Сайт душпастиря Павла

Страстна п’ятниця
Сімферополь – 2003 рік Божий
Проповідь на Євангеліє Святого Апостоала Івана 19:16-18

      Благодать вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

      Дорогі друзі, в кожну неділю Великого посту ми під час богослужіння співаємо слова: “Притерпівший за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас”. І саме в сьогоднішній день, в Страсну п’ятницю, ці слова, можна сказати, сягають свого апогею, своєї найвищої точки. Бо сьогодні відбувається те, що про що ми говорили під час Посту, і про що з таким великим сумом та болем доводиться нам слухати зараз. Нині ми чуємо про розп’яття Месії. Нині ми бачимо на хресті нашого предвічного Царя Ісуса, який терпить муки і вмирає. “І взяли Ісуса й повели… І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп’яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині” (Ів. 19:16-18).

      Слова “притерпівший за нас страсті”, якими ми розпочали наше богослужіння, є зображенням саме такої картини, про яку нам розповідає Іван. Ці слова ще раз, в останні дні Великого посту, повертають нас до Ісуса на хресті, передаючи нам той біль, який довелося знести Сину Божому, і зображуючи ту викупну роботу Христа, завдяки якій Він спас весь світ. Слова “помилуй нас” ще раз пригадують про наш той нікчемний гріховний стан та про нашу неспроможність побороти гріх та те, що спасіння від нього ми шукаємо не у тих жертвах, які ми приносимо Богу від себе, а лише і тільки у тій жертві, яку ми маємо на хресті – в невинному Ягняті Христі Ісусі. Саме там на хресті, на тому непривабливому місці, ми знаходимо те, що так сильно вражає сатану і його слуг. Саме там на хресті, ми дивимося на Бога, котрий є дивним і незрозумілим для цього світу. “Не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати” (Іс. 53:2). Бо замість слави, Він переживає зневагу, замість повишення, перебуває у пониженні. Принижений, ображений, знівечений Христос висить на хресті і в муках болю очікує своєї смерті. Як каже пророк Ісая “Він бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної” (Фил. 2:6-8). Однак саме через це умалення Христа, через це Його приниження, люди занапащені гріхом стають возвишеними праведниками, саме в цій слабкості та глупоті, яку світ знаходить в Бозі на хресті, Бог виявляє всю свою силу та мудрість, котра полягає в милостивому прощенні всі наших гріхів. В цій непривабливості, ми знаходимо всю красу богослов’я хреста. “Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити” (1 Кор. 1:27). В цій об’явленій через муки і смерть силі та мудрості знаходиться суть всього нашого життя. В цьому скривленому від болю Ісусі, ми знаходимо всю привабливість та красу спасіння. Бо там те тіло, котре зтирає всі наші гріхи, бо там та кров, котра змиває всі беззаконня. І без того тіла і тої крові в нас нема порятунку. Ось чому, дивлячись на хрест, з вірою в Божу бездонну благодать та ласку , ми звертаємося до розп’ятого за наші гріхи Сина Божого і кажемо: “Притерпівший за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас”. Ми усвідомлюємо ту ціну, яку Христос заплатив і схиляємо свої голови у пошані за Його страсті, за Його доброту та милість. Кожного разу, коли ми дивимося на хрест, ми повинні бачити там себе. На місці розп’ятого Ісуса, мали бути ми. Як каже Ісая: “Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був… Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу” (Іс. 53:4,5,6). Христос не мав жодного гріха. Всі ті гріхи, які були на Ньому – це наші беззаконня. Це ще одна причина чому ми з болем та страхом нині дивимось на хрест. Бо, бачучи свою гріховність, відчуваємо який гнів Бог Отець вилив на Свого Агнця, гнів, що призначався для нас. Не Його руки мали бути прибитими до хреста, а наші, не Його кров мала стікати, а кров грішних людей, не Він мав бути покареним за гріхи світу, а всі хто згрішив проти Бога. Але Бог Отець послав в цей світ Свого Сина, щоб ми не страждали, щоб ми не терпіли муки, щоб ми не вмирали. В цьому величному діянні, яке Отець зробив для нас, віддавши Свого єдиного Сина, ми знаходимо велику любов Божу, яку Він раз виявив через втілення Сина Свого. Про це нам пригадує апостол Іван, який не тільки так багато говорив про нашу любов один до одного, але й також приветрає наші очі до хреста і праведного Богочоловіка Ісуса, без якого ми б не могли нікого любити. Він каже: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:16). Саме тому через таку безмежну любов Бог робить це для всі людей, котрі не заслужили Його ласки. Він це робить через Свого Сина, через те одвічне Слово, що створило все, що “сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди” (Ів. 1:14), і котре тепер ще раз творить вже не через силу, але слабкість, не знаходячись праворуч Бога Отця, але перебуваючи на хресті нове створіння, котрим є Церква Божа, що як свята нареченна поєдналася навіки з Богом заради того Нареченого, що страждає і вмирає. Для грішників невдячних спасіння Спас добув, вина це їхня була, а кару Він відбув. До ніг Твоїх я, Спасе, у каяттю паду, помилування в Тебе, міг Господи, прошу. (Український євангельский співанник, ст. 73) І тому ми ще раз і ще раз з жалем за ті страждання, які зніс Господь, благаємо Його: “Притерпівший за нас старсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас”. І на завершення, я б хотів процитувати слова відомого українського поета Т. Г. Шевченка, котрий, я думаю, також нераз звертав свої очі на розп'ятого Месію, де в час смутку та горя шукав помочі і в якому вбачав спасіння, життя і суть всякого існування.

Не погасай мій ясний світе!
Туман душевний розганяй,
Дай силу дух святий кріпити
І шлях важкий тернами вкритий
Небесним сяйвом проясняй!
Зішли на ум святе натхніння,
І святість дай йому Свою
Й проголошу Твоє спасіння
І ласку-благодать Твою.
(Т. Г. Шевченко)

Слава Ісусу Христу!

Українська Лютеранська Церква.

Copyright 2001-2003 Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.