Сайт душпастиря Павла

19 серпня 2000 року
Тернопільська обл., с.Воробіївка

“1 А через шість днів забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу.
2 І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло.
3 І ось з'явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. 4 І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі.
5 Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувся, що казав: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся! 6 А почувши, попадали учні долілиць, і полякалися сильно... 7 А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Уставайте й не бійтесь! 8 Звівши ж очі свої, нікого вони не побачили, окрім Самого Ісуса. 9 А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: Не кажіть нікому про цеє видіння, аж поки Син Людський із мертвих воскресне” (Матвiя 17:1-9).

"Наодинці з Христом”

"Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим... Амінь" (До галатiв 6:18).

Дорогі у Христі брати і сестри,

Завжди є дуже популярним на сторінках газет та журналів, або ж по телебаченню брати інтерв’ю у відомих людей – вчених, письменників, акторів, а останнім часом – бізнесменів і політичних лідерів. Людям цікаво слухати, як багато вони досягнули у цьому житті, як стали відомими. Під час розмови з ними дуже часто задається питання: “Чого вам бракує?”. І тоді нерідко знаменитість відповідає: “Часу. От якби у добі було не 24 години, а 30!”.

Люди які багато працюють, виконують багато різних справ, завжди почуваються невдоволеними тим, що чогось ще не зробив, не встиг, не докінчив. І так в постійних турботах минає наше земне життя.

Жінка, що прокидається рано вранці у селі, інколи не знає за що спершу хапатись – чи то дати їсти худобі і птиці, чи то готувати сніданок родині, чи збиратись на поле. І так все бігом, бігом. Особливо відчуваєш всю метушню, весь клопіт цього життя, коли приїздиш до великого міста. Здається, що там серед людських натовпів, руху автомашин, шуму навіть сам час минає набагато швидше, ніж в селі. Людина весь час кудись поспішає, за щось переживає, хапається за те, що не може їй допомогти і дати розраду. Один тяжко працює все життя, а потім, як каже Біблія “все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике! Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!... ” (Еккл.2:21-23). Ніколи немає часу. Ось де проблема.

А ще до всього додається інший клопіт, коли: “...ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного” (Еккл.4:4). Ранок, день, вечір, ніч, а потім знову все спочатку – і так минає для багатьох людей коротке земне життя, в котрому бракує однієї важливої речі: спинитись, забути на хвилину про те, що є тимчасове і минуще, і подумати про вічне, подумати про небесне. Подумати про Творця усього і нашого власного життя, в котрому “... ми... живемо, і рухаємось, і існуємо...” (Дiї 17:28), про нашого небесного Отця, стати перед Ним у молитві і подякувати за все.

Тому і чуємо від Нього: “Роздражнили Мене вони тим, хто не Бог, Мене розгнівили своїми марнотами...” (Повторення Закону 32:21), “...не відступайте, і не йдіть за марнотами, які не допоможуть і які не врятують, бо марнота вони” (1Цар.12:21). А нам все немає часу – подбати про прощення власних гріхів, про спасіння, про милосердя, про любов до ближнього, про Боже Слово, яке може дати і дає те, чого людина не знайде ніде – розраду, надію, спокій. Немає часу піти до церкви, подумати про християнське виховання наших дітей і Божі Заповіді.

Спинімося на хвилю у своїх щоденних клопотах, бо всі ті думки, що рояться в нашій голові є відомі Богові і Він знає “що марнота вони” (Пс.93:11). Подумаймо над тим, що наша щоденна зайнятість і брак часу не зможуть стати виправданням, коли будемо стояти перед Богом. Не будьмо подібні до чоловіка, коротка історія життя якого викладена в кількох рядках:

“Немовлям він був ще, як здавалось, замалий, щоб думати про Бога”

“школярем – надто бешкетний, щоб думати про Бога”

“юнаком – був надто самовпевнений щоб думати про Бога, а потім надто закоханий”

“коли пішов на роботу – то був надто зайнятий, надто втомлений щоб думати про Бога”

“Одружився і став надто заклопотаний, щоб думати про Бога”

“Постарів і зробився надто старий щоб думати про Бога”

“Нарешті вмер...і тепер вже стало для нього надто пізно, щоб думати про Бога”.

Замість того, щоб змалечку бути навченим батьками, церквою любові до Бога і вдячності за все, що Він дає щодня. Щоби починати і закінчувати кожен день, кожну роботу вдячною молитвою Богові, яку би Бог почув і відповів “Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!” (2Кор.6:2).

Чому ми так багато говоримо про те, що бракує часу, про щоденну зайнятість? І яке все це має відношення до Переображення? Нинішній біблійний текст каже нам, що Ісус взяв з Собою трьох учнів і пішов з ними в тихе, самітне місце – подалі від галасу світу, його клопотів, турбот. Для чого? Щоби вони побули там наодинці з Господом. Щоби сповнили свої серця молитвою. Щоби всіма своїми думками і цілим серцем звернулися до Бога. Забули на мить всі земні діла і присвятили себе Богові. Побули з одним тільки Христом.

В кожного з нас повинен бути час коли ми залишаємось наодинці з Богом – чи то у церкві, чи вдома, чи то на природі серед дерев і поля. Але це є той час, коли всі наші думки і слова звернені в молитві до Господа, який завжди чекає, що “кожен побожний відповідного часу молитися буде” до Нього... (Пс.31:6) і “виливати перед Ним свої серце” (Пс.61:9). Ми так часто про це забуваємо. Ми зайняті. Ми не маємо часу. Ми біжимо, поспішаємо. І так день за днем. Але подумаймо у своїй зайнятості ось над чим:

“Що коли б Бог не мав часу поблагословити нас сьогодні через те, що ми не мали часу подякувати Йому вчора?”

“Що коли б Він вирішив не провадити нас сьогодні, тому що ми не слідували за Ним вчора?”

“Що коли б Бог перестав опікуватись нами, тому що ми перестали любити ближніх і дбати про них?”

“Що коли б Бог завтра відібрав від нас Біблію через те, що ми не відкривали її і не читали сьогодні?”

“Що коли б Бог не післав Свого Однородженого Сина померти за нас, а вирішив, що нам самим слід бути готовими заплатити за свої гріхи?”

“Що коли б двері нашої церкви виявились закритими, тому що ми не відкрили двері своїх сердець?”

“Що коли б Бог не чув нас сьогодні, тому що ми не слухались Його вчора?”

“Що коли б Бог відповів на наші молитви таким самим чином, як ми служимо Йому?”

“Що коли б Бог поставився до наших потреб тим самим шляхом, як ми віддаємо Йому свої серця?”

Чи могли б ми тоді жити взагалі? Ніхто і ніколи... Тому нехай кожен з вас, пам’ятаючи про ту велику ласку Божу і любов до нас грішних завжди знаходить час побути на самоті з Богом. Нехай кожен з вас скаже і завжди зберігає у своєму серці слова зі святого Псалма: “Я благословлятиму Господа кожного часу, хвала Йому завжди в устах моїх!”(Пс.33:2).

"І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі" (Фил.4:7).

Українська Лютеранська Церква.