Сайт душпастиря Павла

Перша Неділя Чотиридесятниці
(Мт 4:1-11)

"СПОКУСИ ХРИСТОВІ"

¹ Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. ² І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. ³ І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! ⁴ А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. ⁵ Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, ⁶ та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. ⁷ Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! ⁸ Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, ⁹ та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! ¹⁰ Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! ¹¹ Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри у Христі!

      Чи боремось ми коли-небудь з спокусами? Так, звичайно. Не бореться з спокусами лише той, хто їм вже піддався. Чи у нас виникала колись спокуса з’їсти десерт, коли намагаєшся скинути вагу, скурити цигарку, коли намагаєшся кинути курити, або купити щось в магазині, що нам зовсім не потрібно, і на що не має грошей, або випити зайвий келих пива чи чарку горілки. Чи не виникала в нас спокуса брехати самому собі, що це, мовляв не гріх, або, принаймні не такий вже й страшний гріх, чи хвалити себе за те, за що хвала належить лише Богові. Чи ми колись вигравали ці битви з самим собою? Чого було більше – перемог чи поразок? А хіба ми не намагались переконувати себе, що не така вже це й страшна поразка, або й не поразка взагалі, а просто “така я своєрідна людина, а інші повинні бути трошки більш терплячими до мене.” Кого ж ми намагаємось обдурити? Звичайно, лиш себе. Кожного разу, коли ми програємо цю битву, чи намагаємось виправдати поразку, ми засуджуємо самих себе. Ми граємо у гру на виживання з Сатаною... і він виграє. А ми платимо, ми вмираємо, бо не можемо ми перемогти спокуси, бо не можемо ми самотужки перемогти Сатану.

      Ось чому прийшов Ісус й зробив це замість нас. Сорок днів і ночей був Він ведений Духом Святим по юдейській пустелі, де немає ані деревця, ані калюжі, нічого, лиш камені, скелі та пісок, та дикі звірі, що загрожують смертю на кожному кроці. І на самому початку Свого служіння Ісуса спокушує Сатана. Євангелія говорять нам про три спокуси Христові.

      Перша: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! Проектуючи ці слова через людську природу Христа на нас, коли ми перебуваємо у скруті, голоді чи мирських поневіряннях, Сатана каже: “Ну-ну, давай, довіряй Богові, не роби нічого, не куховар, не печи нічого, чекай допоки смажена курка залетить тобі до рота. Хіба ти не казав, що в тебе є Бог, який дбає про тебе – де ж Він, де ж твій небесний Отець, що головує над тобою? Щось мені здається, що Він залишив тебе у цій “чудовій” ситуації – отож їж з віри в Нього, і подивимось як ти задовольниш свій голод, побачимо як ти живитимешся камінцями розкиданими навколо тебе. Ти ж дитина Божа! Який же Він твій Отець, якщо не низпошле тобі шматок хліба, і дозволяє тобі бідувати й жебракувати.”

      Таким чином диявол чинить напад на усіх віруючих, що відчувають страждання у питаннях земних. Чи могли ми витримати їх, коли вони випадали на нашу долю? Але подивіться на Ісуса, що будучи такою самою людиною, що й ми, Він відчував такі ж спокуси, Він відчував їх так само, як це робимо ми кожен раз, як вони випадають на нашу долю, проте ми їх не витримуємо. Ісус же відповідає спокуснику: “Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих.” Дуже часто ми, перебуваючи у потребі, вважаємо що єдине, чого нам бракує у зубожінні – це матеріального добробуту. Ісус тут цитує слова Божі записані у книзі Повторення Закону (8:3): “ І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина. ” Іншими словами, хоч і попускає Бог, щоб ми потерпали інколи від страждань земних, проте не залишить Він дітей своїх у смерті, бо хліб, тобто світський добробут це не єдине, що потрібно людині – духовному творінню Божому. Ми будучи на Ісусовому місці, віддаючи себе повністю нашій повній зіпсутості напевно вдалися б до якихось хитрощів, щоб здобути самі собі хліб насущний і не покладалися на обітницю Божу й не бридились би жодних методів, що, м’яко кажучи, не личать дитині Божій, а кажучи правду – заслуговують лиш смерть. Проте, Ісус, будучи людиною, тобто відчуваючи страшний голод – не вдався до використання тих засобів, до яких Його спонукав Сатана – він не вжив властивостей і сили Бога, якими володів. Звичайно, Він міг перетворити камінці на хліб, пісок на воду, а спокусника на пісок... Проте не зробив Він цього, бо не змогли б ми стояти перед Богом по смерті своїй, не змогли б дивитися в обличчя Отцеві своєму небесному – бо не мали б ми тоді що Йому показати, окрім як звіту про постійну невдачу, постійну поразку в лиці спокуси. Але зробив Він це за нас ради, вчинив Він це лише для нас, витримав Він спокусу цю величезну, і сотої долі якої не змогли б ми витримати.

      Друга спокуса – духовна. Вона є протилежною до першої, а полягає в тому, що Сатана спокушає Ісуса випробувати Отця Свого небесного в тому щоб кинутися з наріжника храму і перевірити, чи Господь насправді накаже ангелам Своїм, щоб понесли вони Його на крилах своїх. З такою спокусою й ми зустрічаємось частенько. Як часто в нас виникає спокуса ігнорувати вже дані Богом способи подолання проблем, а вдатись до чогось такого, що на нашу думку Бог має виконати, бо обіцяв Він дбати про нас. Всі з нас напевно чули оповідання, як людина, яка потерпала від повені, забравшись на дах будинку свого зачала благати Господа, щоб Той її врятував. По деякому часі вона побачила пропливаючих повз неї людей, що запрошували її приєднатись до них у човні – людина відмовилася, мовляв “в мене є Бог, і Він мене врятує.” Те саме відповіла вона, коли з майже повністю затопленого даху побачила вертоліт, з якого їй була скинута драбина. Втопившися ж, і запитавши в Бога, чому Той не допоміг, людина почула від Господа, що й човен і вертоліт були відповідями на її молитви. Це лише вигаданий приклад. Духовне ж значення тут полягає в тому, що дуже часто в нас виникає спокуса шукати спасіння поза того, що нам об’явлене в Святому Письмі; дуже часто диявол виводить нас поза межі храму, тобто поза межі християнської віри, і спонукає нас думати, що того, що міститься у Храмі Слова Божого не достатньо для спасіння. Розміщуючи ж нас на вершині цього Храму, він ставить нас понад Об’явленням Своїм. Ставши так високо ми не усвідомлюємо, що все ж таки знаходимося поза Храмом, а натомість насолоджуємося навіяними Сатаною відчуттям блаженства і хибної побожності стоячи на такій висоті. Здається нам, що ейфорія ось-ось досягне свого апогею й полетимо ми на крилах ангельських до Царства Небесного, адже Бог обіцяв нам це. Не розуміємо ми, що шлях на небо єдиний – це Христос, а не самовпевнене відчуття побожності і возвишеності, які спонукає відчувати нас диявол. Чи були ми завжди здатні протистояти цим спокусам? Чи були ми здатні відповісти так, як відповів Ісус – “Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!”? Чи завжди ми мали силу не шукати іншої духовної поживи, ніж даної Богом? Проте, Ісус, заступник наш, і тут вчинив це замість нас. Так само, як не спокусився Він задовольнятися й прагнути фізичної поживи, так само витримав Він заради нас і спокусу духовну, ще раз нагадуючи і показуючи нам, що шлях до Бога лежить через Храм Слова Божого, а не через дах світу, що ставить себе понад ним, а лежить поза ним.

      Третя й остання спокуса Христова полягає у тому, що диявол приманював Господа славою й багатством. Як часто виникала в нас спокуса використовувати Богом дані нам знання, здібності й таланти для самозбагачення й використання їх на те, щоб знайти визнання й людську пошану!? Як часто виникала в думках наших зухвала думка, що те що маємо ми – наша заслуга!? Як часто падали ми у битві за подолання цього невпинного прагнення спотвореного серця людського!? Подивіться на Ісуса! Подивіться якою не з чим незрівнянною спокусою для Нього було в одну мить отримати все, про що ми деколи безсоромно мріяли, в одну мить! Однак, не здолав Сина Божого на початку Його служіння нам зрадник людський і брехун! Відігнав Ісус від світла праведності Своєї колишнього ангела світла сказавши “Відійди Сатано.” Витримав Спаситель Світу спокуси, що не під силу нам! Здолав Переможець диявола! Хвалімо Його за це й славімо!

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!

Українська Лютеранська Церква.