Сайт душпастиря Павла

Друга Неділя по Богоявленні
Читання: Лк. 19:1-10

      "¹ І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон. ² І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий, ³ бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. ⁴ І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. ⁵ А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! ⁶ І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю. ⁷ А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов! ⁸ Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо. ⁹ Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. ¹⁰ Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!" (Лк. 19:1-10).

Друга Неділя по Богоявленні

Христос народився!

Дорогі брати та сестри у Христі!

      Чи любимо ми говорити про інших людей? Якщо хтось не задумувався над цим питанням, будь-ласка, згадайте. Згадайте – яким темам присвячуються наші розмови. Так, досить часто ми говоримо про інших людей. Тепер згадаймо, коли ми говоримо про інших людей чи людину, що частіше ми згадуємо про неї – добре чи погане? Нажаль, якщо ми чесно відповідатимемо на це питання, то відповіддю буде приблизно така: “Так, нажаль, коли я говорю про іншу людину, якщо ця людина мені ані близька, ані родич, якщо в мене немає до неї жодних позитивних почуттів, то чомусь, коли я починаю говорити про неї, чи навіть – думати, то перше, що приходить до голови –це його погані слова та вчинки, і я інколи цілком забуваю про те добре, що він зробив.” Звичайно, всі ми з вами вивчали Восьму Заповідь Божу “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!” (Вих. 20:16) і знаємо, що ми завжди повинні сприймати слова та вчинки інших людей в якомога ліпший спосіб. Іншими словами, якщо я бачу, що людина вчинила чи сказала щось, як здається, не дуже добре, і це можна тлумачити або добре або погано, я завжди повинен вибирати добре. Всі ми цьому вчилися, всі ми це знаємо, проте, нажаль, дуже часто цього не виконуємо. Знаєте чому? Бо ми грішні. В нас ще досі живе той старий грішний чоловік, який опирається всім розумним доводам Закону Божого.

      Люди любили побазікати про інших людей протягом всієї історії людства. Та і в сьогоднішньому нашому читанні з Євангелія від Св. Луки ми бачимо, що після того, як наш Господь Ісус, зайшов в гостину до митника Закхея, люди починають нарікати та балакати: “Він до грішного мужа в гостину зайшов” (Лк. 19:7). Так, митники, не користувались великою пошаною та любов’ю у народу, бо частенько митники любили брати від людей більше того, що їм було наказано. Тому то їх і не любили. Але люди грішні усі без винятку. Пам’ятаєте, що сказав Ісус людям, які спіймали жінку на перелюбі: “Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!...” (Ів. 8:7) Ніхто каменя не кинув... Всі пішли, докорені сумлінням. Всі ми грішні перед Богом... Ця гріховність часто в цьому і проявляється, що ми вважаємо інших більш грішними за себе. Всі ми заслужили смерті, смерті вічної без жодної надії на порятунок... Всі ми однаково перед Богом потребуємо спасіння від цього мертвого грішного стану...

      Саме для цього і прийшов Христос! Щоб спасти нас від цієї духовної смерті! Саме для цього, а не для того, щоб навчити нас – як самотужки вибратися з цієї могили. Бо як мертва людина на може навіть і подумати про те, щоб вибратися з могили, так і духовно мертва людина не може самостійно нічого вдіяти для того, щоб стати духовно живою. Людина намагається і не може... Людина бачить, що не може і впадає у відчай, у сум і печаль. Людина відчуває за собою гріхи і кається... Такі самі почуття були і в митника Закхея, якого тяжіло сумління. Тому почувши, що прийшов на світ Спаситель, він спішить, мчить, вилазить на дерево, щоб побачити Його, побачити Того, Хто один може простити і втішити, хто один може спасти... Закхей виказує покаяння і бажання бути прощеним. І Ісус заходить до нього в гості. Він йде, як Лікар до хворого, що потребує зцілення, як Рятівник, до людини, що тоне, як Спаситель до грішника, що потребує прощення. Радості Закхея немає меж! Він і подумати не міг, що Сам Господь зайде до нього до дому, до людини, яку всі ненавиділи, до людини, яку ніхто не поважав. Але Спаситель прийшов, кажучи: “Сьогодні на цей дім спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!” (Лк. 19:9,10). Сам Господь називає Закхея, старшого над митниками, зненавидженого народом, сином Авраамовим! Що ж значить бути сином Авраамовим? На це нам дає відповідь Св. Апостол Павло в посланні до Галатів: “...ті, хто від віри, то Сини Авраамові!” (Гал. 3:7) Закхей вірив, що лише Ісус Христос, що завітав до нього спасе його від смерті, що лише Господь його простить і врятує, що лише Бог дасть йому вічну втіху та мир у серці. Віра зробила Закхея сином Авраамовим, віра спасла його. Дорогі у Христі!

      Всі ми народжуємось на цей світ Закхеями, митниками, тобто грішниками, яких Бог ненавидить по справедливості Своїй. Проте, Бог – це не лише, і не головне, справедливість, а Бог – це, перш за все, любов. І ця любов перетворює нас з закхеїв на синів Авраамових, з дітей диявола – на дітей Божих, з грішників на праведників. Ми каємось в наших гріхах, ми бажаємо спасіння. Тому ми віримо в Боже спасіння, і тому... і в наш дім приходить Спасіння, і тому МИ Є СПАСЕНІ!

      “І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі.” (Фил. 4:7)
Амінь!

Українська Лютеранська Церква.