Сайт душпастиря Павла

ПРО ХРИЩЕННЯ

1. Ми завершили розгляд трьох основних частин загального християнського вчення. Але, окрім того, нам треба поговорити про два Таїнства, запроваджених Христом. Кожен християнин мусить отримати, щонайменше, просте і стисле навчання про ці Таїнства, тому що без них ніхто не може бути християнином. Хоч, ой леле! донині з цих питань не давалося ніяких навчань.
2. Але перш за все, нам треба розглянути Хрищення, через яке ми вперше були прийняті у лоно Християнської Церкви. Для кращого і швидкого засвоєння ми використаємо систематичний [впорядкований] виклад, причому збережемо в ньому лише те, що нам необхідно знати. Про те, як підтримувати і відстоювати дані постулати від зазіхань на них єретиків і сектантів, ми розповімо освіченим людям.
3. По-перше, нам треба знати слова, на котрих будується Хрищення, слова, про які усі говорять, що вони стосувалися саме цієї теми, а саме – слова Господа Христа, промовлені Ним в 19-му вірші останнього розділу Євангелія від Матвія:
4. “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа…”
5. А також слова з останнього розділу Євангелія від Марка у вірші 16: “Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде”.
6. Читаючи ці слова, ви, перш за все, мусите відзначити, що в них міститься заповідь Божа і Його постанова, щоб ми не сумнівалися, що Хрищення є Божественним [ділом], а не винайдене людьми. Бо як я можу сказати, що воістину ніяка людина не може вигадати Десяти Заповідей, Символ Віри і молитву “Отче наш” своїм розумом, але вони відкриті і дані Самим Богом, так само я з гордістю можу заявити, що Хрищення – це не людська абищиця, але діло, запроваджене Самим Богом. Більше того, те, що ми мусимо бути охрищені, і що ми не можемо [без цього] спастися, суворо і безапеляційно заповідано, щоб ніхто не розглядав це, як малозначне і несуттєве діло, подібне на зодягання в нову свиту.
7. Бо дуже важливо, щоб ми розглядали Хрищення як чудове, славне і піднесене діло, і за це ми боремося і б’ємося перш за все, бо світ в цей час переповнений різноманітними сектами, що волають, ніби Хрищення – це зовнішня дія, а зовнішні діло даремні.
8. Але навіть, якщо б воно було лише зовнішньою дією, за ним стоїть Слово Боже і заповідь Його, що встановлює, запроваджує і заповідає, не може бути марним, але мусить бути коштовним скарбом, навіть якщо зовні він здається безвартісною річчю.
9. Якщо раніше люди вважали за велике діло, коли Папа в своїх посланнях і буллах роздавав індульгенції, освячував вівтарі і церкви лише силою папських печаток, то нам слід вважати Хрищення набагато коштовнішим явищем, тому, що Бог заповідав його, і, окрім того, воно здійснюється в Ім’я Його. Бо такі слова: “… ідіть, і навчіть …, христячи”, але не вашим ім’ям, а Божим.
10. Бо бути хрищеним в Ім’я Боже – значить бути охрищеними не людьми, але Самим Богом. Таким чином, хоча Хрищення чиниться людськими руками, воно воістину є ділом Самого Бога. Звідси кожен може легко зрозуміти, що Хрищення є найвищим ділом, ніж будь-яка інша робота, вчинена людиною чи святим. Бо яке діло ви можете вчинити, щоб воно було величнішим за діло Божі?
11. Але тут диявол дуже активно намагається ввести нас в оману явищем, що має оманливий зовнішній вигляд, і відвести нас геть від діл Божих до наших власних діл. Бо коли монах-картезіанець здійснює чисельні чудові і важкі діла, це має набагато кращий вигляд. І ми усі набагато вище цінуємо те, що самі чинимо і заслуговуємо.
12. Але Писання навчає нас, що навіть коли б ми зібрали в одне добрі діла усіх ченців, то ця купа добрих діл, як би яскраво вони не сяяли, не змогла б зрівнятися по вартості і благодаті з найменшим і зовні нічого не значущим ділом Божим. Чому? Тому що особа [що чинить це діло] благородніша і краща. Тому ми мусимо поціновувати тут не особистість за [вчиненими] ділам, але діла за особистістю, тобто благородство і гідність особистості передаються ділами, вчинені цією особистістю.
13. Але безглуздий [людський розум] цього не сприймає, і через те, що Хрищення не сяє, як діла, вчинені нами, воно зовсім не поціновується людьми.
14. Намагайтеся отримати зі сказаного вірне розуміння цього явища і навчіться відповідати на запитання про те, що таке Хрищення, а саме – що це не просто вода, але вода з’єднана зі Словом Божим і Його Заповіддю, і тому освячена, божественна вода. Не те, щоб ця вода, сама по собі, є благороднішою від іншої води, але до неї додані Слово Боже і Його Заповідь.
15. Тому справжнім беззаконням і диявольською богозневагою є глузування наших нових духівників над Хрищенням, коли вони видаляють з нього Слово Боже і слова настанови, ставляться до нього, як до обливання просто взятою з колодязя водою, і верзуть нісенітниці, кажучи: “Як ця жменя води може врятувати душу?”
16. Так, любі мої, якщо розділити ці речі [відділити Слово від води], то хто ж не знає, що вода – це звичайна вода? Але як ви насмілюєтеся так поводитися з постановою Божою і видривати від води [що використовується при Хрищенні] той найкоштовніший скарб, з котрим Бог об’єднав її, роз’єднуючи те, що Він не хоче відокремлювати одне від одного? Бо ядром у цій воді є Слово Боже, і Заповідь Його, і Ім’я Боже, яке є скарбом більшим і шляхетнішим від неба і землі.
17. Отож, зрозумійте цю відмінність, що Хрищення [вода при Хрищенні] відрізняється від всякої іншої води не через свої природні властивості, але з тієї причини, що до неї додане дещо шляхетніше і величніше. Бо Сам Бог з’єднує з нею Свою честь, Свою силу і Свою могутність. Таким чином, вона не є просто [не лише тільки] природною водою, але божественною, небесною, святою і благословенною водою – водою, гідною прославлення усілякими можливими епітетами, якими лише ви можете прославити її. І все це – за рахунок Слова, котре є небесним і святим, Слово, котре ніхто не може вимовити в достатній мірі, бо воно містить в собі і може виконати усе, чим є Бог і що Він може вчинити [оскільки воно містить в собі всю чесноту і силу Божу].
18. Таким чином, Хрищення стає Таїнством завдяки Слову, і Святий Августин також навчає: Accedat verbum ad elementum et fit sacramentum. Тобто: “Коли Слово додається до будь-якої природної [матеріальної] субстанції, вона стає Таїнством, тобто святим і Божественним явищем і знаменням.
19. Тому ми завжди навчаємо, що Таїнства і усі зовнішні явища [обряди], котрі Бог запроваджує і настановляє, повинні розглядатися не через звою зовнішню видимість, як ми розглядаємо горіх у шкаралущі, але як явище [обряди] , всередину котрих вміщено Слово Боже.
20. Бо таким-само чином ми говоримо і про батьківське становище, і про громадянське правління. Якщо запропонувати розглядати їх з тієї точки зору, що вони мають носи, очі, шкіру і волосся, тіло і кістки, то [ми побачимо, що] вони нічим не відрізняються [за зовнішнім виглядом] від турків і поган, і хтось може заперечити: “Чому це я мушу поціновувати їх більше, ніж інших?” Але, через те що сюди додасться Заповідь: “Шануй свого батька та матір свою”, я бачу перед собою іншу людину, люлину, прикрашену і прикриту величчю і славою Божою. Заповідь (кажу я вам) – це золотий ланцюжок на його шиї, вінець на його голові, яка показує мені, як і чому кожен мусить шанувати це тіло і кров.
21. Так, і навіть ще більше, ви повинні шанувати Хрищення і поціновувати його найвище – заради Слова Божого [за рахунок Слова Божого], оскільки Він Сам шанує його Його, як словами, так і ділами. Більше того, Він підтверджує це небесними чудесами. Бо невже ви гадаєте, що в час Хрищення Христа, коли небеса розкрилися і Святий Дух зійшов видимим образом, у Божественній славі і величі, це був звичайнісінький жарт.
22. Отже, я ще раз навчаю вас ні в якому разі не розділяйте і не роз’єднуйте воду і Слово Боже [в Хрищенні]. Бо якщо Слово відокремити від води, вона стає звичайною водою, що нічим не відрізнятиметься від тієї рідини, з котрої слуги готують вам їжу, а Хрищення тоді й ділді не відрізняється від купання в лазні. Та коли Слово об’єднується з водою, як встановлено Богом, цей процес є Таїнством і називається Хрищенням [що чиниться] Христом. Це перше, що слід знати про сутність і вартісність Святого Таїнства.
23. По-друге, оскільки ми знаємо тепер, що таке Хрищення, і як його слід шанувати, ми мусимо дізнатися тепер, чому і з якою метою воно було запроваджене, тобто яку користь воно несе, що воно дає і продукує. І це також неможливо зрозуміти краще, ніж зі слів Христа, що процитовані вище: “Хто увірує й охриститься, буде спасений…”.
24. Таким чином, висловлюючись найпростіше, можна сказати, що сила, дія, користь, плід і мета Хрищення полягає у спасінні. Бо ніхто не христиться для того, щоби стати князем, але, як проголошено в [процитовано вище] в словах, це чиниться для того, щоб спастися.
25. Але спастися, як ми вже знаємо, значить не що інше, як отримати визволення від гріха, смерті і диявола, увійти у Царство Христове і жити з Ним вічно.
26. Тут ви знову бачите, як високо нам слід поціновувати Хрищення, бо в нім ми зждобуваємо такий невимовний скарб, що також достатньо виявляє, що вода Хрищення не може бути просто звичайною водою. Оскільки звичайна вода не може чинити подібного, але чинить Слово і (як було сказано вище) той факт, що Ім’я Боже закладене в неї [в цю воду].
27. І там, де присутнє Слово Боже, мусять бути присутні також життя і спасіння, щоб ця вода дійсно могла бути названа Божественною, благословенною, що родить плоди, благодатною водою. Бо через Слово Хрищенню надається така сила, що воно стає “купіллю відродження”, як його називає святий Павло в Посланні до Тита 3:5.
28. Але, оскільки наші розумники, нові духівники, стверджують, що буцім віра одна спасає, і що діла, і зовнішні явища нічого не дають, ми відповідаємо: “Дійсно, у нас ніщо не є дієвим у нас, окрім віри” про що ми ще почуємо далі.
29. Але це сліпі поводирі [сліпих] не бажають розуміти, що віра мусить мати те, у що вона вірує, тобто – чого вона дотримується і на чому грунтується. Таким чином, віра об’єднується з водою і вірує, що це Хрищення, котре містить чисте спасіння і життя. Не через воду (про що ми вже в достатній мірі говорили), але завдяки тому, що вода нерозривно з’єднана із Словом і запровадженням Божим, і тому, що Ім’я Боже є її невід’ємною часткою. Отже, якщо я вірую у це, то що ще, якщо не віра в Бога, як у Того, Хто дарував і запровадив Слово Своє у цьому обряді і пропонує нам це зовнішнє дійство, через котре ми можемо прийняти такий скарб?”
30. Отже вони настільки безумні, що відокремлюють віру від того, з чим ця віра об’єднана і до чого вона прив’язана, хоча це є чимось зовнішнім. Так це мусить бути чимось зовнішнім, щоб його можна було осягнути почуттям, зрозуміти і, таким чином, впустити в серце, як, в дійсності, і усе Євангеліє є зовнішньою, словесною проповіддю. Коротше кажучи, те, що Бог творить в нас, Він пропонує чинить через такі зовнішні обряди і постанови. Тому щоразу, коли Він щось каже, на мовлене повинна споглядати віра і до мовленого приєднуватися.
31. Отже ми маємо слова: “Хто увірує й охриститься, буде спасений…”. На що ж ще вони вказують, якщо не на Хрищення, тобто на воду, з’єднану з постановою Божою? І звідси випливає, що кожен, хто відкидає Хрищення, відкидає Слово Боже, віру і Христа, Котрий скеровує нас в цю сторону і зобов’язує нас христитися.
32. По-третє, оскільки ми пізнали величезну користь і силу Хрищення, розгляньмо далі – хто може набути благословення Хрищення [те, що дає Хрищення і ту користь, котру воно дає].
33. Це також найчудовіше і найзрозуміліше виражене словами: “Хто увірує й охриститься, буде спасений…”. Тобто одна лише віра робить людину гідною прийняти з користю рятівну Божественну воду. Бо, оскільки, ці благословення подаються і обіцяються через слова (установлення) і воду, їх неможливо прийняти ніяким іншим чином, окрім як увірувавши [в ці слова] усім серцем.
34. Без віри це не дає ніякої користі, не дивлячись на те, що саме по собі, воно є Божественним, надміру щедрим скарбом. Таким чином один цей вислів (“Хто увірує…”) діє так сильно, що вилучає і відштовхує усі діла, котрі ми можемо вчинити, гадаючи, ніби набуваємо і заслуговуємо ними спасіння. Бо встановлено, що все, що не є вірою, безвартісне і нічого не дозволяє набути.
35. Але якщо вони кажуть, як у них це заведено: “Все ж таки Хрищення, саме по собі, є ділом, а діла, як ви самі стверджуєте, нічого не дають для спасіння; куди ж тоді поділася віра?” – то відповідь така: “Так, наші діла, Насправді, нічого не дають для спасіння. Одначе Хрищення є не нашим ділом, але Божим (і, як стверджувалося вище, ви мусите добре відрізняти Хрищення Христом від водного вмивання у лазні)”. А Божі діла рятівні, необхідні для спасіння і не виключають, але вимагають віри, оскільки без віри вони не можуть бути прийняті.
36. Бо якщо ви просто дозволяєте облити вас водою, то цим ще не отримуєте Хрищення у тому вигляді, в якому воно принесе вам хоч якусь користь. Але воно стає благодатним для вас, якщо ви христитеся з думкою, що це чиниться згідно Заповіді Божої, Його наказу і, окрім того, в Ім’я Боже, щоб ви могли прийняти у воді обіцяне спасіння. І цього не може вчинити ні рука, ні тіло, але серце мусить в це вірити.
37. Отже, ви вочевидь бачите, що тут відсутнє якесь діло, що чиниться нами, але є лише скарб, котрий Він дає нам і котрий приймається вірою. Так само, як Господь Ісус Христос на хресті – це не діло, але скарб, що міститься в Слові, пропонований нам і який приймається вірою. Тому наші опоненти чинять з нами несправдливо, наголошуючи, що наші проповіді, буцім, спрямовані проти віри, у той час як ми наполягаємо лише на ній, як на явищі конче потрібному, що без неї ніщо не може бути прийняте чи використане.
38. Отже, ми розглянули три складові частини, котрі мусимо знати про це Таїнство – особливо те, що запровадження Боже мусить бути пошанованим, і що одного цього запровадження було б достатньо, навіть якби це й було цілковито зовнішнім явищем. Подібно до того, як Заповідь: “ Шануй свого батька та матір свою...!”, належить до тіла і крові, але ми беремо до уваги не тіло і кров, а Заповідь Божу, в котрій вони містяться, і заради котрої це тіло називається батьком і матір’ю. Так і в нашому випадку, хоча у нас немає нічого, окрім слів: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх…”, ми мусимо брати до уваги і виконувати це, як запровадження Боже.
39. Але тут присутня не лише Заповідь Божа і Його наказ, а також і обітниця, завдяки якій це діло [Хрищення] є славнішим, ніж усі інші Божі заповіді і постанови, і, висловлюючись стисло, воно містить стільки утіхи і благодаті, що небо і земля не можуть вмістити їх.
40. Але це потребує віри, бо видимий скарб не треба шукати, але треба, щоб люди прийняли його й міцно ухопилися за нього.
41. Таким чином при розгляді питання про Хрищення кожен християнин знайде багато такого, чому (корисно) повчитися, і що (він зможе) використати на протязі всього свого життя. Бо йому багато-чого прийдеться зробити, щоб міцно вірувати у те, що воно обіцяє і несе – перемогу над смертю і дияволом, прощення гріхів, благодать Божу, всього Христа і Духа Святого з Його дарами.
42. Коротко кажучи, це настільки чудесно, що якби несмілива природа [людини] була б здатна зрозуміти це, вона могла б просто взяти під сумнів, чи може вона бути правдою.
43. Бо уявіть собі, якщо б якийсь лікар віднайшов спосіб, як порятувати вмираючих і вже померлих людей чи миттєво повернути їх до життя – так, щоб надалі вони жили вічно, то яким річищем грошей світ обсипав його. Та до нього неможливо було б наблизитися через гори скарбів, що його оточували б. Тут же, при Хрищенні, кожен отримує безкоштовно і прямо в руки такий скарб і такий засіб, котрий повністю знищує смерть і рятує життя усіх людей.
44. Тому ми повинні ставитися до Хрищення з шаною і робити його корисним для себе, щоб, коли наші гріхи і наше сумління почнуть тиснути нас, ми зміцнювались і утішалися, кажучи: “І все-таки я охрищений. Але якщо я хрищений, то мені обіцяно, що я буду спасенний і набуду вічне життя, як душею, так і тілом”.
45. Бо у цьому полягає причина, через котру в час Хрищення чиняться ці два діло, а саме – тіло, нездатне прийняти нічого, окрім води, зрошується, і, окрім того, промовляється Слово, котре приймається душею.
46. Отже, оскільки вода і Слово – це єдине Хрищення, тіло і душа мусять бути спасенні і жити вічно: душа – через Слово, в котре вона вірує, тіло ж – тому, що воно об’єднане з душею і також приймає Хрищення, так як воно може його прийняти. Тому у нас немає великої цінності тілесної і духової [ніж Хрищення], бо воно робить нас святими і спасенними, чого не може вчинити жоден інший спосіб життя і ніяке діло на землі.

Цього достатньо про суть, благословення і використання Хрищення.

Про Хрищення немовлят

47. Тут виникає запитання, котрим диявол, діючи через свої секти, спричиняє у світі збентеження і розгубленість, а саме – це питання про Хрищення немовлят, про те, чи можуть немовлята також вірити і бути за правом охрищеними.
48. Про це ми скажемо коротко – нехай звичайні, неосвічені люди викинуть це питання з своєї голови і залишать його на обговорення вченим і освіченим людям. Але якщо вам потрібно відповідати на це запитання, то відповідь така:
49. Те, що Хрищення немовлят вгодна Христу, у достатній мірі підтверджується Його власними діломи, а саме - що Бог освячує багатьох з тих, хто був охрищений у дитинстві і дарує їм Святого Духа. І навіть у наш час існує багато людей, життя і доктринаяких є такими, що ми визнаємо в них присутність Духа Святого. І нам також через милість Божу дано тлумачити Писання і приходити до пізнання Христа, що неможливе без Святого Духа.
50. Але якби Бог не приймав би Хрищення немовлят, то Він не давав би й Святого Духа, зарівно як і ніяких інших дарів нікому з них. Коротше кажучи, на протязі всього цього тривалого періоду, до цього дня, жодна людина на землі не могла б бути християнином. Отже, оскільки Бог підтверджує Хрищення дарами Духа Свого Святого, що очевидно на прикладі декотрих Отців Церкви – таких, як Бернар, Жерсон, Ян Гус і інших, хрищених у дитинстві і оскільки Свята Християнська Церква не може зникнути до кінця світу, вони [наші вороги] мусять визнати, що Хрищення немовлят угодне Богові. Бо Він ніколи не може суперечити Собі, так само, як і підтримувати брехню і беззаконня, чи ж для їх ствердження наділяти [когось] Своєю благодаттю і Духом.
51. Це Насправді є найкращим і найсильнішим доказом [необхідності і дієвості Хрищення немовлят] для звичайних і малоосвічених людей. Бо ніхто не може забрати в нас чи заперечити даний член: “[Вірую] в єдину, святу, Християнську церкву; в спільноту святих…”
52. Далі, ми стверджуємо, що нас не так вже й хвилює питання – вірує охрищена людина чи ні. Бо з цієї причини [якщо вона навіть і не вірує] його Хрищення не стає недійсним.
53. Але усе залежить від Слова Божого і Його заповіді. Можливо, це питання є дещо витонченим [специфічним і тяжким для розуміння], але це ствердження цілковито грунтується на тому, що я сказав, тобто що Хрищення – це не що інше, як вода і Слово Боже, об’єднані одне з одним і що містяться одне в одному, тобто коли Слово додається до води – Хрищення дійсне, навіть якщо [у людини, що приймає Хрищення] відсутня віра. Бо моя віра не творить Хрищення, але приймає його. Отже, Хрищення не стає недійсним, навіть з огляду на те [навіть якщо], що воно неправильно приймається чи застосовується, оскільки воно залежить (як вже говорилося) не від нашої віри, але від Слова Божого.
54. І якщо сьогодні навіть якийсь юдей прийде до нас з нечесними і зловмисними думками, і ми повинні будемо охристити його у добрій вірі, то ми мусимо сказати, що, всупереч усьому, його Хрищення буде істинним і ділжнім. Бо в час відправлення цього Хрищення присутня вода, об’єднана з Словом Божим – навіть якщо він не приймає цього, як слід було б; так само, як і ті що негідні прийшовши до Причастя приймають істинне Причастя, навіть якщо вони не вірують.
55. Отже ви бачите, що заперечення сектантів марне. Бо (як ми вже казали), навіть якщо б немовлята не вірили, що, одначе, не відповідає істині, все-таки їх Хрищення, як щойно було доведено, є дійсним, і немає ніякої необхідності Христити їх знову. Так само, як гідність і дієвість Причастя нітрохи не применшується, навіть якщо хтось вживає його зловмисно і негідно., і йому не слід дозволяти через це зловживання відразу ж отримувати його вдруге – так, ніби він не приймав істинного Причастя першого разу. Бо це було б блюзнірством і найгіршим опоганенням Таїнства. Чи сміємо ми гадати, що Слово Боже і Його постанови можуть бути помилковими і недієвими від того, що ми негідно чи помилково використовуємо їх?
56. Тому я стверджую, що якщо ви не вірували, то увіруйте зараз і скажіть так: “Хрищення по-правді було вірним і дієвим, але я, нажаль, не прийняв його вірно. Бо я і усі охрищувані мусять казати перед Богом так : “Я приходжу сюди із своєю вірою, і також у вірі інших, та все-таки я не можу грунтуватися на тому, що я вірую, як на тому, що багато людей молиться про мене. Але грунтуюся на Твоєму Слові і Твоїй Заповіді”, - так само, як я приходжу до Причастя, покладаючись не на свою віру, але на Слово Христове. Незалежно від того, сильний я чи кволий, я присвячую це Богові. Але я знаю лише те, що Він зобов’язує мене йти, їсти й пити [Тіло і Кров Христові] тощо, і дає мені Своє Тіло і Свою Кров. І Він не обдурить мене і не вчинить зі мною нічого неправедного”.
57. Те саме ми чинимо при Хрищенні немовлят. Ми приносимо дитину з впевненістю і надією, що він вірує, і молимося про те, щоб Бог дарував йому віру. Але Хрищення його базується не на цьому, а цілковито на заповіді Божій. Чому? Тому, що ми знаємо, що Бог не обманює. Я і мій ближній, чи, простіше кажучи, усі люди можуть помилятися і обманювати, але Слово Боже не може помилятися.
58. Отже, люди, що приходять до висновків на кшталт цього, що: “Де відсутня ділжня віра, там, мовляв, не може бути істинного Хрищення”, розважають дуже самовпевнено і незграбно. Це схоже на те, як якщо б я прийшов до висновку, що якщо я не вірую, то й Христа, мовляв, не існує. Чи – що якщо я непокірний, то не існує ні батька, ні матері, ні уряду. Якщо хтось не виконує того, що він мусить виконувати, то хіба можна на основі цього робити висновок, ніби цього явища не існує, чи ніби воно недієве?
59. Дорогий мій, переверни свій довід і ліпше зроби такий висновок: “Саме тому, що Хрищення в окремих випадках приймається неправильно [негідно], воно є чимось таким, що [об’єктивно саме по собі] існує, має вартість і дієве”. Бо якщо б воно було неправильним і несправжнім саме по собі, то воно не могло б прийматися негідно, і проти нього неможливо було б згрішити. Є прислів’я: Abusus non tollit, sed confirmat substantiam, тобто: “Зловживання не знищує сутності [явища], воно лише підтверджує її”. Бо золото не стає “менш золотим”, якщо його носить повія, що перебуває у грісі і ганьбі.
60. Тому давайте вважати, що Хрищення завжди залишається істинним і зберігає свою сутність, навіть у тому випадку, коли хрещена лише одна людина, і, на додаток до того, він ще й неправдиво вірує. Бо Боже запровадження і Його Слово не можуть бути зроблені чимось непостійним і не можуть бути змінені людьми.
61. Але ці люди, ці фанатики настільки сліпі, що не бачать Слова Божого і Його заповіді, ставлячись до Хрищення, просто як до води у струмку чи в горщиках, а до суддів [членам міського управління] – як до звичайних людей. І на цій підставі, що вони не бачать [не розуміють] ні віри, ні послуху, вони роблять висновок, що ці явища мусять вважатися недійсними.
62. Тут прихована добре замаскована пастка диявола, який хотів би зірвати вінець з голови володарів, втоптати її ногами в багно, і на додаток, викривити і знищити всі діла і постанови Божі.
63. Тому нам треба бути пильними і добре озброєними, і нам не слід дозволяти скеровувати себе у бік і відвертати від Слова Божого, щоб нам не почати, наслідуючи фанатів, ставитися до Хрищення, як до звичайного пустого символу.
64. Нарешті, ми мусимо також знати – що Хрищення означає, і чому Бог заповідав саме такий зовнішній знак і форму для Таїнства, котрим ми вперше приймаємося в Християнську Церкву.
65. Бо діло, чи обряд полягає в тому, що ми занурюємося у воду, котра покриває нас [протікає по нас], а потім – знову виймаємося звідти. Ці дві складові частини – занурення у воду і виймання з води – позначають силу і дієвість Хрищення, котре є нічим іншим як вбиванням старого Адама і воскресіння нової людини. Обидва ці процеси, повинні відбуватися у нас все наше життя, так, що життя ділжнього християнина – це не що інше, як щоденне Хрищення, котре одного разу почалося і мусить тривати постійно. Бо усе, що належить старому Адамові, ми змушені не перестаючи очищувати і відкидати, замінюючи це тим, що належить новій людині.
66. Але що таке “стара людина”? Це все те, що народжене в нас від Адама: “Злоба, ненависть, заздрість, недоброчесність, скупість, лінощі, пихатість, та й саме невір’я, заражене усіма вадами і що по своїй природі не містить нічого доброго.”
67. Отже, коли ми входимо в Царство Христове, ці риси мусять зникати щоденно – так, що чим далі ми живемо, тим більше стриманими, м’якими і лагідними ми стаємо, і тим далі ми відходимо від невір’я, пожадливості, ненависті, заздрощів і пихи.
68. Таке справжнє і правильне використання Хрищення серед християн, Хрищення, котре позначається застосуванням води купіллю. Відповідно, там, де це не практикується, де стара людина залишається в своєму нестримному стані, постійно утверджуючись і стаючи все сильнішою, там має місце не використання Хрищення, але боротьба проти Хрищення.
69. Бо ті. Хто без Христа, можуть лише ставати гіршими з для на день, як у тому прислів’ї, що відбиває істинний розклад діл: “Гірше і гірше – чим далі, тим гірше”.
70. Якщо рік тому хтось був пихатим і скупим, то у цьому році він набагато пихатіший і скупіший, так що вада зростає і міцніє разом з ним, починаючи з його молодості. Мала дитина не має якихось особливих вад, однак, в міру свого зростання, він стає недоброчесним і занечищеним, а коли досягає зрілості, ділжні вади переважають у ньому, і чим далі, тим більше.
71. Отже стара людина за своєю природою нестримна і прямує своїм шляхом, якщо він не стримується і не придушується силою Хрищення. З іншого боку, коли люди стають християнами, стара людина щоденно зменшується – до того часу, доки остаточно не гине. Ось що значить воістину бути похованим в Хрищенні і щоденно повставати знову.
72. Таким чином, зовнішній знак призначений не лише для могутнього діяння, але також для важливого позначення.
73. Отже, де віра процвітає плодами, там Хрищення не має порожнього значення, але додається діло [вмертвлювання тіла]. Де ж, де віри бракує, воно залишається простим безплідним знаком.
74. І тут ви бачите, що Хрищення – як за своєю силою, так і за своєю вартістю [як по тому, що його сила може чинити, так і по тому що воно означає] – включає також і третє Таїнство, яке називається покаянням, яке насправді [за своєю суттю] є нічим іншим, як Хрищенням.
75. Бо чим же ще є покаяння, якщо не найсерйознішим нападом на стару людину [стримуванням її похоті] і входженням у нове життя? Тому, якщо ви живете в покаянні – ви ходите у Хрищенні, котре означає не лише нове життя, але також виробляє, розпочинає і здійснює його.
76. Бо таким чином дається благодать, Святий Дух і сила для придушення старої людини – так, щоб нова людина могла підніматися й міцніти.
77. Отже, наше Хрищення перебуває повіки. І хоча хтось може відпасти від нього і впасти у гріх, однак ми завжди маємо до нього доступ, щоб знову придушити стару людину.
78. Але при цьому не потребуємо нової водної купелі. Бо, навіть якби нас занурили у воду сто разів, це всеодно було б лише одним Хрищенням, хоча його дія і значення продовжується і перебуває.
79. Таким чином, покаяння – це повернення і наближення до Хрищення, (існуюче) для того, щоб ми повторювали і застосовували в житті те, що розпочали раніше, але облишили.
80. Це я кажу для того, щоб ми не підпали оману, в котрому перебували довший час, гадаючи, ніби наше Хрищення – це щось таке, що належить до минулого, щось таке, що ми не можемо більше використовувати після того, як знову впали у гріх. Причина даної помилки, полягає в тому, що Хрищення розглядається як зовнішнє діло, одного разу вчинене [і завершене].
81. І це бере початок з того, що писав святий Єроним: “Покаяння є другою дошкою, на якій ми мусимо плисти вперед, перетинаючи [море] після того, як корабель потонув, - корабель, на який ми ступаємо й пливемо, коли приходимо у Християнську Церкву”. З цієї причини використання Хрищення було саме таким, ніби воно не може більше бути корисним для нас.
82. Але це ствердження помилкове, чи, в усякому разі, невірно зрозуміле. Бо корабель [Церква] ніколи не тоне, тому, що (як ми вже казали) є постановою Божою, а не нашим ділом. Але дійсно буває, що ми зісковзуємо і падаємо з цого корабля. І все-таки, якщо хтось впав [з корабля], нехай він шукає його і пливе до нього, до того часу, доки не вибереться на нього і не стане жити на ньому, як він колись розпочинав.
83. Отже, ми бачимо, якою величною і чудовою річчю є Хрищення, котре позбавляє нас від щелеп диявола і вчиняє нас дітьми Божими, котре здавлює і знищує гріх, після цього щоденно підкріплюючи нову людину, котре є і завжди лишатиметься дієвим – до того часу, доки ми не перейдемо від свого жалюгідного і ницого стану до вічної слави.
84. З цієї причини нехай кожна людина вважає своє Хрищення, за своє щоденне вбрання, яке вона мусить постійно носити, щоб завжди перебувати у вірі і мати її плоди, щоб придушувати стару людину і зростати у новій [людині].
85. Бо, якщо ми хочемо бути християнами, нам належить чинити ті діла, через котрі ми є християнами.
86. Якщо ж хтось відпадає від цього, то нехай він знову повертається. Бо як Христос, Престол Божественної Благодаті, не відмовляється від нас і не полишає нас для того, щоб нам знову приходити до Нього, навіть якщо ми впадаємо у гріх, так і усі Його скарби і дари також перебувають (незмінно).Тому, якщо одного разу в Хрищенні [бувши охрищеними] ми отримали прощення гріхів, воно буде залишатися з нами щоденно, доки ми живемо, тобто доки ми носимо на своїй шиї старого чоловіка.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.