Сайт душпастиря Павла

Мт. 5:23-24

Вiд Матвiя 5
23 Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, 24 залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара.

“Замінницька жертва”

        Мушу зізнатися, що я далеко не досконала людина. Я маю одну з ненайкращих рис людини - обіцяти, та не завжди дотримуватись обіцяного. Це стосується в основному того, що мені доводиться не рідко їздити на поїзді, як наприклад з Тернополя до Миколаєва, а потім до Іванівки. Так от, готуючись до чергової поїздки, я думаю, що мені необхідно взяти найпершим чином, ті речі, без яких я не зможу обійтись. Потім, якщо пощастить, то я можу згадати що мені необхідно взяти в дорогу для того, кому я щось обіцяв. Та нажаль, саме це стається рідко, бо приготування до поїздки, в основному здійснюється в останній день, тому і виходить, що якусь річ, яку я обіцяв комусь, в мене стоїть на самому задньому плані. Звичайно, якщо те, що я обіцяв комусь, є питанням життя та смерті для цієї людини, то я намагаюся не забути нічого, але досить часто те, що я обіцяю привезти із собою, є звичайні дрібнички, тому вони в мене дуже легко вилітають з голови. Тож зібравши свою сумку, я ще раз згадую, чи часом нічого не забув, я вирушаю до залізничного вокзалу. Та як це буває досить часто, відійшовши на величеньку відстань від дому, я раптом згадую, що зневажив людину, якій не взяв певну річ, яку обіцяв для неї обов'язково взяти, але заспокоюю себе тим, що вже додому далеко, та і взагалі, без цієї речі людина зможе прожити все життя, ця річ не є важливою, та починаю видумувати різні вигадки, які я скажу людині, для якої я забув привезти дещо. На другий раз моєї поїздки, зазвичай я не забуваю вже нічого. Звісно це мене не виправдовує, а лише через свою недосконалість та грішність, я шукаю різні шляхи, щоб якомога менше гніву людини, яка чекає від мене певну річ, було вилито на мене, я вишукую обставини, які б змогли хоч трошки загладити мою провину перед людиною, інколи це допомагає, та перед Богом, це не допоможе на усі сто процентів. Ми ніколи не зможемо говорити Богові про те, що ми забули що Ти нам казав не робити цього, ми в цій дії не вбачали лиха чи переступу Твоїх заповідей, але завтра, ми обов'язково усе виконаємо. Наш сьогоднішній Євангельський уривок, говорить нам, що приношення жертви перед Богом, перед Божим вівтарем, є дуже відповідальною та важливою справою, через це, жертвоприношення повинно бути виконане належно. Належне принесення жертви полягає у відповідному приготуванні, тобто із каяттям за скоєні гріхи, та розбитим серцем. Бога не можливо обманути, а отже, не пройде людська хитрість сказавши, що я сьогодні забув примиритися із своїм сусідом тому, що мені потрібно було багато з якими іншими, більш важливими людьми налагодити стосунки, а з сусідом сьогодні не обов'язково миритися, він не настільки важливий для мене ніж інші люди. Господь говорить ні, коли приносите жертву, і згадали, що не примирилися із кимось, то мусите залишити усе, але піти та примиритися з братом, щоби повністю людина знайшла мир із своїми ближніми, а потім вже примирювалась із Богом. Жертви, які приносили люди Старого Заповіту, говорять про недосконалість цих людей, але це також говорить про святість, безгрішність, та досконалість Бога. Жертви які приносились Богові, не були якоюсь забаганкою, чи грою зі сторони Бога. Навпаки, це були досить серйозні справи, бо людина шукала миру з Богом через те, що людина недосконала, а Бог досконалий, через те, що людина не свята, а Бог святий, через те, що людина грішна, та Бог безгрішний. Внаслідок цих величезних протилежностей між людиною, та Богом між ними з'явилась величезна прірва - гріх. Бог ненавидить гріх, тому, щоб знищити цей бар'єр, який заважає стосункам між Богом, та людиною, необхідно сплатити ціну за гріх, це кров, тобто смерть живої істоти. В Моїсеєвому Законі, написано, що в жертву Богові приносяться різні тварини без вади, залежно від самої людини, чи вона бідна, чи заможна. Якщо людина заможна, то за її гріхи, вона приносила барана, вівцю чи козла, а якщо бідна, то приносила диких чи свійських голубок, або горлиць. Як звичайний народ, Ізраїльтяни не були лише однієї кількості, яка не зростала з плином часу, але маючи жінок та чоловіків, кількість населення народу збільшувалась щороку, а отже і кількість вбитих тварин для того щоб умилостивити гнівного Бога за гріхи людства обов'язково теж зростала. Та процес принесення жертви в дійсності належного ефекту не давав, тому, що людина приносила жертву не лише раз в житті, а щоразу, бо не можливо не грішити навіть один день, тож кровні жертви постійно воскурювались Богові щоб спокутувати гріхи людства. Багаторазовість жертв говорить про їхню недосконалість, тут людина тільки жертву принесла, а через деякий час, вона знову згрішила. Богові набридли такі жертвоприноси, Йому надоїли ці пусті дари, воскурення стали Богові неприємними. Бог бажає правосуддя, через гріх, ми винні перед Богом, єдина заплата за це - смерть, кров яка змиває гріх, повинен вмерти грішник який чинить гріх, бо жертви козлів та баранів не є тими, які в дійсності задовольняли Бога. Та чи винен Бог через те, що зло та гріх прийшли у світ? Звичайно що не винен, тому, що все створене Богом, було надзвичайно гарним, і містило в собі лише добро. Але те, що деякі ангели повстали проти Бога, це не означає що Бог вселив в їхні серця таку високу думку про себе. Тож один з найкращих ангелів Сатана, повставши проти Бога, спотворив вінець творіння Божого - людину. Та через величезне милосердя, та небажання смерті грішника, Бог ще в ті часи, дав Адамові та Єві обітницю про досконалу жертву, яка буде приємна Богові, в якій Бог знайде вподобання. Бо саме ця жертва цілковито та повністю покорить себе Божому Закону, та не оступить з правдивої стежки ні на жоден крок. Від самого початку життя цієї жертви, до самої смерті буде лише цілковита покора Божій волі. Крім того, за те, що Сатана спокусив перших людей також повстати проти Бога, Цей Жертвенний Агнець переможе силу Сатани, він вже не матиме владу, а приречений лише на вічне прокляття з тими, хто на його стороні. Тож Адам та Єва, жили з надією на прийдешнього Спасителя від гріха, та Примирителя з Богом. Звичайно, що мова тут йде про Ісуса Христа, який добровільно захотів віддати Своє життя задля спасіння душ усього людства. Були також інші Ізраїльтяни, які жили вірою та надією в прихід обіцяного Визволителя, яких називали дітьми Авраамовими, віруючим Ізраїлем. Та чи відрізнялися тодішні люди, від тих, які живуть зараз, звичайно що ні, бо ми однаково грішні що тоді, що зараз, але тоді, люди приносили цілопалення, а сьогодні ми цього не робимо, бо живемо після принесення досконалої жертви, але від цього, ми не є більш спасені, ніж люди в ті часи, бо Бог тим людям через Свою обітницю дав віру у прийдешнє визволення, а праведний вірою жити буде, а ми також спасені не через те, що живемо у часи після замінницької жертви, але тому, що знову ж таки Бог через об'явлення про діла та слова Замінницької Жертви, дав нам віру, що це все було зроблено заради нас, щоб ми не вмерли у наших гріхах, а були воскрешеними до нового життя. Слід також зазначити, що кожна людина не йшла до жертовника, і сама робила жертвоприношення, але, задля порядку, та організації в церкві, Бог обрав серед Ізраїльтян рід, який був поставлений служити в храмі, вони були священиками, це рід левіти. Тож кожен, хто хотів принести спокуту за свій гріх, приносив призначене Мойсеєм у Законі до левіта чия черга була служити, він і здійснював жертвоприношення за себе, а потім за народ. Тож хоч священики і були обрані Богом, та все одно, вони були грішниками, а отже і потребували принести жертву Богові не лише за народ, але і за себе. Через свої молитви, та приноси жертв Богові, священики представляли людину перед Богом, намагаючись примирити її з Ним. Ці всі священики, були лише передтінню Великого первосвященика, який мав прийти. Не достатня дієвість та сила їхніх жертв, а також грішність самих священиків, знайшли своє довершення та досконалість в одній особі - Ісусі Христі, який був не лише Жертвою, але і був Первосвящеником. Ісус приніс в жертву за гріхи людства Себе Сам один раз, цього було достатньо щоб не робити це ще раз. Ця жертва була досконалою, Письмо запевняє нас, що її вистачило для викуплення людства навіть в майбутньому. Тож важливість жертвоприношення для нас є очевидним, тому, що через свою недосконалість, грішність, та інших протилежних Богові характеристик, ми неспроможні принести одну жертву, яка б була прийнята Богом як досконала і цілком достатня хоча б за себе самого. Та Господь, через своє величезне милосердя до нас грішних, приніс Себе Самого в жертву, щоб задовольнити Божу волю щодо покарання гріха, та звільнити нас від цієї участі, від влади смерті, гріха, та Диявола.

Українська Лютеранська Церква.