Сайт душпастиря Павла

13. Останні дні життя.

     В останніх роках свого життя Лютер часто занепадав на здоров'ї і не раз по кілька тижнів мусив лежати хворий у ліжку. На початку 1546 року запросили його брати-графи Мансфельд, щоб він приїхав до Айслебена та полагодив суперечку між власниками великих копалень срібла і заліза. Він прийняв запрошення і 27 січня 1546 року сильно простуджений прибув до Айслебена. Окрім цього він далі продовжував працювати. Суперечки в Айслебені вдалося Лютерові щасливо полагодити. В неділю, 14 лютого 1546 року з великою силою виголосив він у місцевій церкві свою останню проповідь. А вже ввечері 17 лютого смертельно захворів. Передчуваючи близький кінець туземного життя, він сказав: "В Айслебені я народився і мене тут охрищено, здається, що в Айслебені мені судилося залишитися назавжди." Відмовивши близько 9-ої години вечірні молитви, пішов на відпочинок. Біля його ліжка чергували: суперінтендент доктор Йонас, доктор Целій, старий слуга і малі Лютерові синочки, які разом із ним приїхали сюди. Майже через дві години після того хворий почув великий тягар на своїх грудях і сказав: "В Твої руки доручаю духа мого, Ти мене викупив, Господи Боже правдивий." Після цього знову заснув на півгодини. Пробудившись, довго молився: "Отче небесний, Боже й Отче Господа Ісуса Христа, Боже, джерело всякої потіхи, дякую Тобі, що Ти мені об'явив найлюбішого Свого Сина Ісуса Христа, у Котрого я вірую, Котрого я проповідував і визнавав, Котрого я любив і почитав, і Котрого переслідують і ганьблять усі безбожники. Господи, Ісусе Христе, прийми ласкаво мою душу. Отче небесний, якщо це смертельне тіло мушу полишити, то знаю й вірю, що в Тобі знайду вічне життя, і ніхто не зуміє мене вирвати з Божих рук." Незабаром після того промовив вірші з Євангелія від Івана 3:16 і з Псалма 68:21.

     Відтак надовго він зомлів. Коли ж до Лютера на якийсь час повернулася свідомість, то нахилився над ним доктор Йонас і запитав: "Всечесний отче, чи хочете ви умерти в Христі й у тій науці, яку ви проголошували?" На це помираючий виразно і голосно відповів: "Так!" І це було останнє слово, яке вимовив у своєму туземному житті вірний слуга Божий, який відійшов до вічності між 2 і 3 годиною ополудні 18 лютого 1546 року.

     Тлінні останки Лютера перенесено до Віттемберґу і поховано в тій самій церкві, на дверях якої він у 1517 році прибив був 95 тез. Обіч нього поховано пізніше також Филипа Меланхтона.

     В той час, коли євангелики були в глибокій жалобі через смерть М. Лютера, католики накинулися на нього з нелюдською злістю, описуючи його в найтемніших фарбах. Вони навіть поширювали такі поголоски, що він нібито покінчив життя самогубством. Такі плітки вороги складають про нього аж донині. А роблять це тому, бо ніхто перед тим, ані опісля того не завдав католикам такого страшного удару, як Мартін Лютер, який як довголітній головний духовний провідник народу даною йому від Бога силою могутнього слова і віри торощив заскорузлість середньовіччя і поборював облуду та брехню, а будував новий порядок у Церкві і закладав підвалини під новий суспільний лад, який триває до цього часу!

*****

     Через десять років, 1556 року, також помер найзавзятіший ворог Лютера і найбільший противник реформації - імператор Карл V. Одночасно з Лютером він також був головним провідником німецького народу, але політичним. Він старався за всяку ціну зберегти старий середньовічний лад. Як імператор великої держави (у котрій, як кажуть, - ніколи сонце не заходило) він розпоряджався могутніми арміями війська і невичерпними скарбами. Цими своїми засобами з усіх сил він боровся проти прихильників М. Лютера і старався стерти їх з лиця землі, але йому у виконанні цих планів перешкоджала війна, яку провадив він із французами і турками. В 1547 році взявся він навіть збройне воювати проти євангеликів, але не добившись в цій т. зв. шмалькальдській війні нічого, зак-лючив він із євангеликами мир в Аугсбурзі 1555 року. Цього ж таки року він зрікся імператорського престолу на користь свого сина, а сам вступив до монастиря в Сан Юсті в Іспанії. Тут і помер найближчого (1556) року в чернецькій келії, тримаючи в одній руці палаючу свічку, а іншою судорожне притискуючи хрест до своїх уст. Останнє його слово перед смертю було: "Ісусе!... Так помер колишній могутній володар, а властиво його вітчизна, Іспанія, покутує до цього часу за його діла; за неприйняття непофальованого Євангелія, конаючи серед жорстокої громадянської війни... (Ред. Треба брати до уваги той факт, що ця книжка писалася Теодором Ярчуком під час громадянської війни в Іспанії, в першій половині двадцятого століття).

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.