Сайт душпастиря Павла

День народного смутку
Сімферополь – 8 листопада 2002 року Божого

      “24 Учень не більший за вчителя, а раб – понад пана свого. 25 Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб – як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, - скільки ж більше назвуть так домашніх його! 26 Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. 27 Що кажу Я вам потемки, - говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте – проповідуйте те на дахах. 28 І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєні” (Матвія 10:24-28).

Хай будуть блаженні ...

      Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь. (Фил. 4:23)

      Дорогі друзі, наша країна має велику та славну історію. Вона може пишатися нею, її здобутками та досягненнями, як також своїми діячами та історичними постатями, які з’являлися час від часу в цій історії і відігравали дуже важливу роль як для нашої держави, так і для усього світу. Наша країна може захоплюватися мудрістю тих людей, які жили на нашій землі. Проте як і в історії кожної країни, в нас є не тільки події, якими ми можемо гордитися, але також і події, про які не хочеться згадувати. Ця історія також включає сумні періоди життя українського народу. Мало якій країні світу довелося пережити те, що пережила Україна. Мало яка країна світу страждала так, як наша земля. Бажання загарбати Україну, зробити з неї раба-невільника, руйнувало нашу землю і приносило страждання та злидні нашому народу.

      Подібна картина сталася і в тридцяті роки 20 століття, коли комуністичний режим, створивши штучний голодомор, вигубив мільйони українців. Цей великий геноцид щодо українського народу став ще однією чорною плямою в історії нашої країни. Мирні трудолюбиві люди, в яких зпоконвіку була привита любов до праці і які проживали на одних з найродючіших земель світу, мусіли вмирати через те, що не мали що їсти. Радянська влада, забравши в людей хліб, морила народ голодом. Жалю не було до нікого, навіть ні до жінок, ні до дітей.

      Цього року виповнилося 70 років від початку цього найстрашнішого геноциду українського народу. Кажуть, що від нього загинуло від 7 до 10 мільйонів українців, котрі в переважній більшості були християнського віросповідання. Традиційно церкви в Ураїні кожного року 8 листопада згадують народних мучеників.

      День народного смутку, який церкви в Україні відзначають 8 листопада, ще раз пригадує нам про те, що життя християн в цьому світі не завжди є легким, і що діти Божі будуть терпіти страждання, будуть гонитися, переслідуватися та нищитися. Саме тому наш Господь підбадьорує Своїх учнів і промовляє до них слова, які сповнюють людське серце надією на Бога та впевненістю у Його допомозі. Справді, “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” (Рим. 8:31).

      Наш сьогоднішній Євангельський текст взято з Євангелії від Матвія 10:24-31. Саме там Ісус повчає учнів і відганяє від них всякий страх, який з’являється в грішному серці. Господь каже до свої учнів:

“²⁴ Учень не більший за вчителя, а раб – понад пана свого. ²⁵ Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб – як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, - скільки більше назвуть так домашніх його!”

      Ісус ще раз пригадує своїм учням те, хто вони такі, а саме: що вони є учителями, які мають навчати народ про Спасителя, які мають йти і розповсюджувати Добру Новину про спасіння. Проте Ісус також зазначає, що ця праця, яку мають виконувати апостоли, буде дуже важкою. Скільки Христу прийшлося перетерпіти, скільки образ Він чув від людей, скільки разів Йому доводилося втікати, щоб уникнути каміння, яке летіло в Його сторону. На учнів очікує не легше життя. Вони йдуть в світ, який буде бити їх, розпинати, каменувати. Якщо це робили з Вчителем, то ще більше будуть робити це з учнями, якщо це творили з Господарем, то ще більше будуть творити з рабами його. Якщо Господаря називали Вельзивулом (Паном мух, тут – дияволом, паном духів злобних), “скільки більше назвуть так домашніх його”.

      Це ставалося не тільки з Ісусом, це траплялося не тільки з апостолами, але й і з багатьма іншими поборниками за правду Євангелія. Не тільки Ісуса та апостолів не любив світ. Він також і не любив кожного, хто відкрито і голосно проповідував Слово про Христа. Потаємні та підступні вороги робили свої темні справи, направлені проти Божих посланців, проти християнського люду, проти Церкви Христової. Вони хотіли її знищити, вони мали намір вирвати Христа з людських сердець. І хоча в певній мірі їм це вдалося зробити через свої лихі плани, проте церква Божа не загинула, вона вистояла цей важликий період історії і продовжує підніматися з своїх руїн.

      Слова, які сьогодні промовляє Христос, були хорошим і сильним підбадьоренням та втіхою для апостолів. Вони також були хорошою і сильною підтримкою у житті всіх християн, вони є величезною радістю для нас. Господь Ісус каже кожній людині, яка постає перед випробуваннями у житті, які посилає їй цей світ та диявол, щоб вона не боялася цього, а з впевненістю у майбутньому сповідувала разом з царем Давидом: “Господь, то мій Пастир, тому в недостатку не буду” (Пс. 22:1). Христові слова говорять нам, що ці вороги не є всесильними. Вони самі бояться, вони діють таємно, щоб ніхто не бачив, і сподіваються, що про їхні діяння ніхто не буде знати. Проте це не так. Тому що над нам є Бог. Христос каже до апостолів:

“Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться”.

      Христові учні мали знести велику ношу горя на своїх раменах. Їм довелося не раз постраждати за Євангеліє Христове, їм довелося не раз боятися за своє життя. Проте Господь, знаючи те, що чекає на них, каже їм, що це не є таким страшним, як може здаватися людині; не потрібно лякатися; не потрібно боятися; ми в руках Божих. Ці вороги не є такими всесильними. Кожен, хто йде Божою дорогою, повинен знати, що Бог з ним; а коли Бог з ним, тоді немає страху. Кожна така людина повинна ще з більшою сміливістю крокувати своїм наміченим шляхом, служачи свому Богу.

“²⁷ Що кажу Я вам потемки, - говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте – проповідуйте те на дахах”.

      Замість страху повинна прийти відвага та бадьорість духу. Завдання апостолів було проповідувати Слово Боже, йти і говорити те, що Ісус сказав, усім, розповідати все, що вони чули, чи то потемки, чи на вухо. Те, що було сказано їм, повинно зараз голосно прозвучати на цілий світ. Йти і проповідувати, йти і говорити правду про Христа, йти і проголошувати Христове Слово.

      Це також було і є завданням Української Лютеранської Церкви. Проповідувати Слово Боже і навертати людей до віри в Сина Божого, незважаючи на жодні небезпеки. Говорити правду і викривати всяке зло. І це є завданням також кожного християнина, - боротися за свою віру, підтримувати свою церкву, розповідати про Христове спасіння і навертати до віри інших.

      Подібно до апостолів, багато людей постраждало за те, що вони не мовчали, а гучно говорили правду. І хоча їхні противники хотіли замовчати правду, проте все стало явним.

“Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться”.

      Ми зараз знаємо про голодомор, який так сильно замовчувався, ми зараз знаємо і про (українську) Євангельську Церкву Аугсбурзького Віровизнання, яка була знищена з приходом радянської влади, ми знаємо про українських лютеранських пасторів, про яких ми довгий період часу практично нічого не знали. Ми знаємо про те, як вони говорили правду, про те, як несли звістку про Христа до українського народу, про те, як вони гучно промовляли на всю Україну те, до чого покликав їх Господь, ми знаємо про їхню мученицьку смерть. Вони пам’ятали слова Ісуса, який сказав Своїй церкві:

“²⁸ І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може душу, і тіло вам занапастити в геєнні.”

      Часто на українську землю падали біди та нещастя. Але віра українського народу в Бога і надія на Його поміч в багатьох випадках підтримували людей та давали їм сили і натхнення для подальшого життя. Віра та надія в Бога допомагала людям зносити те, що здається не під силу людині. Віра та надія, яка проганяла страх і на його місце ставила любов до Бога і Його об’явленої правди. Наскільки важливим є мати сильну віру в Бога, і наскільки важливим є покладати надію на те, що Господь сказав. Це допомагає нам вижити в тяжкі часи і приводить нас до життя на небі, яке здобув для нас Христос. Ще цар Соломон сказав: “Май надію на Господа, і Він допоможе тобі” (Приповістей 20:22) і “хто ж надію складає на Господа – буде блаженний” (Приповістей 16:20). “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блажені лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені праведности, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилуванні вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за праведність, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, - нагорода бо ваша велика на небесах!” (Мат. 5:3-12).

      Не всім людям вдалося зберегти своє життя. Багато людей були замучені, закатовані за своє віросповідання. Проте “блаженний муж, що боїться Господа, що заповіді Його любить! Буде сильним насіння його на землі, буде поблагословлений рід безневинних” (Пс. 111:1-2). Господь зробив те, що казав. Він зберіг таких людей на вічне життя. І поблагословив їхніх нащадків. Він відродив нашу церкву і благословляє її всякими Своїми дарами заради Ісуса, “Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (Єв. 12:2).

      Не всім людям вдалося вижити під час голодомору, але ми знаємо, що більшість з них були християнами. А це дає нам велику втіху. Якщо в серці цих людей жив Христос, їхні душі з Богом. Не всім поборникам за правду вдалося вижити під час переслідування церкви, проте вони не зріклися своєї віри в Спасителя Христа. Їм вдалося зберегти Слово Боже в серцях багатьох людей, і через це вічне святе і непереможне Слово привести багатьох людей до Бога. Такі люди не померли. Вони живуть з Богом у вічному блаженстві з Отцем і Сином і Святим Духом тепер і завжди і по віки віків. Амінь.

"Бог же надії нехай вас наповнить, усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! Амінь" (Рим. 5:13).

Українська Лютеранська Церква.