Сайт душпастиря Павла

Мат 5:20-25
²⁰ Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!
²¹ Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові.
²² А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній.
²³ Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,
²⁴ залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара.
²⁵ Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули.

     Слава Ісусу Христу!
     Дорогі брати і сестри у Христі!
    Скажіть мені, будь-ласка, чи ви коли-небудь на когось гнівалися? Чи бувало таке, що не могли стримати цей гнів у собі і давали йому волю, виливаючи купу брудних слів на людину, що вас образила, чи ще в якийсь спосіб виконуючи помсту. Дехто з нас скаже: “Ні, я ніколи ні на кого не кричав, не мстився, не розпускав пліток...” Так, дійсно, серед нас є чимало людей, яких ми всі любимо і поважаємо, яких ставимо у приклад собі, чи нашим дітям, бо вони дійсно поводяться побожно, лагідно, ніколи не підвищують голосу, не кажучи вже про крики, чи помсту. Ці люди регулярно ходять до Церкви, ведуть пристойний образ життя, в хаті в них завжди порядок, діти виховані і ввічливі... Ще багато різних чеснот, чи добрих якостей ми можемо побачити в таких людях. Правда, є такі люди серед нас – люди, подібними до яких хотіли би стати і ми самі? Та навіщо далеко йти – ми самі себе часто відчуваємо саме такими людьми, і дуже радіємо, коли нам вдається вести себе чемно, коли в нас усе гаразд, коли навколишні люди нас поважають, загалом кажучи все в нас у порядку. І не сильно звертаємо увагу на почуття у нашому серці... Незалежно від поведінки, якою б доброю вона не була, в нас час від часу виникають страшні думки по відношенню до нашого ближнього. Звичайно, часто ми цього не кажемо, але хіба ми ловили себе на думці – “Забив би я цього Петра, так він мене вже дістав.” В той самий час ми можемо з Петром щодня вітатися, посміхатися йому, і ніхто навколо нас і не помітить нашого до нього ставлення. Проте, в серці залишається образа і гнів за якусь давно вчинену Петром провину. Признаймося собі чесно: не можемо ми вгамувати свої внутрішні почуття – зовнішню поведінку – так, але не думки серця.
    Проте, подивімося на сьогоднішній наш уривок. Христос каже: “коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!” Книжники та фарисеї, люди, що в ті часи були найшановніші, люди, яких всі наділяли повагою і шаною. Книжники – це професійні знавці Святого Письма, люди, що майже напам’ять знали те, що ми тепер називаємо Старим Заповітом. Фарисеї, (з єврейської це перекладається як “відділені”) – люди, що відділились від звичайного народу, для того, щоб, як вони гадали, виконувати волю Божу. Тобто, виконувати все те, що Бог дав Мойсеєві у Десяти Заповідях, а потім, виконувати власно вигадані правила і закони. Так, вони були побожні і праведні. Ніхто цих людей не міг ні за що дорікнути. Проте, Христос нам каже, що наша праведність повинна бути ряснішою, тобто куди більшою, ніж праведність людей, що зовнішньо виконують закон досконало. Тобто, згідно заповіді, ми повинні, не лише не вбивати, але й не говорити поганих слів на ближнього свого. Не лише не казати поганих слів, але й не думати лихого на брата свого – інакше – вічна смерть у геєнні огненній. Хто з нас може сказати, що ми виконали цю Заповідь саме так, як цього вимагає від нас Господь. Хто може, сказати, що він ніколи не плекав у серці лихих думок. Проте, одна лиха думка на протязі усього життя заслуговує пекла. Отож, можемо ми виконати цю заповідь? Ні, звичайно, ні! Ви запитаєте: “Але, для чого ж тоді Бог дав нам Заповіді, як не для того, щоб виконувати їх? Адже ми не можемо їх виконати.” Відповім словами Апостола Павла: “Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом бо гріх пізнається” (Рим 3:20). Отже, Заповіді, були дані нам для того, щоб ми в них, як у дзеркалі, бачили які ми грішні, що не можемо їх виконати, навіть коли прагнемо цього, як нам здається, від всієї душі. “Хто ж тоді може спастися?” – запитали учні в Ісуса. А Він їм відповів: “Неможливе це людям, та можливе все Богові” (Мат 19:25-26). Іншими словами: людина не може самостійно примиритися з Богом і спастися, щоб вічно жити з Ним на небесах. Лише Богові це можливо! Лише Бог може спасти Своїх людей! І Він це зробив! Він послав у світ Примирителя, Який не лише виконав замість нас усі Заповіді досконало, але й поніс за нас заслужене нами покарання. Ісус Христос на хресті, перед тим як випустив духа, промовив “Звершилось!” Тобто досконала жертва за нас була принесена, а Закон досконало виконаний. І тепер дивлячись у дзеркало Закону, ми вже не намагаємось примиритися з Богом своїми ділами, але з вірою і вдячністю згадуємо про Жертву Христову, завдяки якій Бог дивиться на нас тепер як на праведників і з нетерпінням чекає зустрічі з нами на небесах! За це Йому хвала і слава на віки вічні!
      “Бог же надії нехай вас наповнить, усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! Амінь” (Рим 15:13).

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.