Сайт душпастиря Павла

Повт. 6:4-7
Мт. 6:24-34
Гал. 5:25-6:10.

"33 Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. 34 Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!" (Мт. 6:33-34).

“Віра в Бога”

          Досить часто мені доводиться подорожувати. Зазвичай, це звичайні поїздки для дияконської роботи, які проходять нормально. Та одного разу, це була особлива поїздка. Її особливість полягає в тому, що провівши богослужіння в Іванівці, куди я направлений як диякон, маючи квиток на поїзд, я збирався в дорогу. Погано розрахувавши час, пізніше усвідомивши, я зрозумів, що маю часу в обмаль. Підійшовши до найближчої зупинки автобуса , я став чекати. Автобус довго не під’їжджав, часу залишалось ще менше, я почав нервуватися і турбуватися. В решті решт, автобус приїхав, але до вокзалу дуже далеко. Автобус настільки помалу їхав, що в моїх думках все частіше з’являлася думка, що поїзд скоріше буде в Тернополі, ніж цей автобус приїде до вокзалу. Занепокоєння зростало, та ж ось, під’їжджаючи до зупинки, я побачив таксі, трошки повеселішав, бо думав, що це мене врятує. Я пересів на таксі, але коли ми зрівняли скільки лишилося до відправлення поїзду з теперішнім часом, водій сказав, що машина не ракета, але спробувати можна. Усю дорогу, я покладав свою надію лише на водія, бо бачив в ньому надію в те, що він мене швидко доставить до вокзалу, та я встигну на поїзд. Саме в той час, для мене нічого не існувало, я лише весь був зосереджений на дорозі, щоб часом не загорялись світлофори, але вони загорялись, та дуже часто, і водій мусив був підкоритися цим правилам, той, який був єдиним моїм рятувальником, залежав від дорожніх правил, і не мав права їх порушити. Я грішив, обожнюючи цю людину, але я її бачив, і мені легше було слідкувати за її рухами, поведінкою. Я так би мовити хотів тримати її під своїм контролем, щоб було легше мені бачити що було зроблено усе можливе, щоб допомогти мені, щоб я був свідком цього. Чи вірно я робив у цій ситуації, чи виправдовується моя поведінка цією ситуацією?

         Відповідь на це, нам дає наш сьогоднішній уривок з Євангеліє ( Мт 6: 33):” Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.” Хіба я єдиний, хто припустився такого гріха, хто піддався слабкості своєї гріховної природи, та почав покладати свою надію на того, хто сам був створений Богом? Хіба не бувають в вас таких ситуацій, коли ви забуваєте про усе, лише для вас головне досягти наміченої цілі, та щоб нічого не могло завадити цьому. Ми забуваємо за Бога миттєво, і це нам говорить, що ми у великому боргу перед Ним. Ми чинимо ідолопоклонство постійно коли ми надіємося, вповаємо на щось, чи на когось, окрім правдивого Бога. Цим ми вже створюємо собі іншого бога на якого хочемо надіятись. Нажаль це правда. Господь – Бог ревнивий, і Своєї слави віддавати нікому не хоче, та не буде. Натомість, Він хоче, щоб лише Йому одному вклонялися, та Йому одному служили. В решті решт, Він має на це право, тому що, Він перший нас полюбив, коли ми були ще грішниками. Для того, щоб ми жили, Він заплатив досить дорогу ціну – кров Свого улюбленого Сина Ісуса Христа, Який дав нам впевненість життя вічного, воскресив нас до духовного життя. Бог нас полюбив такими, якими б і не варта було. Та Його любов правдива, бо це не голі слова, але і дії, які заслуговують на вдячність, якої і вимагає від нас Господь. Він подарував нам найважливіше – життя, тому ми повинні бути вдячними за цей дар існування. Тим більше, що ніхто інший нам би цього не подарував би. Батьки також дарують своїм дітям існування, тому вони і хочуть та вимагають від них, щоб ті ділилися з ними своїми бідами та щастям, просто навідувались до них. Та коли діти самотужки починають вирішувати якісь складні справи, при вирішенні яких варта би попросити поради в батьків, але вони цього не роблять, а йдуть до якогось сусіда, чи самі знаходять рішення, батьки ображаються незалежно від того, чи добре усе скінчилося, чи ні. Це тому, що вони – батьки, які люблять своїх дітей, бо вони дали їм найдорожче – фізичне життя. А скільки ж більше Отець Небесний, Який тримає усі речі під Своїм контролем, буде ображений, коли ми починаємо давати подяку будь-кому іншому, окрім Нього. Ми повинні боятися та любити Бога та вірити у Нього понад усе. Ми повинні вірити та довіряти Йому, бо все знаходиться лише в Його руках. Віра в Бога, створює страх перед Ним. Не такий страх, ніби ось зараз якесь чудовисько вилізе з-під землі, та забере усіх не слухняних з собою. Але такий страх, який керується повагою та пошаною дітей до своїх батьків так, щоб діти мали острах зробити для батьків щось образливе, щоб не причинити їм біль своєю поведінкою. Любов, яка зароджується в нас знову ж таки Богом, є внутрішня сердечна прив’язаність до Нього, так що ми не з примусу, але радо і добровільно виконуємо Божу волю. Але одним з найперших добрих діл, які людина може лише вчинити, це увірувати в Бога. ( iв. 6:28-29 )В Ісуса запитали: “ Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав.” Тобто, щоб людина увірувала в Спасителя від гріхів людських, щоб люди бачили, що Господь Бог в дійсності піклується про них, і хоче щоби вони усі свої турботи довірили Йому, бо лише Він може визволити, бо Він є наш Творець, Який опікується нами, і зовсім не хоче, щоб Його твориво котилося своєю доріжкою, а Він сам йшов своїм шляхом. Ні, бо Бог знає, що ми від Нього цілком та повністю залежимо, окрім того, Він від нас не залежить, але в цьому житті, Він прив’язав нас до певних засобів, котрими ми можемо користатися чи то в природній сфері, чи в сфері благодаті не з Своєї капризності, але нам на користь, з Свого величезного милосердя до нас. Досить безглуздо, але насамперед грішно намагатися вирішити проблеми в житті, уникаючи приписаних Богом засобів. Ви просто не зможете сидіти на кухні, та весь час дивитися на стелю, щоб звід там впав батон, чи готова яєчня. Бог так не працює, бо Він Бог засобів, через які Він підтримує нашу життєдіяльність, але Він піклується про нас, бо Він нас всиновив через Христа, простив нам наші гріхи, відновив з нами стосунки, і тепер не хоче їх втратити. Господь хоче, щоб ми саме в Ньому знайшли джерело усякого добра, знайшли притулок у кожен час нашої потреби, але найголовніше, Він хоче, щоб ми довіряли та вірили у Нього всім нашим серцем. Хто ж може дати нам місце у Божому Царстві? Ніхто окрім Господа Бога, який і дає нам надію на це, та підтримує нас у вірі, у впевненості, що майбутнє життя ми проводитимемо разом з Ним, на Небесах. Цю надію, цю впевненість, ми маємо від Бога через любов, яку Він виявив до нас грішних у Ісусі Христі.

         Не дивлячись на усі свої переживання, та турботи, під час моєї подорожі до залізничного вокзалу, про яку я розповідав на початку, все ж таки світлофори нам зустрічалися, і не раз, хоч я там і натерпівся, та слава Богові, усе минулося. Вже було помітно будівлю вокзалу, я поглянув на годинник, та одразу ж в мене склалося таке враження, наче хтось мене облив льодяною водою. Поїзд вже десять хвилин як мав бути в дорозі. Та я повторюся, слава Богові, що це було не так. Ми зупинилися біля вокзалу, і я побачив поїзд, який ще до тих пір стояв на пероні, мабуть чекав на мене. Водій таксі не міг затримати поїзд на вокзалі, щасливий випадок, також, але це міг елементарно зробити Бог, бо “; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.” Це ще одне свідчення того, що Бог працює не через щасливий випадок, а через засоби, в даному випадку через таксі, щоб я міг встигнути. Тому що Господь знає усі наші проблеми, усе те, що ми потребуємо ще до того, як ми це в Нього попросимо, але Він робить усе так, як вважає за потрібне, не дивлячись на те чи ми дуже того хочемо, чи ні, бо лише Господь знає до чого ця подія може нас призвести, та що заподіяти нам. Натомість, Біблія закликає нас: ” Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами! “ саме головне для нас, щоб бог цього світу, чи то людина, чи то якась річ, не засліпив нам наш розум настільки, що ми б приносили жертви демонам а не Богові, натомість, нам потрібно бути серед тих, про кого Давид говорить: ” Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його! “ , а також, : “ Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання! На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить, і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою немов південь.”

Українська Лютеранська Церква.