Сайт душпастиря Павла

Луки 24:13-35
"¹³ І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я Еммаус, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдесят. ¹⁴ І розмовляли вони між собою про все те, що сталося. ¹⁵ І ото, як вони розмовляли, і розпитували один одного, підійшов Сам Ісус, і пішов разом із ними. ¹⁶ Очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали. ¹⁷ І спитався Він їх: Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? ¹⁸ І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? ¹⁹ І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. ²⁰ Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... ²¹ А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося... ²² А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: ²³ вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він... ²⁴ І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили... ²⁵ Тоді Він сказав їм: О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! ²⁶ Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? ²⁷ І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було. ²⁸ І наблизились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. ²⁹ А вони не пускали Його й намовляли: Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і кінчається день. І Він увійшов, щоб із ними побути. ³⁰ І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... ³¹ Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий... ³² І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?... ³³ І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були, ³⁴ які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з'явився був Симонові. ³⁵ А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба".

"Правда нас вільними зробить"

Христос Воскрес!

Мир вам усім у Христі. Амінь.

Минулого тижня була неділя Хоми, ми розглядали з вами цю тему і побачили, як Хома після того коли тільки на власні очі побачив Ісуса, торкнувся Його ран, тоді визнав свою віру, промовивши: “Господь мій і Бог мій!”

На що Ісус йому відповів: “Тому ввірував ти, що побачив Мене. Блаженні, що не бачили й увірували.” (Ів.20:29)

Сьогоднішнє наше Євангеліє, сьогоднішній текст розповідає нам про події, які відбулися раніше, одразу після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ми вже знаємо, що Ісус з’явився жінці - Марії Магдалині, і після цього Він з’являться своїм учням на дорозі в Еммаус, про що і розповідає наш текст.

“І ото двоє з них того ж дня йшли в село(тобто того дня, коли воскрес Ісус Христос) на ім’я Еммаус, що від Єрусалиму лежало на стадій із 60…”(прочитати з 14 по20 вірші).

Учні Христа були налякані, вони не розуміли, що робити далі, вони не розуміли значення смерті Спасителя, так само не розумів і весь Ізраїльский люд. Один із учнів Ісуса на ім’я Клеопа теж не розумів, як і інші, бо чекав того дня, коли Ісус визволить народ Ізраїльский від панування Риму.

“А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраіля визволити…” – промовив Клеопа. Уявіть собі, поставте себе на місце учнів – Ісус Назарянин, Пророк, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом, Який вчинив багато чуд, вздоровлював хворих, воскрешав мертвих, пояснював Писання, проповідував Євангеліє, спасіння, прощення гріхів, примирення з Богом, навчав як треба жити, любити один одного, любити своїх ворогів, прощати… І все це вони бачили і чули, бо Він - Ісус Христос був з ними, а зараз Його не стало, Його розп’яли – віддали на суд смертний. Він помер.

Що робити далі? - Ісуса нема, залишилось тільки Його навчання, та і їх учні не розуміли, бо Духа Святого на них ще не було.

Вони не вміщували того, чого навчав їх Ісус, розум їхній не міг збагнути значення подій, які сталися. Жаль і розгубленість була в серцях учнів, і якщо б Христос не воскрес, тоді б і ми всі згадували про Христа, як про доброго морального Вчителя, який ходив і навчав народ, а за це злі люди Його жорстоко вбили.

Багато людей і в наші часи, приймають Христа тільки, як вчителя моралі – філософа, а не як Спасителя. Вони проповідують добре моральне життя - моральний Закон, а не спасіння у прощенні гріхів. Вони проповідують не про спасіння, здобуте Христом на хресті, а людську доброчинність. Так, в цьому світі цінується чесність, правдивість, доброчинність, і таких людей, які живуть цими принципами є багато. Бог таких людей наділяє тілесними, фізичними нагородами, - Він це обіцяв. Але такі якості людини не можна прославляти, і до того ж через них людина спастися не може, без віри в Ісуса Христа.

“Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірує, той життя не побачить…”, так каже нам Слово Боже. А люди, які тільки надіються на свою доброчинність, вони тим самим усунуть заслуги Христа, відкидають Його Євангеліє Спасіння. Бо намагаються своїми силами, своїм “добрим життям” - виконати Закон, своїми “добрими “ ділами здобути спасіння, або заслужити його. Це називається, здобути праведність в своїх очах, і в очах інших – своїми зусиллями, а це фарисейство.

Тільки через віру ми отримуємо Христову праведність, а не через свою праведність в наших, так би мовити, добрих ділах. Тому ті люди, які покладаються на свою доброчинність, роблять з Христа великого морального вчителя, і тільки, Який дав поштовх людям до праведності і все. Запеклі серця, сліпі поводирі для сліпих. Вони не знають справжнього Хреста, вони не розуміють значення Його жертви, вони не розуміють прощення гріхів, вони не розуміють Спасіння, здобуте на хресті, вони не розуміють життя вічного дарованого нам у Христі, вони не мають віри.

А без віри Богу догодити неможливо. Віра ж від слухання, а слухання через Слово Христове. Ісус послухав, що говорив Йому Клеопа і сказав учням: “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки. Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?” І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і вияснив їм зо всього Писання, що про Нього було”. Так, Ісус почав від Мойсея і від Пророків, пояснюючи їм з Писання, як Йому треба було прийти на цей світ, народитись від діви Марії, виконати Закон замість людей, страждати, померти і третього дня воскреснути і ввійти в Свою славу. І все це Він пояснював їм, щоб вони ввірували і зрозуміли, що сталося на хресті.

Так само і Він пояснює і нам в Своєму Слові через апостола Петра (1Пет.1:18-21): ”І знайте, що не тлінним сріблом або золотом (на яке покладаються люди) відкуплені ви були від марного свого життя, що передано вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного і чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з’явлений вам за останнього часу. Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога.”

Тож залічиться й нам у праведність, “що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого.”(Рим.4:24-25)

Йшов Ісус і пояснював учням: (прочитати з 28 по 32 вірші). Так, після пояснення, запалали їхні серця, бо Слово Боже створює і зміцнює віру. І порожнім Воно не повертається, кому іде на спасіння, кому на осудження.

Пам’ятаєте, як сказав Ісус: не Я вас буду судити: ”бо коли б же хто слів Моїх не слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але, щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, - останнього дня воно буде судити його.”(Ів.8:31-32), і ще: “Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік.”(Ів.8:51)

На спасіння було Слово Боже цим двом учням, запалило воно їхні серця, прийняли вони його і позосталися в ньому. “І зараз устали вони і вернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були… і вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його у ламанні хліба.” Вони все зрозуміли, увірували тому і повернулися, щоб засвідчити іншим про те, що вони бачили і чули. Але, як каже нам Слово в Євангелії від Марка: “А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм. Нарешті Він з’явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його. І сказав Він до них: Ідіть по цілому світові і Євангелію проповідуйте.” (Мр.16:13-15) “Як Отець послав Мене, так і я вас посилаю. Бо Бог хоче, щоб усі люди спаслися, і пізнали правду. Але віра від слухання.” “А як увірують в Того, що про Нього і не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?” (Рим.10:14-15)

Тому і послав Ісус своїх учнів проповідувати Євангеліє спасіння, навчати людей Слову Божому, пояснювати Його, як і Він навчав і пояснював все своїм учням. Так і ми повинні засвідчувати свою віру перед іншими, Словом Божим відкривати людям їхні гріхи, проповідувати прощення у Христі. Вивчати Слово Боже, перейматися ним, берегти Його в серці своїм, покладатися в усьому на Бога, вірити Йому, “Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами сповідуємо для спасіння. Каже бо Писання :Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений.”(Рим.10:9-11)

І вас, любі мої брати і сестри, Бог покликав для служіння Йому у вірі і правді, подарувавши вам віру. Тож поводьтеся гідно свого покликання, бо ви – діти Божі.(Прочитати 1Петра 13-17) Бо страх перед Господом, - початок премудрості. І “нехай благословляє нас Бог, і всі кінці землі хай бояться Його.”(Пс.66:8)

Амінь.

Українська Лютеранська Церква.