Сайт душпастиря Павла

     Благодать вам та мир нехай примножаться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! Амінь(2 Петра 1:2).

      Cьогоднішній молитовний роздум я б хотів розпочати словами відомого лютеранського богослова Мартіна Лютера, а саме такими словами: “Я вірую, що я не можу своїм власним розумом чи силою увірувати в Ісуса Христа, мого Господа, чи прийти до Нього. Але Святий Дух покликав мене Євангелієм”.

      Любі друзі у Христі, давайте уявимо собі таку картину. У однієї родини, яка жила у сільській місцевості одного разу пропала дитина, маленький хлопчик, який пішов в ліс і не повернувся. Звичайно, батьки, виявивши зникнення дитини, почали дуже хвилюватися, почали дуже переживати за неї. Куди ж вона могла дітися? Стурбовані і перелякані батьки починають пошуки. Але пошукам перешкоджає погана погода, - сніг і заметіль не дають ніяких надій батькам. Та й тим більше починає смеркати і це дуже турбує батьків. Але все таки після довгих пошуків батько знаходить свого сина - переляканого, замерзлого, який наче і не бачить батька. Але раптом син оживає, в нього з’являється на обличчі посмішка і ледь чутним голосом промовляє: “Тату, нарешті я знайшов тебе”.

      Давайте всі ми задумаємося над тим, що сказав цей маленький хлопчик: “Тату, нарешті я знайшов тебе”. Чи це справді так? Хто кого знайшов тут? Звичайно, всі ми чітко бачимо, що не цей безпорадний малюк знайшов батька, але навпака батько його.

      У своєму житті ми дуже часто чуємо про те, що хтось знайшов Бога, чуємо про те, що люди шукають Бога. Ми дуже часто намагаємось пізнати Бога, зрозуміти Його, але спершу ми Його хочемо знайти. Одні шукають Його у навколишньому світі, у навколишніх речах, інші у чомусь божественному, таємничому і невідомому для самого себе. Дуже багато людей прагне знайти Бога, щоб мати цю певність, певність того, що він буде належати до царства Божого, певність спасіння. Шукають і кажуть, що знайшли, хоча самі не розуміють того, хто кого знайшов. Бо насправді не ми знаходимо Бога, але Бог знаходить нас. Пригадавши нашу сьогоднішню ілюстрацію ми можемо сказати, що не батько загубився, але його син - маленький хлопчик. І якщо ми будемо казати, що батько загубився, а хлопчик знайшов його, тоді ця картина буде в нас очевидячки перекрученою. Так само, коли люди кажуть, що вони знайшли Бога, вони цілковито перекручують і спотворюють дане нам Богом християнське вчення. Бо не вони знайшли Бога, а Бог знайшов їх. Так само, як і у сьогоднішньому нашому євангельському тексті, де загубилася вівця, а не пастух, драхма (монета), а не жінка. Хіба вівця шукає пастуха, хіба монета шукає жінку, чи навпаки, - пастух знаходить вівцю, а жінка знаходить драхму. Так, дорогі брати і сестри, коли ми губимося у вирі цього світу, лише наш дорогий Господь може знайти нас, бо самі ми безпомічні, безсилі, безпорадні, як вищезгаданий маленький хлопчик чи вівці, які цілковито залежать від волі свого господаря.

      І якщо сьогодні ми є членами християнської церкви, то це не завдяки нашому вирішенню. Якщо ми віримо в Бога і визнаємо Ісуса за свого Спасителя, це не тому, що ми настільки розумні, що змогли до цього додуматися чи осягнути це своїм розумом. Ні, бо це не від нас. Рішення бути членом християнської церкви, рішення бути Божими дітьми, є Божим. Наш Отець знайшов нас і привів нас до церкви. Не ми знайшли Бога, а Він нас, і силою Святого Духа, працюючи через Своє Слово зробив нас спадкоємцями Царства Небесного. Бог знайшов нас. Але яких зусиль і якої ціни це вимагало від Нього. Так само, як у сьогоднішній нашій ілюстрації батькам перешкоджала темрява ночі, сніг і курява знайти їхнього сина, їхню дитину, так само і нашому Отцю заважала наша гріховна природа. І так само, як батькам це коштувало старанних, наполегливих пошуків протягом всієї ночі, так і Богу це коштувало смерті, набагато більшої ціни, ціни, яку може заплатити лише люблячий Отець за своїх дітей, - смерті найдорожчого і любого Сина, Ісуса Христа. Його смерті лише заради того, щоб ми знайшлися, а не загубилися у вихорі цього світу, лише заради того, щоб всі наші гріхи були змиті і ми були знову повернуті до своєї домівки, до того дому, який ще залишили Адам і Єва. Бо одного разу не послухавшись свого Отця і залишивши свою домівку, вони і їхні нащадки блукали по цьому величезному лісі своїх гріхів і ніяк не могли вибратися з нього, ніяк не могли знайти свого Отця, як би не намагались. І лише з приходом Ісуса Христа, Його муками на хресті, смертю, воскресінням і вознесінням, Бог знайшов нас і визволив нас від темряви цього страшного лісу, привівши нас до Своєї власної домівки, яка колись була, а тепер знову стала нашою власною домівкою, до Царства Небесного, де ми будемо мати вічне життя.

      Вся відстань між Богом і людиною була покрита Богом. І сьогодні ми не втрачені, не тому, що ми знайшли Бога, але лише і тільки тому, що Бог знайшов нас.

      Благодать вам та милість від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.