Сайт душпастиря Павла

Дорогі друзі у Христі!

      Мої сьогоднішні молитовні роздуми я приготував на основі думок, що прийшли мені до голови, коли я роздумував над Десятьма Заповідями Божими.

      Чи задумувались ви колись над тим наскільки ми здатні виконувати заповіді Божі. Отож розберімо перші три з них коротко згідно порядку і нехай кожен з нас намагатиметься відповісти для себе на певні окремі питання стосовно цих заповідей, що я задаватиму. Ці питання є, звичайно лише, суб’єктивно вибраними мною, і в жодній мірі не претендують на всеосяжне дослідження кожної заповіді.

     Я Господь, Бог твій... ...Хай не буде тобі інших богів передо Мною! (Вих 20:2,3).

      Чи є в нас якісь боги окрім єдиного Господа Бога нашого, Творця неба і землі? Чи в скруті нашій ми покладаємось на когось чи на щось окрім Бога? Чи щодня ми не засмучуємось від того, що нас хтось образив, чи криво на нас подивився, таким чином покладаючись навіть у настрої своєму на чийсь настрій? Чи дякували ми колись Бога за якийсь успіх чи вдачу у нашому житті, замість того, щоб потаємно хвалити себе за те, який я, мовляв розумний чи справний, що в мене це вийшло? Чи не вважали ми колись, що наша доля у подальшому житті залежатиме від якихось забобонів, як от: чорний кіт є передвісником лихого; з нами трапиться нещастя, якщо перед нами пройде хтось з порожнім відром, чи з нами трапиться щось погане, якщо ми потиснемо комусь руку через поріг? А чи не вважали ми, що через те, що ми такі побожні, вчимось у семінарії, та проповідуємо і навчаємо людей, ми вже заслуговуємо небеса? А чи не пишались ми своїми проповідями, вважаючи, що те, яке враження вони справили на інших, цілком залежало від наших зусиль, а не є роботою Духа Святого? Нехай кожен з нас чесно відповість на це. Навіть зараз, нажаль пишучи ці молитовні роздуми, я деколи ловлю себе на такій думці: “Чи добре враження цією проповіддю я справлю на своїх друзів – семінаристів?”

     Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно (Вих 20:7).

      Дорогі брати і сестри у Христі! Чи не було в нас колись спокуси, вчинивши щось таке, проти чого нас застерігає сумління наше, намагатись знайти для цього виправдання у Слові Божому – чи то перед іншими, чи то перед самими собою? Деколи ми знаходимо собі дуже гарний щит у Слові Божому, прикриваючи перед іншими свої пороки та слабкості, замість того, щоб покаятись та прийняти цілковите прощення. Замість того, щоб мати за стандарт поведінки Святе Письмо, ми деколи складаючи докупи окремі незв’язані уривки з Письма створюємо собі своє “святе письмо”, і цим, так званим стандартом, намагаємось виправдати свою поведінку.

     Пам'ятай день суботній, щоб святити його! (Вих 20:8)

      Ось тут, любі друзі, згадаймо ті думки зранку у неділю, які, перед тим, як треба йти на Богослужіння, приходять деколи до нас у голову. Деколи навіть найслабшої зачіпки для нас досить, щоб знайти для себе виправдання і не іти слухати Слово Боже. А чи не ловили ми деколи себе на думці, що треба піти до церкви лише для того, щоб мене побачили інші, і не сказали, щось поганого щодо мене, наприклад: “Як так, семінарист – і не ходить на Богослужіння?” Деколи, нажаль, трапляється так, щоб замість того, щоб знайти будь-яку можливість послухати Святе Письмо, ми, навпаки, намагаємось, знайти будь-яке можливе для себе виправдання, щоб цього не зробити, як от: на дворі дощ, я вчора втомився, та й так достатньо зробив для Церкви, чи, наприклад, я і так слухаю весь час Слово Боже у Семінарії – тож навіщо ще ходити на Богослужіння? А чи не з’являлись у головах наших, коли ми граємось на комп’ютері, читаємо якусь белетристику, така думка, що в цей самий час я міг би прочитати якийсь уривок з Св. Письма, і цю думку ми намагалися відігнати якомога швидше, щоб вона, часом, не відвернула нас від такого “приємного” зайняття?

     Дорогі друзі у Христі!

      Оглянувши все своє життя кожен з нас відзначить, що ніхто з нас не зміг дотриматись цих заповідей, “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим 3:23). Кожен з нас повинен здавлювати в собі всілякі думки, що намагаючись виправитись ми досягнемо життя вічного. Кожний момент нашого життя ми чинимо якийсь гріх – чи то в думках, чи то на словах, чи у вчинках. Знаєте, що ми за це заслуговуємо? Ми заслуговуємо те, про що говорить нам Ісус: “Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!...” (Мт 8:12) Раніше я дуже неясно уявляв собі цей “плач і скрегіт зубів”, допоки одного разу прийшовши додому не побачив по телебаченню уривок з якогось фільму, що нещодавно з’явився на екранах. В цьому фільмі, за допомогою комп’ютерної графіки, режисер змалював те, як він уявляв собі небеса та пекло. Про небеса мені не сподобалось, принаймні той уривок, що показали в тій передачі, а ось зображення пекла на мене справило незабутнє враження. Показували, як раз те, яким режисер бачив для себе ці “плач і скрегіт зубів”. Спочатку, з висоти пташиного польоту він показує неосяжну темну пустелю аж до обрію. Потім камера наближується, і поступово стає видно – що складає цю пустелю... Голови людей, живі голови людей, що ніби стирчать над поверхнею, а тулуб залишається під поверхнею. Ці голови щільно приставлені одна до одної, і очі усіх дивляться до гори... Камера наближається, і стає виразно видно вирази на обличчях цих голів – це нестерпний, благаючий відчай, що супроводжується сльозами і якимось незрозумілим звуком. Якщо прислухатись, то стає зрозумілим, що звук цей – це скрегіт зубів мільярдів голів, носії яких з нестерпним жалем згадують своє життя, і пекельно шкодують за те, що вони не прийняли те легке спасіння, що було доступне тут на землі. А там внизу у темряві пекельній, вже не буде для нас можливості потрапити на небо. І жодні молитви, свічки близьких нам людей не зарадять нам у цьому. І спостерігання за людьми що знаходяться з Богом на небесах та усвідомлення того, що ніколи у вічності не потрапити їм туди є куди більшим стражданням ніж найстрашніші муки, що ми колись відчували на землі, чи, не дай, Боже, відчуватимемо у майбутньому.

      Отож, з усвідомленням того, які ми грішні і як ми не можемо не грішити, та уявляючи що нас може чекати у пеклі, як же нам уникнути такої жахливої перспективи. Ми знаємо, що Бог не терпить коло себе грішних “бо Він Бог святий”, і “Не простить Він вашу провину та ваших гріхів”. Отож, як нам потрапити до Господа на небеса, що нам робити, як нам уникнути покарання.

Нам нічого не треба робити, бо виявляється є той хто може виконати цей Закон замість нас. Більше того, Він Його вже виконав замість всіх людей всіх часів і народів як минулого так і майбутнього. Бо написано: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати” (Мт 5:17). Ісус Христос, будучи Богом, що втілився, був спроможній досконало виконати всі вимоги Закону, більше того, Він, будучи Богом був здатній виконати їх замість всіх людей. “Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей” (Рим 5:18). А праведність Христову нам необхідно приймати лише вірою, і тоді ми станемо чистими у Христі і Бог вже не дивитиметься на нашу потворну гріховність. “Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність” (Рим 4:3). А весь гнів Божий, що мав вилитись на кожного з нас, вилився у безмежній Божій любові до нас, на Сина Свого. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів 3:16). Отож, не відпадаймо від заліченої нам праведності Христової, а завжди залишаймося в ній. Бо сказав нам Господь наш в Ів 15:3: “Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті". АМІНЬ.

Українська Лютеранська Церква.