Сайт душпастиря Павла

ДРУГА ЗАПОВІДЬ

49. Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно!
50. Як Перша Заповідь навчає серце і вчить вірі [основам віри], так ця Заповідь веде нас далі, направляючи до Бога вуста і язик. Бо слова – це перше, що походить від серця і викриває себе. І так само, як я навчав вище, про те, як відповісти на запитання, що означає “мати [якогось] бога” (так само) ви повинні навчатися, не мудруючи, розуміти значення цієї та всіх заповідей і використовувати для себе.
51. Тому, коли запитають: “Як ви розумієте Другу Заповідь, чи що маєте на увазі під надаремним призиванням Господнього Ймення, чи зловживанням Його Іменем?” – коротко відповідайте: “Зловживання Йменням Господнім – це коли ми, без різниці, яким чином, звертаємося до Господа Бога з метою неправдивого свідчення або здійснення будь-якого іншого зла”. Тобто ця Заповідь наказує, щоб до Імені Божого не зверталися неправдиво, щоб Воно не з’являлося на вустах, коли серце знає достатньо добре чи повинне знати по-іншому. Як серед тих, що присягають на суді, коли одна сторона неправдиво свідчить на другу.
52. Бо не може бути більш гіршого зловживання Іменем Божим, ніж використання Його для підтримки неправди та обману. Хай це залишається точним німецьким та найпростішим значенням цієї Заповіді.
53. Зі сказаного усяка людина може без зусиль самостійно зрозуміти – коли і яким [найрізноманітнішими] способами Іменем Божим зловживають, хоч і неможливо перелічити всі ці зловживання. Та все-таки, висловлюючись кількома словами, усі зловживання Божественним Іменем мають місце, перш за все, у світських ділах і в питаннях, що стосуються грошей, маєтку, шани, чи це буде привселюдно, в суді,, на базарі чи в будь-якому іншому місці, де люди неправдиво клянуться Йменням Божим чи заставляють душі свої [беруть на свої душі зобов’язання] якимось іншим чином. І це особливо поширене в ділах, що стосуються подружнього життя, коли двоє йдуть і таємно заручаються, а потім відрікаються від цього під присягою.
54. Та найбільше зловживання чиниться в духовних ділах і належать до сумління, коли з’являються лжепроповідники, котрі висувають свої неправдиві і марні вигадки, видаючи їх за Слово Боже.
55. Все це - прикрашення себе Іменем Божим, чи створення багатозначного вигляду, чи претензії на правдивість, незалежно від того, де це відбувається, чи в буденних світських ділах чи в піднесених і витончених питаннях віри і вчення. До неправдомовців також належать богозневажники – не тільки явні і вульгарні, відомі усім, що ганьблять Ім’я Боже без страху (виховання таких – діла не наша, а ката), але також й ті, хто привселюдно бреше на істину і Слово Боже і передоручають її дияволу. Про таких нема потреби говорити далі.
56. Тож вивчімо і сприймемо усім серцем величезну важливість даної Заповіді, щоб ми могли з усім старанням боротися проти усякого зловживання святим Йменням і боятися цього, як найбільшого з гріхів, котрий можна вчинити зовнішньою дією. Бо неправда і брехня вже самі по собі є великим гріхом. Але цей гріх непосильно обтяжує, коли ми намагаємося виправдати і підтвердити його, звертаючись до Імені Божого, використовуючи Його як покривало для прикривання сорому, так, що з простого обману твориться подвійна, ні, багаторазова брехня.
57. З цієї причини Бог додав до даної Заповіді серйозну погрозу, а саме: “… бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ім’я надаремно!“ Тобто – він не подарує цього нікому і не залишить [такої провини] безкарною. Бо як Він не залишить без помсти того хто відвертає своє серце від Нього, так Він не терпітиме використання Свого Імені для покривання брехні.
58. Зараз же, ой леле! Це – загальна біда, настільки широко поширена у світі, що лише декотрі не використовують Ім’я Боже для прикривання брехні, і різноманітних лиходійств, так само, як [деякі] надіються всім своїм серцем на одного лише Бога.
59. Бо з природи своєї ми усі маємо всередині себе таку “чудову властивість”, що усякий, хто чинить якесь лиходійство, хотів би прикрити і прикрасити свою ганьбу так, щоб ніхто не міг його бачити або про нього знати. І ніхто не має достатньої сміливості, щоб хвалитися на увесь світ здійсненим ним злочинством. Усі прагнуть діяти нишком і крадькома, так щоб ніхто не знав про те, що вони чинять. Потім, коли когось ловлять [при здійсненні лиходійства], у хід іде Ім’я Боже, котре повинне подати підлість, як праведність, а ганьбу – як славу і шану.
60. Це стало у світі загальноприйнятим і як Великий Потоп, затопило усі землі. Отже, ми маємо саме те, чого шукаємо і заслуговуємо – мор, війни, голод, пожежі, повені, примхливих дружин, непокірних дітей і слуг, усіляку розпусту і опоганення. Звідки ж ще може прийти стільки страждань і нещасть? Добре що ще земля взагалі носить нас в чому проявляється велике милосердя [Боже] до нас.
61. Тому наша молодь повинна найвище за все використовувати дану Заповідь у своєму житті, і їх (молодих людей) потрібно навчати найшанобливішому ставленню до цієї і Першої Заповіді. І щоразу, коли вони переступають [ці Заповіді], ми повинні бути миттю з різкою, вказуючи для них на [порушену] заповідь. Нам варто постійно прищеплювати для них це, так, щоб виховувати їх не лише за допомогою покарань, але також вселяти в них пошану до Бога і страх Божий.
62. Отже тепер ви розумієте, що значить промовляти Ім’я Боже надаремно, тобто (ще раз коротко повторимо це) – з метою обману, підтвердження Іменем Божим чогось такого, що не відповідає дійсності, чи в прокльонах, лайці, заклинаннях, коротше кажучи, для здійснення любого лиходійства, яке може здійснити людина.
63. Окрім того ви повинні знати, як правильно використовувати Ім’я Боже. Бо кажучи: “Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно…” Він одночасно дає нам зрозуміти, що Воно повинне використовуватися належним чином. Бо Воно було виявлене і дане нам саме для того, щоб ми постійно використовували Його, і щоб Воно було нам на користь.
64. Таким чином можна зробити природній висновок, що, оскільки, використання святого Ймення з метою підтримання брехні або беззаконня тут забороняється, значить, з іншого боку, нам заповідається використовувати Його для підтримки істини і для всього доброго, що має місце [наприклад], коли хтось клянеться в правді і там, де це необхідно. Так само – коли має місце вірне вчення, і коли до Імені [Божого] звертаються в горі або прославляють і дякують Йому у благоденстві тощо. Все це цілком описано і заповідане нам в Пс.(49:15): “ … і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!” Бо все це є благословенним використанням [Імені] для служіння правді, і ,таким чином, Ім’я [Боже] святиться, як ми молимося в молитві “Отче наш”.
65. Отже ми пояснили вам суть цілої Заповіді. І, виходячи з цього, можна легко вирішити питання, яким задаються багато учителів, а саме – чому принесення клятви заборонене в Євангелії, і все-таки Христос, святий Павло і інші святі часто присягалися.
66. Коротко це можна пояснити таким чином – ми не повинні клястися метою підтримати зло, тобто обману, а також тоді, коли в цьому немає потреби чи користі. Однак для підтримки доброго і на добро ближньому, своєму, нам слід клястися. Бо це ділді добре діло, котрим прославляється Бог, запроваджується істина і правда, спростовується брехня, серед людей встановлюється мир, запановує покора, утихомирюються суперечки. Бо таким чином Сам Бог стає Посередником між правдою і хибою, між добром і злом, поділяючи їх.
67. Якщо одна зі сторін присягає неправдиво, то вона має свій вирок і не може запобігти покаранню, і хоча буває, що покарання відкладається на тривалий час, ця людина не матиме успіху – все, що він зможе знайти цим [неправдивою присягою], висковзне з його рук, і він ніколи не зможе ним скористатися.
68. Це я спостерігав часто у житті тих людей, котрі неправдиво давали свої шлюбні обітниці та ніколи не мали [надалі] ні однієї щасливої години чи благодатного дня, з часом гинули в жалюгідному стані тілі та душі, зарівно як і майна.
69. Тому я раджу та напучую, як і раніше, щоб шляхом попередження і погроз, утримування та покарання навчали дітей з раннього дитинства остерігатися неправдивого свідчення і особливо уникати використання Імені Божого для підтвердження цього. Бо там, де для них дозволяють діяти на власний розсуд, не вийде нічого доброго – це навіть зараз очевидне і виявляється в тому, що світ став гірший, ніж будь-коли, і що в ньому немає управління, немає покори, нема вірності, нема віри, але зухвалі, розбещені люди, котрим не допомагають ні вчення, ні засудження. Все це – гнів Божий і покарання за таке норовливе презирство до цієї Заповіді.
70. З іншого боку, їх потрібно постійно спонукати і підштовхувати до шанування Імені Божого, щоб Воно постійно було у них на вустах у всьому, що може трапитися з ними або (що) привертає їх увагу. Бо ділжнє шанування і прославлення Його Імені полягає в тому, щоб споглядати на Нього і благати Його про всяку втіху – так, щоб (як ми чули раніше) перш за все серце вірою віддавало належну Йому шану, а за серцем – і вуста, шляхом сповідування.
71. Це також є благословенною і корисною звичкою, дуже дієвим засобом проти диявола, котрий завжди поряд з нами і тільки того чекає, щоб ввести нас у гріх і ганьбу, лихоліття і неприємності, але котрий не бажає чути Імені Божого і не може перебувати там, де воно промовляється, і де до нього звертаються від усього серця.
72. І ділді, багато жахливих і вражаючих нещасть ставалися б з нами, коли б Бог не підтримував нас, коли ми звертаємося до Імені Його. Я сам випробував і пізнав на власному досвіді, що часто цілковито несподіване велике лихо відразу ж відверталося і усувалося при такому звертанні [до Імені Божого]. Я стверджую, що для дозоляння дияволу нам варто завжди мати це святе Ім’я на вустах – так, щоб він не міг шкодити нам, як він того бажає.
73. Досягненню цієї мети також сприяє звичка щоденно присвячувати [ввіряти] себе Богові – свою душу і своє тіло, свою дружину і своїх дітей, своїх слуг, і все, що ми маємо - [все це щоденно передавати в опіку Богу і під Його захист] від різних нестатків, котрі можуть трапитися. Звідси також походять і як і раніше залишаються вживані благословення їжі і подяка за неї, а також інші молитви – ранкові і вечірні.
74. А також традиція, за якою діти перехрещуються і виголошують: “Господи Боже, захисти нас!”, “Допоможи, любий Господи Ісусе!” тощо, коли бачать чи чують щось дивовижне чи жахливе. А також, коли хтось стикається з несподіваним щастям, хоч би повсякденним, він говорить : “Слава Богу! Це дар Божий!” тощо, як раніше діти мали звичай поститися і молитися до Св. Миколая і іншим святим. Це було б більше бажане і прийнятне Богові, ніж усе чернецтво і вся картезіанська святість.
75. Ось так ми можемо настановляти нашу молодь в дитячій [невимушеній] і ігровій формі страху Божому і пошани до Нього, щоб Перша і Друга Заповіді належним чином виконувались і постійно використовувалися . Потім дещо добре може вкоренитися, пустити пагони і дати плід, і так виростуть люди, якими зможе пишатися наша земля [держава].
76. Понад те, це було б вірним способом доброго виховання дітей, доки вони навчаються з бажанням і задоволенням [добровільно]. Бо ті, кого змушують тільки за допомогою нагайки і запотиличників, не стануть добрими нащадками, і, в кращому випадку, при такому ставленні вони залишаться добропорядними до того часу, доки над ними тяжіє нагайка.
77. Та це [описана форма навчання] настільки глибоко вкорінюється в серці, що вони бояться Бога більше, ніж нагайок і різок. Так просто я про це кажу заради молоді, щоб це могло проникнути в їх розум. Бо, оскільки ми проповідуємо дітям, нам потрібно також “белькотіти” разом з ними. Таким чином ми уникаємо зловживань і навчаємо правильно використовувати Боже Ім’я, що повинне бути присутнім не лише на словах, але також в ділах і в самому житті, щоб ми могли знати, що це угодне Богові, і що Він щедро нагородить за це, так само, як Він жахливо покарає за всяке зловживання.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.