Сайт душпастиря Павла

Зміст

КНИГА ЗЛАГОДИ
Віросповідання і вчення Лютеранської Церкви.

ВЕЛИКИЙ КАТЕХІЗИС Мартіна Лютера

Перехід

Частина перша

ШОСТА ЗАПОВІДЬ

Не чини перелюбу!
Наступні Заповіді легко зрозуміти з [пояснень] попередніх. Бо всі вони спрямовані на те, щоб ми уникали спричиняти якої б то не було шкоди ближньому своєму. Але вони розташовані в чудовому [дуже витонченому] порядку. Перш за все, вони мають справу з самою людиною. Далі вони переходять до людини, яка є найближчою до нього, або до найближчого володіння, яке він має по своїм тілі, а саме, – до його дружини, котра є одним із ним тілом і кров’ю, так що ми не можемо завдати йому більшої шкоди ніж ця. Отже тут чітко заборонено наводити на нього будь-яку ганьбу щодо його дружини.
І ця Заповідь дійсно спрямована проти перелюбу, тому що серед юдеїв було встановлено і заповідано, щоб вони усі мусили одружуватися. Тому молодь рано одружувалась [шлюбувалась], і стан дівування не був у пошані – так само, як виявлялась нетерпимість до проституції і розпутності (на відміну від того, що чиниться зараз). Таким чином, перелюб був найпоширенішою формою вияву недоброчесності серед них.
Однак, оскільки серед нас мають місце такі ганебні явища і присутні найогидніші форми розбещеності і розпусти, ця Заповідь спрямована також проти усякої недоброчесності, як би вона не називалась. І забороняється не лише сам зовнішній чин, як такий, але також усяка причина, усяке підбурення і усі існуючі способи (перелюбу) – так, щоб серце, вуста і все тіло могло бути невинним і не мало можливості, не підштовхувалося і не схилялося до занечищення.
І не тільки це, але щоб ми також могли чинити опір, запропонувати захист і порятунок скрізь, де існує небезпека і біда, і, знову ж, щоб ми могли надати допомогу і пораду в підтримці честі ближнього свого.
Бо щоразу, коли ви пропускаєте нагоду вчинити опір чи ж потураєте цьому так, ніби це вас не стосується, ви настільки ж винні, як і людина, яка це зло безпосередньо чинить.
Отже, якщо висловити це найкоротшим чином, дана Заповідь потребує, щоб кожен чоловік сам провадив доброчесне життя, так і допомагав ближньому своєму робити це, тобто даною Заповіддю Бог бажає загородити і захистити [як фортечним насипом] кожного з подружжя, щоб ніхто не чинив прот них переступу.
Але, оскільки дана Заповідь зосереджена безпосередньо на стан подружжя і дає нам можливість поговорити про це, ви повинні добре зрозуміти і зазначити, перш за все, як високо Бог цінує і звеличує цей стан, з огляду на те, що Своєю Заповіддю він санкціонує [стверджує], і обороняє його. Він про це засвідчив ще раніше у Четвертій Заповіді: Шануй свого батька та матір свою, але тут Він (як ми вже казали вище) загородив і захистив це.
Таким чином Він прагне, щоб ми також шанували це, підтримували і здійснювали це в житті, як божественний і благословенний стан. Тому, що по-перше, Він запровадив це перш всього іншого, і, таким чином, створив чоловіка і дружину, як окремі особистості, (очевидно) не для розпусного життя, але для того, щоб вони [законно] жили разом, плодились і народжували дітей, виховували їх і навчали їх на славу Божу.
Таким чином, Бог щедро поблагословив цей стан [подружнє життя] вище за все інше, на додаток подарувавши йому й визначивши для нього все, що існує у цьому світі, з тою метою, щоб цей стан був щедро і добре забезпеченим. Тому подружнє життя – це не жартівлива діла і не вияв самовпевненості, але це – відмінна річ і діло божественної важливості. Бо для Нього надзвичайно важливо, щоб виховувались такі люди, котрі могли б слугувати світові і котрі сприяли б розповсюдженню знання Божого, побожного життя і усіх чеснот, щоб боротися з розпустою і з дияволом.
Таким чином, я завжди навчав, що не повинно виявлятися презирливого відношення до цього стану [до шлюбного життя], і про нього не повинна розповсюджуватися погана слава , як це здійснюється сліпим світом і нашими неправдивими духовними особами, але до нього слід ставитися відповідно до Слова Божого, котрим він прикрашається [підноситься] і освячується, так, що подружнє життя не лише розташовується нарівні з іншими станами, але перевершує їх усі, чи це стан імператора, князів, єпископів, чи кого завгодно. Бо усі, як духовні, так і світські [громадянські] стани [становища], повинні впокоритися і перебувати в цьому становищі, як ми побачимо [далі].
Отже, подружнє життя не є якимось специфічним, особливим станом, але є загальним і дуже шляхетним станом, поширеним по всьому Християнстві, і охоплюючим увесь світ.
По-друге, ви повинні знати також, що це не лише почесний, але також необхідний стан, і так заповіданий Богом, щоб, висловлюючись в загальному, чоловіки і жінки, створені для цього, знаходилися в цьому стані, хоч і з деякими (втім нечисленними) винятками особі тих людей, яких Бог учинив особливим винятком, так, що вони непридатні для подружнього життя, чи кого Він визволив, зіславши для них вищий, надприродній дар, так, що вони можуть дотримуватися цноти, не вступаючи у шлюбне життя.
Бо там, де все розвивається природньо і відповідає природнім нормам, встановлених Богом, неможливо зберегти цнотливість без шлюбного життя. Бо тіло і кров залишаються тілом і кров’ю, а природній потяг і збентеження [тяжіння, спонукання], існують самі по собі, не питаючи [нашого] дозволу, що кожен бачить і відчуває. Отже, щоб в якійсь мірі допомогти уникнути недоброчесності, Бог заповів подружнє життя, щоб кожен міг мати належну йому частку і бути задоволеним нею. Хоч, окрім цього, вимагається благодать Божа для того, щоб серце також могло бути чистим.
Звідси ви бачите, як цей папський збрід – священики, ченці і черниці впираються порядку Божому і Його заповіді, оскільки вони нехтують шлюбом, забороняють його, даючи обітниці про збереження довічної цноти, і, до того ж, вводять в оману звичайних і неосвічених людей своїми неправдивими словами і оманливим баченням [шахрайством].
Бо ніхто не має настільки малої любові і схильності до невинності, як ті, хто через велику свою святість уникають подружнього життя, чи поринаючи у відверту і безсоромну проституцію, чи таємно здійснюючи ще більш гірше, щось таке, про що чоловік не сміє навіть говорити, і що, ой леле! - зачасто стається.
І, коротше кажучи, хоч вони і утримуються від дії, їхні серця настільки виповнені недоброчесних думок і розбещених пожадливостей, що вони постійно палають і таємно страждають, чого можна цілковито уникнути при веденні подружнього життя.
Таким чином, усі обітниці про доброчесність поза шлюбним життям засуджуються даною Заповіддю і дарується дозвіл, так, навіть дається наказ всім бідним, спійманим у пастку сумлінням, обманутими чернечими клятвами, полишити недоброчесний стан в вступити у подружнє життя, беручи до уваги той факт, що, навіть коли чернече життя і було би побожним, все-таки, не в їхніх силах підтримувати невинність, і якщо вони залишаться в цьому стані [в чернечому житті], то вони змушені будуть лише ще більше грішити і все більше і більше проти даної Заповіді.
Отже, я кажу про це, щоб молодь могла настановлюватися таким чином, щоб вони віднайшли прагнення до подружнього життя і знали, що це благословення і вгодний Богові стан. Бо таким чином ми можемо з часом добитися того, що шлюбне життя знову буде в пошані, і тоді буде менше брудних, розпутних, незаконних [безладних] дій, котрі зараз пишно розростаються по всьому світові у вигляді неприхованої проституції і інших огидних вад, повсталих від легковажного відношення до подружнього життя.
Тому в обов’язки батьків і володарів входить догляд за тим, щоб наша молодь виховувалась у порядку і шанобливості, і щоб, по досягненню зрілого віку, вони вступали в подружнє життя, (живучи) в страхові і шані Божій. Він же подарує їм Свої благословення і благодать, щоб люди мали радість і щастя від шлюбу.
Дозвольте сказати на завершення, що дана Заповідь вимагає не лише того, щоб кожна людина жила доброчесно думками, словами і діями в цьому стані, тобто у подружньому житті, але також і того, щоб кожен любив і цінував даного йому Богом чоловіка чи дружину. Бо там, де прагнуть до підтримання шлюбної доброчесності, чоловік і дружина повинні обов’язково жити разом, в любові, в гармонії, щоб один ніжно кохав іншого від усього серця, дотримуючись повної вірності йому. Бо це один з принципових моментів, котрий розпалює любов і прагнення до невинності, так що там, де це присутнє, доброчесність слідує зазвичай, без усякої заповіді [без усякого примусу].
Тому і Святий Павло також старанно настановляє чоловіка і дружину любити і шанувати один одного.
Тут ви знову маєте коштовні і чисельні добрі діла, котрими ви можете з радістю хвалитися, на відміну від всіх [діл] духовних станів, вигаданих без всякого Слова Божого і заповіді Його.

Догори!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.