Сайт душпастиря Павла

Дорогі друзі у Христі!

Запитаймо себе одне дуже важке питання: “Чи зрікся би я Христа якби мені погрожували смертю, мені чи моїм близьким?” Припустімо, що зараз почались переслідування Християн. І всіх кого викривають, як християнина, то чи то заарештовують, чи то взагалі страчують. Припустіть, що до нас підходить озброєний молодик, про якого ми знаємо, що він заарештував вже не одного Християнина, і питає, погрожуючи зброєю, чи віруємо ми в Ісуса Христа. Щоб ми відповіли? Чи здатні ми були б свідчити про Спасителя нашого перед лицем смерті? Загляньмо трохи до історії ранньої церкви і подивімося як апостоли справлялися з цим. Подивімося на їхню долю, а радше на їхню смерть, і співставмо її з тим, що передрік їм Ісус у сьогоднішньому нашому читанні.
Ось імена апостолів, що були послані Царем нашим на проповідування, навчання і Хрищення, після Його славного вознесіння: Петро, Андрій, Яків Зеведеїв, Іван, Пилип, Вартоломей, Хома, Матвій, Яків Алфеїв, Юда Тадей, Симон Кананіт та Маттій, що його жеребком обрали Апостоли, замість Юди Іскаріотського, що зрадив нашого Господа.
Отож, Петро. З великою мірою імовірності відомо, що Петра було розіп’ято у Римі на хресті до гори ногами, бо як пишуть ранні отці Церкви, Петро не вважав себе гідним бути розіп’ятим в той самий спосіб, що і Господь його.
Андрій, брат Петровий – був розіп’ятий на хресті в македонському місті Едесса. Кажуть, що його хрест було закопано в землю двома кінцями, звідси й назва Андріївський хрест.
Яків Зеведеїв. Клемент Олександрійський пише, що коли Якова вели на страту, його зрадник бачивши мужність, з якою той йшов на смерть, підійшов до нього, впав на коліна у розкаянні і визнанні, що також вірує у Христа, і сказав, що Яків не повинен приймати смерть один. Їм обидвом стяли голови.
Іван, улюблений учень Христа, єдиний з Апостолів, що помер своєю природною смертю в досить похилому віці.
Пилип. Його було побито батогами, кинуто до в’язниці, а потім розіп’ято у фрігійському місті Геліополісі.
Вартоломей. Його було жорстоко побито, а потім розіп'ято в Індії. Хома Близнюк, якого в народі несправедливо називають невіруючим, був за віру і сповідання Ісуса Христа, жорстоко замордований і простромлений списом також в Індії.
Матвій, митник. Його було вбито алебардою в м. Набада в 60 р. по Р.Х.
Яків Алфеїв. У віці 94 років, знову ж таки в Єрусалимі, юдеї його сильно побили, закаменували, а потім палицею вибили з голови мозок.
Юда Тадей. В 72 р. по Р.Х. його було розіп’ято в македонському місті Едесса.
Симон Кананіт. Був розіп’ятий за проповідування Христа у Британі в 74 р. по Р.Х.
Маттій. Його закаменували і стяли голову в Єрусалимі.
Отож, як ми бачимо слова Ісуса, “²Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!” цілком справдились вже навіть на самих апостолах, не кажучи вже про пізніші переслідування, яким жорстоко піддавали християн, думаючи, що службу приносять якомусь своєму богові.
Христос цими словами попередив учнів Своїх, посилаючи їх у світ. Він розповів їм про переслідування заздалегідь, щоб вони могли остаточно вирішити для себе – чи здатні вони будуть це зробити. В попередній частині Він вже казав учням Своїм очікувати ненависть світу. А тут у цих віршах Він дає їм причину Свого застереження: “¹Оце Я сказав вам, щоб ви не спокусились.” Учні Христові, звичайно, як і всі ми з вами, боялись смерті, а страх хреста, страх смертної кари – є дуже потужною спокусою, навіть для сильних у вірі, відвернутись від шляхів Божих, повернутись до них спиною, заради збереження власного життя. І не дарма час страждань називається часом спокус. Наш Господь Ісус, застерігаючи нас про біди і переслідування, мав намір позбавити нас жаху страждань, щоб вони не були для нас несподіванкою. Зі всіх ворогів світу цього, цього світу поневірянь, жоден не чинить на нас більшого нападу, жоден не вносить більшого безладдя в наші лави, ніж розчарування. Але ми вже готові до цього гостя. Ми застережені і озброєні.
Христос в особливості говорить якими будуть їхні страждання: “Ті, що мають на це владу виженуть вас із синагог, і це не найгірше – вони вб’ють вас.” Ми щойно побачили як ці пророцтва відбулись.
Христос пішов, щоб померти за нас, понести замість нас покарання, щоб ми могли бути прийняті до нашої небесної домівки. Ми знаємо, що до цієї домівки ми входимо лише вірою у те, що Христос зробив для нас. Але перед лицем страждань, і бід, і поневірянь існує величезна спокуса зректись цієї віри задля збереження нашого земного життя. Поки Христос був з учнями на землі всі напади, всі удари з боку переслідувачів сипались на Нього. Він, як справжній Пастир захищав овечок Своїх спиною Своєю. Хоч вони Його не до кінця розуміли – проте, Він був з ними поруч і вів їх, і захищав їх. А зараз Йому треба йти. Але йдучи до Голгофи Він не залишає Свою отару беззахисною. Він попереджає їх про переслідування, але й також обіцяє дати їм Духа Свого Святого, який прийшовши нагадає їм про все, що Ісус говорив. Дух просвітить їхній розум, вкладатиме в уста їхні потрібні слова, які вони казатимуть перед лицем переслідувачів. Втішитель цей вкладе мужність і сміливість в їхні серця, і триматиме їх на вірній дорозі, Він не дасть їм схибити. Цей порадник, Дух Святий, не дозволить їм перед самою стратою своєю вибрати легшу, ширшу дорогу порятунку від тимчасової смерті, за якою, якби не цей Помічник, вони б зустріли вічне прокляття.

Дорогі друзі у Христі!

Щоб не зректися в часи небезпеки і погроз цієї спасаючої віри в Господа нашого Ісуса Христа і нам потрібно мати цього Духа Святого, цього Духа правди. Де ж Його знайти, як нам запросити до себе Цього Найдорогоціннішого Провідника Нашого. Чи після молитви нам треба просто сидіти і чекати поки Він злине на нас прямо з неба? Звичайно ні! Лише слухаючи і читаючи Святе Письмо та приймаючі Святі Таїнства Хрищення і Господньої Вечері ми приймаємо Цього Духа оживляючого, який в Слові і Таїнстві живить серця наші впевненістю у спасінні, підкріпляє нашу віру і так само як всім святим мученикам Святої Соборної і Апостольської Християнської Церкви Він і нам дасть віру, силу і мужність вистояти перед лицем найстрашніших небезпек.
Отож не нехтуймо цим дорогоцінним дарунком. Слухаймо Слово Боже при кожній нагоді, відвідуймо Богослужіння, приймаймо причастя. І тоді, перед лицем того озброєного молодика ми зможемо сміливо сказати: “Так, я вірую в мого Господа і Спасителя Ісуса Христа!” бо Дух Божий буде з нами!

І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі.

Амінь!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.