Сайт душпастиря Павла

Еф.3:13-21

Лк.7:11-17

Втор.32:39-40.

"11 І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. 12 І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. 13 Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач! 14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! 15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. 16 А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм! 17 І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні." (Вiд Луки 7:11-17).

“Вдова наїнська”

         Переважна кількість людей в нашому світі боїться смерті. Це не дивно, бо існує багато різних фільмів жахів про жахливих істот які виходять в ночі, щоб лякати інших людей тягнучи їх до могили, чи показують розкриті домовини, де лежать рештки людини, з яких виповзають хробаки. Також, ми знаємо, що людське тіло, потрапляючи до землі, воно як правило розкладається, та й сам вигляд мертвого тіла не досить привабливий, чи то молодої особи, чи то вже літньої людини. Смерть є смерть, і мертве тіло не покращує свій вигляд, а радше погіршує його. Та й взагалі, на похованні, вряд чи можна знайти людське обличчя, яке б раділо з того, що ця людина померла, натомість в усіх сумні обличчя, бо людина йде в інший світ, ми її не можемо бачити, ми втрачаємо найкращого друга, подругу, чи єдину дитину. Але найголовніше, як би нам ця людина не була дорога, кохана, єдина, ми все одно не зможемо зробити чудо, щоб замість сумного поховання, все обернулось би на радісну процесію. Це би було чудово, однак це не можливо, бо ми не маємо влади над смертю, та й цього не мають екстрасенси, чи будь-які інші гадалки чи ворожки, бо насамперед, вони такі ж грішні люди як і усі.

         Тож ми говоримо, що не можливо, обернути сумний похорон на радісне повернення з мертвих. Однак, подивімось на наш сьогоднішній уривок з Євангеліє, що робить Ісус? Саме тим, що Він повернув життя сина вдови, це говорить що Він має владу над смертю, бо де Він лише зустрічався з похоронною процесією, чи мертвим тілом, там смуток обертався на радість. На щастя, повернення життя людині, в Біблії, це не єдиний приклад де Ісус демонстрував Свою владу над смертю, якої не потрібно боятися нам, віруючим у Христа, бо Він переміг її Своїми стражданнями, смертю та воскресінням. Смерть більше немає жала свого, ми вже не є рабами смерті, але переходимо від смерті, від тимчасової смерті фізичного тіла, до життя вічного, життя з Богом, ми не побачимо тління нашого тіла, але воскреснемо, як і Христос, для життя. Ми матимемо це, лише добровільній пожертві Христа заради нас, який зволів віддати своє життя, покарати Своє тіло, замість нас, бо покарання це страшне. Тепер же, не за наші заслуги, але цілковито Христові заслуги, ми маємо право на життя вічне, ми маємо місце в царстві небесному, яке дав нам Христос, терплячи незаслужену Божу кару замість нас, бо це покарання було призначене нам. Ми були подібні до юнака, з цього уривка, що лежав нерухомо. Виникає питання, що ж він міг зробити для свого повернення до життя, що він міг сказати до своєї матері, щобвона зробила щоб повернути йому життя? Єдиною можливою відповіддю, буде те, що він все що юнак міг, це нерухомо лежати, мовчки, з заплющеними очима. Хіба не так виглядає мертва людина? Так і тільки так. Такий стан маємо ми з вами, саме тому, ми і потребували, щоб хтось визволив нас з такого становища, тому що без визволення зі смерті, в нас одна дорога, бо смерть веде лише до могили, ні про яке життя і мови не може бути. Та на превелике щастя, милосердя Боже надзвичайно безкінечне, подібним чином, як Христос змилосердився над вдовою з Євангеліє, таким же чином, він змилосердився над нами, і повернув нас до життя, таким же самим чином, як він повернув сина цій жінці, через Своє життєдайне Слово, яке має в собі необхідну силу, щоб підняти мертвого з домовини. Це правда, що смерть нам не дає виходу з могили, але Христос, через Своє милосердя, дав нам визволення з могили, Він обернув процесію нашого поховання на радість, бо ця радість не на п’ять хвилин, вона вічна, тому що вона супроводжуватиметься з вічною присутністю Бога, а де є Бог, там нема смутку, чи печалі. Важливо зазначити, що в цього юнака мама не питала про те, чи хоче він жити, чи ні, адже ж він був єдиною втіхою в неї, тому можливість його повернення живим, дуже втішило би її. Таким же чином Господь Бог дивиться на кожного з нас, як єдину дитину, яку Він не хоче загубити, життя якої для Нього дороге. Тож Він і довів, що життя кожної людини для Нього не байдуже, сплативши ціну – життя Свого Сина Єдинородного, щоб воскресити нас до життя, щоб відновити нас до відносин з Ним. Надзвичайно важливе значення, тут має милосердя Боже, Ісус змилосердився над цією вдовою, тому що навіть через свою велику любов до юнака, вона не змогла би йому нічим зарадити, тому що вона всього лиш людина. Ісус, бачивши горе цих людей, не вимагав від них нічого, за те, що Він зробив, навіть віри, в те, що Він зробить, також не вимагав, ні в цієї вдови, ні в кого тому що знав, що усі вони, такі ж мертві, як і цей юнак, але тільки духовно. Варта було Ісусу підняти хлопця з мертвих, як люди одразу ж стали прославляти Бога, а до цієї події, вони ніхто, нічого не знали, хто отой чоловік, що він тут робить. Достатньо було йому лише промовити: “Юначе, кажу тобі, встань”, щоб усім було радісно. Де лише Ісус повертав людям життя, він обов’язково використовував Слово. Використання Слова Божого є надзвичайно важливим, тому що лише воно може підняти нас з мертвого духовного стану, до нових стосунків з Богом, звіщаючи про те, що незалежно від наших діл, нас примирено з Богом, нам прощено усі наші гріхи, завдяки викупній роботі Ісуса на хресті. Коли наші вуха чують це, тоді ці слова роблять свою справу в серці людському, тож людина стає віруючою, бо Слово Боже підняло, воскресило нас духовно, і ми вже хочемо дякувати Богові за це перенародження, разом із тими людьми з Наїну, кажучи: ““Великий пророк повстав поміж нас”, та “Бог навідався до народу Свого””. І справді, хто ж може чинити такі чуда, окрім Єдиного Бога. Навіть ще Захарія, батько Івана Хрестителя, сповнившись Святим Духом, говорив про Ісуса, як про благословенного Бога, який навідався до народу Свого, та звільнив його від влади смерті. Як пророк, Ісус постійно звіщав Слово Боже до людей, застерігаючи їх що не розкаяний грішник до Царства Небесного не ввійде, але Він також говорив, що жоден шлях не приводить до Отця, лише через Нього, тобто, що сама людина, не спроможна прийти до Бога, але лише Господь може зцілити її серце, щоб воно знову було придатне для життя, а знову ж таки Ісус зцілює серце через промовлене Слово Господнє. Тому що, Ісус спочатку промовив до юнака, лише потім той піднявся, це Слово має силу над смертю, бо воно містить Того, Хто цю смерть здолав, цим самим дарувавши мир душам нашим. Тож чи є поховання дійсно сумом? Для віруючої людини, це звичайно не буде сумом, тому що вона знає, що це лише тимчасова смерть, а в останній день, ця людина воскресне для життя в присутності Божій, тому що покладала свою надію, та вірила Богові, який свої слова дотримує. Вона покладала свою надію на Бога, тому що Він позбавив її найголовнішого – від духовної смерті, яка є величезною завадою в наших стосунках із Богом. Господь зробив те, на що не були здатні жодні люблячі батьки до своїх дітей, Бог нам подарував життя і не на декілька років, а вічно. Чи не безцінний це дарунок, знаючи, що твоє майбутнє є чітке, та визначене, без будь-якої тіні сумніву, і це життя, яке буде на небесах.

Українська Лютеранська Церква.