—айт душпастир¤ ѕавла

«м≥ст

Ќ»√ј «Ћј√ќƒ»
¬≥роспов≥данн¤ ≥ вченн¤ Ћютеранськоњ ÷еркви.

¬≈Ћ» »… ј“≈’≤«»— ћарт≥на Ћютера

ѕерех≥д

„астина перша

„≈“¬≈–“ј «јѕќ¬≤ƒ№

ќтже ми вивчили перш≥ три «апов≥д≥, що стосуютьс¤ Ѕога. ѕо-перше, що ми повинн≥ вс≥м серцем покладатис¤ на Ќього, бо¤тис¤ ≥ любити …ого все своЇ житт¤. ѕо-друге, що ми не повинн≥ зловживати ≤мТ¤м …ого дл¤ п≥дтримки неправди ≥ чи будь-¤кого ≥ншого зла, але використовувати …ого дл¤ слави Ѕожоњ, а також дл¤ корист≥ ≥ пор¤тунку ближнього свого ≥ самого себе. ѕо-третЇ Ц що у св¤та ≥ п≥д час в≥дпочинку ми повинн≥ ретельно займатис¤ —ловом Ѕожим, щоб ус≥ наш≥ вчинки зд≥йснювалис¤, ≥ все наше житт¤ проходило у в≥дпов≥дност≥ з Ќим. “епер ми перейдемо до ≥нших семи «апов≥дей, що стосуютьс¤ ближнього нашого. ≤ перша, найб≥льша з цих «апов≥дей така:

Ўануй свого батька та мат≥р свою...!

Ѕатьк≥вство ≥ материнство Ѕог особливим чином в≥др≥зн¤Ї в≥д ус≥х решти стан≥в ≥ наст≥льки звеличуЇ њх, що запов≥даЇ нам не просто любити своњх батьк≥в, але шанувати њх. Ѕо по в≥дношенню до брат≥в, сестер ≥ просто [взагал≥] до ближн≥х наших ¬≥н не запов≥даЇ н≥чого б≥льше того, щоб ми любили њх, так що ¬≥н в≥докремлюЇ ≥ розр≥зн¤Ї батька ≥ мат≥р в≥д ус≥Їњ решти людей на земл≥, розм≥щуючи њх на —воЇму боц≥ [пор¤д з собою].
Ѕо шанувати означаЇ набагато б≥льше, н≥ж любити когось, наск≥льки дане пон¤тт¤ включаЇ в себе не лише любов, але також скромн≥сть, покору ≥ шану [н≥би] перед прихованою величчю,
≥ не вимагаЇ не лише того, щоб ми зверталис¤ до них по-доброму ≥ шанобливо, але, б≥льш того, щоб ¤к в серц≥ своЇму, так ≥ зовн≥шньо ми чинили, показуючи, що ми поц≥новуЇмо њх дуже високо, ≥ що п≥сл¤ Ѕога ми поважаЇмо њх найб≥льше. Ѕо до того, кого ми повинн≥ шанувати в≥д усього серц¤, нам д≥лд≥ варто ставитис¤ з найб≥льшою ≥ найвищою повагою.
ќтже, нам варто застерегти молодь, що вони повинн≥ шанувати своњх батьк≥в так, н≥би вони сто¤ть на м≥сц≥ Ѕога, ≥ памТ¤тати , що ¤кими б непоказними, б≥дними, безсилими ≥ дивними вони не були, вони всеодно Ї батьком ≥ мат≥рТю, даними њм Ѕогом. ¬они не повинн≥ бути позбавлен≥ належноњ њм чест≥ через свою повед≥нку чи через своњ недол≥ки. “обто ми не повинн≥ дивитис¤ на њх особистост≥, ¤кими б вони не були, але нам сл≥д розгл¤дати волю Ѕога, який створив ≥ запов≥в усе таким чином. ¬ ≥нших в≥дносинах ми д≥йсно ус≥ р≥вн≥ в очах Ѕожих. јле серед нас обовТ¤зково повинна бути така нер≥вн≥сть ≥ запов≥дана в≥дм≥нн≥сть, тож Ѕог запов≥даЇ, щоб вона дотримувалас¤, щоб ви корилис¤ ћен≥, ¤к вашому батьков≥, ≥ щоб я мав над вами верховенство.
ќтже, перш за все вам потр≥бно знати, що таке пошана до батьк≥в, ¤ка вимагаЇтьс¤ ц≥Їю запов≥ддю а саме Ц щоб њх в≥др≥зн¤ли ≥ ц≥нували найвище всього, ¤к самий найб≥льший скарб на земл≥.
≤ нав≥ть б≥льше, щоб ≥ у словах своњх ми дотримувалис¤ стриманост≥ по в≥дношенню до них, не ставилис¤ до них грубо, пихато ≥ з викликом, але поступалис¤ њм ≥ збер≥гали мовчанку, нав≥ть коли вони заход¤ть задалеко.
ѕо-третЇ Ц щоб ми ви¤вл¤ли до них цю шану також своњми д≥лами, тобто щоб т≥лом своњм ≥ своњм майном ми слугували њм, допомагали њм ≥ забезпечували њх у старост≥, в хворобах, немочах чи б≥дност≥, ≥ все це не лише з рад≥стю, але з покорою ≥ шаною, так н≥би чините це перед Ѕогом [дл¤ Ѕога]. Ѕо той, хто знаЇ, ¤к ставитис¤ до них [до батьк≥в] у серц≥ своЇму, не допустить, щоб вони страждали в≥д злидн≥в чи голоду, але поставить њх вище себе ≥ пор¤д з собою, розд≥лить з ними усе, що маЇ ≥ чим волод≥Ї.
≤ ще зверн≥ть увагу, ¤ке велике, благодатне ≥ св¤те д≥ло, наказуване тут ц≥Їю «апов≥ддю [д≥т¤м], д≥ла котрою, на жаль, вони повн≥стю нехтують. Ќ≥хто не розум≥Ї, що Ѕог запов≥дав це, чи що це Ц —в¤те, Ѕоже —лово ≥ вченн¤. Ѕо коли б воно розгл¤далос¤ б ¤к таке, то ус≥ б могли зробити висновок, що вони, отже, Ї св¤тими людьми, що живуть в≥дпов≥дно цих сл≥в. ≤ не було би потреби у винайденн≥ чернецтва, зар≥вно ¤к ≥ духовних орден≥в, але кожна дитина жила би ц≥Їю «апов≥ддю ≥ могла б щиросердно звернутис¤ до Ѕога, кажучи: Уякщо ¤ повинен зд≥йснити добр≥ та св¤т≥ д≥ла, то ¤ не знаю н≥чого кращого, н≥ж шанобливе ставленн¤ до батьк≥в ≥ покора њм, тому, що —ам Ѕог запов≥в це.
Ѕо те, що Ѕог запов≥даЇ, повинне бути б≥льшим ≥ набагато благородн≥шим, н≥ж все, що ми можемо вигадати сам≥. ≤ оск≥льки, не можна знайти вищого чи л≥пшого учител¤, н≥ж Ѕог, то д≥йсно не може бути л≥пшого вченн¤, н≥ж вченн¤, ¤ке в≥н викладаЇ. ќтже, ¬≥н повн≥стю навчаЇ тому, що нам сл≥д зробити, ¤кщо ми д≥лд≥ хочемо зд≥йснити добр≥ д≥ла. ≤, запов≥даючи њх, ¬≥н показуЇ, що ц≥ д≥ла …ому угодн≥. “аким чином, ¤кщо Ѕог запов≥даЇ њх, ¤кщо [нав≥ть] ¬≥н не знаЇ, ¤к наказати щось краще, то мен≥ н≥¤к не вдастьс¤ вдосконалити цьогоФ.
ќсь в такий спос≥б нам сл≥д було б належним чином навчати побожну дитину, виховувати його у д≥лжн≥й благодат≥, утримувати його вдома в покор≥ та служ≥нн≥ своњм батькам, щоб люди, отримували в≥д побаченого благословенн¤ ≥ рад≥сть. ќднак ц≥Їњ «апов≥д≥ Ѕож≥й не навчалос¤ [з таким п≥клуванн¤м ≥ ретельн≥стю], але, навпаки, нею нехтувалос¤ ≥ по н≥й топталис¤ Ц так, що дитина не може збагнути њњ серйозно, а стоњть перед вигадками, котр≥ ми сам≥ висуваЇмо, розз¤вивши рота [наче гави] ≥ без ус¤коњ шани до Ѕога.
“аким чином опануймо, врешт≥, заради Ѕога, те що дл¤ того, щоб служити …ому д≥лд≥ добрими д≥лами, наша молодь повинна, в≥дкласти з перед очей все ≥нше, а перш за все мати перед собою цю «апов≥дь, щоб чинити те, що угодне њхн≥м батькам ≥ матер¤м чи тим, кому вони п≥длегл≥ зам≥сть них. Ѕо кожна дитина, що знаЇ ≥ виконуЇ це, маЇ перш за все, велику вт≥ху у серц≥, що вона може рад≥сно сказати ≥ похвалитис¤ (наперек≥р ус≥м, хто чинить д≥ла на власний розсуд): Уќсь, це д≥ло угодне моЇму Ѕогов≥ на небесах, ¤ знаю це напевнеФ.
’ай вони зберутьс¤ вс≥ разом, з своњми чисельними, вимученими ≥ т¤жкими д≥лами ≥ похвал¤тьс¤. ћи побачимо чи зможуть вони показати хоч одне величн≥ше ≥ благородн≥ше [д≥ло], н≥ж покора батьков≥ ≥ матер≥, котрим Ѕог запов≥в коритис¤ [на другому м≥сц≥] п≥сл¤ —воЇњ ¬еличност≥., тому там, де —лово Ѕоже ≥ …ого вол¤ виконуютьс¤, н≥що не ц≥нуЇтьс¤ вище, н≥ж слово ≥ вол¤ батьк≥в, за умови що вони також скерован≥ на покору Ѕогов≥ ≥ не суперечать попередн≥м запов≥д¤м.
ќтже, ви повинн≥ сердечно рад≥ти ≥ д¤кувати Ѕогов≥ за те, що ¬≥н обрав вас ≥ удостоњв вас чест≥ виконувати д≥ло найдорогоц≥нн≥ше дл¤ Ќього ≥ …ому угодне. “≥льки сл≥дкуйте за тим, щоб, хоч це [д≥ло] вважалос¤ скромним ≥ невд¤чним [у св≥т≥], ви поц≥нували його, ¤к велике ≥ коштовне, та не тому, що ми варт≥, а тому, що це м≥ститьс¤ ≥ керуЇтьс¤ перлиною ≥ св¤тим, а саме —ловом ≥ «апов≥ддю Ѕожими.
ќ, ¤к би дорого заплатили б ус≥ картез≥анц≥, ченц≥ ≥ черниц≥, коли б з ус≥х њх рел≥г≥йних д≥¤нь вони могли б представити перед Ѕожою присутн≥стю хоча б одне д≥ло, вчинене за …ого запов≥ддю, ≥ могли б перед обличч¤м …ого промовити з рад≥сним серцем: У“епер ¤ знаю, що це д≥ло ц≥лком угодне “об≥Ф. уди заховаютьс¤ ц≥ б≥дн≥, нещасн≥ люди, коли перед обличч¤м Ѕожим ≥ перед очима усього св≥ту вони в≥д сорому стануть червон≥ мов раки, перед малою дитиною, ¤ка жила в≥дпов≥дно до ц≥Їњ «апов≥д≥, ≥ коли вони будуть змушен≥ визнати, що з ус≥ма д≥лами свого житт¤, вони нег≥дн≥ нав≥ть того, щоб п≥днести ковток води дл¤ ц≥Їњ дитини?
≤ ц≥лком справедливо, що вони намарне мучилис¤, чин¤чи д≥ла, вигадан≥ ними ж самими, ≥, на додаток, стають обТЇктами глузувань ≥ втрачають свою нагороду Ц вони заслуговують всього цього з причини ди¤вольського спотворенн¤ ≥ зневажанн¤ ними «апов≥д≥ Ѕожоњ.
¬ такому випадку, чи не повинне серце заходитис¤ ≥ мл≥ти в≥д радост≥, виконуючи те, що запов≥дане [Ѕогом], ≥ кажучи: Уќсь це краще, н≥ж ус¤ св¤т≥сть картез≥анц≥в, не дивл¤чись на те, що вони катують себе безперервними постами, ≥ молитвами навкол≥шкахФ? Ѕо тут ви маЇте над≥йний текст ≥ божественне св≥доцтво про те, що ¬≥н наказав нам це виконувати. —тосовно решти Ц ¬≥н не запов≥дав н≥ слова. ќднак т¤жке становище ≥ н≥кчемна сл≥пота св≥ту пол¤гаЇ в тому, що н≥хто не в≥руЇ в це. ƒо такоњ м≥ри демон обплутав нас неправдивою св¤т≥стю ≥ чарами наших власних добрих д≥л.
“аким чином (¤ повторюю ще раз), ¤ був би дуже радий, коли б люди розкрили оч≥, вуха ≥ прийн¤ли це всерйоз, щоб одного разу ми не опинилис¤ забраними на загиб≥ль в≥д чистого —лова Ѕожого до неправдивих ≥ марних демон≥чних помилок. ≤ тод≥ все було б добре, бо батьки мали б б≥льше радост≥, любов≥, при¤зн≥ ≥ злагоди у своњх дом≥вках, тод≥ б ≥ д≥ти могли полонити серц¤ своњх батьк≥в.
« ≥ншого боку, коли д≥ти опираютьс¤ ≥ не виконують того, що повинн≥, доки њх не змушують до цього р≥зкою, вони гн≥вають ¤к Ѕога, так ≥ своњх батьк≥в, тим самим вони позбавл¤ють себе цього скарбу ≥ сердечноњ радост≥, в≥дкладаючи соб≥ на майбутнЇ лише б≥ди ≥ нещаст¤.
“ому ус≥ нар≥кають, що св≥т розвиваЇтьс¤ зараз таким чином, що ≥ молодь ≥ стар≥ ц≥лковито розпущен≥ ≥ некерован≥, не мають н≥ шани, н≥ поваги, не робл¤ть н≥чого [доброго], х≥ба що будучи змушен≥ до цього з-п≥д палиц≥, чин¤ть ус≥л¤к≥ злод≥йства ≥ обмовл¤ють один одного таЇмно [поза спиною]. “ому ≥ Ѕог караЇ њх тим, що вони загрузли у вс≥л¤ких неподобствах ≥ б≥дах.
як правило, сам≥ батьки також безумн≥ ≥ нев≥гласи, один дурень навчаЇ ≥ншого, ≥ ¤к жили вони, так живуть ≥ њхн≥ д≥ти п≥сл¤ них.
≤ це, кажу ¤ вам, повинне бути першим ≥ найголовн≥шим доказом, що спонукаЇ нас дотримуватис¤ даноњ «апов≥д≥. “ак що, нав≥ть коли б у нас не було н≥ батька, н≥ матер≥, нам сл≥д було б побажати, щоб Ѕог поставив перед нами брили з дерева ≥ каменю, котрих ми могли б називати батьком ≥ мат≥рТю. ќск≥льки ж ¬≥н дав нам живих батьк≥в, то наск≥льки б≥льше ми повинн≥ рад≥ти, ви¤вл¤ючи њм шану ≥ бувши пок≥рними, оск≥льки ми знаЇмо, що це найвищим чином вгодне Ѕож≥й ¬еличност≥ ≥ вс≥м јнгелам, що це доймаЇ ус≥х демон≥в ≥ Ї, окр≥м того, самим л≥пшим д≥лом, котре ми можемо зд≥йснити, п≥сл¤ величного божественного служ≥нн¤ ≥ поклон≥нн¤, розгл¤нутого у попередн≥х «апов≥д¤х.
“ак що н≥¤кий ви¤в милосерд¤ [поданн¤ милостин≥] ≥ н≥¤ке ≥нше добре д≥ло по в≥дношенню до ближнього нашого не може зр≥вн¤тис¤ з цим. Ѕо Ѕог вшанував це званн¤ [стан] найвищого рангу, так, ¬≥н поставив њх [батьк≥в] на —воЇ м≥сце на земл≥. ¬ол¤ Ѕожа ≥ той факт, що це вгодне …ому, повинн≥ бути достатньою причиною ≥ спонуканн¤м дл¤ нас робити все, що можемо добров≥льно ≥ з рад≥стю.
ƒо того ж ми зобовТ¤зан≥ перед св≥том бути вд¤чними за ту користь ≥ за вс¤ке добро, котр≥ ми отримуЇмо в≥д своњх батьк≥в.
јле, знову ж, у св≥т≥ править ди¤вол, так що д≥ти забувають своњх батьк≥в, ¤к ми забуваЇмо свого Ѕога, ≥ н≥хто не бере до уваги того факту, що Ѕог плекаЇ, охорон¤Ї ≥ захищаЇ нас, ≥ що ¬≥н даруЇ нам так багато доброго дл¤ т≥ла ≥ душ≥. ќсобливо коли приходить лиха година, ми гн≥ваЇмос¤ ≥ з нетерп≥нн¤м нар≥каЇмо, ≥ все благе, що ми отримали у своЇму житт≥, в≥дм≥таЇтьс¤ геть [з нашоњ памТ¤т≥]. “ак само ми чинимо ≥ з нашими батьками, ≥ немаЇ такоњ дитини, котра розум≥Ї ≥ бере до уваги це [те, що пережили батьки, вирощуючи ≥ виховуючи њх], ¤кщо лише —в¤тий ƒух не подаруЇ њй ц≥Їњ благодат≥.
Ѕог добре знаЇ про спотворен≥сть цього св≥ту. “ому ¬≥н умовл¤Ї ≥ спонукаЇ —воњми запов≥д¤ми, щоб кожна людина вз¤ла до уваги, що њњ батьки зд≥йснили дл¤ нењ, ≥ тод≥ вона побачить, що маЇ в≥д них т≥ло ≥ житт¤, б≥льш того, що вони годували та зод¤гали њњ, ≥ що у протилежному випадку вона б сто раз≥в загинула у власних нечистотах.
“аким чином, ≥снуЇ добре ≥ правдиве висловлюванн¤ старого мудрец¤ :Deo, parentibus et magistris, non potest satis gratiae rependi, тобто: УЅогов≥, батькам ≥ учител¤м ми н≥коли не зможемо в≥дплатити достатньо [под¤к ≥ нагород]Ф. “ой, хто бере це до уваги, наcправд≥, буде без примусу шанувати своњх батьк≥в. Ќосити њх на руках, ¤к тих [людей], через ¤ких Ѕог вчинив дл¤ нењ все добре.
ќкр≥м ≥ вище всього цього, Ї ≥нша причина, що спонукаЇ нас ще б≥льше [коритис¤ ц≥й «апов≥д≥], ≥ ц¤ причина пол¤гаЇ в тому, що Ѕог додаЇ до даноњ «апов≥д≥ тимчасову об≥тницю ≥ каже: У Ещоб довг≥ були твоњ дн≥ на земл≥, ¤ку √осподь, Ѕог тв≥й, даЇ тоб≥!У
“ут ви можете сам≥ бачити, наск≥льки серйозно Ѕог ставитьс¤ до даноњ «апов≥д≥, ¤кщо ¬≥н не лише проголошуЇ, що це вгодне …ому, ≥ що ¬≥н знаходить в цьому рад≥сть ≥ задоволенн¤, але також ≥ те, що це буде спри¤ти нашому процв≥танню ≥ найвищому добру, так щоб наше житт¤ було приЇмним ≥ в злагод≥ та, щоб ми були оздоблен≥ вс¤ким добром.
“ому так —в. ѕавло особливим чином п≥дкреслюЇ ≥ рад≥Ї цьому, коли каже в (≈ф. 6:2,3): УЕ це перша запов≥дь з об≥тницею, щоб добре велос¤ тоб≥, ≥ щоб ти був на земл≥ довгол≥тн≥й!Ф Ѕо, хоч у ≥нших [«апов≥д¤х] також м≥ститьс¤ об≥тниц¤, все-таки н≥ в одн≥й з них об≥тниц¤ не звучить наст≥льки зрозум≥ло та виразно.
ќтже тут ви маЇте пл≥д ≥ нагороду, [котра пол¤гаЇ у стверджен≥], що ус¤кий, що дотримуЇтьс¤ даноњ «апов≥д≥, буде мати щаслив≥ дн≥, талан ≥ процв≥танн¤. ≤ з ≥ншого боку, [ тут вказуЇтьс¤] покаранн¤, що ус¤кий непок≥рний [«апов≥д≥], скоро загине ≥ н≥коли не буде мати задоволенн¤ в≥д житт¤. Ѕо Убути довгол≥тн≥мФ в ѕисанн≥ означаЇ не лише дожити до старост≥, але значить також мати все, що притаманне тривалому життю - здоровТ¤, дружину ≥ д≥тей, засоби дл¤ ≥снуванн¤, мир, добрий ур¤д тощо, без чого в≥д цього житт¤ неможливо отримати н≥¤кого задоволенн¤ ≥ без чого взагал≥ неможливе тривале ≥снуванн¤.
ќтже, ¤кщо ви не будете слухатис¤ батька ≥ матер≥, ≥ коритис¤ њхн≥м покаранн¤м, то будете слухатис¤ ката. ≤ ¤кщо ви не будете слухатис¤ його, то п≥дкоритесь костомас≥, тобто смерт≥ [все п≥дпор¤дковуюча смерть Ц ось учитель лихих д≥тей].
Ѕо на цьому Ѕог напол¤гаЇ безапел¤ц≥йно Ц або ви слухаЇтесь …ого, в≥ддаючи …ому любовТю ≥ служ≥нн¤м, ≥ тод≥ ¬≥н винагородить вас щедро вс≥ма благами, або, ¤кщо ви ображаЇте …ого, ¬≥н пошле вам смерть ≥ ката.
«в≥дки ж беретьс¤ ст≥льки нег≥дник≥в, котрих потр≥бно в≥шати, стинати голови, ≥ четвертувати щоденно, ¤кщо не через непокору [батькам]? ¬они не дозвол¤ють виховувати себе по-доброму ≥ тому отримують покаранн¤ в≥д Ѕога, сам≥ довод¤чи до того, що ми змушен≥ спогл¤дати њхнЇ нещаст¤ ≥ горе. Ѕо дуже р≥дко трапл¤Їтьс¤ коли так≥ розбещен≥ люди вмирають природною або непередчасною смертю.
јле праведн≥ ≥ пок≥рн≥ мають благословенн¤ Ц вони живуть довго у приЇмному спокоњ ≥ бачать д≥тей своњх д≥тей (¤к говорилос¤ вище) до третього ≥ четвертого покол≥нь.
≤ досв≥д також навчаЇ, що там, де присутн≥ шанован≥, давн≥ родини, що живуть добре ≥ мають багато д≥тей, вони безперечно зобовТ¤зан≥ своњм походженн¤м т≥й обставин≥, що де¤к≥ з них були добре вихован≥ ≥ ви¤вили п≥клуванн¤ про своњх батьк≥в, з ≥ншого боку, про розбещених людей написано в ѕс.(108:13): Уўоб на знищенн¤ стали нащадки його, бодай було скреслене в другому род≥ ≥м'¤ њхнЇ!Ф
ќтже гарненько пом≥ркуйте, ¤кого великого значенн¤ Ѕог надаЇ послухов≥, ¤кщо ¬≥н так високо ц≥нуЇ його, ¤кщо в≥н так бажаний …ому, ≥ ¤кщо ¬≥н так щедро винагороджуЇ його, ≥, окр≥м того, накликаЇ наст≥льки суворе покаранн¤ на тих, хто чинить ≥накше.
¬се це ¤ кажу дл¤ того, щоб це було гарненько засвоЇне молоддю. Ѕо н≥хто не в≥рить, що, хоча ц¤ запов≥дь не викладалас¤ ≥ не ц≥нувалас¤ перше, за папства, - вона вкрай необх≥дна. —лова ц≥ прост≥ ≥ зрозум≥л≥, ≥ кожен гадаЇ, що в≥н вже знаЇ њх. “ому люди ставл¤тьс¤ до них легковажно, поз≥хаючи ≥ думаючи про щось ≥нше, не пом≥чаючи ≥ не в≥руючи, наск≥льки сильне зневажливе ставленн¤ до цих сл≥в ображаЇ Ѕога, зар≥вно ¤к вони не розум≥ють, що той, хто дотримуЇтьс¤ сл≥в ц≥Їњ «апов≥д≥ чинить дорогоц≥нне ≥ дуже угодне Ѕогу д≥ло.
ўодо ц≥Їњ «апов≥д≥, то належно буде також говорити про вс≥ ≥нш≥ види послуху до людей, що сто¤ть при влад≥, що покликан≥ командувати ≥ правити. Ѕо ус¤ка влада походить ≥ розповсюджуЇтьс¤ в≥д влади батьк≥в. “ому, що там, де батько не може один виховувати свою [непок≥рну ≥ драт≥вливу] дитину, в≥н наймаЇ шк≥льного учител¤, щоб той настановл¤в його. якщо в≥н надто безсилий, то заручаЇтьс¤ допомогою своњх друз≥в ≥ сус≥д≥в. якщо в≥н покидаЇ цей св≥т, то доручаЇ ≥ передаЇ свою владу ≥ право керувати ≥ншим люд¤м, призначених дл¤ ц≥Їњ мети.
“аким чином, в≥н повинен заради веденн¤ господарства утримувати у п≥дпор¤дкуванн≥ своњх домашн≥х, слуг ≥ служниць Ц так, щоб ус≥, кого ми називаЇмо панами, знаход¤тьс¤ на м≥сц≥ батьк≥в ≥ повинн≥ отримувати свою владу ≥ право керувати в≥д них. “ому в ѕисанн¤х вони назван≥ батьками, ¤к виконуюч≥ в час свого правл≥нн¤ функц≥њ батька ≥ зобовТ¤зан≥ мати батьк≥вське серце до своњх п≥длеглих. як римл¤ни ≥ ≥нш≥ народи з давн≥х час≥в називали господар¤ ≥ господиню patres- et matres-familiae, тобто батьком родини [головою родини] ≥ мат≥рТю родини. “акож вони називали своњх нац≥ональних правител≥в ≥ володар≥в patres patriae, тобто батьками ус≥Їњ крањни, на наш превеликий сором, людей, котр≥, бувши христи¤нами, не називають њх так чи, в крайньому раз≥, не поц≥новують ≥ не шанують њх ¤к таких.
ќтже, що дитина винна своњм батьков≥ ≥ матер≥, те саме винн≥ ≥ ус≥, хто в дом≥. “ому, слуги ≥ служниц≥ повинн≥ ви¤вл¤ти оп≥ку не лише в тому, щоб бути пок≥рними своЇму панов≥ ≥ пан≥, але також щоб шанувати њх, ¤к своњх батька ≥ мат≥р, робл¤чи усе, що за њх у¤вою [знанн¤м] оч≥куЇтьс¤ в≥д них, не з примусу ≥ не з небажанн¤, але з задоволенн¤м ≥ рад≥стю, через щойно згадану причину, а саме Ц що це Ї «апов≥ддю Ѕожою ≥ любе …ому вище за вс≥ д≥ла.
“аким чином, њм, швидше, вартувало б самим доплачувати [зам≥сть отримувати платню] ≥ рад≥ти, що вони можуть мати пана ≥ пан≥, щоб сумл≥нн¤ њх рад≥ло, ≥ знати, що вони можуть робити насправд≥ золот≥ д≥ла. —праву, ¤кою спочатку нехтували ≥ котру зневажали, в той час ¤к кожен навпаки, в ≥мТ¤ ди¤вола, поривавс¤ в монастир≥ або прочани ≥ потурав власним бажанн¤м [знаходив ≥ндульгенц≥њ], маючи витрати [часу ≥ грошей] ≥ лихе сумл≥нн¤.
оли б ц¤ ≥стина могла б бути вселена б≥дним люд¤м, то ¤кась служниц¤ могла б стрибати [в≥д радощ≥в], славити ≥ д¤кувати Ѕогов≥, ≥ своЇю акуратною працею, за котру вона отримуЇ п≥дтримку ≥ платню, вона могла б отримати такий скарб, котрого не мали й т≥, кого мають за найб≥льших св¤тих. ’≥ба це не чудово, коли людина знаЇ ≥ маже сказати, що коли ви чините свою щоденну домашню роботу, то це краще, н≥ж ус¤ св¤т≥сть ≥ аскетичне житт¤ ченц≥в?
≤, на додаток, у вас Ї об≥тниц¤, що ви будете процв≥тати у всьому доброму ≥ жити добре. як ви можете вести благодатн≥ше ≥ св¤т≥ше житт¤, виконуючи власн≥ д≥ла?
Ѕо з точки зору Ѕога, Їдине, що д≥йсно робить людину св¤тою ≥ служить …ому - це в≥ра, а д≥ла призначен≥ дл¤ служ≥нн¤ людин≥ [ближньому].
“аким чином [в≥рою] ви маЇте вс≥ блага, захист ≥ заступництво ≥ в √оспод≥, задоволену [вдоволену] сов≥сть ≥ милостивого Ѕога, отрий винагородить вас стократ, так, що це прир≥вн¤Ї вас до шл¤хетного стану, ¤кщо ви будете побожними та слухн¤ними. якщо ж н≥ Ц то ви не маЇте н≥чого, окр≥м гн≥ву ≥ незадоволенн¤ Ѕожого, у вашому серц≥ в≥дсутн≥й мир, ≥ згодом ви матимете ус≥л¤к≥ б≥ди ≥ нещаст¤.
”с¤кого, хто не дослухаЇтьс¤ цього ≥ не схильного до благочест¤, ми передаЇмо до рук ката ≥ костомас≥ [смерт≥]. “аким чином, хай кожен, хто здатний приймати настанови, пам¤ТтаЇ, що Ѕог не граЇтьс¤ з нами, ≥ знаЇ, що це Ѕог [а не хтось ≥нший] говорить з вами ≥ вимагаЇ в≥д вас поcлуху. якщо ви впокорюЇтесь …ому, то ви стаЇте …ого улюбленою дитиною. јле ¤кщо ви нехтуЇте цим, то приймаЇте ганьбу, злидн≥ ≥ горе у ¤кост≥ своЇњ винагороди.
“е саме варто сказати про покору св≥тському ур¤дов≥, котрий (¤к ми вже казали) належить до пон¤тт¤ батьк≥вства ≥ виходить дал≥ за ≥нш≥ стосунки [звТ¤зки]. Ѕо батько [в Ѕ≥бл≥њ] Ц це не лише батько одн≥Їњ родини, але людина Ї батьком ст≥лькох людей, ст≥лькох мешканц≥в, громад¤н ≥ п≥длеглих ск≥лькох в≥н маЇ. Ѕо через наших володар≥в, так само , ¤к ≥ через наших батьк≥в, Ѕог даЇ нам њжу, дах ≥ помешканн¤, заступництво ≥ захист. ќтже, оск≥льки вони нос¤ть це ≥мТ¤ ≥ званн¤, з ус≥Їю повагою, ¤к найвищу г≥дн≥сть, то нашим обовТ¤зком Ї шанобливо ставитис¤ до них ≥ ц≥нувати њх найвищим чином, ¤к найб≥льший скарб ≥ найкоштовн≥ший на земл≥ кам≥нь.
ќтже пок≥рний, прагнучий ≥ готовий слугувати, рад≥сно в≥ддаючий честь тим, кому належить, знаЇ, що в≥н догоджаЇ Ѕогов≥, ≥ що нагородою йому буде рад≥сть ≥ щаст¤. якщо ж в≥н, навпаки, не чинить цього з любовТю, але зневажливо ставитьс¤ ≥ опираЇтьс¤ [влад≥] або нар≥каЇ, то хай в≥н також знаЇ, що в≥н не буде мати н≥ схваленн¤, н≥ благословенн¤, ≥ там де в≥н гадаЇ, що заробить цим [своњм ставленн¤м] гривню, то в≥н втратить вдес¤теро б≥льше, чи стане жертвою ката, загине на в≥йн≥, в≥д еп≥дем≥њ, голоду, або не зазнаЇ розради у д≥т¤х своњх [буде розчарований д≥тьми] ≥ потерпатиме в≥д образ, несправедливост≥ ≥ насильства в≥д рук своњх служник≥в, ближн≥х чи чужинц≥в ≥ тиран≥в. “аким чином, чого ми шукаЇмо ≥ заслуговуЇмо, те ми й маЇмо у ¤кост≥ розплати.
оли б ми потрудилис¤ зрозум≥ти [¤кщо б ми лише ув≥рували], що так≥ д≥ла угодн≥ Ѕогов≥ ≥ так щедро винагороджуютьс¤, то в≥днайшли б багато чого ≥ мали б усе, чого т≥льки забажаЇ наше серце. јле так ¤к —лово ≥ «апов≥дь Ѕожа оц≥нюЇтьс¤ [нами] наст≥льки легковажно н≥би њх промовив ¤кийсь баз≥ка, подив≥мос¤, чи можеш ти, людино, протисто¤ти …ому. “и думаЇш, …ому буде т¤жко в≥ддати тоб≥ за заслугами?
ќтже тоб≥, без сумн≥ву, було б набагато краще жити, волод≥ючи Ѕожою прихильн≥стю, миром ≥ щаст¤м, н≥ж випробовуючи на соб≥ …ого незадоволенн¤ ≥ послан≥ Ќим б≥ди.
„ому ти гадаЇш, св≥т повний знев≥рТ¤, ганьби, лиха ≥ вбивств, ¤кщо не тому, що кожен прагне бути паном самому соб≥, ≥ не бажаЇ залежати в≥д монарха, не бажаЇ н≥ про що ≥ н≥ про кого п≥клуватис¤ ≥ прагне робити те, що йому забагнетьс¤? “ому Ѕог караЇ одного нег≥дника за допомогою ≥ншого Ц так, що коли ви обманюЇте свого пана ≥ ви¤вл¤Їте презирливе до нього ставленн¤, приходить ≥нший ≥ чинить з вами под≥бним чином. “а, у вашому власному дом≥ ви повинн≥ випробувати вдес¤теро б≥льше мук в≥д дружини, д≥тей чи слуг.
Ќаcправд≥, ми в≥дчуваЇмо наше нещаст¤, ми нар≥каЇмо ≥ скаржимос¤ на нев≥рн≥сть, насилл¤ ≥ нед≥ледлив≥сть, але не бачимо, що сам≥ ми Ц в≥дверт≥ нег≥дники, що ц≥лком заслужили це покаранн¤, ≥ все-таки не виправлен≥ ним. ћи не матимемо ласки ≥ щаст¤, тому ц≥лком справдливо, що у нас не буде н≥чого, окр≥м нещасть, без ус¤кого милосерд¤.
ѕовинн≥ бути, десь на земл≥ все ще побожн≥ люди, тому, що Ѕог продовжуЇ дарувати нам ст≥льки добра! оли б ми жили сам≥ по соб≥, у нашому помешканн≥ не було б н≥ фартинга, ≥ в нашому пол≥ не зТ¤вилос¤ б ≥ зернинки.
¬се це ¤ повинен був описати наст≥льки точно ≥ багатосл≥вно, в над≥њ, що хтось в≥зьме це близько до серц¤, щоб ми могли позбутис¤ сл≥поти ≥ злидн≥в, в котрих загрузли наст≥льки глибоко, ≥ могли Ќасправд≥ зрозум≥ти —лово ≥ волю Ѕожу ≥ щиро прийн¤ти њх. Ѕо зв≥дти ми можемо зрозум≥ти Ц ¤к знайти достатньо радост≥, щаст¤ ≥ спас≥нн¤ - ¤к минущого так ≥ в≥чного.
“аким чином, у дан≥й «апов≥д≥ представлен≥ два р≥зновиди батьк≥в Ц батьки кровн≥ ≥ батьки Уза обовТ¤зкомФ, або т≥, кому належить п≥клуватис¤ про д≥м та т≥, хто зобовТ¤заний п≥клуватис¤ про крањну. ќкр≥м них ≥снують ще й духовн≥ батьки Ц не т≥, ¤к≥ Ї у папств≥, що сам≥ назвалис¤ такими, але не виконуюч≥ н≥¤кого батьк≥вського служ≥нн¤. Ѕо лише т≥ називаютьс¤ духовними батьками, хто пор¤дкуЇ ≥ керуЇ нами через —лово Ѕоже,
¤к —в. ѕавло хвалитьс¤ своњм батьк≥вським служ≥нн¤м в 1 ор.(4:15), де в≥н каже: УЕа ¤ вас породив у ’рист≥ ≤сус≥ через ™вангел≥ю...Ф
ќтже, будучи батьками, вони мають право на пошану нав≥ть б≥льше за ≥нших. ќднак [насправд≥] вони отримують њњ менш за вс≥х. Ѕо св≥т УшануЇФ њх тим, що виган¤Ї з крањни ≥ шкодуЇ кусн¤ хл≥ба, ≥, коротше кажучи, вони (¤к каже —в. ѕавло в 1 ор. 4:13) мус¤ть бути УЕ¤к см≥тт¤ те дл¤ св≥ту Е¤к т≥ викидки!Ф
≤ все-таки народ треба застерегти, що бажаюч≥, називатис¤ христи¤нами, зобовТ¤зан≥ перед Ѕогом шанувати достойними Увин¤тковоњ чест≥Ф оп≥кун≥в своњх душ, щоб поводитис¤ з ними добре ≥ забезпечувати њх житт¤. «а це Ѕог достатньо поблагословить вас ≥ не допустить, щоб мали ¤кусь нужду.
јле у ц≥м д≥л≥ вс≥ в≥дмовл¤ютьс¤, опираютьс¤ ≥ бо¤тьс¤, що загинуть в≥д ф≥зичноњ потреби, гадаючи, н≥би зараз вони не можуть п≥дтримати одного шанованого пропов≥дника, хоч ран≥ше вони утримували дес¤ть товстопузих дармоњд≥в.
÷им ми також заслуговуЇмо того, що Ѕог позбавл¤Ї нас —вого —лова ≥ благословенн¤, знову дозвол¤Ї брехливим пропов≥дникам поставати серед нас ≥ вести нас до ди¤вола, спонукаючи нас до того ж обливатис¤ потом ≥ кровТю.
јле т≥ що дотримуютьс¤ вол≥ ≥ «апов≥д≥ Ѕожоњ мають об≥тницю про те, що все, в≥ддане ними т≥лесним ≥ духовним батькам ≥ все, що чинитьс¤ ними дл¤ того, щоб вшанувати њх, щедро в≥ддастьс¤ њм Ц так, що вони матимуть не хл≥б, од¤г ≥ грош≥ на р≥к чи два, але тривале житт¤, п≥дтримку ≥ мир, будуть в≥чно багат≥ ≥ блаженн≥.
ќтже, т≥льки роб≥ть те, що належить до наших обовТ¤зк≥в ≥ дайте Ѕогов≥ п≥клуватис¤ про те, ¤к ¬≥н буде п≥дтримувати вас ≥ п≥клуватис¤ про вас ус≥м в достатн≥й м≥р≥. ќск≥льки в≥н об≥ц¤в це, ≥ оск≥льки ¬≥н н≥коли не обманював, ¬≥н не обмане ≥ вас.
÷е д≥йсно повинне п≥дбадьорити нас ≥ доторкнутис¤ до наших сердець, котр≥ повинн≥ просто мл≥ти в≥д радост≥ ≥ любов≥ до тих, кого нам належить шанувати Ц так, що нам сл≥д було б просто п≥днести руки ≥ рад≥сно под¤кувати Ѕогов≥, отрий дав нам так≥ об≥тниц≥, за котр≥ сл≥д було б вирушити на край земл≥ [до найв≥ддален≥ших частин ≤нд≥њ]. Ѕо, ¤кщо б нав≥ть увесь св≥т обТЇднав своњ зусилл¤, в≥н не зм≥г би додати й години до нашого житт¤ чи дати хоч одне зерн¤ в≥д земл≥. јле Ѕог бажаЇ дати нам найчудов≥ший достаток Ц усе те, чого бажаЇ ваше серце. Ќехтуючи цим ≥ кидаючи це на в≥тер не достойний нав≥ть чути —лово Ѕоже. ќтже, дл¤ тих, кого стосуЇтьс¤ дана «апов≥дь, з цього приводу було сказано б≥льш н≥ж достатньо.
Ќа додаток, не погано було б також звернутис¤ з пропов≥ддю до батьк≥в, щоб по¤снити ¤к њм потр≥бно нести своЇ служ≥нн¤ ≥ ¤к ставитис¤ до тих, хто знаходитьс¤ п≥д њхньою владою. Ѕо, хоч про це не сказано в ƒес¤ти «апов≥д¤х, однак про це часто згадуЇтьс¤ у багатьох м≥сц¤х —в¤щенних ѕисань. ≤ Ѕог, кажучи про батька й мат≥р, хоче, щоб це також входило в дану «апов≥дь.
≤ ¬≥н не бажаЇ мати на цьому служ≥нн≥ [служ≥нн≥ батьк≥в ≥ матер≥в] нег≥дник≥в ≥ тиран≥в. “акож, ¤к ¬≥н не приписуЇ њм ц≥Їњ чест≥, тобто права ≥ влади управл¤ти, поклон¤ючись самим соб≥. јле њм сл≥д мати на уваз≥, що вони зобовТ¤зан≥ коритис¤ Ѕогов≥, ≥ що перш за все, вони повинн≥ щиросердно ≥ в≥ддано виконувати обовТ¤зки свого служ≥нн¤, не лише дл¤ того, щоб п≥дтримувати ≥ п≥клуватис¤ про ф≥зичн≥ потреби своњх д≥тей, слуг, п≥длеглих тощо, але найб≥льше Ц щоб навчати њх шанувати ≥ славити Ѕога.
“аким чином, не думайте, що це залишено на ваш розсуд ≥ залежить в≥д вашоњ виб≥рковоњ вол≥ Ц це сувора запов≥дь ≥ наказ Ѕожий, ≥ Ѕогов≥ ви будете давати за це зв≥т.
јле тут знову ми маЇмо сумний стан Ц н≥хто не розум≥Ї цього ≥ не сприймаЇ цього, ус≥ живуть так, н≥би Ѕог дав нам д≥тей лише дл¤ [нашого] задоволенн¤ ≥ розваги, а слуг Ц дл¤ того, щоб ми використовували њх, ¤к кор≥в чи в≥слюк≥в, лише дл¤ роботи, чи так, н≥би через наших п≥длеглих нам сл≥д лише задовольн¤ти своњ розпутн≥ бажанн¤ , ≥гноруючи њх самих, н≥би нас не повинно турбувати Ц що вони п≥знають чи ¤к вони живуть.
≤ н≥хто не хоче нав≥ть бачити Ц що це за запов≥дь …ого ¬ерховноњ ¬еличност≥, отрий прикличе нас самим суворим ≥ р≥шучим чином до зв≥ту ≥ покараЇ нас за це, зар≥вно ¤к [н≥хто] не бачить великоњ потреби в тому, щоб п≥клуватис¤ про молодь.
≤, ¤кщо ми хочемо чудових ≥ зд≥бних людей ¤к дл¤ св≥тського, так ≥ дл¤ церковного управл≥нн¤, нам не сл≥д жал≥ти н≥ сил, н≥ часу, н≥ грошей на навчанн¤ ≥ настановленн¤ наших д≥тей, щоб вони могли слугувати Ѕогов≥ ≥ св≥тов≥, ми не повинн≥ думати лише про те, ¤к з≥брати дл¤ них поб≥льше грошей ≥ майна.
Ѕо Ѕог д≥йсно може ≥ без нас п≥дтримати ≥ збагатити њх, що ¬≥н ≥ робить повс¤кчас. јле ¬≥н дав нам д≥тей ≥ проголосив цю «апов≥дь дл¤ того, щоб ми могли навчити њх ≥ керувати ними зг≥дно …ого вол≥, а в протилежному випадку ¬≥н не потребував би того, щоб [у дитини] були батько ≥ мати.
“аким чином, хай кожен знаЇ, що виховувати своњх д≥тей у страхов≥ ≥ знанн≥ Ѕожому, а ¤кщо вони талановит≥ Ц то навчати њх чомусь такому, що вони могли б використати де б то не було [навчати та готувати њх у гуман≥тарних дисципл≥нах, щоб чолов≥ки могли допомогти в ур¤д≥ та де т≥льки Ї необх≥дно] Ц це його головний обовТ¤зок, в≥д [виконанн¤] ¤кого залежить знайденн¤ чи втрата [ним] Ѕожоњ доброњ ласки.
якщо б це виконувалос¤ , то Ѕог також щедро благословл¤в би нас ≥ посилав нам благодать дл¤ навчанн¤ людей, за допомогою ¤ких земл¤ ≥ люди могли б бути пол≥пшен≥, а також осв≥чених громад¤н, доброчесних ≥ старанних у господарств≥ дружин, котр≥ пот≥м би виховали б побожних д≥тей ≥ слуг.
ѕогл¤ньте тепер, ¤коњ жахливоњ шкод ви завдаЇте, ¤кщо нехтуЇте своЇю часткою обовТ¤зк≥в ≥ не виховуЇте свою дитину так, щоб вона стала корисною ≥ богоб≥йною людиною, ≥ ¤к ви накликаЇте на себе вину ≥ гн≥в, заслуговуючи пекло своњм в≥дношенн¤м до р≥дних д≥тей, нав≥ть не дивл¤чись на те, що у в ус≥х ≥нших стосунках ви Ї побожними ≥ св¤тими людьми.
≤ з т≥Їњ причини, що даною «апов≥ддю нехтують, Ѕог наст≥льки жахливо караЇ св≥т в≥дсутн≥стю у ньому пор¤дку, системи правл≥нн¤ ≥ миру, на що ми нар≥каЇмо, хоча ≥ не пом≥чаЇмо, що сам≥ винн≥ у цьому. Ѕо ми маЇмо з≥псованих ≥ непок≥рних д≥тей ≥ п≥длеглих тому, що сам≥ виховуЇмо њх такими.
÷≥Їњ настанови поки що достатньо. ƒокладн≥ше ми розгл¤немо це питанн¤ ≥ншим разом.

ƒогори!

"Ѕлагодать вам та мир нехай примножитьс¤ в п≥знанн≥ Ѕога й ≤суса, √оспода нашого!" (2 ѕетра 1:2).

”крањнська Ћютеранська ÷ерква.