Сайт душпастиря Павла

Дата : 9 квітня 2000 р. (4-та Неділя Чотиридесятниці)
Тексти : Євр.6:13-20 ; Мк.9:17-31
Місце : Львів

"Помічник невірства нашого".
(проповідь душпастиря Олександра Сімашко)

      І Він запитав його батька: “Як давно йому сталося це?” Той сказав: “Із дитинства. І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами і нам поможи!” Ісус же йому відказав: “Щодо того твого “коли можеш”, - то тому хто вірує, все можливе!” Зараз батько хлоп`яти з слізьми закричав і сказав: “Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!”(Мк.9:21-24)
     
Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь. (Рим.15:33)

      Сьогодні четверта неділя великого посту. Сьогодні Господь промовляє до нас через Слово Євангелія, показуючи нам Ісуса, нашого Спасителя як Того, Хто має владу над темними силами зла, над демонами, посланцями сатани.

      Випадки фізичної одержимості демонами були досить частими в часи земного служіння Ісуса. Святе Письмо згадує про багатьох нещасних, одержимих злими духами, яких приводили до Ісуса та апостолів зцілюватися. Серед них був один юнак, що його батько привів до Ісуса з тією ж метою.

      Страждання хлопця були жахливими, бо демон, що увійшов в нього ще з дитинства, не тільки відібрав у нього мову, але й всіляко намагався знищити молоде життя. Посланець сатани кидав нещасного на землю, в конвульсіях викручував йому руки та ноги, і так що той скреготав від болю зубами та пускав піну з рота. Деколи підступний дух зла, намагаючись вбити хлопця, кидав його у вогонь, деколи у воду. І якби не батько, що був завжди поряд, юнак вже давно мабуть загинув би.

      Бідний хлопчина сильно страждав, але муки його батька були не меньш жорстокими. Уявіть собі, як стікало кров`ю батьківське серце, коли на його очах нечиста сила глумилася над його єдиним сином, його спадкоємцем, над надією та опорою його старості. Батько був завжди поруч, щоб допомогти, він пригортав сина до грудей, коли той бився в конвульсіях, спасав його з вогню, витягував з води.

      Але це все, що він міг зробити. Звільнити сина від демона йому було не під силу. Тому він жив у постійному страху, очікуючи нових приступів. Він усвідомлював власну немічність, власне безсилля. І це ще більше розривало батьківське серце. Здавалося б за довгі роки таких мук, батько з сином могли б втратити будь-яку надію і змиритися з долею, але не таке батьківське серце. Воно надіється і бореться до кінця.

      Тому коли в місті з`явилися учні Ісусові, чоловік негайно звернувся до них по допомогу. Але тут його надія зазнала сильного удару. Учні Ісуса виявилися безсилими. Демон не слухався їх. Він сміявся їм в обличчя, ще з більшою силою знущаючись над юнаком. На межі повного відчаю, на межі повної втрати надії, майже не вірячи в чудо, батько приводить сина до Ісуса і благає: “...коли можеш що Ти, змилуйсь над нами і нам поможи!” Ісус же йому відказав: “Щодо того твого “коли можеш”, - то тому, хто вірує, все можливе”. Тієї миті чоловік зрозумів, що Ісус може звільнити його дитя, але не зробить цього до тих пір, поки не відчує до Себе абсолютну, беззастережну довіру.

      Ісус вимагав повної віри в Себе, віри повної та твердої, без краплі сумніву. Це була єдина Його вимога. Здається не так вже й багато хоче Ісус, але й цього бідний батько не може знайти в собі. Довгі роки страждань, власне безсилля, поразка Ісусових учнів, - усе це тягарем лежить у його свідомості, не дозволяючи повірити в силу Ісуса.

      Надія ж бо майже зникла, і віри немає, а порятунок так близько! Невже цього разу його рідний син не буде спасений через невірство батька? Сльози полилися з очей і крик зболеного серця пролунав: “Вірую, Господи!, - поможи недовірству моєму!”

      В цієї Євангельської історії щасливий кінець. Ісус звільнив юнака від злого демона та повернув його батькові живим та здоровим. Після довгих років страждань і горя, щастя повернулося до батька з сином. Ми можемо радіти разом з ними і славити Ісуса за Його милосердя до тих людей, але не тільки заради цього Господь пропонує нам сьогодні цю історію.

      Тому що це оповідання має безпосереднє відношення до нас, християн, людей 21-го століття. Не виключено, що ми можемо прожити ціле життя, так і не побачивши на власні очі бодай одного одержимого демонами чоловіка чи жінку. Однак це не значить, що диявол кудись зник разом з усіма своїми слугами. Це не значить, що воля диявола перестала діяти у світі, а тому нам, християнам нічого не загрожує.

      Щодня ми бачимо навколо себе в світі багато беззаконства, насильства і смерті. І причиною усього цього є люди, які чинять беззаконство, а потім страждають від його наслідків. Ми бачимо, що світ лежить у злі. Жадоба наживи, влади і ненависть правлять у світі. Святе Письмо називає стан, в якому знаходиться світ, гріховним. Бо як пише аопстол Іван: “Кожен, хто чинить гріх, чинить беззаконня.”

      Стаття 19-та Аугсбурзького віросповідання, якого ми дотримуємось, говорить: “Про причину гріха серед нас навчається, що хоча всемогутній Бог створив і все ще зберігає природу, все ж діє спотворена воля гріха у всіх лихих людях і боговідступниках, яка також є волею диявола та всіх безбожників...”

      Сюди ж можна додати слова апостола Івана про те, що кожен, хто чинить гріх, той від диявола, тому що диявол грішить від початку. Ціль диявола - знищити людину, її тіло і душу занапастити на вічну загибель. І якщо не часто можна почути в наш час про випадки фізичної одержимості демонами, то про вплив диявола на душі людські, про його владу над волею людини, можна прочитати в будь-якій газеті.

      Наприклад у “Високому Замку” за 21 березня 2000-го року була замітка, що називалася : “Близько чотирьохсот осіб згоріли живцем у храмі”. В ній йшлося про те, що саме стільки людей за свідченням місцевих жителів, зібралися 17- го березня в церкві містечка Канунгу (південний захід Уганди, Африка). Вони облилися бензином і підпалили храм. Загинули всі.
      Жителі містечка стверджують, що “ членам секти сказали, що церква – це своєрідний ковчег Ноя, в якому вони обов'язково врятуються, коли настане кінець світу. Керівник секти стверджував, що чув розмову Дії Марії з Ісусом, і що Марія сказала – світ терпітиме доти, доки люди не почнуть виконувати десять Божих заповідей. А якщо цього не станеться, світ врешті – решт загине. Перед тим, як зібратися в церкві і підпалити її, сектанти продали все своє майно. До храму вони прийшли у традиційних для себе біло- чорно – зелених робах. На згарищі було виявлено одинадцять дитячих трупів.

      Жахлива історія. Ці бідолашні фанатики, що не пожаліли навіть власних дітей, думали мабуть, що служать Богові і виконують Його волю. Але насправді диявол використав фальшивого вчителя, перекрутив їхнє розуміння Святого Письма, щоб підштовхнути цих бідолашних людей до порушення Божої заповіді, до жахливого гріха самогубства та дітовбивства. Вони не були одержимими, але диявол знайшов спосіб, щоб стати господарем їхніх душ.

      Чи існує для нас, сучасних християн загроза з боку диявола та демонів? Святе Письмо ясно говорить про це. Апостол Петро пише до християн всіх часів, до нас з вами: “Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол, ходить ричучи як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі, знавши що ті самі муки трапляються й вашому братству по світу.”

      Петро закликає нас бути твердими у вірі. Як не згадати тут чоловіка, що мав одержимого сина? Його віра в силу Ісуса була слабка, але яка була його молитва? “Вірую, Господи! Поможи недовірству моєму!” Нехай його молитва стане нашою, коли життєві обставини не залишають нам ніякої надії, коли здається ніхто не може допомогти і ніщо не може змінитися. Згадаймо про те, що наша віра може творити неймовірні чудеса силою Того, у Кого ми віруємо, силою Ісуса.

      В час великого посту, коли ми особливо мусимо обмежувати нашу плоть і нашу душу, перемагаючи в собі всякі гріховні пориви і бажання, коли ми проводимо більше часу в молитві, прагнучи Божого прощення і очищення наших душ, нам треба перевірити себе, чи не дозволяємо ми часом дияволу контролювати нас.

      В час, коли ми прагнемо прощення, перевірмо, чи ми самі не відмовляємо в цьому комусь з наших ближніх? Чи не живе в нашому серці ненависть або гнів? Чи не бажаємо ми зла комусь? Якщо це є в нас, - ми стали заручниками власного небажання простити.

      “Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.” Це слова Ісуса. Якщо Бог нас не простить – ми пропали. Царство небесне закрите для нас, а пекло дихає вогнем нам в обличчя. Якщо ми не прощаємо, диявол є нашим повелителем і господарем нашої душі. Ми в нього на гачку. Йому навіть не треба вселятися в наше тіло, бо якщо наша душа належить йому, то і тіло нікуди не дінеться.

      Деколи нам здається, що простити завданий нам біль не в наших силах. Одна згадка про це збуджує в нас таку хвилю образи, обурення і гніву, що ми потопаємо в ній з головою. Ми нічого не можемо з собою зробити, ми безпорадні. А диявол в цей час радіє можливості, яку ми самі йому надаємо. Можливості контролю над нашими почуттями, а згодом і душею.

      В такі моменти ми буваємо під великою загрозою, але Слово Боже дає нам пораду: “Гнівайтеся, та не грішіть, - сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте! Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом з усякою злобою. А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!”

      Сьогодні у Євангелії ми читали про те, як Господь Ісус уздоровив одержимого демоном юнака. Віра батька в силу Ісуса дозволила цьому чуду статися. Чи можемо ми, християни, люди початку 21-го століття, перемагати демонів, спокуси та гріх таким самим способом? Божа відповідь – Так!

      Святий Іван пише, що : “... з`явився Син Божий, щоб знищити справи диявола.” Про це каже Ісус в останньому вірші нашого тексту: “Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб`ють, але вбитий, - воскресне Він третього дня!”

      Ісус виконав Свої слова. Вмерши на хресті за наші гріхи, Він поніс на Собі кару, яка належала нам. Він випив до дна чашу гніву Божого, що належало пити нам цілу вічність. А коли після цього Ісус воскрес, - то довів тим, що смерть не має над Ним влади, як і над тими, хто вірує в Нього. Імперія диявола була зруйнована, імперія болі і страху.

      Перемога Ісуса тепер також є нашою перемогою через віру, що поєднує нас. Тому коли віра наша слабшає, молімося до Ісуса як молився той чоловік з Євангелії: “Вірую, Господи! Поможи недовірству моєму!” І так з Ісусом ми все подолаємо!
      Цареві віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки!

Амінь!

“Бог же надії нехай вас наповнить, усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! Амінь” (Рим.15:13).

Українська Лютеранська Церква.