—айт душпастир¤ ѕавла

ƒата: 7 “равн¤ 2000 р. (Ќед≥л¤ ’оми. 1-ша по ¬еликодню)
“ексти: ƒ≥њ 5:12-20 ; ≤в.20:19-31
ћ≥сце: Ћьв≥в

"Ќе будь нев≥руючим, але в≥руючим!"
(пропов≥дь душпастир¤ ќлександра —≥машко)

      ј ’ома, один ≥з ƒванадц¤тьох, званий Ѕлизнюк, ≥з ними не був ¤к приходив ≤сус. ≤нш≥ ж учн≥ казали йому: Ући бачили √оспода!Ф ј в≥н в≥дказав њм: У оли на руках …ого знаку в≥дцв¤шного не побачу, ≥ пальц¤ свого не вкладу до в≥дцв¤шноњ рани, ≥ своЇњ руки не вкладу до боку …ого,- не вв≥рую!Ф «а в≥с≥м же день знов удома були …ого учн≥, а з ними й ’ома. ≤, ¤к замкнен≥ двер≥ були, прийшов ≤сус, ≥ став посередин≥ та й проказав: Ућир вам!Ф ѕот≥м каже ’ом≥: Уѕрост¤гни свого пальц¤ сюди, та на руки ћоњ подивись. ѕрост¤гни й свою руку, ≥ вклади до боку ћого. ≤ не будь ти нев≥руючий, але в≥руючий!Ф ј ’ома в≥дпов≥в ≥ сказав …ому: У√осподь м≥й ≥ Ѕог м≥й!Ф ѕромовл¤Ї до нього ≤сус: У“ому вв≥рував ти, що побачив ћене? Ѕлаженн≥, що не бачили й ув≥рували!Ф (≤в. 20:24-29).

      ћир вам ус≥м у ’рист≥. јм≥нь. (1ѕет.5:14)

      —ьогодн≥ перша Ќед≥л¤ по ¬еликодню ≥ називаЇтьс¤ вона нед≥лею апостола ’оми. „ому саме так, ви мабуть здогадалис¤ з тексту ™вангел≥њ в≥д ≤вана, ¤кий сьогодн≥ читавс¤. ≤ван пише, що коли воскреслий √осподь ≤сус в нед≥лю ввечер≥, на трет≥й день п≥сл¤ смерт≥ ≥ похованн¤, з`¤вивс¤ живий —воњм учн¤м, серед них не було ’оми.
      ƒе був ’ома ≥ чому його не було з ними, —в¤те ѕисьмо не каже. ћи можемо лише здогадуватис¤, виход¤чи з власного досв≥ду, або читати здогадки ≥нших людей, ¤к≥ понаписували ст≥льки книг, по¤снюючи та коментуючи Ѕ≥бл≥ю, що коли б њх ус≥х з≥брати разом, вони мабуть не вм≥стилис¤ б у цьому зал≥.
      ≤ хоча не кожний коментар говорить про причину в≥дсутност≥ ’оми, в одному з них була ось така здогадка. јвтор пише, що ’ома дуже сильно любив ≤суса ≥ готовий був йти разом з Ќим нав≥ть на в≥рну смерть. ћабуть так воно ≥ Ї, бо коли ≤сус з≥бравс¤ ≥ти в ёдею, у м≥сто ¬≥фан≥ю, щоб воскресити Ћазар¤, ’ома, знаючи, що юдењ вчинили змову ≥ хочуть ≤сусовоњ смерт≥, - сказав до учн≥в: У’од≥мо й ми, щоб ≥з Ќим повмирати!Ф
      ’ома дуже любив ≤суса, тому смерть ¬чител¤ стала дл¤ нього такою великою трагед≥Їю, таким ударом, що, ¤к вважаЇ автор коментар¤, - ’ома не м≥г бути разом з ≥ншими. ¬≥н бажав насамот≥ пережити своЇ горе та душевний б≥ль. Ќаш досв≥д п≥дказуЇ нам, що це також могло бути правдою, бо ми знаЇмо, що часто люди у нелегку хвилину, коли приходить б≥да, коли зникаЇ над≥¤, коли здаЇтьс¤ саме житт¤ втратило сенс, - в так≥ хвилини люди часто прагнуть усам≥тнитис¤, уникають друз≥в ≥ нав≥ть р≥дних, залишаючись сам на сам з≥ своњм стражданн¤м.
      ћи знаЇмо це, бо бачимо це навколо себе, бо ми сам≥ робимо так само. јле це не правильно, ≥ на приклад≥ ’оми бачимо, ¤к багато можна втратити, уникаючи сл≥в ут≥хи, сп≥вчутт¤ та п≥дбадьоренн¤ з боку друз≥в, а особливо брат≥в та сестер у ’рист≥.
      ’оми не було, коли воскреслий √осподь з`¤вивс¤ нал¤каним, розгубленим ≥ засмученим учн¤м та промовив: Ућир вам!Ф ≤сус прийшов до них, щоб забрати њхн≥й б≥ль ≥ дати блаженство, забрати сум ≥ дати рад≥сть, забрати тривогу ≥ дати впевнен≥сть та над≥ю.
      Ѕагато-хто з нас втратили тих, кого ми любили, тих, хто були дл¤ нас дорог≥, тих, хто житиме в нашому серц≥ поки воно не зупинитьс¤. ≤ ¤кщо ми могли б у¤вити, ¤кою була б наша рад≥сть, коли б ми побачили њх знову живими; тод≥ ми могли б зрозум≥ти, ¤кою рад≥стю сповнились серц¤ учн≥в ≤суса, коли ¬≥н став посеред них, прост¤гуючи руки ≥з сл≥дами в≥д цв¤х≥в. який мир, ¤кий спок≥й прин≥с њм ’ристос.
      ј ’оми з ними не було. як багато в≥н пропустив, не зустр≥вши в той веч≥р √оспода. “ому коли в нас б≥да, коли горе приходить в наше житт¤, треба не уникати сп≥лкуванн¤ з братами ≥ сестрами Ц христи¤нами, а навпаки, йти до церкви, бо т≥льки там можна зустр≥ти воскреслого ≤суса. “≥льки в Ќього Ї вт≥ха, спок≥й, над≥¤ та рад≥сть.
       оли ’ома прийшов туди, де збиралис¤ учн≥, вони зустр≥ли його рад≥сною зв≥сткою, кажучи: Ући бачили √оспода!Ф јле в≥дпов≥дь ’оми њх мабуть прикро вразила: У оли на руках …ого знаку в≥дцв¤шного не побачу, ≥ пальц¤ свого не вкладу до в≥дцв¤шноњ рани, ≥ своЇњ руки не вкладу до боку …ого, - не вв≥рую!Ф ’ома не пов≥рив дес¤тьом очевидц¤м, в≥н вимагав доказ≥в. …ому не достатньо нав≥ть було побачити ≤суса живим, в≥н хот≥в бачити рани ≤сусов≥, ≥ не просто бачити, але ≥ доторкнутис¤ до них.
      „ому ’ома так в≥дпов≥в? „ому не пов≥рив? «нову ж таки немаЇ Їдиноњ верс≥њ. ќдин в≥домий шотландський пропов≥дник ¬≥ль¤м Ѕаркл≥ вважав, що ’ома був песим≥стом в≥д природи, тому з недов≥рою ставивс¤ до всього. ј в≥домий пропов≥дник рос≥йського православ`¤ ќлександр ћень думав, що слова учн≥в про те, що вони бачили ≤суса, говорили з Ќим, торкалис¤ …ого, - ц≥ слова викликали такий б≥ль в ’оми, ≥ така образа закип≥ла в його серц≥, що в≥н в≥дпов≥в: УЌе в≥рю!Ф
      ћи могли б погодитис¤ ≥з такими верс≥¤ми, бо ми сам≥ часто Ї песим≥стами ≥ нав≥ть елементарна заздр≥сть може викликати в нас б≥ль ≥ образу на того, кому б≥льше пощастило. јле —в¤те ѕисьмо пропонуЇ нам ще одне по¤сненн¤ такоњ повед≥нки ’оми. ѕричиною був його життЇвий досв≥д.
      јпостол ≤ван, згадуючи про ’ому, трич≥ зазначаЇ, що того звали Ѕлизнюком. ј це може означати, що в нього був брат-близнюк, дуже на ’ому под≥бний. „ерез це ’ома добре розум≥в, що не завжди можна дов≥р¤ти своњм очам. Ѕо його самого мабуть не раз сприймали за його брата ≥ навпаки.
      ћабуть не раз ’ом≥ д≥ставались незаслужен≥ стусани ≥ незаслужена под¤ка. ≤ в≥н звик до цього, бо це було його житт¤м. ≤ це житт¤ принесло йому досв≥д. ≤ саме цей досв≥д житт¤ брат≥в-близнюк≥в не дозволив ’ом≥ прийн¤ти св≥дченн¤ очевидц≥в на в≥ру. ј що, коли це не ≤сус приходив, а хтось дуже под≥бний на Ќього? —амозванець, що п≥дслухав слова ¬чител¤ про майбутнЇ воскрес≥нн¤ ≥ тепер скориставс¤ цим?
      ј що ¤к це шахрай з намальованими фарбою ранами на руках ≥ боц≥? Ќе пов≥рю, поки сам не побачу, сам не доторкнус¤, сам не вкладу руки в рану на боц≥! ’омою керував життЇвий досв≥д, ¤кий казав, що мертв≥ не воскресають, що все це може бути обманом.
      ƒосв≥д був сильн≥шим за ’ому, сильн≥шим за дов≥ру до ¬чител¤, сильн≥шим за в≥ру в пророч≥ слова ≤суса. ƒосв≥д перем≥г ≥ прин≥с св≥й отруйний пл≥д Ц нев≥рство та в≥дкиданн¤ рад≥сноњ новини про воскрес≥нн¤ √оспода.
      Ќе знаю, чи приймаЇте ви таке по¤сненн¤, але ви не зможете заперечувати, що наш власний життЇвий досв≥д служить деколи нам таку саму службу. Ѕо ми також не бачили на власн≥ оч≥ жодного воскреслого ≥з мертвих. ћи бачимо св≥т, сповнений зла ≥ гр≥ха, ¤кий летить у безодню ненавист≥ та насильства. Ќаш досв≥д говорить нам, що добро буваЇ покаране, а зло торжествуЇ, моральн≥ ц≥нност≥ зам≥н¤ютьс¤ матер≥альними, нечестив≥ розкошують, а чесн≥ та пор¤дн≥ ледь звод¤ть к≥нц≥ з к≥нц¤ми.
      Ќаш досв≥д каже нам, що ми слабк≥, ми хвор≥Їмо, ми не маЇмо усього, чого б хот≥лос¤ ≥ чого на нашу думку ми заслуговуЇмо. « власного досв≥ду ми знаЇмо, що таке б≥ль, стражданн¤, безсонн≥ ноч≥, сльози безсилл¤ та в≥дчаю. Ќаш досв≥д деколи хоче переконати нас, що ’ристос не воскрес, що Ѕог забув про нас, що ¬≥н нас б≥льше не любить, що ¬≥н гн≥ваЇтьс¤ на нас.
      Ќаш життЇвий досв≥д народжуЇ в душ≥ сумн≥в в правдивост≥ Ѕожих об≥тниць, а сумн≥в руйнуЇ над≥ю та в≥ру. Ќаш життЇвий досв≥д прагне принести ≥ нам такий пл≥д, ¤кий прин≥с ’ом≥ Ц в≥дчай ≥ знев≥ру.
      ќдин христи¤нський письменник написав опов≥данн¤ про в≥руючого чолов≥ка, ¤кий помер ≥ представ перед √осподом. ≤ Ѕог показав йому усе його житт¤. ÷е було ¤к сл≥ди на п≥ску вздовж морського берега. Ѕачиш, сказав Ѕог чолов≥ков≥, - ось сл≥ди одн≥Їњ людини, - це твоњ до того часу, ¤к ти ув≥рував в ћене. ј ось дал≥ вже пор¤д з твоњми ≥ ћоњ з`¤вилис¤. я завжди був пор¤д ≥з тобою, завжди, коли тоб≥ було важко, я допомагав.
      Ќ≥, √осподи, сказав чолов≥к. ќсь дивись, коли в мене було найб≥льше горе, коли вс≥ покинули мене, “и, √осподи, також забув про мене. Ѕачиш, на берез≥ залишились т≥льки сл≥ди моњх н≥г? я йшов сам. Ѕог в≥дпов≥в на це: УЌерозумний, це не твоњ сл≥ди, а ћоњ. Ѕо коли тоб≥ ставало дуже важко, коли в тебе не було сил, я н≥с тебе на руках!Ф
      як правдиво змальован≥ взаЇмини Ѕога з …ого д≥тьми Ц христи¤нами. √осподь завжди приходить, коли хтось з них у потреб≥, в сумн≥вах, у б≥д≥. ’ома був у небезпец≥, був у потреб≥, був у нев≥рств≥, був у в≥дчањ, був у смутку. “од≥ ≤сус прийшов до нього саме таким способом, про ¤кий св≥дчили учн≥. ≤сус запропонував ’ом≥ зробити те, чого ’ома хот≥в, ≥ саме тими словами, що њх сказав ’ома у своЇму нев≥рств≥. ≤сус з`¤вивс¤ йому особисто, заради нього одного ’ристос знову прийшов так само, ¤к ≥ в день —вого воскрес≥нн¤.
      ≤сус сказав т≥ ж сам≥ слова: Ућир вам!Ф ’ристос прийшов, щоб з нев≥руючого ’оми зробити ’ому в≥руючого. ўо в≥дчував ’ома в ту мить, коли побачив, коли почув слова воскреслого √оспода? ∆аль ≥ сором через своЇ нев≥рство. “ак, жаль ≥ сором через те, що зрозум≥в: ≤сус знав ≥ пам`¤тав кожне його слово, що виходило з нев≥руючого серц¤.
      „и в≥дчував ’ома щаст¤, вт≥ху та рад≥сть? “ак! …ого рад≥сний вигук говорить про це: У√осподь м≥й ≥ Ѕог м≥й!Ф ќсь перший пл≥д в≥ри, ¤ку подарував йому воскреслий ≤сус.
      “е саме в≥дбуваЇтьс¤, коли ≤сус приходить до нас. ћи також в≥дчуваЇмо сором ≥ жаль через нашу недостатню увагу до духовних речей, через слабку в≥ру, через щоденн≥ тр≥умфи нашоњ гр≥ховноњ плот≥. “ак само ¤к ’ома, ми потребуЇмо вт≥хи прощенн¤, миру ≥ спокою дл¤ наших душ. як ’ома ми потребуЇмо приходу живого √оспода, щоб укр≥питись у в≥р≥ ≥ зм≥цнитись в над≥њ спас≥нн¤ нашого.
      ћи слабк≥, ми часто падаЇмо, ≥ , п≥дн≥маючись, потребуЇмо чути слово вт≥хи та прощенн¤. ≤ ’ристос воскреслий, живий, перем≥гший смерть, гр≥х та ди¤вола, приходить до нас. ¬≥н приходить до нас у —лов≥ ™вангел≥¤, ¬≥н приходить до нас в “ањнствах, даючи нам —амого —ебе, бо знаЇ, що ми потребуЇмо цього.
      ¬≥н знаЇ, що не легко в≥рити, не бачивши, коли нав≥ть т≥, що бачили, не вс≥ ув≥рували. јле тому ≥ називаЇ нас √осподь блаженними, бо ми ходимо в≥рою, а не баченн¤м. Ќам не треба торкатис¤ руками ≤сусових ран, не треба бачити …ого нашими очима, щоб в≥дчувати …ого тут, посеред нас.
      ћи бачимо …ого очима в≥ри, ми чудесним способом приймаЇмо …ого св¤т≥ “≥ло та  ров у “ањнств≥ √осподньоњ ¬ечер≥. ћи в≥дчуваЇмо …ого п≥дтримку, коли нам т¤жко ≥ знаЇмо, що ¬≥н н≥коли не забуваЇ про нас, хоча ми часто забуваЇмо про Ќього. Ќаш √осподь, наш ÷ар, наш —паситель живий. ¬≥н воскрес. ¬≥н любить кожного з нас. ≤ тому, ¤к апостол ’ома, ми, сповнен≥ радост≥, скажемо ≤сусу: У√осподь м≥й ≥ Ѕог м≥й! ѕрийди, √осподи ≤сусе!Ф јм≥нь.

”крањнська Ћютеранська ÷ерква.