Сайт душпастиря Павла

11. Дальший розвиток реформації.

     Незадовго після смерті електора Фридриха Мудрого, його наступник, Йоган Постійний, запровадив у своїй частині Саксонії реформацію і новий церковний порядок. А після смерті саксонського електора Ґеорга, який ціле життя був непримиренним ворогом Лютера, його спадкоємець Генріх також виявився прихильником реформації. Ось таким чином, вся Саксонія стала євангелицькою. Реформацію також прийняв гесський князь Филип і вільні міста: Франкфурт, Штрасбурґ, Нюрнберґ, Маґдебурґ та багато інших. Згодом до реформації приєдналися також: Брунсвік, Східна Фризія, Шлеськ і Бранденбурґія в північній Німеччині. В Данії готував дорогу реформації данський король Християн ІІ (1520), а в Швеції - король Ґустав Ваза. В Ризі, Реалі й Дорпаті прийнялася реформація 1521 р., а звідти поширилася була і на наші землі...

     Чим більше ширилося євангелицтво, тим сильнішою ставала реакція католиків, яка щораз сильніше почала загрожувати євангелицтву. Задля оборони свого віровизнання євангелицькі князі і міста заключили між собою (1526р.) в місті Торгау т. зв. "торґауське перемир'я". Через три роки після того, в 1529 р. зібрався сейм у місті Спаєр і на цьому сеймі католицькі кола постановили всупереч євангеликам, що треба вірно притримуватися вормського едикту та не заводити реформації в католицьких краях і заборонити підданим приймання євангелицтва. Проти цієї постанови сейму євангелики запротестували, заявляючи, що в справах віри й спасіння душі ніяким чином не може бути вирішальною більшість голосів, і тому вони вважають за конечно потрібне разом зі своїми духівниками далі триматися ясного і чистого проповідування Слова Божого. Через цей протест католики зневажливо назвали євангеликів протестантами, але ми - євангелики гордимося цією назвою, бо згаданий протест був спрямований проти неправди і насильства над сумлінням.

     В найближчому (1530) році на сеймі в Ауґсбурзі євангелики зі свого боку запропонували імператорові Карлові V славнозвісне Ауґсбурзьке віросповідання, яке насамперед було зачитано представникам держави, а потім передано імператорові. Імператор, який усіма силами прагнув придушити реформацію, доручив католикам, щоб вони написали спростування цього віровизнання - т. зв. Конфутацію, а сейм постановив знову,щоб усі суворо притримувалися умов вормського едикту. Меланхтон від імені євангеликів спробував далі боронити євангелицьке віровизнання і з тією метою написав Слово на захист віросповідання (т. зв. Апологію). Та М. Лютер, який того часу перебував у Кобурзі, радив Меланхтонові й іншим, щоб вони покинули Аугсбург, бо переговори ні до чого не приведуть: "Додому! Додому! Додому! Не бійтеся, хоча б вас осудив так папа, як і імператор. Ви Христа визнали, руку до згоди подали, імператора послухали, перетерпіли знеславлення. Отже, ви вчинили досить, більше як досить. Решту довершить Господь."

     В 1531 році євангелицькі князі з'їхалися в місті Шмалькальден і між собою заключили т . зв. шмалькальдський оборонний союз на шість років. Цей рішучий крок князів налякав імператора, якому на той час загрожувала війна з турками і французами. Тому він у 1532 р. поспішно заключив із протестантами своєрідний релігійний мир, на підставі якого вони могли від того часу до певної міри жити в спокої і безпеці. Це спричинило ще більше поширення реформації. Майже ціла північна Німеччина прийняла тоді євангелизм, а на півдні Німеччини до реформації прилучився віртемберзький князь Ульрих. За дорученням саксонського князя-електора М. Лютер впорядкував т. зв. ш м а л ь к а л ь д с ь кі с т а т т і, в яких євангелики ще раз ствердили, що відкидають владу папи, як таку, що суперечить Слову Божому і домагаються повної незалежності від римської Церкви. Папа Павло ІІІ постановив скликати в 1537 р. в Мантуї (місто в північній Італії) церковний собор, щоб вигубити "лютерську єресь". На цей собор покликано також євангеликів, але євангелицькі представники не взяли в ньому участі, бо він не відбувався на їхній рідній землі.

     Мир панував так довго, як довго жив М. Лютер. Після його смерті (помер він 18. ІІ. 1646 р.) між імператором Карпом V і шмалькальдським союзом розпочалася шмалькальдська війна, яка скінчилася тільки 1555 року заключенням миру в Аугсбурзі, на основі якого євангеликам визнано релігійну свободу, незалежність від папи і рівноправність із католиками. Але загроза ще не проминула цілком. Повне право існування виборола собі євангелицька Церква набагато пізніше, аж під час тридцятилітньої війни, яка скінчилася підписанням вестфальського миру в 1648 році.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.