Сайт душпастиря Павла

Перша Неділя Великого Посту.
Читання: Мт. 4:1-11
"Збірник церковних проповідей за 1525 рік" (Church Postil).
Переклад: Юрій Фізер

"¹ Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. ² І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. ³ І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! ⁴ А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. ⁵ Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, ⁶ та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. ⁷ Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! ⁸ Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, ⁹ та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! ¹⁰ Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! ¹¹ Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому." (Матвія 4:1-11).

      Святе Письмо говорить нам про два види правдивого посту: перший – той, яким ми намагаємося підпорядкувати тіло духові, про що Павло говорить у 2 Кор. 6:5: “у вдарах, у в`язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах”. А іншим є той вид, який ми повинні слухняно сповняти, і через нашу потребу і бідність, милостиво приймати. Про нього Павло говорить у 1 Кор. 4:11: “Ми до цього часу і голодуємо, і прагнемо, і нагі ми, і катовані, і тиняємося”. А Христос у Матвія говорить: “Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними є ще молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, - тоді й постити будуть вони”. Саме про цей вид посту навчає нас Христос, перебуваючи самотньо у пустелі, немаючи нічого їсти і пити, але покірно зносячи це. Перший вид посту людина може завершити тоді, коли захоче, а після нього вдосталь наїстися; Але другого ми повинні дотримуватися і зносити, допоки Сам Бог не змінить його і дасть нам достаток. А тому, він є значно ціннішим за перший вид, бо його можна побачити за наявності віри.
      Саме це є також причиною того, чому Євангелист з більшою увагою ставить цей вид першим: Потому Ісус був поведений духом у пустиню, щоб постити і щоб диявол Його спокушував, для того, щоб жодна людина не могла сама повторити його приклад і зробити з цього самонадіянний і приємний піст; але натомість Ісус чекав що Святий Дух пошле йому достатньо посту і спокус. Бо кожна людина, ким би вона не була, якщо вона не є веденою Духом і хоче лише полегшення голоду чи якої іншої спокуси, спокушає Бога. Нам не потрібно шукати спокуси: вона прийде сама по-собі; нам потрібно тоді діяти найкраще і чесно. Наш текст говорить: Потому Ісус був поведений духом у пустиню”, а не говорить, що Сам Ісус вирішив піти в пустелю. “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони діти Божі” (Рим. 8:14). Бог благословляє нас для того, щоб ми вдячно могли ці благословення використовувати; він бажає цього, він підводить нас до посту Духом або чимось таким, чого ми не можемо уникнути.
      Однак ця розповідь написана нам і для навчання і для докору. Спершу для навчання, для того, щоб ми знали як Христос, своїм постом, голодуванням, спрагою, спокусами і перемогою над ними, нам служив і допомогав, а також для того, щоб той, хто вірує у Христа, не мав ні у чому потреби, і щоб спокуси ніколи йому не приносили шкоди; але щоб у нього було всього вдосталь посеред потреб і спокус; бо Його голова і Господь переміг все це за нас, про що Він нас і запевняє, коли говорить у Ів. 16:33: “Будьте відважні – Я світ переміг”. Той Бог, котрий міг сорок днів без жодної їжі піклуватися про Христа, може так само піклуватися і про своїх дітей, Християн.
      По-друге: це написане нам на докір, для того, щоб через цей приклад ми могли так само легко переживати проблеми і спокуси задля служіння Богові і на добро своєму ближньому, так само як і Христос так зробив заради нас; робити це настільки часто, наскільки це вимагатимуть обставини; що ми звичайно і робимо, коли вичаємо і сповідаємо Боже Слово. А тому, це Євангеліє є солодкою розрадою і силою проти невіри, для того, щоб розбудити сумління і підкріпити їх, для того, щоб ми не хвилювалися про свої тіла, але були впевненими, що Він може дати і дійсно дасть нам нашого щоденного хліба.
      Тут, у Христі, гарно змальовано те, яким чином до нас приходять спокуси, і яким чином вони долаються.
      По-перше: Його поведено у пустиню, тобто, Бог, анголи і люди, усі створіння, Його покинули самого. Що це була би за спокуса, якби про нас не забули і якби ми не залишилися самі? Дуже боляче, однак, коли ми не відчуваємо за собою чийсь подих; як наприклад тоді, коли людина перебуває у потребі, повинна себе утримувати, але немає для цього можливості, і не відчуває жодної допомоги від інших людей, як також не отримує і жодної поради. Ось це і означає бути поведеним у пустиню і бути покинутим. Там і тоді є правдива школа; там і тоді я внаю про себе, внаю наскільки слабкою є моя віра, і якою великою, і одночасно рідкою, є правдива віра, а також про те, як глибоко засіла невіра у серцях усіх людей. Але той, у кого повний гаманець, у кого вродили поля, того ще не поведено у пустелю, його не покинуто самим; а тому, він ще не знає спокуси.
      По-друге: Спокусник прийшов і напав на Христа з тими само турботами про їду для тіла і з невірою у Божу доброту, і сказав: “Коли ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами”, так ніби Той повинен був сказати: “Так, довіряй Богові і не готуй нічого їсти; лише слухняно чекай, коли засмажена курка сама попаде тобі до рота; чи ти зараз говориш, що в тебе є Бог, який про тебе піклується; Де зараз твій Небесний Отець, хто тобою зараз піклується? Здається мені, він залишив тебе у досить пікантому сиановищі; пий і їж своєю вірою; подивимося, як таким чином ти задовільниш свій голод; о так, коли в тебе є каміння замість хліба. Яким же чудесним Божим Дитям ти є! Як по-батьківському він настроєний щодо тебе, коли відмовляється послати тобі шматок хліба і дозволяє тобі бути таким бідним; чи продовжуєш ти зараз вірити, що ти його син, а Він твій Батько?” Він дійсно нападає на Божих дітей із подібними думками. І Христос зазнав дійсно цієї спокуси, бо він не був із каменю; хоча він був і залишається без гріха.
      Сатана нападав на Христа турботами про щоденну їжу, жадібність і про невіру. Христова відповідь доводить те, що Він казав: “Не хлібом самим буде жити людина”. Здається, що Христос ніби говорить: Ти хочеш відвести мене тільки до хліба і хочеш, щоб я думав ні про що інше, а тільки про підтримку свого тіла. Ця спокуса є також дуже звичною посеред побожних людей, і її особливо відчувають ті люди, у котрих є діти і сім`я, і у них немає чого їсти. Тому святий Павло говорить у 1 Тим. 6:10: “Бо корінь усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбилися від віри й поклали на себе великі страждання”. Чи не думаєте ви, що невіра, турботи і пожадливість є тими причинами через котрі люди бояться вступати у шлюб? Чому люди уникають цього і живуть непристойно, якщо це не страх перед голодною смертю? Але тут нам потрібно подумати про роботу і приклад Христа, який відчував потреби сорок днів і ночей, а вкінці його було залишено і навіть анголи Йому не служили.
      По-третє: подивіться, як Христос протистоїть цій спокусі про хліб і перемагає; він не бачить нічого окрім каміння і чогось неїстивного, схиляється перед Божим Словом, підсилює себе ним і скидає ним Диявола додолу. Цей вислів повинні пам`ятати усі Християни тоді, коли вони бачать, що немає чого їсти, а все навколо стало камінням, так що десь втікає їхня сміливість, і казати: А що би було, якби увесь світ наповнився хлібами, бо ж людина все-одно не хлібом єдиним живе, але належить більше до життя, а саме до Божого Слова. Ці слова є такими чудовими і сильними, що ми не повинні пробігати по них легковажно, але уважно пояснювати.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.