Сайт душпастиря Павла
Проповіді пастиря Тараса (Коковський).
"Воскресла довіра"
Назва села Лазарівка завжди пов'язувалась нами з іменем Лазар, що з давньоєврейської означає — довіряти Господеві. У Євангеліях ми зустрічаємо двох чоловіків на ім'я Лазар, обидва з яких довіряли Господеві, котрий воскресив після чотириденного тління у печері одного і забрав іншого у лоно Авраама, в лоно того, хто довіряв Господеві, і це йому було зараховано у праведність.
Отже, Лазарівка — село довіри, довіри Господеві. Саме довіра складала ці взаємини, що мали наші прабатьки із Богом до гріхопадіння. Довіра була цим постійним, неперервним зв'язком людини із Богом, котрий і означав для людини життя, життя єднального зв'язку Бога і людини. Людина була створена у цьому зв'язку, людина була справжньою людиною лише у цьому зв'язку довіри, котрий забезпечував повну гармонію миру Творця і Його творива.
Але прийшов сумнів і зв'язок обірвався. Зерно недовіри до Творця проросло у страх Його творива перед Ним. І цей страх означав кінець миру, кінець гармонійного зв'язку довіри, кінець життя. Недовіра означає втечу, переляк, самовиправдання, обман, смерть. Саме із останньою реальністю, реальністю панування недовіри серед природніх людей, ми маємо справу сьогодні. Такою реальністю переповнений сьогоденний світ: як в Америці, так і в Україні, як в Києві, так і в Кременці, як в Тернополі, так і в Івано-Франківську, і навіть в Лазарівці. Виникає питання: "Як позбутися цієї недовіри?", "Як повернути назад цю втрачену довіру?", "Як повернути назад справжнє ім’я села Лазарівка?"
На ці питання нам допоможе відповісти наш сьогоднішній текст з книги Дій 2:36-39,42, події якого розгортаються в Єрусалимі на день П’ятидесятниці, де це ж саме питання, питання відновлення довіри між Богом і людиною, стояло перед багатотисячною юрбою, коли Ізраїлів дім почув звинувачення: "Що і Господом і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!" Це звинувачення разом із юдеями чує кожен грішник, бо гріхи кожного грішника привели Ісуса на хрест, на котрому Той був розп'ятий. Таким чином, розпинали Ісуса не тільки юдеї, але й кожний присутній тут, я і ви разом з ними. Бо таким є вирок Божого Закону кожному з нас: "Винний!"
"Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: "Що ж ми маємо робити, мужі-браття?" "Що ж ми маємо робити із своєю недовірою?" "Що ж ми маємо робити із справжнім іменем села Лазаря?" Відповідь у Слові Божому. "А Петро до них каже: "Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів,— і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що "далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш" "Покайтеся, і нехай же охриститься кожний із вас". Іншими словами: "Якщо ви визнаєте ваші гріхи та довіряєте Євангелію, яке я щойно проповідував вам, тоді охристіться на відпущення гріхів". Самі слова "покайтеся та охристіться" чинять спроможним слухача робити те, що вони наказують. Святий Дух через Слово чинить розкаяння, що буквально означає зміну мислення чи способу мислення, повна зміна думок, що веде до жалю над тим, чим колись гордилися та до довіри Тому, Кого вони колись зневажали. Петро не спрямовує своїх слухачів до них самих, але до Бога. У відповідь на їхнє запитання: "Що робити?" Петро не каже: "Спокутуйте добрими ділами, промовте певну кількість якоїсь молитви, постіть і якось Бог простить вас". Також він не каже їм: "Зробіть ваше вирішення за Христа. Віддайте ваше життя Богові. Запросіть Ісуса у ваше серце і Він буде вашим Спасителем". Петро не вказує його слухачам із враженим сумлінням на їхні власні зусилля, але на діла та обітниці Божі. Він вказує їм на Ісуса, в чиє Ім'я вони мають охриститися. У поєднанні із своїм хрищенням вони отримують прощення гріхів. Як написано в Євангелії від Марка: "Хто повірить і охриститься, той буде спасенний; а хто не повірить, той буде засуджений". І те, що тут важливо є тим, що прощення пов'язане із хрищенням, вода якого зі Словом Божим обмиває наші гріхи. Отже, хрищення не є символом, але засобом, каналом, чи шляхом, яким Святий Дух створює та зміцнює довіру в серці, довіру , котра приймає благословіння прощення.
Дар Святого Духа для кожного, "для вас…, і для ваших дітей, і для всіх". Нікого не обділено чи залишено, — ні дітей, ні дорослих, ні юдеїв, ні поган, ні мене, ні вас. Нікого не залишено, навіть дітей. "Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким", — каже Ісус. Петро ж, відповідаючи на питання "що робити?", промовляє: "І для ваших дітей, і для всіх". Говорив він це в Єрусалимі, де практика прозалітського хрищення (тобто хрищення навернення поган в юдейство) була усім відомою, і відповідно до неї, охрищувався весь дім, включаючи челядь та усіх дітей. Через те, коли б дітей христити було б не потрібно, Петро, відповідаючи на питання "що робити?", особливим чином на це вказав би, але він цього не робить. Бо лише Святий Дух працює у серці людини на створення довіри та виливання благословіння прощення. Люди не роблять ніякого "вирішення за Христа". Їхнє навернення та зміна серця не виходить через волю людини, але волею Господнею. "Обітниця… для всіх…, кого б тільки покликав Господь, Бог наш", — каже Петро. Бог є тим, Хто кличе, а не людина. Бог кличе, вибирає, призначає, вирішує, — а не людина. Вибрання, навернення та спасіння людини повністю лежить та залежить від Божої любові, а не від зусиль чи гідності людини. Як написано: "Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а зі Своєї милості, через обмиття, відродження і відновлення Духом Святим, якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю і стали спадкоємцями за надією на вічне життя. Вірне Слово…"
Охристившись чи повертаючись до свого хрищення, ми входимо у двері Христової Церкви, переступаючи її поріг. І опинившись там, ми знову запитуємо себе: "Як зберегти цю довіру?", "Як зберегти справжнє ім'я села Лазарівка?" Відповідь знову ми маємо у Святому Письмі, там, де дається нам модель чи приклад життя та діяльності церкви. У 42 вірші ми читаємо: "І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті ламання хліба, та в молитвах". За цією моделлю до сьогоднішнього дня живе церква. Перші християни перебували в науці апостольській, вони вивчали Боже Слово. Якою ж ця наука була? ЇЇ короткий виклад можна знайти у Символах Віри. Недаремно ж один з них називається Апостольським. Отже, вони вивчали Боже Слово, були катехитами, мали біблійні заняття, апостоли ж проповідували.
"І вони перебували … в спільноті ламання хліба". У тексті прямо не говориться, що це Господня Вечеря, але самі слова "спільнота" та "ламання хліба" безпосередньо пов'язані зі словами запровадження Причастя, де правдиві тіло та кров Христові споживалися вірними на відпущення гріхів. "І вони перебували…в молитвах". Те, що група людей збиралася та перебувала в молитвах, говорить про те, що це відбувалося в певному порядку, маючи спільне впорядковане богослужіння, як це вони раніше практикували в синагогах. Склавши тепер усе це разом, ми отримаємо щось дуже подібне до нашої Літургії, тобто Головного Богослужіння із проповіддю, сповіддю та Господньою Вечерею…
Лазарівка — село Лазаря, село довіри Господеві, село воскресіння, село лона Авраамового. Село зі своїми традиціями і звичаями, село Степана Черемхівки, село пастиря Тимчука, село воскреслої Української Євангельської Лютеранської Церкви Аугсбурзького віросповідання. Але перш за все, це село воскреслої довіри, довіри до його Творця, Викупителя і Спасителя, довіри до Бога, що веде до взаємної довіри ближніх, що живуть у селі Довіри Господеві. Заради Христа. Амінь. Благословенним і знаменним для вірних Української Лютеранської Церкви стало закінчення ювілейного 2000-го року від Різдва Христового. Число 19 листопада року Божого 2000-го віднині назавжди вписане до новітньої історії нашої відродженої церкви. Впродовж років рідна наша церквиця одиноко і сиротливо стояла у центрі села – спустошена і забута. Зведена перед другою світовою війною у незабутньому 1937 році, вона вціліла в часи лихоліть і стала німим свідком трагедій і випробування віри. З Божої ласки, вона дочекалась дбайливих рук Дітей Божих, котрі з любов’ю, день за днем, не шкодуючи сил – від серпня по листопад цього року повертали храм до первісного його вигляду, щоб дім цей знову став домом молитви, місцем проповідування Євангелія спасіння Ісуса Христа, здійснення Таїнств, прославлення Господа у піснях і молитвах, та вивчення Божого Слова. Перша відновлена церковна будівля Української Лютеранської Церкви була освячена 19 листопада 2000 року. Вдруге за останні 70 років і вперше в оновленій будівлі під склепінням храму знову пролунала Добра Звістка про спасіння, а вуста вірних разом із псалмоспівцем славили Бога: “Благословіть Господа всі діла Його, на всіх місцях володіння Його! Благослови, душе моя, Господа, і вся істото моя Ім’я святе Його!” Тож нині промовмо всі з цілої душі і з цілого розуміння нашого: “Нехай буде Ім’я Господнє благословенне віднині і довіку!”
"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні
Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).
