Сайт душпастиря Павла

Благодать і мир вам від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа.

      Сьогодні ми читали притчу про робітників у винограднику. Дорогі друзі, є моменти в нашому житті, коли ми зазираємо у потаємні місця свого серця за доказом, що ми є Божими дітьми - але не можемо знайти цього доказу. Шукаючи в своїх душах за впевненістю свого спасіння, ми знаходимо впевненість свого гріха. Так, бо справді, поглянувши на себе, ми бачимо, що гріхи переповнюють нас. Саме наше серце засуджує нас, звинувачує нас в безчисленних переступах, і в кінці кінців ставить перед нами жахливе судження: “Ти не християнин”.

      Дуже часто ми, прагнучи багатства, слави, хвали, намагаючись стати кращими за інших, знаходитися в числі лідерів та вже тоді дуже часто, коли ми, маючи певний маєток, незадоволені ним, займаючи певний стан в суспільстві, прагнемо до більшого чи принаймні мріємо по те, щоб ми були такими людьми, яких би поважали, возвеличу-вали, яких би хвалили, іншими словами, - бути не останніми, а першими. Ніхто не хоче бути останнім, але першим. Ніхто не хоче бути різноробочи, ніхто не бажає бути підлеглим, приниженим, останнім у черзі, останнім у списку, жодна людина не бажає бути останньою. Але люди люблять, коли вони перші, коли вони керують, віддають накази іншим, коли їм улещують, виявляють до них увагу, коли завжди і усюди їх показують за взірець для інших, коли вони усюди перші.

      Дорогі брати і сестри, слухаючи сьогоднішнє наше читання зі св. Євангелія напевно всі з нас звернули увагу на такі слова: “Отак будуть останні першими, а перші останніми”. Чому ж Ісус гово-рить такі слова? Чому ж Він каже, що перші, якими хочуть бути усі, будуть останніми, а останні першими.

      Давайте дорогі брати і сестри повернемось до початку нашого тексту, до початку нашої притчі про робітників у винограднику, де Христос говорить таке: “Бо Царство Небесне подібне одному госпо-дареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник”. Прочитавши ці слова, ми можемо помітити, що господар, той хто керує своїм домом є багатим, тим, хто володіє маєтком, включаючи виноградник. Цей господар приділяє дуже велику увагу винограднику. Він дуже піклується про нього. Можливо ті люди, у яких коли-небудь був виноградник чи сад, знають, якої великої турботи він вимагає від того, хто за ним доглядає. Дерева потрібно підживлювати, обрізати, якщо з’являються непотрібні паростки, прибирати гілля, скошувати траву, збирати плоди і багато дечого іншого. Це саме стосується і винограднику. Це важка і клопітка робота. Кого ж має тут на увазі Христос, коли говорить про господаря і виноградник. Під господарем тут потрібно розуміти Бога, нашого Отця. Саме Він, наш Небесний Владика, той, хто господарює над Своїм маєтком і керує Своїм виноградником, тобто народом, саме Він наш Власник, власністю якого є Його виноградник, тобто ми з вами, саме Він клопітливо і дбайливо доглядає за своїм виноградником. Саме Він очищає цей виноградник, тобто нас, від того бруду, який накопичився в Його саду з часів падіння Адама, очищає нас дорогоцінною кров’ю нашого дорогого Спасителя Ісуса Христа. Саме наш небесний Отець підживлює цей виноградник, нас усіх своїм Словом і Таїнством св. Хрищення і Господньої Вечері. Саме Він - наш Господь має право називатися і бути господарем цього винограднику. Це Його право бути першим. Це Його право керувати. Бо хто може краще опікуватися ним, як не Він.

      Далі говориться, що господар вийшов згодити робітників у свій виноградник, а далі за текстом: “Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшов-ши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: “Ідіть і ви до мого виноградни-ка, і що буде належати, дам вам”. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшов-ши коли години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: “Чого тут стоїте цілий день безробітні?” Вони кажуть до нього: “Бо ніхто не найняв нас”. Відказує їм: “Ідіть і ви в виноградник””. З цього прочитаного ми бачимо, що Господар не сам працює в цьому винограднику. Він, як тут говориться: “Вийшов згодити робітників”. А згодившись з ними по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А так як виноградник був великий, вимагав багато праці, нас не здивує той факт, що господар взяв собі ще робітників і також згодився з ними. Помітьте, що тут господар не каже за скільки він їх наймає; він каже: “І що буде належати, дам вам”. Робітники не противляться цьому, бо вони довіряють Господареві, вони покладаються на нього. Вони вірять Його обіцянкам, бо Він їх дотримується. Вони знають, що Він їм дасть, що належиться, що Він їм заплатить за їхню працю.

      Дорогі друзі, всі ми тут з вами займаємо якесь певне місце, виконуємо якусь певну роботу у Господньому винограднику. Можливо дехто з нас не погоджується з Господарем, можливо дехто хоче більшої зарплатні. А інші, можливо, навіть не чуючи про зарплатню, почувши лише запрошення працювати у винограднику, цілком з радістю погодився, як у сьогоднішньому нашому 4 вірші і наступних. Можливо дехто працює більше, а дехто пізніше пізнав Бога, пізніше почув голос Господаря. Але для цього справедливого Господаря, нашого Небесного Владики, немає перших і останніх, для Нього всі одинакові. Незважаючи на це, наш Отець заплатить нам, що належне. Як же ж Він буде платити нам. Чи Він буде платити нам за нашу працю у відповідності до того, хто більше працював, хто більше заслужив, чи у відповідності до того, хто є першим, - тому більше, і останнім, - тому менше. Чи так повинно все бути. Щоб відповісти на це запитання давайте спершу поглянемо, що говориться у восьмому вірші. Читаю: “Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: “Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших””. Тобто, після того, як буде завершена праця, тоді Пан із панів звернеться до свого Управителя, не сам буде платити, а звернеться до Свого Управителя, - говориться в тексті, Ісуса, праведного, і скаже, щоб Він покликав робітників, і саме Він, Ісус, дав їм зарплату. Бо якщо б Богу прийшлося платити, то це була б жахлива плата, хоча справедлива, та, що належиться. Але Він Отець сам не платить. Натомість Він прохає Свого Управителя - Ісуса Христа заплатити. Ось що говорить нам св. Апостол Іван. Він каже, що “Отець не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові” (Ів. 5:22). Так, любі друзі, не Господар (Отець) платить нам за нашу працю, але він дав це право Своєму Управителеві, Синові Своєму, єдинородному, щоб він заплатив. Ісус, бачучи наше нікчемне становище, бачучи, що ми, як би не намагалися, нічого не зробили. Але наш справедливий Христос, дотримується Своїх обіцянок. Він всерівно дає нам зарплатню. Зарплатню, якої ніхто з нас ніколи не зміг би заслужити. Він, наш любий Христос, платить нам Своїм життям. Він на Хресті проливає Свою дорогоцінну кров і віддає Своє життя за нас, за те, щоб ми мали зарплатню, але не через те, що ми заробили її, бо ми не заробили жодного динарія, цілком нічого. Навпаки, Христос платить соїм життям лише заради того, щоб кожен, хто вірує в Нього міг мати вічне життя. Він дає цю величезну зарплатню, яка називається спасінням, кожному, незважаючи чи першому, чи останньому, всяким, хто вірує, що “спасенні ми благодаттю через віру”, що є не від нас, а даром Божим, як говорить св. Апостол Павло в посланні до Ефесян 2:8. А у посланні до Рим. він додає, ще таке: “Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона - сила Божа на спасіння кожному, хто вірує”, - а у 17 вірші першого розділу до Рим. продовжує, - “Праведність бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: “А праведний житиме вірою”” (Рим. 1:16-17).

      В нашій притчі ми бачимо, як Управитель (Христос) платить гроші робітникам. Але не всі з них задоволені. Чому? Незадоволені тому, що всі вони отримали однакову зарплату. Були ж то вони перші. А зарплату отримали як всі, і то в останню чергу. Але давайте поглянемо, що це за люди були. Вони не сказали, що “ти прирівняв нас до тих, що прийшли пізніше”, але “ти прирівняв їх до нас” (вірш 12). Іншими словами вони були не лише незадоволені тим, що отримали, але також заздрили тому, що було дано іншим. Вони не запитують, чому їм мало заплатили, адже їм було заплачено, як вони домовлялись, але вони запитують, чому іншим більше заплатили. Тобто заздрять іншим. Головна причина їхнього незадоволення було не тому, що їм несправедливо заплатили, але тому, що останні стали першими, а перші - останніми. І тому відповідь, яка йшла за цим, була цілком справедлива: “Не кривджу я, друже, тебе, - хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?”. І в кінці додає: “Отак будуть останні першими, а перші - останніми!” Цими словами Христос підсумовує усю притчу. Цими словами Він навчає нас уроку, головною суттю якого є такі слова: “Не будь поміж перших, які можуть стати останніми”.

      Тож, дорогі друзі у Христі, давайте і ми, коли будемо зазирати у потаємні місця свого серця за доказом того, що ми є Божими дітьми, коли будемо шукати в своїх душах впевненість свого спасіння, не будемо знаходити пусте місце, чи місце переповнене гординею чи заздрістю, давайте не будемо намагатися стати першими, котрі можуть стати останніми. Давайте дорогі друзі не бачити там гріхи. Натомість давайте знаходити там місце, де перебуває Христос, праведний. Той, “котрий є ублаганням за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи усього світу”, - як говорить нам апостол Іван. Давайте приймати цю зарплату, яку дає нам цей Урядник - Христос, зарплату його життя, а не відкидати чи бути незадоволеними нею, як робітники у сьогоднішній нашій притчі. Давайте дякувати і прославляти нашого небесного Отця, любого Його Сина, а нашого Спасителя Ісуса Христа за те, що Він не дав нам належної зарплати, не дав нам того, що ми заслужили, а дав нам те, чого ми ніколи не могли б досягнути. Те, що досягається лише вірою через благодать - спасіння, життя вічне у царстві Божім. Тож, давайте дякувати і прославляти їх за це. “А Бог”, - як каже апостол Павло, - “нехай виповнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі”. Амінь.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.