Сайт душпастиря Павла

"ПРИЙДІТЬ ТА ПОБАЧТЕ"
(проповідь душпастиря Олександра Сімашка)

      Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: “ Іди за Мною!” А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія й Петра. Пилип Натанаїла знаходить та й каже йому: ”Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, - Ісуса, сина Йосипового із Назарету”. І сказав йому Натанаїл: ”Та хіба ж може бути з Назарету що добре?” Пилип йому каже: ”Прийди та побач”. (Ів.1:43-46)

Благодать вам та мир від Того, Хто є, Хто був, і Хто має прийти. Амінь. (Об.1:4)

      Чим займаються зовсім незнайомі люди, коли зустрічаються разом в одному купе швидкого поїзда, і попереду в них довга спільна подорож? Вони читають книжки, газети, розв'язують кросворди, їдять, п'ють, а ще розмовляють. На різні теми, а особливо на ті, які їх цікавлять чи хвилюють.
      Протягом останніх кількох років я досить часто користувався послугами нашої залізниці і познайомився з багатьма різними людьми. Ми розмовляли про Бога, про християнство. Я розповідав про Мартіна Лютера, лютеранство, про Українську Лютеранську церкву, про її відродження і поширення в Україні.
      В таких розмовах години минали швидко, непомітно, але кожного разу, коли мене запитували: "А де знаходиться ваша церква у Києві чи в Тернополі, чи у Львові?", - кожного разу я почував себе якось не дуже впевнено, якось трохи незручно.
      Не знаю, чи виникало у когось із вас подібне відчуття, коли хтось з ваших знайомих запитував вас:" А де знаходиться ваша лютеранська церква? Скажіть адресу." Якщо так, то ви розумієте, звідки приходить таке почуття. Воно приходить від того, що ми дуже добре усвідомлюємо, що має на увазі під словом "церква" людина, яка нас запитує. А вона має на увазі будівлю, споруду релігійного призначення, храм.
      І коли ми кажемо, що збираємось на богослужіння в бувшому будинку політпросвіти чи в будинку культури, чи в будинку спілки письменників, - в очах нашого співрозмовника відсутність в нас храмової споруди не додає авторитету нашій вірі. А попробуйте сказати, що ви збираєтесь в когось на квартирі. Мабуть це якась секта, - подумають про вас, і дуже довго вирішуватимуть, чи прийняти ваше запрошення відвідати богослужіння чи ні.
      Люди так себе поводять тому що не знають первісного, головного значення грецького слова "еклесія", яке перекладається на нашу мову словом "церква". І наше завдання є в тому, щоб пояснити їм, що означає слово "церква", його первісне значення.
      Грецьке слово "еклесія" означає зібрання вибраних людей. Вибраних з поміж інших для чогось особливого. Саме це мав на увазі апостол Павло, коли писав свої послання до церков Галатійських чи до церкви у Коринті, чи до церкви у Солуні.
      Перших Християн, послідовників Ісуса та його науки, виганяли із Єрусалимського храму та із синагог. Вони не мали ще збудованих храмів, збиралися у домівках, але не переставали бути церквою в головному, первісному значенні цього слова. Вони були зібранням вибраних для спасіння через віру в Ісуса Христа. Поступово після припинення переслідувань християн на початку 4-го століття, почали з'являтися християнські храми, де збиралися для поклоніння Богові вибрані для Царства Небесного діти Божі. І ці храми, ці релігійні споруди також почали називати словом “церква”. Так грецьке слово “еклесія” отримало ще одне, додаткове значення.
      Святе Письмо вчить нас, що головою християнської церкви, зібрання усіх віруючих в Сина Божого, є сам Ісус Христос. Він є голова, а церква є Його тіло. І якщо церкву як релігійну споруду, як будівлю, зводять віруючі люди, то церкву як своє тіло, як зібрання святих і спасених через віру в Ісуса, будує сам Христос.
      Як Він це робить, бачимо з нашого тексту: ”Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа, та й каже йому: Іди за Мною!” Син бо Людський прийшов, щоб знайти і спасти, що загинуло”, - сказав про себе Христос, коли був у домі митника Закхея. Що ж це загинуло, що Ісус прийшов його спасати? Відповідь є проста. Це людство.
      Кожна людина, що народжується у цей світ, народжується загубленою, пропащою через те, що її природа вражена гріхом. Цей гріх лягає величезною прірвою між людиною і Богом. Ніхто не в силах самотужки здолати цю прірву, наблизитися до Бога, щоб жити вічно разом з Ним. Єдине, що ми можемо, і що в нас добре виходить, - так це робити провалля між нами та Господом ще ширшим та глибшим. Кожен скоєний нами гріх віддаляє нас від Господа. Кожен вчинений людиною гріх позбавляє її нормального життя тут на землі, і вічного життя з Богом після смерті. Гріх несе смерть, смерть духовну, фізичну та вічну. Вічність у невимовних муках, без Бога, без Його дарів, у всепоглинаючій темряві разом з найлютішими демонами, - ось що лежить на дні тієї прірви, що є між святим Богом та грішною людиною.
      Але Бог не хоче ні для кого з людей такої долі. Для цього Він посилає Свого Сина, щоб спасти тих, хто через свої гріхи, приречені на загибель, спасти те, що загинуло. Син Божий зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого, і Марії діви, і стався людиною, щоб знайти і спасти. Він прийшов, щоб знайти митників Закхея і Матвія, рибалок Петра, Андрія, Якова та Івана, щоб знайти Пилипа та Натанаїла, який спочатку сильно сумнівався.
      Ісус народився, щоб знайти кожного з нас, кожного, хто не з нами, кожного, хто навіть слухати про Нього не хоче, кожного, хто бореться таємно чи відкрито проти Церкви Христової. Син Божий прийшов, щоб спасти, щоб примирити Бога з цілим світом, щоб здобути прощення гріхів і спасіння для всіх людей, для кожного особисто.
      Ісус узяв на Себе гріхи усіх людей, добрих і злих, віруючих і невіруючих, атеїстів, безбожників і злочинців. Бувши покараний за людські гріхи, Ісус здобув прощення для всіх людей, для цілого світу. Це прощення є, воно існує, воно звершилось там, на Голгофському хресті. Але отримати його може тільки той, хто вірує в Ісуса з Назарету як в Сина Божого і особистого Спасителя. Ця віра подібна на простягнуту до Бога руку жебрака, в яку Він вкладає здобуте Його Сином, наше спасіння.
      Лише віра є тим мостом, що перекинутий над прірвою, лише Ісус є тією дорогою, яка веде до вічного блаженства у Царстві Небесному. “Отець Мій працює і досі, працюю і Я”, - каже наш Господь у Євангелії. Христос будує Свою Церкву. Він звертається до серця кожної людини, шукає щирого каяття, щоб дати віру і спасіння кожному, хто не зачиняє перед Його Словом дверей свого серця, хто не відвертається від світла, не заплюшує очей, утікаючи в темряву гріховного життя.
      “Ось, - каже Христос, - Я стою під дверима та стукаю. Коли хто почує Мій голос, і двері відчинить, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зі Мною”. Ісус будує Свою церкву кожного дня, кожної хвилини. Мільйони людей чують Його слово по радіо і телебаченню, сотні тисяч християн – місіонерів несуть добру новину про спасіння у найвіддаленіші куточки світу, до кожного народу, до кожного племені. В той час, як діти Божі будують церкви, щоб в них збиратись для поклоніння Богові, Господь невпинно будує свою церкву, свій храм, який складається з віруючих в Ісуса по цілому світі. Кожного дня Господь додає до Своєї Церкви, до зібрання вибраних святих нові й нові цеглинки, - це душі тих, хто увірував в Нього.
      Коли Христос знайшов Пилипа і сказав йому: ”Іди за Мною!”, Пилип, сповнений радості, побіг і покликав свого друга Натанаїла. Коли Натанаїл засумнівався, Пилип не став переконувати його чи з ним сперечатися. Він просто сказав: ”Прийди та побач”, бо Пилип знав, що Ісус сам позбавить Натанаїла будь-яких сумнівів.
      Нам слід діяти так само, як Пилип, бо ми є такі самі як він. Бо Христос знайшов нас, коли ми блукали кожен своєю стежкою в темряві гріха. Він покликав нас до світла, подарував віру, прощення гріхів, мир з Богом, радість, спокій, впевненість у майбутньому. Ісус покликав нас за собою, і кожному сказав: ”Іди за Мною!”. Тепер ми знаємо, куди йдемо, яка наша ціль, що чекає нас у вічності. Ми більше не боїмося смерті, бо ми спасені, ми не раби гріха, бо ми звільнені, ми радіємо, бо Господь так сильно любить нас.
      Ми не можемо тримати це в собі, бо ця радість, це почуття переповняє нас, ми хочемо поділитися цим з нашими рідними, друзями, знайомими і незнайомими, сусідами і співробітниками. Ми будемо розповідати їм про Ісуса і кликати до нашої церкви. Якщо хтось сумнівається через те, що ми збираємось не в храмі, а в будинку культури, робіть, як зробив Пилип.
      Не сперечайтесь і не переконуйте, але скажіть: “ Прийдіть і побачте!” Прийдіть і подивіться не на нас, грішників, які ми хороші, не на нашого пастиря, не на приміщення, де ми збираємось, а подивіться на Господа нашого, на Його красу, на Його жертовну любов, на Його хрест, на Його страждання, на Його вчення, на Його Дух, який з нами.
      Прийдіть і побачте святість Євангелії, його неперевершену силу, яка все перемагала, скільки б її не гнали і не знищували. Прийдіть і побачте, і слідуйте разом з нами за Ісусом, бо тільки Він є та єдина дорога, що веде до вічного життя на небесах. Прийдіть і побачте, і слідуйте за Ісусом, бо тільки в Ньому наше спасіння, тільки Він дає життя, тільки Він робить наше життя змістовним, тільки Він дає силу опиратися гріховним бажанням і спокусам.
      Я не знаю, чи багатьом з вас доводилось їхати машиною у густому тумані вночі. Ми з дружиною мали такий досвід, коли якось треба було їхали з Києва до Севастополя. Це було наприкінці січня. Я дуже поспішав, бо в Неділю треба було провести богослужіння. Ми виїхали в п'ятницю ввечері, вже стемніло, а попереду майже тисяча кілометрів зимової дороги.
      Але це ще пів біди, бо одразу за Києвом ми потрапили у густий туман, світла фар було не досить, щоб швидко їхати, ми рухались помалу, майже навмання, орієнтуючись тільки по узбіччю дороги. Туман був як молоко, і ми майже втратили надію вчасно приїхати до Севастополя. Раптом позаду з'явилося потужне світло від фар якоїсь машини, вона обігнала нас, і впевнено помчала вперед.
      Ви мабуть здогадалися, що було далі. Я також прибавив швидкості, і тримався цієї машини, орієнтуючись тільки на її задні вогні. Коли водій тієї машини когось обганяв, те саме робив і я, намагаючись не відстати. Згодом ті, кого я випереджав, прилаштувавшись за нашим авто, також додали швидкості, орієнтуючись на наші задні вогні. І так утворилася ціла колонна, яка досить швидко і впевнено рухалася в густому нічному тумані.
      Ісус Христос, наш Господь, є нашим світлом в цьому темному, сповненому гріха, світі. Якщо ми будемо слідувати за Ним, фокусуючи на Ньому всю нашу увагу, до нас зможуть приєднатися багато інших людей, яких Господь також хоче бачити в Своєму небесному Царстві. Взявши світла від Ісуса, ми самі станемо світильниками для інших. Бо на те є заповідь нашого Господа у Євангелії від Матвія, де Ісус каже: “ Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі”.

     Цареві віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь.

Українська Лютеранська Церква.