—айт душпастир¤ ѕавла

—тисле навчанн¤ до спов≥д≥

1. ћи завжди стверджували, що спов≥дь Ї добров≥льним д≥лом ≥ що папськ≥й тиран≥њ сл≥д покласти край. ≤ ось тепер ми позбулис¤ його насильства ≥ зв≥льнилис¤ в≥д нестерпного т¤гар¤, покладеного на христи¤нський св≥т. як ус≥ ми переконалис¤ на власному досв≥д≥, не ≥снувало б≥льш обт¤жливого ≥ жахливого звичаю, н≥ж вимога, щоби кожна людина приходила на спов≥дь п≥д загрозою найт¤жчого з ус≥х смертних гр≥х≥в.
2. ÷ей закон також обт¤жував сумл≥нн¤ людей необх≥дн≥стю перерахуванн¤ ус≥х своњх гр≥х≥в, так що н≥хто не мав можливост≥ спов≥дуватис¤ повн≥стю ≥ довершено.
3. Ќайогидн≥шим було те, що н≥хто не навчав, та й не знав, ¤кою ж повинна бути спов≥дь, ¤ку допомогу ≥ вт≥ху вона може дати. «ам≥сть цього спов≥дь була перетворена у справжн≥й жах ≥ пекельн≥ муки, через котр≥ людина мусила проходити, незважаючи на те, що ненавид≥ла все це б≥льш за все.
4. ÷≥ три страх≥тлив≥ д≥йсност≥ були в нас л≥кв≥дован≥, ≥ ми набули тепер право приходити на спов≥дь добров≥льно, без ус¤кого примусу ≥ без страху. “акож ми зв≥льненн≥ в≥д тортур, повТ¤заних з необх≥дн≥стю докладно, з ус≥ма детал¤ми, перерахувати своњ гр≥хи. ≤ ще ми маЇмо ту перевагу, що знаЇмо, наск≥льки корисна спов≥дь дл¤ розради ≥ заспокоЇнн¤ нашого сумл≥нн¤.
5. “епер ус≥ про це знають. јле, на жаль, люди це надто завчили. ≤ вони чин¤ть усе, що њм заманетьс¤, застосовуючи свою свободу хибно, - так н≥би свобода ц¤ припускаЇ, що вони можуть не приходити або зовс≥м не повинн≥ приходити на спов≥дь. Ѕо ми легко розум≥Їмо усе, що дл¤ нас виг≥дне ≥ зручне, ≥ з готовн≥стю приймаЇмо те, в чому ™вангел≥Ї поблажливе ≥ прихильне до нас. јле, ¤к ¤ вже казав, таких свиней нав≥ть близько не можна допускати до ™вангел≥¤, вони не повинн≥ отримувати н≥ найменшоњ його частки. ѓм сл≥д було б залишатис¤ в≥д владою ѕапи, що спонукав ≥ примушував њх до спов≥д≥, посту тощо. Ѕо кожен, хто не бажаЇ в≥рити в ™вангел≥Ї, жити по ньому ≥ чинити, що належить чинити христи¤нину, не повинен також отримувати н≥¤ких Ївангельських благословень. Ќа що ж це схоже, коли хтось бажаЇ отримати лише користь ≥ перевагу, не беручи на себе н≥¤ких зобовТ¤зань ≥ н≥чого не зд≥йснюючи з свого боку?
6. ћи не бажаЇмо також пропов≥дувати таким люд¤м ≥ не дозволимо њм користуватис¤ нашою свободою. «ам≥сть цього, ми надамо ѕап≥ ≥ йому под≥бним тиранам правити ≥ потурати ними. √олота, що не коритьс¤ ™вангел≥ю, н≥чого ≥ншого не заслуговуЇ, ¤к лише мати над собою такого нагл¤дача, ди¤вола й ката, посланого њм —амим Ѕогом.
7. јле ≥ншим Ц тим, хто з рад≥стю слухаЇ ™вангел≥Ї, ми зобовТ¤зан≥ пропов≥дувати, навчаючи, п≥дбадьорюючи ≥ спонукаючи њх не забувати про цей коштовний ≥ розрадливий скарб, що пропонуЇтьс¤ нам у ™вангел≥њ. “ому ми маЇмо нам≥р тут сказати к≥лька сл≥в про спов≥дь, щоб настановити ≥ переконати звичайних малознаючих людей.
8. ѕо-друге, ¤ стверджую, що окр≥м тоњ спов≥д≥, котра тут розгл¤даЇтьс¤, ≥снуЇ два ≥нших [р≥зновиди спов≥д≥], ще з б≥льшим правом належать до загального христи¤нського спов≥данн¤. ÷е [1] спов≥дь ≥ молитва, зверненн¤ до одного лише Ѕога, а також [2] таЇмна спов≥дь перед ближн≥м своњм. ÷≥ два р≥зновиди спов≥д≥ включен≥ в молитву Уќтче нашФ, в котр≥й ми просимо: У≤ прости нам провини наш≥, ¤к ≥ ми прощаЇмо винуватц¤м нашимФ тощо.
9. ‘актично вс¤ молитва Уќтче нашФ Ї не чим ≥ншим, ¤к такою спов≥ддю. Ѕо що ж ще ¤вл¤ють собою наш≥ проханн¤, ¤кщо не спов≥данн¤ про те, що ми не маЇмо ≥ не чинимо належного, ≥ проханн¤ про мил≥сть ≥ очищенн¤ нашого сумл≥нн¤? “ака спов≥дь ≥ надал≥ повинна чинитис¤ пост≥йно, доки ми дихаЇмо. Ѕо христи¤нське житт¤, по сут≥, пол¤гаЇ у тому, що ми визнаЇмо себе гр≥шниками ≥ молимос¤ про змилуванн¤.
10. ѕод≥бним чином, другий з двох оцих р≥зновид≥в спов≥д≥, а саме Ц спов≥дь кожного христи¤нина перед ближн≥м своњм, також входить в молитву Уќтче нашФ. Ѕо тут ми один перед одним взаЇмно визнаЇмо нашу провину ≥ [спов≥дуЇмо] бажанн¤ пробачити один одного, перш н≥ж постанемо перед Ѕогом, благаючи його про прощенн¤. ”с≥ ми гр≥шн≥ один перед одним. “ому ми можемо ≥ повинн≥ публ≥чно спов≥дати це перед ус≥ма ≥ перед кожним, не соромл¤чись присутност≥ один одного. Ѕо в≥рна приказка:
11. Уякщо хтось досконалий, то й ус≥ [тод≥] досконал≥Ф. Ќема н≥ одного, хто б ц≥лковито виконував своњ зобовТ¤занн¤ перед Ѕогом ≥ перед своњм ближн≥м. ќдначе, окр≥м такоњ загальноњ провини ≥снуЇ й особлива, конкретна провина людини, котра викликала у комусь праведний гн≥в ≥ повинна просити пробаченн¤ за це.
12. “ак що у молитв≥ Уќтче нашФ ми маЇмо подв≥йне в≥дпущенн¤ гр≥х≥в Ц в н≥й ми отримуЇмо прощенн¤ ¤к злочини проти Ѕога , так ≥ злочин≥в проти ближнього свого, а також пробачаЇмо ближнього свого ≥ примирюЇмос¤ з ним.
13. ќкр≥м ц≥Їњ публ≥чноњ, повс¤кденноњ ≥ необх≥дноњ спов≥д≥ ≥снуЇ також приватна спов≥дь, що чинитьс¤ таЇмно перед будь-ким з брат≥в. якщо щось[конкретне] обт¤жуЇ ≥ турбуЇ нас, через що ми маЇмо гризоту, не знаючи спокою ≥ вважаЇмо в≥ру свою недостатньо м≥цною, то приватна спов≥дь дозвол¤Ї нам викласти суть д≥ли перед нашим братом, отримавши пораду, розраду ≥ п≥дтримку щоразу, коли ми цього побажаЇмо.
14. ќбовТ¤зок чинити це, на в≥дм≥ну в≥д двох ≥нших вид≥в спов≥д≥, не встановлена жодною Ѕожественною запов≥ддю. Ўвидше кожному, хто в≥дчуваЇ потребу [в так≥й спов≥д≥], пропонуЇтьс¤ удаватис¤ до цього в раз≥ потреби. «Т¤ва ≥ ≥снуванн¤ приватноњ спов≥д≥ обгрунтоване тим фактом, що —ам ’ристос передав прощенн¤ гр≥х≥в у руки своњх в≥рних, запов≥вши њм в≥дпускати гр≥хи один одному. “аким чином, кожне серце, що в≥дчуваЇ свою гр≥ховн≥сть ≥ що прагне розради, знаходить над≥йний притулок, чуючи —лово Ѕоже ≥ в≥дкриваючи дл¤ себе, що Ѕог через людину зв≥льн¤Ї його в≥д гр≥х≥в.
15. ќтже, запамТ¤тайте, що спов≥дь, ¤к ¤ неодноразово в≥дзначав, складаЇтьс¤ з двох частин. ѕерша частина Ц це моњ власн≥ вчинки, коли ¤ жалкую за поповнен≥ мною гр≥хи ≥ прошу розради ≥ п≥дбадьоренн¤ дл¤ своЇњ душ≥. ƒруга частина Ц це д≥¤, вчинена Ѕогом, коли ¬≥н —ловом —воњм, вкладними у вуста ≥ншоњ людини, проголошуЇ мене в≥льним в≥д гр≥х≥в. ÷е чудесно ≥ ц≥люще, бо чинить спов≥дь бажаною, приЇмною ≥ розрадливою.
16. Ѕув час, коли ми розум≥ли спов≥дь лише ¤к особисту д≥ю ≥ п≥клувалис¤ лише про те, чи чистою ≥ досконалою Ї наша спов≥дь з ус≥ма подробиц¤ми ≥ детал¤ми. ≤ ми не звертали н≥¤коњ уваги на другу, найважлив≥шу частину спов≥д≥, н≥чого не кажучи про нењ. ћи чинили так, н≥би спов≥дь Ї н≥ чим ≥ншим, ¤к добрим д≥лом, ¤ке ми мусимо чинити дл¤ Ѕога, ≥ тому, ¤кщо спов≥дь ви¤вл¤лас¤ недостатньою чи не зовс≥м точною у вс≥х детал¤х, то й в≥дпущенн¤ н≥би було нед≥йсним, ≥ гр≥х залишавс¤ непрощеним.
17. ¬ насл≥док цього людей ставили у таке становище, коли вони знев≥р¤лис¤ вчинити наст≥льки досконалу ≥ повну спов≥дь (що, очевидно, неможливо), ≥ коли н≥хто не м≥г полегшити своЇ сумл≥нн¤ ≥ в≥днайти впевнен≥сть у тому, що його гр≥хи прощен≥. “аким чином, вони не лише вчинили благодатну спов≥дь хворобливою дл¤ нас, але перетворили њњ у т¤гар, породжуючи духовну неповноц≥нн≥сть ≥ смерть.
18. “ому, розм≥рковуючи про спов≥дь, ми повинн≥ ч≥тко розд≥л¤ти њњ на дв≥ частини, що знаход¤тьс¤ на велик≥й в≥дстан≥ одна в≥д одноњ. Ќам сл≥д вважати на те, що ми сам≥ робимо п≥д час спов≥д≥, дуже незначним ≥ несуттЇвим. ѕромовлене ж при в≥дпущенн≥ гр≥х≥в —лово Ѕоже належить поц≥новувати найвище. ћи повинн≥ приходити до спов≥д≥ не з нам≥рами вчинити ¤кусь дивовижну д≥лу ≥ запропонувати њњ Ѕогов≥, але лише прагнучи отримати й прийн¤ти дещо в≥д Ќього. Ќе см≥йте, прийшовши, говорити про те, наск≥льки ви побожн≥ чи в≥рн≥.
19. якщо ви христи¤нин, то у будь-¤кому випадку знаю про це достатньо добре, - ¤кщо ж н≥, то мен≥ в≥домо про це ще краще, що вам д≥йсно належить чинити, то це Ц журитис¤ про свою потребу ≥ дозволити допомогти соб≥ набути рад≥сне серце ≥ чисте сумл≥нн¤.
20. Ѕ≥льше того, н≥хто при цьому не повинен пригноблювати вас запов≥д¤ми. ћи кажемо так:  ожного, хто Ї христи¤нин чи бажаЇ ним бути, ми по правд≥ закликаЇмо прийти ≥ набути дорогоц≥нний скарб.
21. якщо ж ви не христи¤нин ≥ не прагнете ц≥Їњ розради, то нам сл≥д надати комусь ≥ншому змусити вас до цього. ¬≥дкинувши ус¤ку необх≥дн≥сть папськоњ тиран≥њ ≥ примусу, ми ц≥лковито в≥дмовл¤Їмос¤ в≥д них. як ¤ вже казав, ми навчаЇмо , що кожен, хто приходить на спов≥дь не добров≥льно ≥ не дл¤ того, щоб отримати в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, ц≥лком може забути про це взагал≥. “а й кожен, хто приходить, покладаючись на в≥дверт≥сть своЇњ спов≥д≥, ¤к ¤когось доброго д≥ла, хай утримаЇтьс¤ в≥д спов≥д≥.
22. ≤ все-таки ми наполегливо закликаЇмо вас спов≥дуватис¤ у гр≥хах ваших Ц не заради того, щоб таким чином зробити г≥дний вчинок, але щоб почути те, що Ѕог бажаЇ вам сказати. я маю на уваз≥, що ви повинн≥ зосередитис¤ на —лов≥, чи на в≥дпущенн≥ гр≥х≥в, спогл¤даючи на нього ¤к на великий, коштовний ≥ благодатний скарб ≥ приймаючи його з хвалою ≥ под¤кою Ѕогов≥.
23. якщо все це докладно по¤снити, ≥ показати ту потребу, ¤ка спонукаЇ нас до спов≥д≥, то не знадобл¤тьс¤ ¤к≥сь особлив≥ вмовл¤нн¤, бо серце кожноњ людини саме буде наст≥льки сильно спонукати ≥ турбувати його, що в≥н радий буде вчинити так, ¤к чинить жалюг≥дний нещасний жебрак, почувши, що десь роздаЇтьс¤ щедра милостин¤ - грош≥ чи од¤г, - щоб не прогавити цього, в≥н стр≥мголов туди кинетьс¤. ≤ не потр≥бний буде н≥¤кий нагл¤дач, п≥дган¤ючий його туди батогом.
24. “епер у¤в≥ть, що зам≥сть такого запрошенн¤ проголошуЇтьс¤ наказ Ц ус≥м жебракам б≥гти на те м≥сце, але без будь-¤кого по¤сненн¤, нав≥що це њм потр≥бне, що њм там шукати ≥ що вони можуть там отримати. ўо у такому раз≥ залишаЇтьс¤ робити жебраков≥, ¤к лише йти туди з почутт¤м в≥дрази, думаючи не про отриманн¤ милостин≥, але лише про те, що в≥н показуЇ люд¤м, наск≥льки в≥н б≥дний ≥ убогий? ÷е породить не рад≥сть ≥ вт≥ху, а лише величезне незадоволенн¤ з приводу виданого наказу.
25. —аме так папськ≥ пропов≥дники до цого часу замовчували про чудесний дар ≥ неймов≥рний скарб, що отримувавс¤ через спов≥дь. ¬они зган¤ли людей натовпом до спов≥д≥ з одн≥Їю лише метою - дати њм зрозум≥ти, ¤к≥ вони брудн≥ ≥ споганен≥. ’то ж добров≥льне п≥де спов≥датис¤ за таких обставин?
26. ћи ж не говоримо, що люди повинн≥ дивитис¤ на вас, щоб бачити наск≥льки ви брудн≥, використовуючи вас ¤к дзеркало, щоб вичиститис¤ ≥ привести себе в пор¤док. Ќ≥, ми закликаЇмо: якщо ви б≥дн≥ ≥ убог≥, то приходьте до спов≥д≥ ≥ приймайте ц≥ ц≥лющ≥ л≥ки.
27. “ой, хто в≥дчуваЇ свою н≥кчемн≥сть ≥ злидн≥, без сумн≥ву так прагнуть спов≥д≥, що приб≥гають до нењ з рад≥стю. “ого ж, кому немаЇ до цього н≥¤кого д≥ла ≥ хто не бажаЇ з власноњ вол≥ приходити до спов≥д≥, ми не турбуватимемо. јле нехай т≥ люди знають, що ми не вважаЇмо њх христи¤нами.
28. ќтже, ми навчаЇмо про те, наск≥льки чудова, коштовна ≥ вт≥шлива спов≥дь. Ѕ≥льш того, ми наполегливо закликаЇмо людей не нехтувати благословенн¤м, котре з причини вашоњ потреби, наст≥льки безц≥нне дл¤ нас. ќтже, ¤кщо ви христи¤нин, то ви не потребуЇте н≥ моњх спонукань, н≥ папських наказ≥в, але безсумн≥вно сам≥ вир≥шите прийти до спов≥д≥ ≥ будете благати мене про таку можлив≥сть.
29. јле, ¤кщо ви прагнете, нехтуючи цим, пихато жити дал≥ без спов≥д≥, то нам залишаЇтьс¤ зробити висновок, що ви не Ї христи¤нином ≥ вас також не варто допускати до ѕричаст¤. Ѕо ви нехтуЇте тим, чим жоден христи¤нин нехтувати не повинен, ≥ чините так, що не можете отримати прощенн¤ гр≥х≥в. ÷е Ї переконливою ознакою того, що ™вангел≥Їм ви також нехтуЇте.
30.  оротко кажучи, ми не говоримо н≥ про ¤кий примус. ќднак, ¤кщо хтось не слухаЇ вашоњ пропов≥д≥ ≥ навчанн¤, чи не бажаЇ њх дотримуватис¤, - нам з ним робити н≥чого, ≥ в≥н не може мати прилученн¤ до ™вангел≥¤. якщо б ви були христи¤нином, то ви були б щаслив≥ проб≥гти б≥льше сотн≥ миль на спов≥дь, не примушуючи вас до цього, а навпаки, - прийшли б ≥ змусили б нас дати вам таку можлив≥сть.
31. Ѕо у ц≥м д≥л≥ примус повинен бути спр¤мований в ≥нший б≥к Ц ми повинн≥ д≥¤ти за наказом, а ви добров≥льно ≥ без примусу. ћи н≥кого не силуЇмо, але дозвол¤Їмо приневолювати себе, - так само, ¤к дозвол¤Їмо люд¤м закликати нас до пропов≥д≥ [™вангел≥¤] ≥ в≥дправленню “ањнств.
32. “аким чином, коли ¤ спонукаю вас вирушити до спов≥д≥, ¤ лише закликаю вас бути христи¤нами. якщо ¤ прив≥в вас до того, що ви стали христи¤нами, то тим самим ¤ прив≥в вас до спов≥д≥. Ѕо т≥, хто д≥йсно бажаЇ стати д≥лжн≥ми христи¤нами, позбутис¤ своњх гр≥х≥в ≥ мати рад≥сне сумл≥нн¤, вже в≥дчувають д≥лжн≥й голод ≥ д≥лжню спрагу. ¬они т¤гнутьс¤ до хл≥ба, ¤к ѕсалом 41:2 говорить про олен¤, що знемагаЇ п≥д промен¤ми палючого сонц¤:
33. Уяк лине той олень до водних поток≥в, так лине до “ебе, о Ѕоже, душа мо¤ЕФ √овор¤чи ≥ншими словами, ¤к олень з нетерп≥нн¤м прагне прийти до джерела св≥жоњ води, так ≥ ¤ з нетерп≥нн¤м й пристрасно бажаю —лова Ѕожого, в≥дпущенн¤ гр≥х≥в, ѕричаст¤ тощо.
34. ќсь ¤к сл≥д навчати про спов≥дь, ≥ тод≥ люди набудуть таке бажанн¤ ≥ таку любов до цього, що будуть приходити ≥ випрошувати нас про це б≥льше н≥ж ми сам≥ цього хот≥ли б. Ќехай пап≥сти тиран¤ть ≥ мордують себе й ≥нших, - тих, хто в≥дкидаЇ цей скарб ≥ сам≥ себе позбавл¤ють його. ћи ж п≥дн≥маЇмо молитовно руки, прославл¤ючи ≥ д¤куючи Ѕогов≥ за те, що ми прийшли до такого п≥знанн¤ та благодат≥.

”крањнська Ћютеранська ÷ерква.

Copyright Rev. Pavlo
ѕри використанн≥ матер≥ал≥в цього сайту роб≥ть ланки на нього.