Сайт душпастиря Павла

"В очікуванні Христа"

"Проходьте, проходьте ви брамами, чистьте дорогу народові! Будуйте дорогу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очистьте від каменя, підійміть над народами прапора! Ось звіщає Господь аж до краю землі: Оповіжте сіонській дочці: Ось приходить Спасіння твоє, ось із Ним нагорода Його, і заплата Його перед Ним! І будуть їх звати народом святим, викупленцями Господа, а на тебе закличуть "жадана", незалишене місто!" (Ісаї 62:10-12)

      Це мій перший візит до Вашої історичної країни і чудового міста Києва. Багато років тому, коли я був маленьким хлопчиком і вчився гри на піаніно, я познайомився з творчістю російського композитора Модеста Мусоргського, зокрема з його твором “Картинки з виставки”. Однією з них були “Величні Ворота Києва”.

      Тепер я можу сказати, що бачив відбудовані Золоті Ворота Києва. Вони вражають, особливо якщо згадати їхню історію. Наскільки я розумію, вони були зведені князем Ярославом після військової перемоги в 1036 році.

      У сьогоднішньому нашому тексті в першу неділю церковного Новоліття, знову згадуються ворота. Ми можемо сказати, що вони також святкують перемогу, і значнішу за будь-яку, здобуту простими людьми. Вона пов'язана з першим приходом нашого Спасителя, його народженням у Вифлеємі. Через його перший прихід ми готові прийняти Його, коли Він знову прийде в кінці існування цього світу.
      Отже, через голос пророка Ісаї в цю пору Новоліття, послухаймо голосу нашого Небесного Отця, що промовляє до нас. Ось звернені до нас слова пророка: “Розкажіте сіонській дочці” 1. Готуйтеся до Мого приходу. 2. Звіщайте про Мій прихід. 3. Передбачайте Мою присутність.

      З часу, коли були збудовані Золоті Ворота Києва і їхньою нещодавною реконструкцією, минув майже такий самий проміжок часу як між пророцтвом Ісаї і народженням Христа. Ісая передбачив 70-літню неволю юдеїв у Вавилоні ще за 150 років до того, як це відбулося. Він пророкував про прихід Спасителя через 750 років.

      В той час, як ви собі це легко можете уявити, люди самі переживши важкі політичні негаразди, мало надіялися, що коли-небудь будуть звільнені. Однак вже тоді, за багато років до того, як це сталося, Ісая пророкував про їхнє визволення. Через те, що їм вочевидь було складно це собі уявити, Господь, через пророка Ісаю, повинен був справді наголосити на цьому, повторюючи це два рази.
      “Проходьте, проходьте ви брамами, чистьте дорогу народові! Будуйте дорогу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очистьте від каменя , підійміть над народами прапора!”

      Два рази звертається Господь до сіонської доньки, так лагідно він називає Свій вибраний народ, — "проходьте, проходьте ви брамами". Встаньте, каже Він їм, де б ви не були у вигнанні, проходьте тими брамами з неволі. Проходьте брамами, з радістю і втіхою ідіть до іншого міста, і зокрема, народе обітниці, йди до Єрусалиму через його брами.
      Немає значення, де ми живемо; люди повсюди є цінними для нашого Бога. Та в певному сенсі, брами, що ведуть до Єрусалиму, є цінними для Божого народу. Єрусалим був столицею Палестини, землі Обіцяної, куди Бог обіцяв прийти на здійснення Своєї давньої обітниці визволення. В очікуванні повернення через Єрусалимські брами, древній Божий народ отримав підбадьорення готувати дорогу, торувати шлях, прибирати з дороги будь-яке каміння.

      Це був не просто звичайний шлях, що кудись веде подорожніх, а радше дорога призначеного Богом повернення до Нього. Її варто сприймати як торовану дорогу, підняту над усіма перешкодами на нашому шляху, який, здається, може відвернути нас від Бога.Здається, на нашому шляху стоять люди, котрі блокують нам дорогу до Бога. Можливо, древній Божий народ вважав, що вавилоняни, чи пізніше римляни, зможуть відвернути їх від Бога. У свій час ви, можливо, вважали, що певні політичні сили не дозволять вам прийти і публічно поклонятися своєму Богові. Як свідчить і давня, і сучасна історія, Господь у своїй благодаті і своєю величчю готує шлях, щоб ми змогли наблизитись до Нього.

      Прикладом очищення від каменя, як каже пророк, можуть служити наші особисті перешкоди на шляху до Бога, те, що може утримувати нас від Нього. Ми можемо зауважити три такі камені: гордість, забобони та перекручення.

      Перекручення можуть стосуватися будь-яких особистих гріхів, які ми чинимо. Через те, що вони можуть бути невидимими для інших, ми здатні нерозумно вважати, що вони є невидимими і для Бога. І, чим довше ми перебуваємо в них, тим більш спустошеною стає наша свідомість; аж доки ми не досягнемо стану, коли вже не бачимо свого гріха. А коли ми не бачимо свого гріха, тго врешті-решт, ми також не бачимо потреби в Божому прощені. Це перекручує Божу дорогу, кидає камінь, що заставляє нас спотикатися на шляху до Бога і важко повірити в те, що Бог сказав: — "усі згрішили і позбавлені слави Божої".

      Інший камінь — це забобони. Він часто супроводжується гордістю. Це віра, що якимось чином ми є особливими і маємо більшу прихильність у Бога, ніж будь-хто інший. А тому в людській гордині ми дивимося зверху вниз на інших, вважаючи себе за кращих, ніж вони. Людська гордість може зайти так далеко, що ми вважаємо себе настільки особливими, що Бог буде просто прихильним до нас через те, які ми є, а не через те, якими Він створив нас.

      Це не дорога до Бога. Дорога до Бога йде через каяття, через визнання нашої гріховності, відсутність досконалої святості, котрої очікує і не знаходить в жодному з нас Бог. В повній смиренності треба триматися обітниці спасіння, котре Бог дав нам через Свого Сина. І саме цього прапора обіцяного спасіння ми повинні підняти над народами.

      Необхідне каяття для підготовки до Його приходу, як це було і для юдеїв. Просто ви і я особисто постанемо перед святим Богом... Жодні прихильні порівняння між нами та іншими, жодне самовиправдання не витримують досконалості, якої Бог сподіваєтьвся від кожного з нас і не знаходить в жодному з нас.

      Кожен з нас готовий до Його приходу, коли чесно визнаємо цей факт перед Богом. Саме це проявляє нам Закон Божий. Він готує нас, щоб звіщати про Його прихід, проголошуючи Його спасителем усього світу.

      Послухаймо, Богом натхненного пророка: "Розкажіте сіонській дочці: Ось приходить Спасіння твоє, ось із Ним нагорода Його, і заплата Його перед Ним!"
      Зверніть увагу, говорить Господь, Бог Спаситель Старого Заповіту. Він хоче, щоб Його було почуто. Фактично, Він спричиняє, щоб Його було почуто всюди, аж до краю землі: "Розкажіте сіонській дочці, — так ласкаво Бог звертається до Свого народу. Ось приходить Спасіння твоє".

      Слово "Спаситель" чи "спасіння" стосується широких і відкритих просторів. Вони більше не перебуватимуть в тісноті, в маленькій кімнатці, ув'язнені, не здатні рухатися вільно. Вони матимуть свободу вільно рухатися, усяку свободу прощеної дитини Божої; свободу, здобуту Спасителем-Богом і проголошену Ним Божому народові.

      Не було жодних сумнівів стосовно цього. Коли прийшов Спаситель, як ще задовго до того було обіцяно, Він приніс з собою нагороду. Так була сповнена давня обітниця, яку Бог дав Авраамові, кажучи йому: "Не бійся, Авраме. Я — твій щит і твоя велика нагорода".

      Аврам не був певен. Він запитав, що Бог міг дати йому, коли він вже був у похилому віці і все ще бездітний. А тому, Еліезер , старший над слугами, повинен був успадкувати все майно Аврама. Аврам нагадав Богові, що до тих пір Той не дав йому дітей.
      Відповідаючи на його слова, Бог вивів Аврама на двір і сказав, що Еліезер не буде його спадкоємцем, а в нього народиться син. Бог вказав Авраамові на зорі над ним у чистому і яскравому небі: " Якщо ти зможеш полічити їх, то таким буде і потомство твоє".
      Аврам повірив в те, що йому сказав Бог. Ісая, натхненний Богом, ще раз звертається до цієї давньої Божої обітниці. Обітницю не буде залишено без виконання. Коли прийде Спаситель, а це буде обов'язково, Він принесе Свою нагороду, хоча і заплата Його перед Ним.

      Ця ціла частина стосується не тільки Аврама чи доньки сіонської, Божого народу, ви і я також повинні отримати нагороду Бога. Це навіть не стосується заплати щодо кари за наш гріх, яку Бог може накласти на нас, присудивши нас до вічної смерті у пеклі за наші провини. Це, радше, стосується благодатної замісницької діяльності нашого Бога Спасителя, котра принесла нам спасіння.

      Адже цей дар Спаситель, що гряде, повинен був заробити тяжкою працею, щоб Бог дарував Авраму численних духовних нащадків, щоб ви і я та інші віруючі в Ісуса Христа отримали дар благодаті. Бездоганно під Божим законом Він повинен був проявити досконалу святість, котрої вимагав Бог, але жоден з нас немає. І, хоча абсолютно безвинний, Він повинен був безвинно померти за нас, адже заплата за гріх – смерть.

      І, хоча зараз тільки початок церковного Новоліття, ще навіть не Різдво, ви знаєте яким натхненним був Ісая стосовно страждань і смерті Ісуса: “Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!”

      Картина не може бути чіткішою чи точнішою. Коли Ісус вже був розп'ятий на хресті, солдати прокололи Його бік; цвяхи пробили Його руки і ноги. Розіп'ятий Ісус страждав за наші гріхи. Бог Отець поклав на Нього вину за гріхи усього світу. Та Ісая за Божим наказом не залишає Спасителя мертвим: “І хоча зволив Господь дати Його як жертву за гріх, та побачить насіння і житиме довгії дні, буде бачити плід та й насититься”.

      Таким чином Бог звістив здійснення фактів Ісусової місії. Вона була успішною як і всі плани Бога. Його воскресіння було таким же певним, як і Його смерть і здобута перемога. Тепер Його смерть і Його воскресіння зараховуються усім. Бо, як Своєю смертю Він заплатив за гріхи усіх, так своїм воскресінням Він гарантує нове життя усім, хто з вірою горнеться до Ісусового прощаючого хреста.
      Це настільки велична і добра звістка, що у неї важко було б і повірити, якщо б вона не надійшла просто з вуст самого Бога і не була проголошена ним по всій землі. Але навіть в такому вигляді нам заповідано звіщати цю величну звістку про Боже спасіння аж до краю землі.

      Ми б завжди сумнівалися, правда це чи ні, якщо б наше спасіння хоча б якоюсь мірою залежало від людських зусиль. Адже не могли б покладатися на будь-які людські зусилля для спасіння, поки воно фактично не було сповнено. Навіть найкращі людські наміри іноді розчаровують нас. А тому, заради нашої абсолютної впевненості, Бог забрав це від нас і доручив місію спасіння виключно своєму Синові Ісусові. І тому що Він це зробив, немає страху невдачі чи провалу. Отже, з абсолютною певністю, ще до того, як цей факт насправді мав місце, Ісая міг говорити про спасіння як завершений факт, як добру звістку для проголошення.

      Поки ми все ще мусимо чекати, щоб вповні насолоджуватися спасінням нашого Бога в час Його другого приходу в кінці світу чи нашого входу до небес при своїй смерті, нам не треба чекати, щоб повсюди звіщати Його спасіння. Ми можемо робити це щоденно, коли втілюємо Його присутність у нашому житті.

      Послухаймо ще раз, як Ісая від імені Бога пояснює, що все це означає для нас та інших:”І будуть їх звати народом святим, викупленцями Господа, а на тебе закличуть “жадана”, незалишене місто!”

      На початку цього розділу Ісая пише, що не може мовчати чи залишатися незворушним. Впевнений в Божій обітниці, він знав, що Божа праведність і святість збережена ним для людей, сяятиме як вранішня зоря. Це буде смолоскип, яскраво палаючий в пітьмі, котрий не можна сховати. Ісая провіщав, що народи побачать це сяйво і почують нові імена, які Бог має для свого народу.

      А тепер, в кінці розділу, Ісая від імені Господа виявляє нові імена, які Бог зберігає для свого народу, а саме: народ святий, викупленці Господа, жадані, незалишені.

      Які прекрасні і значимі імена дає Бог своєму народові, донькам сіонським, вам і мені, і всім віруючим у Христа! Він називає нас народом святим. Якщо це матиме якусь втіху для нас, то ця святість не є характерною нам. Бо все притаманне нам, як каже в іншому місці Ісая, це брудне і мерзенне ганчір'я. Необхідна Божа досконала святість, щоб постати перед Ним без страху. Це прощення наших гріхів, в якому ми назавжди постанемо перед нашим Богом як Його викупленці.

      Викуплені, в Старому Заповіті це слово стосується пожертви (викуплення), яку сплачували для звільнення чогось чи когось. У даному випадку воно стосується викупу за звільнення від кари і смерті за наші гріхи, що наш Спаситель дав для нашого звільнення. Це ціна, щедро і вповні прийнята Отцем як вичерпна заплата за нашу гріховність. І тому, що це було здобуто добровільно і охоче, через жертву життя Його власного Сина, Він також називає нас жаданими.

      Слово буквально означає прокладати (торувати) дорогу, часто йдучи нею. Коли Адам і Єва згрішили, коли хто-небудь з нас грішить, Бог не кидає нас напризволяще. Він торує дорогу до наших дверей, прагне бути у нашій присутності. Бог не прагне засудити нас, бо Він вже заплатив ціну за наше викуплення. Ми для Нього незалишене місто.
      Перебуваючи у Вавилонській неволі, люди вважали себе покинутими. І ще до того, коли в часи Ісаї протягом декількох років люди зазнавали труднощів, пророк хотів, щоб вони знали: як святий Божий народ, як викупленці Господа, улюблені Його, що ніколи не будуть залишеними. Бог шукатиме їх і знайде.

      Як вдячні ми Богові, що ті самі слова сьогодні стосуються і нас. Ви та я – святий Божий народ. Він викупив нас і зодягнув в досконалу невинність Свого сина, нашого Спасителя Ісуса Христа. У своїй любові до нас Він знайшов нас, ми не покинуті ним.
      І тепер треба бачити цю дорогу до Божого народу, коли довкола нас труднощі, коли нам випала нелегка доля в житті. Проте, що таке декілька років нашого земного існування в порівнянні з вічністю? Псалмоспівець каже, що ми можемо сподіватися прожити 60,70 чи можливо 80 років, якщо маємо достатньо сил. Але порівняно швидко ми відрізані, вмираємо і відлітаємо. Вічність ніколи не закінчиться. Чи здатні ми просто уявити собі, як це буде — ніколи не вмирати?

      Чи пам'ятаєте притчу про багача і бідного Лазаря? Він майже нічого не мав. І тільки собаки приходили і лизали його рани. На противагу йому, багатий щодня бенкетував. Та скоро все змінилося. Багач потрапив у пекло, де був приречений на вічні муки. В той же час Лазар святкував біля лона Спасителя у безкінечному блаженстві і радості небес.

      Всім нам дуже легко зосередитися тільки на тому, що бачать наші очі, ігноруючи чи мінімізуючи те, що ми повинні бачити очима віри. Але тут знову Ісая від нашого Господа, дає нам яскраву картину того, що повинна бачити віра. Він промовляє від імені нашого Бога: "Готуйтеся до мого приходу. Як певно, що немовлятко Спаситель народився у Вифлеємі, так же певно Він знову гряде".

      А тому, як було проголошено Боже спасіння пастухам на полях Вифлеєму, Спаситель звертається до нас, щоб ми сьогодні повсюди звіщали про Його спасіння як завершений факт.

      Проголошуючи Його спасіння, ми повинні втілювати Його присутність у нашому житті. Тим, що ми говоримо, як живемо, ми повинні демонструвати усім довкола нас, що ми віримо, що Бог вже тепер з нами. І, як Павло був натхненний звіщати обітницю: "Ми знаємо, що у всьому Бог вчинить на добро тим, хто любить Його".

      Отже, сьогодні Бог промовляє до нас:”Скажіте сіонській дочці: Ось приходить спасіння твоє!"

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.