СТОРІНКИ НАШОЇ ІСТОРІЇ

	СТЯГ майже 70 років тому СТЯГ 20 жовтня 1935 р.: 10-літній ЮВІЛЕЙ
Зібрання молоді в лютеранській церкві у м. Станиславові (тепер Івано-Франківськ) в 30-х роках минулого століття.

      За нами обсяг десятилітньої праці на полі духового відродження українського народу на основі непофальшованого слова Божого, праці нової й повної мозольних трудів, праців каменярів-смільчаків, котрі відважилися взяти в руки молоти Правди і ними розбивати тверду скалу заскорузлости, пересуду, забобону, облуди, фальші й духовного рабства в нашому народові.
      За нами десять літ змагань за краще життя народу, щоб він перестав бути народом другої чи третьої кляси, щоб скинув зо себе клейсо народу-раба, а почувся нарівні з іншими християнськими народами, як брат з братом, чого вчить нас Спаситель: "Один бо ваш Учитель — Христос; усі ж ви брати" (Мат. 23, 8).
      Століттями блукав наш народ різними життєвими дорогами, звертався до візантії, цілував папське обув'я в Римі, бив чолобщщ в Москві... Довірчиво, як мала дитина, шукав він у лукавому світі вищого й кращого життя; шукав правди й справедливости; шукав братання з народами та єднання з Богом. І що ж сталося? — Він, очарований зовнішнім блеском, знайшов для себе обрядовщину, застряг у мертвяцкім догматизмі; його "оковано, одурено, кадилами окурено."
      І поснули раби, і в сні конали. І кожний переможець заставляв їх на інший лад бити поклони перед своїми кумирами. І темна ніч тривала цілі віки... Та не на віки! Почало світати!
      Настала світова війна (1914 р. — прим. В. Горпинчука). Задрижала земля ув основах. Прокинувся сплячий народ. — Куди нам іти? Де правда й справедливість? Де життя? — понеслося громом по всім усюдам.
      І народ ще раз зазнав прикрого досвіду, що в лукавому світі немає для нас правди, ні справедливости, що світ дише на нас огнем погибелі...
      В тій важкій годині на зболілу душу розбитого народу цілющим бальзамом поділало слово Господнє: "Я дорога, й правда, й життя" (Йоана 14, 6). "Коли ж Син визволить вас, справді вільними будете" (Йоана 8, 16).
Це слово запалило в охлялих серцях новий вогонь, нову віру!
      У темних глибинах народніх мас заблисли першії вогні; занялись перші іскри! З заходу вітер віє і ось-ось здійметься пожар.
      Із тих же мас Господь покликує Собі борців за правду,

"І громом поклик їх рокоче
Понад дрімучими. Встають
Чуйніші як би соколи
Летять, кружляють по землі
Та сплячих ще братів зовуть
На бій з нічними опирами:
Один прокинеться, і з борцями
Получаться; а другий очи
Протре, не видить, що світає;
В його дрімучій голові
Ще сонні привиди рояться"...
(Ол. К-а: "Світає").

      Ще короткий час і з розбуджених братів зав'язуються перші громади, щоб на спільних богослуженнях у рідній — українській мові віддавати хвалу Господеві та покланятись Богу духом і правдою. Одна з найперших таких громад постає в Станиславові, де перше українське євангелицьке (лютеранське — прим. В. Горпинчука) богослуження відбулось в тутешній єванг. церкві у перших днях листопада 1925-го року.
      І пішла громадка смільчаків, у важкій борні з пересудом, тернистим шляхом, що йшов то вгору, то западався внизи, алек провадив дійсно і певно до високої мети. Хто з мандрівників тратив з-перед очей мету, з часом зневірювався на цьому шляху й відставав від громади. Але вона не маліла. По дорозі прилучувались до неї нові смільчаки і вона росла, росла, росла! І сьогодні в наших рядах борців за непофальшовану правду начислюємо не десятки, не сотки, а тисячі вірних синів і дочок нашого народу, об'єднаних у десятках громад у Галичині й на Волині.
      Кінчається десять літ нашої праці на полі духового відродження нашого народу.
      Дня 2-ого листопада ц. р. У станиславівській українській євангелицькій церкві як у одному з найголовніших осередків українського євангелизму, святкуємо десятьлітній ювілей існування організованої Української Євангелицької Церкви. З подякою Всевишньому за Його щедре благословення наших змагань, щоб об'єднати наш народ на твердому фундаменті, яким є св. Євангеліє, глядимо на овочі (плоди — прим. В. Горпинчука) нашої 10 — літньої праці...

Теодор Ярчук

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.