Сайт душпастиря Павла
Проповідь Мартіна Лютера
на 1-шу неділю Адвенту
Читання: Рим. 13:11-14
1. Сьогоднішнє читання з послання до Римлян стосується не віри, а радше її плодів – добрих діл. Воно навчає як християнину слід зовнішньо поводититись по відношенню до інших людей на землі. Але те, як ми повинні йти у Дусі перед Богом, керується вірою. Тему віри Павло, як апостол, повністю викриває в попередніх розділах. Якщо ми близько розглянемо цей текст, то побачимо, що він не носить навчального характеру, а радше призначений для того, щоб спонукати, переконувати, підштовхувати та пробуджувати душі, яким вже відомо про їхній обов’язок. В Рим. 12:7-8 Павло присвячує служителя на виконання двох завдань – вченню і спонуканню. Вчення – це проповідування загалом невідомої істини через навчання та пояснення людям. Спонукання – це переконання та підштовхування до виконання вже добре зрозумілих обов’язків. Безперечно, як вчення, так і спонукання вимагають уваги служителя – тому Павло і говорить як про те, так і про інше.
2. Задля більшого ефекту і наголосу апостол використовує гарні образи та привертає увагу своєю красномовністю. Для цього він використовує певні слова – “зброя,” “вчинки,” “пробудитись,” “темрява,” “світло,” “ніч,”; ці слова є цілком образними і не несуть буквальне та рідне для себе значення. Павло тут не говорить про те, що зазвичай значать ці слова. Вони використані у якості порівняння, щоб ми могли зрозуміти їх духовне значення. А воно таке: оскільки заради світських цілей люди прокидаються від сну, відкладають речі темряви та беруться за денні справи в час коли ніч дає місце ранку, то наскільки більше є наша потреба прокинутись від духовного сну, відкинути темні справи та вступити у діла світла, бо ніч вже минула, а день розпочався.
3. “Сон” тут значить порочні діла та невіру. Бо сон зазвичай відбувається вночі. А потім, на додаток, наводяться слова “відкиньмо вчинки темряви.” Подібним чином, ідея пробудження та вставання говорить нам про діла віри і побожності. Людина зазвичай встає від сну уранці. Цього ж поняття стосуються Павлові слова у 1 Солунян 5:4-10: “4А ви, браття, не в темряві... 5Бо ви всі сини світла й сини дня. Не належимо ми ночі, ні темряві. 6Тож не будемо спати, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі! 7Ті бо, що сплять сплять уночі, а ті, що напиваються вночі напиваються. 8А ми, що належимо дневі, будьмо тверезі, зодягнувшися в броню віри й любови, та в шолом надії спасіння, 9бо Бог нас не призначив на гнів, але щоб спасіння одержали Господом нашим Ісусом Христом, 10що помер був за нас, щоб, чи пильнуємо ми чи спимо, укупі з Ним ми жили.”
4. Звичайно, Павло тут не говорить проти фізичного сну. Протиставлення сну і пильності використовуються ним в якості ілюстрацій духовних летаргії і активності – побожного і безбожного життя. Коротко кажучи, поняття постання від сну є таким самим, що висловлюється в такому його проголошенні (Тит. 2:11-13): “11Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, 12і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, 13і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса.” Те, що в щойно процитованому уривку називається “відцуравшись безбожности та світських пожадливостей,” в сьогоднішньому тексті описується як пробудження від сну, “помірковане, праведне і побожне життя” – це прокидання і зодягання у зброю світла, а з’явлення Божої благодаті, як ми згодом почуємо, це день і світло.
5. А тепер зверніть увагу на аналогію між природним і духовним сном. Людина, яка спить, нічого навколо не бачить, вона не відчуває того, що реально відбувається на землі. Події йдуть, а вона лежить немов мертва, непотрібна, наче безсила і недоцільна. Хоч вона і має в собі життя – для навколишніх вона практично мертва. Крім того, її розум зайнятий не справжніми подіями, а снами, де бачить вона лиш прості образи, порожні форми реальності. Людина настільки нерозумна, що вважає їх справжніми. Але коли вона прокидається, ці ілюзії чи сни зникають. І тоді людина починає займатися реальними справами – примари зникають.
6. Так само і в духовному житті. Безбожна людина спить. Вона в певному розумінні мертва в очах Божих. Вона не впізнає і не відчуває справжніх духовних благословінь, що їй надаються через Євангеліє, вона вважає їх непотрібними. Бо ці благословення впізнаються лише віруючим серцем, вони приховані від природної людини. Безбожна людина зайнята дочасними, минущими справами, як от розкоші і пошана, що для вічного життя все одно, що образи уві сні для істоти з плоті і крові. Коли невіруючий прокидається до віри, минуще йде з його споглядання, показуючи свою марність. Стосовно цього ми читаємо в Пс. 76:5: “Обдерто людей сильносердих, задрімали вони своїм сном, і не знайшли своїх рук усі мужі військові...” А в Пс. 73:20: “Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!” Також в Іс. 29:8: “І буде, мов бачить голодний у сні, ніби їсть, а прокинеться він і порожня душа його, і мов спрагнений бачить у сні, ніби п'є, а прокинеться він і ось змучений, а душа його спрагнена! Так буде натовпові всіх народів, що підуть війною на гору Сіон.” Хіба ж це не висловлення великого презирства до світської влади, багатства, насолоди і пошани, коли їх порівнюється з снами – з образами уві сні? В кого достатньо мужності проголосити царів і князів, багатство, насолоду і владу лише створіннями сну в лиці божевільного несамовитого прагнення до них світу? Причина такої поведінки – це неспроможність прокинутись від сну і побачити світло очима віри. “Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували.”
7. Що значать ці слова? Чи ми вірили раніше, чи зараз припинили вірити? Саме тут ми повинні знати, що, як каже Павло в Рим. 1:2-3, Бог через пророків Своїх пообіцяв у своєму Письмі Євангелія Свого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, через Якого має спастися цілий світ. У зверненні до Авраама ми читаємо: “І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу” Бут. 22:18. Благословення, обіцяне Авраамові у його потомстві – це просто благодать і спасіння у Христі, що Євангеліє дарує усьому світові, як про це проголошує Павло в четвертому розділі Римлян і четвертому розділі Галатів. Бо Христос – потомство Авраамове, його власна плоть і кров, а у Христі всі віруючі будуть благословенні.
8. Пізніше ця обіцянка патріархові була підтверджена детальніше і дедалі ширше поширювалася пророками. Всі з них писали про прихід Христовий, Його благодать та Євангеліє, як про це каже Петро в Діях 3:18-24: В божественну обітницю святі вірили ще до народження Христа. Таким чином, через прихід Месії вони були збережені і спасені вірою. Христос Сам (Лк. 16:22)
"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні
Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).
