім речам своїх дітей і настановляти тому, що вони мусять знати. Бо, оскільки вони охрищені і зараховані до Християнської Церкви, їм також гасолоджуватися нцим Таїнством, щоб вони могли нам служити та бути нам корисними. Бо вони усі вони по-правді мусять допомагати нам вірувати, любити, молитися та боротися проти диявола.

Догори!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.