Сайт душпастиря Павла

"²³І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. ²⁴ І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав... ²⁵І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! ²⁶А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала... ²⁷А народ дивувався й казав: Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?" (Мт. 8:23-27).

І. СТОСОВНО ВІРИ І НЕВІРИ

    1. Цей уривок з Євангелія дає нам приклад віри і невіри, щоб ми могли зрозуміти, що сила ві-ри є наскільки могутньою, що завжди пов'язується з чимось величним і вражаючим, а з іншого бо-ку, невіра є настільки малодушною, сором'язливою та тремтячою зі страху, що взагалі нічого вчи-ните не може. Ілюстрацію цьому ми знаходимо у переживаннях апостолів, і це виявляє справжній стан їхніх сердець. По-перше, коли вони у супроводі Христа сідали до човна, все було тихо, не від-чували вони нічого незвичного. Якби в них хтось запитав: "Ви віруєте?," вони би відповіли: "Так." Проте, не усвідомлювали вони наскільки серця їхні відчували довіру до спокійного моря та ознак гарної погоди, і того, що, таким чином, віра їхня покладалася на те, що бачили їхні природні очі. Але, коли здіймається буря, та хвилі сповнюють човна, їхня віра зникає, бо в спокою та мирі, на які клали вони довіру свою виросли крила, і вони відлетіли. Тому і спокій їхній та мир відлітають, а залишається лиш невіра.
    2. Але на що спроможна невіра? Вона не бачить нічого, крім того, що відчуває. Вона не відчу-ває життя, спасіння і безпеки, але відчуває хвилі, що заливають човен, та море, що загрожує їм смертю та всілякою небезпекою. А через те, що вони це відчувають, переймаються ним і не відвер-тають від цього страху свого, то й не можуть вгамувати тремтіння відчаю. І справді, чим більше вони бачать і відчувають, тим сильніше мучить їх смерть і відчай, а кожна мить загрожує їх пожер-ти. Проте, невіра не може уникнути цього відчуття і не може подумати нічого іншого ані на секун-ду. Бо не має вона нічого, чого б можна було триматися, чим втішатися, і тому не знаходить вона собі миру і спочинку ані на хвилину. Так само буде і в муках пекельних, де не буде нічого, крім відчаю, тремтіння і страху, і не буде цьому кінця.
    3. Але якби вони мали віру, то вигнала б вона з думок їхніх весь вітер і хвилі морські, та нато-мість постала би перед очима їхніми картина обіцяних в Слові Божому сили та благодаті. Та надія-лась би вона на Слово це, і немов корабель, що кинув якір коло незворушної скелі, не дрейфувала би віра неспокійними хвилями, а сонце засяяло б і все заспокоїлося, а буря би вже не бушувала. Бо саме це і є величчю та могутністю віри, що може вона бачити невидиме, а видиме не бачити. Не бачити те, що в такі часи нас відволікає і пригнічує. Так само, як невіра може бачити лише видиме, і не може анітрохи триматися невидимого.
    4. Тому Бог надає віру, щоб та мала справу не з речами звичайними, але з тими, що жодна лю-дина здолати не може, а саме, смертю, гріхом, світом Сатани. Бо якщо цілий світ об'єднається, то не встоїть він перед смертю, але втече від неї та жахатиметься її. І смерть його здолає. Проте віра стоїть твердо, вона опирається всепоглинаючій смерті, здобуває над нею перемогу і, більше того, ковтає ненаситного пожирача життя. Подібно, ніхто не може керувати чи підкорити плоть, але па-нує вона у світі, і все, чого забажає, повинно бути їй виконано. Отож, увесь світ є плотським. Але віра оволодіває плоттю, підкоряє та стримує її, щоб стала та служницею. Так само, ніхто не здат-ний стримати лють, переслідування, богохульство, підступництво та заздрість світу, але відступає та падає перед ним виснаженим, здоланим та переможеним. І як немає віри, то глузуватиме з нього світ, топтатиме його ногами, та й ще насолоджуватиметься цим і радітиме.
    5. Крім того, хто може перемогти Сатану з його незліченними, майстерними пропозиціями та спокусами, з допомогою яких він заважає правді та Слову Божому, вірі і надії, та розпочинає стіль-ки хибних доктрин, сект, ваб, єресей, сумнівів, марновірства та незчисленних гидот? Цілий світ в порівнянні з ним -наче вогняна іскра порівняно з величезним багаттям. Як ми бачимо, чуємо і ро-зуміємо, все тут має йому коритися. Але саме віра не дає йому байдикувати, і не лише стоїть перед ним непорушно, але розкриває його шахрайство, від чого Сатана мліє й падає, точнісінько як це зараз відбувається з його індульгенціями й папством. І зараз ніхто не може вгамувати й заспокоїти найменшого гріха, проте гріх кусає та зжирає сумління, і ніщо вже не допоможе такій людині, на-віть, якщо цілий світ прийде йому на допомогу - єдина дорога йому - в пекло. Ось тут віра і є тим героєм, що благає і вгамовує гнів за всі наші гріхи, навіть якщо рівні вони гріхам цілого світу.
    6. Хіба немає чогось всемогутнього й невимовного в тому, що віра може встояти перед усією могутністю ворогів і здобути перемогу, що навіть Св. Іван говорить в своєму першому Посланні: "оце перемога, що світ перемогла, віра наша"? І не робиться це у мирі та спокійному відпочин-ку, але ведеться битва, що непозбавлена ран і пролиття крові. Так, в цій битві серце настільки си-льно відчуває гріх і смерть, плоть, Сатану і світ, що й іншої думки не виникає, як тільки що ми по-терпіли поразку, що гріх і смерть перемогли, а Сатана захопив поле битви. Проте сильна віра мало що з цього відчуває. І це показано в нашому сьогоднішньому уривку, коли хвилі не лише розбива-лись об човен, але й покривали його, що він майже потопав, а Христос лежав і спав. Якраз тоді не було жодної надії на життя, смерть вже піднесла руку в перемозі, а втрачене життя лежало ницьма.
    7. Як тут, так відбувається і повинно відбуватися і в інших спокусах гріха, Сатани, тощо. Ми повинні відчувати як гріх заполонив сумління, а в душі бажає панувати тільки гнів і прокляття, че-рез те, що ми будемо навіки втрачені. Здається, що Сатана розпочав стільки справ за допомогою своїх помилок та фальшивого вчення, що Боже Слово ось-ось впаде на землю, а світ процвітатиме у брехні. Так само здається, що світ бушує і переслідує настільки сильно, що ніби ніхто й не може спастись, чи навіть сповідати свою віру. Але Каїн пануватиме сам, і не заспокоїться допоки його брат не загине, щоб не стояти на дорозі. Проте, ми не повинні судити і поводитись за зовнішнім виглядом чи своїм відчуттям, а за вірою.
    8. Тому це Євангеліє є втішним прикладом і вченням того, як нам слід поводитись, щоб не впасти у відчай від страждань гріховних, в смертельній небезпеці та у світській марноті, але бути впевненими в тому, що ми не втрачені (хоч часом хвилі й накривають наш човник), що ми не заги-немо, (хоч і відчуваємо гріх, гнів та брак благодаті в своєму порочному сумлінні), що ми не по-мремо, (хоч цілий світ ненавидить нас і переслідує, хоч і відкриває він щелепи свої на ширину ро-жевого ранкового світанку). Ці хвилі, що падають на ваш човник, викликають у вас відчай, і при-мушують кричати: "Спаси, Господи, ми гинемо!" Отож, це була перша частина цього Євангельсь-кого уривку, а саме віра - те, як їй зростати й перемагати, а також, наскільки неспроможною і ма-лодушною є невіра.

ІІ. ПРО ЛЮБОВ

    9. Друга частина нашого тексту, що має справу з любов'ю, показує, як Христос встає, заради учнів перериває Свій сон; немов Свої бере до серця потреби їхні, і надає їм допомогу через щиру любов без жодної заслуги з їхнього боку. Він ані отримує, ані прагне жодної винагороди за допо-могу, але дозволяє їм насолоджуватись та використовувати Свої силу та ресурси. Бо як часто ми чули, що для християнської любові характерно робити все безкоштовно та добровільно, на славу і честь Божу; що християнин живе на землі заради такої любові, так само як Христос жив лише для того, щоб чинити добро, як Він Сам каже: "Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити." (Мт 20:28)

ІІІ. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ЦЬОГО УРИВКУ

    10. Христос зобразив нам в цьому уривку християнське життя, а зокрема посаду служіння. Чо-вен представляє християнство, море - це світ, вітер - це Сатана, Христові учні - це проповідники і побожні християни, Христос - це правда, Євангеліє і віра.
    11. Отож, перед тим, як Христос з учнями увійшов до човна, море і вітер були спокійні, а коли Христос з учнями увійшли до човна, розпочалася буря, як Він Сам каже: "Не думайте, що Я при-йшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча." (Мт 10:34) Отже, як-би Христос залишив світ у мирі і ніколи не карав його вчинків, тоді й справді світ перебував би у спокої. Але оскільки Він навчає, що розумні - це дурні, святі - це грішники, а багаті - це втрачені, люди починають дичавіти і бушувати, так само, як і зараз деякі критики вважають, що було б доб-ре просто проповідувати Євангеліє і дозволити, щоб посада служіння залишалася такою, якою й була раніше. Це б вони і справді терпіли, але коли в проповідях їхні вчинки виставляються безко-рисними і вартими докору, вони називають таке проповідування незадовільним, революційним і навіть не християнським.
    12. Але що говорить нам цей уривок з Євангелія? Коли Христос з Своїми учнями були у човні на морі здійнялась жорстока буря. Море і вітер дали можливість всім решта човнам плавати в спо-кійну погоду, але цей човен повинен був постраждати через те, що в ньому знаходився Христос. Отож, куди б Він не прийшов, де б Він не з'являвся - Він проповідує, що лише Він правий, і доко-ряє усім іншим, як Він каже в Мт 12:30 "Хто не зо Мною, той супроти Мене", а в Ів 16:8 "А як прийде, Він [Дух] світові виявить про гріх, і про правду, і про суд;" Він каже, що не лише про-повідуватиме, але що звинувачуватиме увесь світ та все, що у ньому. Але саме це звинувачування є причиною таких бур і небезпек для цього човна. Якби треба було проповідувати так, щоб світ за-лишався непокараним і продовжував чинити по старому, Ісусові треба було б мовчати і взагалі не приходити в світ, бо якби світ був добрий і його не треба було засуджувати, то ніколи не існувало б потреби в Христовому приході у світ.
    13. Але саме в тому і полягає втіха Християн, і проповідників в особливості, - бути впевненими і добре зважати на те, що коли представлятимуть вони і проповідуватимуть Христа, то страждати-муть від переслідування, яке ніщо не зупинить. А дуже доброю ознакою того, що проповідування є справді Християнським, є те, що їх в такий спосіб будуть переслідувані, в особливості великими, святими, вченими і мудрими світу цього. А з іншого боку їхнє проповідування не буде вірним, ко-ли його хвалитимуть і вшановуватимуть, як Христос говорить в Лк 6:22-26: "²²Блаженні ви буде-те, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина. ²³Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні. ²⁴Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте. ²⁵Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати. ²⁶Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!" А подивіться на наших проповідників, як вшановується їхнє навчання - ними повністю опанувало багатство, шана та влада світу цього, а во-ни все одно хочуть бути Християнськими вчителями, і той, хто хвалитиме та проповідуватиме ідеї їхні, житиме в честі та розкоші.
    14. Отож, тут міститься приклад того, де люди повинні шукати собі втіху і допомогу - не чига-ти на мудрість і владу людську, але на Христа і лиш на Нього. Лише до Христа повинні вони лину-ти і покладатися на Нього з усією вірністю і впевненістю, яку мають учні Ісусові у нашому тексті. Бо якби не надіялись вони на Нього, вони би не розбудили Його і не закликали Його. Це правда, що віра їхня була забруднена великою невірою так, що не добровільно і не досконало віддали вони себе Христові і ризикували разом з Ним своїм життям, і не вірили вони досконало, що може Він врятувати їх посеред моря і спасти їх від смерті. Саме так і встановлено, що Слово Боже не має над собою ані пана ані суддю, йому не можна дати ані захисника ані покровителя, окрім Самого Бога. Це - Його Слово. Тому, оскільки промовив Він його без заслуг і порад людських, то й керуватиме й захищатиме Він його без допомоги і сили людської. А той, хто шукатиме захисту і втіхи в цьому посеред людей, впаде і зазнає невдачі, і покинуть його як Бог, так і людина.
    15. Те, що Ісус спав вказує на стан наших сердець, а саме, що вони мають слабку і сонну віру, а в особливості, що в часи переслідувань Христос йде від нас і поводиться так наче Він спить і не дає нам ані сили ані влади, ані миру ані спочинку, проте дає нам непокоїтись і страждати у слабко-сті нашій, і дозволяє нам відчути, що ми є взагалі ніщо, а все залежить від Його благодаті і влади, як про це сповідає Павло в 2Кор 1:9, що йому прийшлося пережити великі страждання поки він на-вчився довіряти не собі, а Богові, що воскресає мертвих. Такий Божий сон часто відчував і Давид, до чого він звертається в багатьох місцях, наприклад в Пс 44:23: "Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди!"
    16. Підсумком цього Євангелія є те, що воно дає нам два втішних і мужніх вислови, а саме, що коли через Слово Боже настануть переслідування, ми можемо сказати: "Я справді думав, що Хрис-тос був у човні, тому море і вітер бушують, а хвилі з силою б'ють по борту і загрожують нас пото-пити, але нехай, бо за постановою Божою вітер і море коряться волі Його. Переслідування не три-ватимуть довше, ніж Він того схоче, і хоч і переповнюють вони життя наше, проте Йому вони під-коряються; Він Господь над усім, отож ніщо нам не зашкодить. Нехай лиш дасть нам допомоги не впасти у відчай невіри. Амінь.
    17. Те, що люди дивувались і хвалили Господа за те, що море та вітер у покорі Йому, значить, що Євангеліє, Слово Боже, сягає далі через переслідування, що таким чином воно сильнішає, а віра збільшується. А це також є парадоксальною характеристикою Євангелія у порівнянні з усім світсь-ким, що навпаки зменшується з кожним нещастям і протистоянням, та збільшується у процвітанні та мирі. Царство Христове зростає у поневіряннях і падіннях за часів миру, спокою і розкошів, як каже Св. Павло у 2Кор 12:9: "сила Моя здійснюється в немочі, і т.д." Допоможи нам у цьому, Боже! Амінь.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.