Сайт душпастиря Павла

Частина друга

АПОСТОЛЬСЬКИЙ СИМВОЛ ВІРИ

1. До цього місця ми розглядали першу частину християнського вчення, в котрій можна бачити усе, що, відповідно до волі Божої, ми повинні чи не повинні чинити. Далі слідує Символ Віри, що показує нам все, що ми повинні очікувати і приймати від Бога, і, якщо говорити про це стисло, навчаючий пізнавати нам Його цілковито.
2. І це потрібно, щоб допомогти нам виконувати те, що ми повинні чинити відповідно до Десяти Заповідей. Бо (як було сказано вище) вони так високо піднесені, що усі людські можливості настільки немічні і слабкі для них [досягнення чи] дотримання. Отже необхідно вивчати цю частину так само, як і попередню, щоб знати, як досягти того, звідки і яким чином отримати цю силу [необхідну для виконання Заповідей].
3. Бо якщо б ми могли власними зусиллями дотримуватися Заповідей так, як вони повинні виконуватися, то нам не потрібно було б нічого іншого – ні Символу Віри, ні молитви “Отче наш”.
4. Але, перш ніж ми перейдемо до пояснень користі і необхідності Символу Віри, зазначимо, що для звичайних і малоосвічених людей цілком достатньо,щоб вони навчалися осягати і розуміти сам Символ Віри.
5. По-перше, Символ Віри до цього часу був розділений на дванадцять статей, хоча, якщо б знадобилися усі записані у Писанні пункти, що належать до Символу Віри, виразити чітко і осібно, то цих членів було б значно більше і не усі вони могли б бути ясно відбиті у декількох словах.
6. Але для того щоб це можна було легше розуміти, оскільки це повинно подаватися дітям, ми дамо короткий виклад усього Символу Віри у вигляді трьох основних членів, відповідно до трьох Іпостасей Божества, до Котрого належить усе, у що ми віруємо – що Перший член, який розповідає про Бога Отця, пояснює Створення, Другий член, про Сина – Викуплення, і Третій член, про Святого Духа – Освячення.
7. Так що Символ Віри ніби охоплюється словами: “Вірую в Бога Отця, Котрий створив мене; вірую в Бога Сина, Котрий викупив мене; вірую в Святого Духа, Котрий освячує мене. Один Бог і одна віра, але три Іпостасі, тому також три і члени віросповідання”.
8. Поміркуймо над цими словами.

Член І.

9. Вірую в Бога Отця Всемогутнього, Творця неба і землі.
10. Ці слова в найстислішій формі віддзеркалюють і проголошують сутність, волю, діяльність і діло Бога Отця. Бо, оскільки Десять Заповідей навчають, що ми повинні мати тільки одного Бога, хтось може запитати: “А який Бог? Що Він робить? Яким чином ми можемо звеличувати чи змалювати і описати Його, щоб Його можна було пізнати?” Саме цьому навчає цей і наступний член, так що Символ Віри – це не що інше, як відповідь і віросповідання християн на основі Першої Заповіді.
11. Так само, коли б ви запитали дитину: “Дорога дитино, якого Бога ти маєш? Що ти знаєш про Нього?” він повинен би був відповісти: “ Мій Бог такий: по-перше, Він – Отець, Котрий створив небо і землю, до того ж лише Його і нікого іншого я маю за Бога, бо не існує нікого іншого, хто міг би створити небо і землю”.
12. Для освічених і тих, хто вже дещо пізнав [набув деякі духовні знання], ці три члени можуть бути витлумачені і поділені на такі кількості частин, скільки слів у них міститься. Але зараз для недосвічених учнів, достатньо відобразити самі основні частини, як ми вже говорили, що даний член належить до Створення – це ми підкреслюємо словами: “Творця неба і землі”.
13. Але яка сила попередніх слів, що ви маєте на увазі, коли кажете: “Вірую в Бога Отця Всемогутнього, Творця “….і т.д.? Відповідь така: “Я маю на увазі [під цими словами] і виражаю свою віру в те, що я – Боже творіння. Тобто, що Він створив і постійно зберігає для мене, моє тіло, душу і життя, частини (тіла) великі і малі, всі мої почуття, розум тощо, їжу і напої, одяг і взуття, дружину і дітей, усіх домашніх, оселю, обістя тощо.
14. Окрім того, Він примушує усі творіння служити для користі і необхідності життя [для підтримки життя]- сонце, місяць і зорі на небозводі, день і ніч, повітря, вогонь, воду, землю і все, що вона родить і виробляє, пташок і риб, тварин, зерно і різноманітні продукти.
15. І усі існуючі фізичні і світські блага, добропорядний уряд, мир, безпеку.
16. Таким чином ми пізнаємо з даного члену, що ніхто з нас сам по собі не має й не може зберегти ні свого життя, ні всього того, що було перераховане чи може бути перераховане, яким би малим і незначним це не було б, бо все це міститься у слові Творець.
17. Навіть більше, ми сповідуємо також, що Бог Отець не лише дав нам все, що ми маємо і бачимо перед собою, але щоденно зберігає і захищає це від усякого зла і нещастя, запобігає усяким небезпекам і бідам. І що все це Він чинить виключно через Свою любов і прихильність, без якоїсь заслуги з нашого боку, як щиросердний Отець, Котрий турбується про нас, піклуючись, щоб ніяке зло не випало на нашу долю.
18. Решта, що може підтвердити це, відноситься до інших частин цього члену, де ми кажемо: “Отця Всемогутнього“.
19. Отже, оскільки все, чим ми володіємо, і, більше того, усе, що окрім цього існує на небі і на землі, щоденно дається, підтримується і зберігається для нас Богом, ми повинні любити, прославляти і дякувати Йому за це нескінченно і, коротше кажучи, служити Йому усім цим, як Він того вимагає і наказує нам у Десяти Заповідях.
20. Якщо б нам потрібно було розказати про те, як мало людей, що вірять у цей член, то ми могли б говорити на цю тему довго. Бо усі ми вивчаємо його, але не бачимо і не беремо до уваги те, чому ці слова нас навчають.
21. Бо якщо б ми вірили у це усім серцем, то і діяли б відповідно до цього, а не крокували б пихато і не поводилися б виклично [відверто не впокорюючись], не хизувалися, ніби маємо життя, добро, владу і шану тощо, самі по собі – так, що інші повинні боятися нас і слугувати нам, як це чиниться у гріховному, зіпсованому світі, який безнадійно сліпий і зловживає усіма благами і дарами Божими, використовуючи їх лише для задоволення власної гордині, жадібності, хтивості і [бажання до] розкоші, навіть не роздумуючи про Бога настільки, щоб подякувати Йому чи визнати Його Богом і Творцем.
22. Таким чином даний член повинен упокорювати і лякати нас усіх, якщо ми віруємо в нього. Бо ми грішимо щоденно – очима, вухами, руками, тілом і душею, грошима, власністю і усім тим, чим ми володіємо, особливо ті, що навіть протистоять Слову Божому. І все-таки християни мають деяку перевагу – вони визнають себе зобов’язаними слугувати Богові за все це і коритися Йому [світ же не знає як це робити].
23. Тому нам треба щоденно використовувати даний член [у житті і на практиці], тримати його у своєму розумі і пам’ятати про нього щоразу, коли щось трапляється нам на очі, і в усьому хорошому, що випадає нам на долю, і щоразу, коли ми уникаємо лиха чи небезпеки, розуміти, що саме Бог дає і чинить все це, що у цьому ми відчуваємо і бачимо Його батьківське серце і Його безмежну любов до нас. Цим серце наше повинне зігріватися, у ньому повинне розпалюватися почуття вдячності, і воно повинне використовувати усі блага [котрими ми володіємо] для вшанування і прославлення Бога.
24. Отже, ми у стислій формі представили значення цього члену – настільки, наскільки цього потребують звичайні і малоосвічені люди [скільки потрібно знати звичайним людям] – про те, що ми маємо і приймаємо від Бога, і що ми мусимо чинити у відповідь. Це найчудовіші знання, та навіть більше – це найбільший скарб. Бо тут ми бачимо, як Отець подарував нам Себе разом з усім творінням, доволі щедро забезпечив нас усім необхідним у цьому житті, і, окрім цього, Він пролив незбагненні благословення, подарувавши нам вічні скарби – свого Сина і Святого Духа.

Член ІI.

25. (Вірую) в Ісуса Христа, Сина Його Однородженого, нашого Господа, зачатого від Святого Духа, народженого від Діви Марії; Котрий страждав за Понтія Пилата, був розп’ятий, помер і був похований, зійшов у пекло, третього дня воскрес із мертвих, вознісся на Небеса, і сидить праворуч Бога, Отця Всемогутнього, звідки Він прийде судити живих і мертвих.
26. Тут ми навчаємося пізнанню Другої Іпостасі Божества – так щоб ми бачили, що ми маємо від Бога, окрім світських благ, згаданих вище. А саме – як Він цілковито пролив Себе і ні у чому не відмовив нам. Отже даний член є цілком всеоб’ємним і широким. Але для того, щоб розкрити його також у стислій і дитячій формі, ми візьмемо одне слово і зведемо до нього увесь член, а саме (як ми сказали) – щоб ми могли пізнавати тут, як ми були викуплені. І ми обгрунтуємо це [побудуємо свої міркування] на словах: “в Ісуса Христа…нашого Господа”.
27. Отже, якщо вас запитують: “У що ви вірите в Другому Члені Символу Віри про Ісуса Христа?” – відповідайте коротко: “Я вірую, що Ісус Христос, істинний Син Божий, став моїм Господом”. Але що означає “стати Господом”? Це значить, що Він викупив мене від гріха, від диявола, від смерті і від усякого зла. Бо до того я не мав ні Господа, ні Царя, але був полонений владою диявола, засуджений на смерть, сплутаний гріхом і сліпий.
28. Бо коли ми були створені Богом Отцем, і прийняли від Нього усілякі блага, прийшов диявол і ввів нас у непокору, гріх, смерть і усіляке зло – так що ми підпали під гнів Божий і стали нелюбі Йому і були приречені на вічне прокляття, котре цілком заслужили.
29. І не існувало ні виходу, ні помочі, ні втіхи до того часу, доки, у Своїй неймовірній доброті, Єдиний і вічний Син Божий не перейнявся жалем до нашого ницого і жалюгідного стану і не з’явився з Небес, щоб допомогти нам.
30. Таким чином ті тирани і наглядачі тепер вигнані і на їх місце прийшов Господь життя, праведності, усякого щастя і спасіння, Ісус Христос, Котрий Позбавив нас, бідних, грішних людей від пащі пекла, відвоював нас, звільнив нас, і повернув нам прихильність і благодать Отця, і прихистив нас, як Своїх, і взяв нас під Свій захист, щоб Він міг панувати над нами Своєю праведністю, мудрістю, силою, життям і блаженством.
31. Таким чином, хай цей член буде виражений у стислій форми таким чином: одне маленьке слово Господь означає те ж саме, що Викупитель, тобто Той, Хто вивів нас від сатани до Бога, від смерті до життя, від гріха до праведності, і Хто зберігає і підтримує нас у цьому. Все-таки інші пункти, котрі є далі у цьому члені, слугують лише тому, щоб пояснити і висловити це викуплення – як і за допомогою чого воно було досягнуте, тобто чим Він заплатив за це, тобто чим заплатив і чим ризикував, щоб відвоювати нас і отримати владу над нами, а саме – що Він став Людиною, зачатим і народженим без [усякої плями] гріха, від Святого Духа і від Діви Марії, для того щоб подолати гріх; далі, що Він страждав, помер і був похований, щоб викупити мене і заплатити те, що я винен, не сріблом і золотом, але Своєю власною дорогоцінною Кров’ю. І все це задля того, щоб стати моїм Господом. Бо все це вчинив він не для Себе, так само як Він ніколи цього не потребував. Після цього Він знову воскрес з мертвих, поглинув і знищив смерть, і , нарешті, вознісся на Небеса, і прийняв владу, сівши праворуч Отця – так, що диявол і усі сили повинні Йому підкоритися, і покластися біля Його ніг, до того часу, доки, врешті-решт, в Останній [Судний] День Він остаточно не відокремить нас від зіпсованого світу, диявола, смерті, гріха тощо.
32. Але для того щоб пояснити усі ці постулати окремо, потрібні не коротенькі проповіді для дітей, а проповіді об’ємні, що читалися б протягом всього року, особливо у ті часи [церковного року], котрі призначені для докладного розгляду кожного з членів: про Христове народження, Його страждання, воскресіння, вознесіння тощо.
33. Так, усе Євангеліє, що ми проповідуємо, базується на тому, щоб ми належним чином розуміли даний член, як такий на якому базується наше спасіння і весь наш добробут [щастя], і що є настільки глибоким і всеоб’ємним, що ми ніколи не пізнаємо його цілковито.

Член ІII.

34. Вірую в Духа Святого; в святу, Християнську Церкву; в спільноту святих; прощення гріхів; воскресіння тіла та життя вічне. Амінь.
35. Я не можу вигадати нічого кращого, аніж віднести даний член (як я вже казав) до Освячення. Тобто ним [членом] проголошується і описується Святий Дух і Його служіння, а саме – Він освячує. Таким чином, ми повинні спертися на слова “Святий Дух”, тому що вони настільки точні і всеохоплюючі, що ми не можемо віднайти інші [такі самі].
36. Бо, окрім Нього, існує безліч різних духів, згадуваних в Святих Писаннях – таких [наприклад], як дух людський, небесні духи і злі духи. Але лише один Дух Божий названий Святим, тобто Він – Той, Хто освятив і донині освячує нас. Бо як Отець називається Творцем, Син – Викупителем, так і Святий Дух, за Своїми ділами, повинен бути названий Освячуючим, або ж Тим, Хто освячує [робить святим].
37. Але яким чином твориться освячення? Відповідь така: як Син набуває панування, котрим Він відвойовує нас, через Своє народження, смерті, воскресіння тощо, так і Святий Дух виробляє наше освячення вказаними діями, а саме – спільнотою святих, або Християнською Церквою, відпущенням гріхів, воскресінням тіла і вічного життя. Тобто, перш за все, Він вводить нас у Свою святу громаду і розміщує в утробі Церкви, за допомогою цього Він проповідує нам і приводить нас до Христа.
38. Бо ні ви, ні я не могли б навіть нічого знати про Христа, чи вірувати в Нього, чи набути Його, як свого Господа, до того часу, доки Він не буде запропонований нам і подарований нашим серцям Святим Духом через проповідь Євангелія. Діло повністю завершено. Бо Христос набув скарб для нас шляхом Своїх страждань, смерті, воскресіння тощо. Але коли б це діло залишилося таємницею, так, щоб ніхто про це не знав, то воно було б марним і втраченим [для нас]. Тому, для того, щоб цей скарб не був схованим від нас, але розподілявся і використовувався, Бог вчинив так, щоб Слово йшло попереду і проголошувалося, Слово, в Котрому Він дає Святого Духа, щоб принести цей скарб на призначене йому місце і присвоїти Його нам.
39. Таким чином, освячення – це не що інше як приведення нас до Христа для прийняття того добра, котрого ми б не могли б отримати самі.
40. Отже, навчайтеся приймати даний член, як можна більш зрозуміло. Якщо вас запитують: “Що ви розумієте під словами “Вірую в Духа Святого”? - ви можете відповісти: я вірю, що Святий Дух освячує мене [робить мене святим], що випливає з Його Імені.
41. Але яким чином Він робить це, чи які методи і засоби використовує для досягнення цієї мети? Відповідь така: [Він використовує для цього] Християнську Церкву, прощення гріхів, воскресіння тіла і життя вічне.
42. Бо, по-перше, Він має у світі особливу громаду [особливу спільноту вірних], котра є матір’ю, що народжує і виношує кожного християнина за допомогою Слова Божого, Котре Він відкриває і проповідує, [і Котрим] Він просвічує і запалює серця, щоб вони розуміли і приймали Його, трималися Його, і постійно в Ньому перебували.
43. Бо там, де Він не чинить того, що Слово проповідується і оживає в серцях так, щоб Його можна було зрозуміти, воно втрачається, що мало місце у папські часи, коли віра була загнана в глухий кут, і ніхто не визнавав Христа своїм Господом, а Святого Духа – своїм Освячувачем, тобто ніхто не вірував, що Христос є нашим Господом у тому розумінні, що Він здобув для нас цей скарб і без якихось діл і чеснот з нашого боку вчинив нас прийнятними для Отця.
44. Чого ж тоді бракувало? А того, що Святого Духа не було там, щоб відкрити Його і вчинити так, щоб Слово проповідувалося. Але там були люди і злі духи, котрі навчали нас отриманню благодаті і спасіння власними ділами.
45. Отже, це [була] також нехристиянська церква, бо там, де не проповідувався Христос, немає і Святого Духа, Котрий панує, закликє і збирає Християнську Церкву, без якої ніхто не може прийти до Христа Господа.
46. Цього достатньо про суть цього члену. Але, оскільки перераховані тут складові частини не зовсім зрозумілі звичайним людям, ми також стисло розглянемо й їх.
47. Апостольський Символ Віри називає святу Християнську Церкву терміном communionem sanctorum, спільнота святих – обидва ці терміни означають одне й теж. Однак в минулі часи одного з цих виразів [а саме другого] не було, а цей термін був невдало перекладеним на німецьку мову розпливчастим словосполученням “eine Gemeinschaft der Heiligen” тобто “спільність святих”. Відверто кажучи, по-німецьки це слід було б виразити інакше. Тому що слово ecclesia належним чином перекладається на німецьку мову, як eine Versammlung, тобто: “спільнота, зібрання” [“громада, суспільство”].
48. Але ми звикли до слова “церква”, під яким прості люди розуміють не кількість людей, зібраних разом, але освячений дім, чи будівлю, хоч дім не слід було б називати церквою, хіба-що з тієї причини, що згадана спільнота людей збирається в нім. Бо ми, ті що збираються десь, створюємо й вибираємо собі особливе місце і даємо цьому дому назву, котре відповідає зібранню. Таким чином, слово Kirche (церква) насправді означає не що інше, як спільне зібрання, і за походженням є не німецьким , але грецьким (як і слово ecclesia). Бо на їхній мові вони називають це kyria, а латиною це називається curia. Отже, на чистій німецькій, на нашій рідній мові, це слід було б називати християнською громадою чи зібранням (eine christliche Gemeinde oder Sammlung), чи ще ліпше і найзрозуміліше – “святим християнством (eine heilige Christenheit).
49. Також і слово communio, пов’язане з цим [додане до цього], повинне перекладатися не як “спільність” (Gemeinschaft), але як “громада” [“зібрання”] Gemeinde. Це не що інше, як тлумачення чи пояснення того, що таке Християнська Церква. Наші люди, не розуміючи ні латини, ні німецької мови, переклали це, як Gemeinschaft der Heiligen (спільноту святих), хоча жоден [корінний] німець так не говорить. Але якщо говорити на правильній німецькій мові, це повинне звучати, як eine Gemeinde der Heiligen “громада святих”, тобто громада, що складається виключно зі святих, чи, якщо висловлюватися ще зрозуміліше – eine heilige Gemeinde, тобто “святе зібрання” [“свята, громада”].
50. Я це кажу для того, щоб слова Gemeinschaft der Heiligen (спільноту святих), не могли бути злозумілі вірно, так як цей вираз став настільки традиційним, що його просто неможливо викорінити, і якщо хтось намагається змінити у ньому хоч слово, це розцінюється майже як єресь.
51. Однак, значення і суть цього додатку [цього словосполучення] такі: я вірую, що на землі існує маленька свята група, громада [зібрання], що складається виключно зі святих, єдиним головою котрої є Христос, група, покликана і зібрана разом Святим Духом, що перебуває у единій вірі, єдиній думці і єдиному розумінні, що має різноманітні дари, але все-таки має між собою згоду, без сект і розколів.
52. І я також є її частиною і членом [членом християнського зібрання святих], причасником і співвласником всього доброго. Чим вона володіє, всього, що привнесене в неї і з’єднане з нею через Святого Духа, [і я став її учасником] почувши, і продовжуючи слухати Слово Боже, Котре є початком входження в неї [є основною умовою входження в спільноту святих]. Бо спочатку, до того як ми приєдналися до цього зібрання, ми цілком і повністю належали дияволу, нічого не відаючи про Бога і про Христа.
53. Таким чином, до самого останнього дня Святий Дух мешкає з святою спільнотою віруючих [з святою громадою] чи християнським світом, через яку Він приводить нас до Христа, і яку він використовує для того, щоб навчити нас проповідувати нам Слово, і через котру також Він продукує і здійснює освячення, підтримуючи [цю громаду] у її щоденному зростанні і зміцненні у вірі і плодах Духа, котрі Він продукує.
54. Далі, ми віруємо, що у цій Християнській Церкві ми маємо прощення гріхів, котрі отримуються через Святі Таїнства [Причастя] і Відпущення, більш того, через різноманітні втішливі обітниці всього Євангелія. Таким чином, все, що повинне бути проповідане про Таїнства, належать до цього, і, коротше кажучи, [в цьому міститься] все Євангеліє і все служіння Християнства, котре також повинне проповідуватися і викладатися невпинно. Бо, хоча благодать Божа забезпечена Христом, і освячення продукується Святим Духом через Слово Боже, у спільноті з Християнською Церквою, все-таки через наше тіло, котре обтяжує нас, ми ніколи не буваємо без гріха.
55. Тому усе в Християнській Церкві встановлене для того, щоб ми могли щоденно отримувати тут не що інше, як прощення гріхів через Слово і Таїнства, втішати й підбадьорювати своє сумління до тих пір, доки ми тут живемо.Тому, хоча ми й маємо гріхи, Святий Дух [Благодать Святого Духа] не дозволяє їм шкодити нам, бо ми перебуваємо у Християнській Церкві, де існує [постійне, безперервне] прощення гріхів, [яке полягає] як у тому, що Бог прощає нас, так і в тому, що ми прощаємо один одного, носимо тягарі один одного і допомагаємо один одному.
56. Одначе поза цією Християнською Церквою, там де немає благословення, нема і прощення, так само, усі, хто шукає святості [освячення], прагнучи його заслужити і прощення гріхів не через Євангеліє, а власними ділами, самі вигнали себе [з Церкви] і відокремилися від неї.
57. Тим часом, однак, коли освячення почалося і росте щоденно, ми очікуємо, що наше тіло буде зруйноване і поховане з усім своїм брудом, і буде підняте знову, і постане у довершеній святості до нового вічного життя.
58. Бо зараз ми лише наполовину чисті і святі, так що Святий Дух мусить [має причину для того, щоб] продовжувати в нас Свою роботу, що чиниться через Слово, і щоденно дарувати пробачення – до того часу, доки ми не досягнемо того життя, в котрому не буде більше прощення [потреби в прощенні], але цілковито чисті і святі люди, довершено благочестиві і праведні, видалені і звільнені від гріха, смерті і всього зла, [що перебувають] в новому, безсмертному і славному тілі.
59. І все це є служінням і дією Святого Духа – Він починає і щоденно підсилює святість на землі через ці дві речі: Християнську Церкву і прощення гріхів. Коли ж ми повернемося у тління, Він здійснить це все вмить і буде вічно підтримувати нас за допомогою двох останніх частин [даного члену].
60. Однак вислів Auferstehung des Fleisches (“воскресіння тіла”), з точки зору німецької мови, використане тут не найкращим чином. Бо коли німці чують слово Fleisch (“тіло”), в їх думці не виникає ніякої асоціації, окрім м’ясного прилавка [м’ясної крамниці]. Якщо ж застосовувати тут німецький вислів, дослівно передаючи смисл цієї фрази, то нам слід було б сказати швидше: Auferstehung des Leibes , або Leichnams (“воскресіння тіла”). Одначе, це не настільки важливе, за умови, що ми вірно розуміємо значення слів.
61. Отже, такий даний член, і він повинен залишатися у постійному використанні. Бо наше створення завершене, викуплення також є ділом звершеним, Святий же Дух невпинно продовжує Свою роботу [і буде чинити її] до Останнього Дня. І для цього Він встановив на землі громаду [церковну спільноту], через котру Він промовляє і чинить все.
62. Бо Він не зібрав поки що в єдине ціле всю Свою Християнську Церкву і не закінчив роздачу прощення гріхів. Таким чином ми віруємо в Того, Хто через Слово щоденно вводить нас у спільноту Християнської Церкви і через це ж Слово і прощення гріхів дарує, підсилює і підкріплює віру, щоб коли Він завершить все це, і ми перебуватимемо там, і помремо для світу і для всього зла, Він міг, нарешті, зробити нас цілковито святими повіки. І ми очікуємо з вірою здійснення цього через Слово.
63. Отже, ви отримали тут опис повної Божої сутності, Його волі і діяльності, виконання дуже витонченим чином, хоча в доволі стислій формі, але багатими словами, в котрих міститься уся мудрість, неперевершена і вища за мудрість, задум і розум усіх людей. Бо хоч увесь світ ретельно намагався встановити сутність Бога, а також – про що Він думає і що Він робить, все-таки він ніколи не міг досягти [знання і розуміння] хоч чогось з перерахованого. Та тут ми маємо все це з лишком.
64. Тому, що тут, у всіх трьох членах, Він Сам виявив і відкрив найглибшу прірву Свого вітцівського серця і Свою чисту і невимовну любов. Бо Він створив нас саме з такою метою, щоб викупити і освятити нас. І, до того , що Він подарував нам усе, що існує на небі і на землі, Він дав нам навіть Свого Сина і Святого Духа, щоб Ним привести нас до Себе.
65. Бо (як це було пояснено раніше) ми ніколи не можемо досягти пізнання благодаті і ласки до нас Отця Небесного інакше, як через Господа Христа, Котрий є ніби “дзеркалом” вітцівського серця, і без Нього ми не бачимо нічого, окрім гнівного і страшного Судді. Але про Христа ми також нічого не могли б знати, якщо б це не було виявлене нам Святим Духом.
66. Таким чином, ці члени Апостольського Символу Віри відокремлюють нас, християн, від усіх інших людей на землі. Бо усі люди поза Християнством, будь вони поганами, турками, юдеями чи псевдохристиянами і лицемірами, хоч вони і вірують в єдиного істинного Бога, служать Йому, все-таки не знають – що Він думає про них, і не можуть очікувати ніякої любові і ніяких благословень від Нього. Таким чином, вони перебувають у вічному гніві і проклятті. Бо вони не мають Господа Христа, і, до того ж, не освячені [не вшановані] ніякими дарами Святого Духа.
67. З цього ви розумієте, що Апостольський Символ Віри є вченням, суттєво відмінним від Десяти Заповідей. Бо останні, дійсно навчають тому, що ми повинні робити, а перший – розповідає про те, що Бог робить для нас і дає нам. Навіть більше, Десять Заповідей записані в серцях людей. Символ же Віри не може бути осягнутий ніяким людським розумом, але лише Святий Дух повинен навчати цьому.
68. Тому Перша доктрина [про Закон] не робить людину християнином, бо гнів і незадоволення Божі все ще перебувають на нас, так як ми не можемо дотримуватися того, що Бог вимагає від нас. Але вчення про віру несе нам лише одну благодать і чинить нас праведними і прийнятними для Бога.
69. Тому, що цим знанням ми знаходимо любов і знаходимо задоволення у всіх Божих Заповідях, бо тут ми бачимо, що Бог цілком віддає нам Себе, разом з усім, що Він має, і (також ми бачимо те) що Він може вчинити, щоб допомогти нам і скерувати нас до дотримання Десяти Заповідей: [Він дає нам] Себе – Отця, Котрий дає нам все створене [Ним], Сина, Котрий здійснює все [спокутницьке] діло, і Святого Духа, Котрий дає нам всі дари.
70. Цього достатньо про Символ Віри, щоб закласти основу для звичайних людей, не обтяжуючи їх сильно , але при тому щоб, якщо вони розуміють суть сказаного, вони могли надалі самостійно прагнути отримувати більше і співвідносити з цими розділами усе, що вони дізнаються з Писання, [щоб вони] могли постійно рости і зміцнюватися у розумінні цього. Бо про християнську віру ми можемо довго проповідувати і пізнавати постійно, доки живемо у цьому світі.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.