Сайт душпастиря Павла

Благодать та мир вам від Бога Отця нашого та Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

      Дорогі брати і сестри, за основу для сьогоднішньої своєї проповіді я взяв слова зі св. Євангелія від Івана 4:46-54. З самого початку там розповідається про те, що Ісус знову повертається до Кани Галілейської, де Він вчинив Своє перше чудо. І далі за текстом ми читаємо, що “був (там) один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі”.

      Любі у Христі, як часто ми хворіємо? Один раз, двічі чи тричі на рік? Можливо дехто скаже, що цілком не хворіє. Як би там не було, напевне це залежить від багатьох речей. Від віку, від імунітету організму, від навколишнього оточення, а насамперед від гріха. Давайте звернемо увагу на останнє слово: від гріха. Якщо ми подивимось на свій духовний стан під кутом цього слова, то чи зможемо ми сказати, що ми здорові. Здорові, тобто такі, які цілковито виконують і з радістю дотримуються всього того, що нам заповів наш Отець небесний, можливо навіть більше, не лише виконують і дотримуються того, що хтось наказує, але чинять так, бо до цього спонукає їх людська природа, інстинкти. Скоріше навпаки, наші інстинкти, наша людська природа постійно тягнуть нас в протилежну сторону від того, що нам наказує Бог, ми щоденно безбожно грішимо. Отже, ми не можемо себе назвати здоровими, так як немає проміжного стану між здоров’ям і хворобою, між грішністю і праведністю, то тоді цілком очевидно, якщо ми нездорові то хворі. Ми точнісінько такі хворі, як і був хворий син царедворця. Можливо єдина різниця в тому, що у нього була ще й тілесна недуга. Наскільки він був хворий? Напевно дуже хворий. Адже ніхто не зміг йому допомогти. Скоріше всього, що цей син царедворця побував у багатьох лікарів, але ніхто не зміг йому допомогти. А наскільки ми є хворими? Також дуже хворі. Як би ми не лікувалися від своєї хвороби, чи ділами, чи якимись іншими людськими засобами, ніщо нам не допоможе. Бо так само як син царедворця знаходився у невиліковній хворобі, в такій самій ситуації перебуваємо і ми.

      Єдиною надією для царедворця у сьогоднішньому нашому тексті стає Ісус. Чуючи про славу Христа, царедворець покладає свою надію на Нього. Він думає можливо Той зможе уздоровити його сина. А що думаємо ми? Чи покладаємось ми у сьогоднішній своїй ситуації на Ісуса? Чи ми може навпаки відносимось до тих людей, про яких говорить Ісус у 48 вірші, коли Він відповідає царедворцю, який прохав Його, щоб Той зцілив його сина: “Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див”. Чи ми ставимо на перше місце дива чи віру? Якими б ми не були, єдине, що я знаю, ми є грішними, ми є хворими дітьми Божими, які не можуть обійтись без Христа, і за зцілення яких благав наш дорогий Господь Ісус. І так само, як Ісус послухався царедворця і вздоровив його сина, так само і наш небесний Отець не відкинув нас грішних, хворих дітей, а зцілив нас, кров’ю дорогого Свого Сина Ісуса Христа, який стає нашим зціленням, який Сам приходить до нас у Своєму Слові і Таїнствах, який пропонує нам Себе. Господь Ісус зцілив Сина царедворця в той час, про який нам розповідає євангелист, але Він також зцілив нас усіх на хресті, і зцілює, і підкріплює певність нашого спасіння сьогодні, відпускаючи всі наші гріхи у сповіді, і підкріплюючи нас і нашу віру Своїм таїнством Сятого Причастя. Ісус Христос присутній сьогодні серед нас, Він присутній у сьогоднішній Господній Вечері, причасниками якої ми будемо з вами: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів”. Це каже Христос нам. Він знає, що ми хворі. Христос знає, що ми потребуємо Його зцілення.

      Як я вже казав, єдиною надією у сьогоднішньому нашому тексті стає Ісус. Він знає, що без допомоги Христа його син помре. Тому він каже: “Господи, зійди, заки вмре моя дитина”. Так само у сьогоднішньому нашому стані єдиною надією для нас є Ісус. Лише вірою перебуваючи з Ним, ми маємо певність свого зцілення, свого спасіння. Лише споживаючи Його тіло і п’ючи Його кров, лише так ми зможемо прикласти Ісусову допомогу, Ісусове зцілення від гріха до кожного з себе зокрема. Але якщо ми будемо вірно це робити, а саме, через віру. Якщо ми будемо вірити в Ісуса, довіряти Ісусу як царедворець. Бо Ісус нам каже: “Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню” (1 Кор. 11:27).

      Царедворець - це людина, яка займала певний стан у тогочасному суспільстві. Ця людина не належала до найнижчих прошарків населення. Це був царедворець, - знатна людина, яка мала певний маєток і слуг. Але помітьте, що він не посилає своїх слуг, але сам іде до Ісуса. Саме цей факт показує покірність віри царедворця. Він, впокорившись, іде до свого рятівника, до спасителя свого сина. Так само і ми, дорогі брати і сестри у Христі, повинні поступати. Простивши своїм ближнім всяку кривду, заподіяну вам, впокорившись у вірі підходити і приймати Причастя святого Таїнства, тіло і кров Господні, підходити і приймати кожному особисто, особисто прикладаючи Христове спасіння до себе.

      Тож, дорогі брати і сестри, чи ми часто хворіємо? Відповідь буде - так. Ми хворіємо, але тоді постає інше запитання: “Як ми лікуємось від цієї хвороби? Чи ми використовуємо ці ліки, які дає нам Господь, чи ми вірно їх приймаємо?” Вірою в Сина Божого, Ісуса Христа, нашого Спасителя і подателя здоров’я і вічного життя. Якщо так, якщо щиро, впокорені, з вірою, ми промовляємо слова: “Вірую Господи і визнаю, що ти поправди єси Христос, Син Бога живого, котрий на цей світ прийшов грішників спасти, із них перший то я”, тоді Христове тіло і кров приймаються гідно. Вони вздоровлюють нас від невиліковної хвороби гріха. Лише тоді ми можемо сказати: “Слава тобі Боже, слава тобі Господи, наш дорогий Спасителю, сини твої живі”, заради Ісуса. Амінь.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.