Сайт душпастиря Павла

1 неділя Адвенту
Сімферополь – грудень, 2002 року Божого

Випадок з Захарієм

      “5 За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім’я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім’я її Єлисавета. 6 І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно виконуючи заповіді й постанови Господні. 7 А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, - та й віку старого обоє були. 8 І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, 9 за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. 10 Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. 11 І з’явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. 12 І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав. 13 А Ангол до нього промовив: “Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. 14 І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться. 15 Бо він буде великий у Господа, “ні вина, ні п’янкого напою не питиме”, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. 16 І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. 17 І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, “щоб серця батьків привернути до дітей”, і неслухняних – до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа”. 18 І промовив Захарій до Ангола: “Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку”... 19А Ангол прорік йому в відповідь: “Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Новину. 20 І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!” 21 А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого забарився він у храмі. 22 Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки їм давав, - і залишився німий... 23 І як дні його служби скінчились, він вернувся до дому свого. 24 А після тих днів зачала його дружина Єлисавета, і таїлась п’ять місяців кажучи: 25 “Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!” (Луки 1:5-25).

      Благодать вам та мир нехай примножаться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! Амінь (2 Петра 1:2)

      Дорогі друзі, нам часто приходиться проходити через певні трагедії, які постають у нашому житті. Напевне я не помилюся, коли скажу, що немає серед нас людини, якій би в своєму житті не довелося стикнутися з якоюсь трагедією. Скільки страждань завдають вони нам. І як важко жити з цим болем.

      Переживаючи ці страждання та біди, людина починає задумуватися над своїм життям і запитувати себе, що я зробила не так, чим я образила Бога. Хоча справді, дивлячись назад на свій життєвий шлях, мало хто може похвалитися цією дорогою, якою він йшов, мало хто може сказати, що він не образив Бога, і тому отримує покарання за свої злі вчинки.

      Коли ми поглянемо на Євангельський текст від Луки, який було тільки що зачитано, ми також помітимо там трагедію, яка була у однієї сім’ї – у Захарія та його дружини Єлисавети.
      Вони не могли мати дітей. Це була велика трагедія для них, з якою їм довелося прожити більшу частину свого життя. Вони не раз молилися до Бога, щоб Він допоміг їм у цій трагедії. Молилися і надіялися на Божу ласку та допомогу. Ми бачимо як вони зносять це горе. Вони не нарікають на Бога, але покірно приймають Його волю. Наш текст говорить нам, що Захарій і Єлисавета, на відмінну від інших, були дуже побожними людьми: “Обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні” (в. 6). Їхнє життя було праведним, вони були справді тими, хто любив Свого Бога і виконував Його постанови.

      Трагедії стаються не тільки з невіруючими, вони трапляються також і з віруючими. Цей світ лежить в гріху. І звісно через гріх страждають всі люди. Ніхто не може тут заховатися від цього.

      Тому і в нас також можуть бути і є певні труднощі у житті, і не тільки труднощі, але навіть стаються великі трагедії. І саме їх ми повинні зносити у покорі перед Божою святою волею, у молитві до нашого Владики, у надії на Його поміч, не відходячи від Його постанов, не звинуваючи Бога у своєму горі, не нарікаючи на Божі вироки, але схиливши голови свої перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови. Приклад Захарія та Єлисавети є добрим прикладом для усіх нас. Таким хорошим прикладом також є і приклад св. Апостла Павла, який каже: “Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, - в Ісусі Христі” (Фил. 4:12-13).

      Захарія, як ми знаємо з сьогоднішнього тексту, був священиком, точніше одним із багатьох священиків, які служили Богу у храмі. Не кожному священику випадала нагода кожного разу служити у Господньому храмі, це робилося у певному порядку за звичаєм того часу, - кидали жеребок, і на кого з свящиників випадало, той і йшов служити у Господній храм. Оскільки священиків було багато, ця нагода траплялася рідко. І якщо вона траплялася, то була великою честю. Така велика честь сьогодні припадає на Захарія. Цьому покірному слузі Бога “випало до Господнього храму ввійти й покадити” (в. 9).

      Нам, дорогі друзі, часто припадає послужити Богу, але не часто ми скористовуємося цією великою почесною нагодою. Завдяки смерті нашого Господа Ісуса, ми через віру в свого Спасителя, були приведені Богом у Його святу Церкву, у храм, перебуваючи в якому, нам дана велика почесть служити свому Богу. Це є велика, дарована нам Богом, нагода, яку ми маємо тут на землі.

      З яким захопленням Захарія очікував та приймав цю службу. З яким захопленням ми повинні ставитися до свого служіння Богу, в Якім “ми живемо, і рухаємось, і існуємо” (Дій 17:28). Ось що про це каже апостол Павло в посланні до Римлян: “Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною! У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте у молитві...” (Рим. 12:10-12), а в посланні до Колосян додає: “Дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина” (Кол. 1:12-13).

      Звернімо увагу на те, як Бог втручається в життя Захарії, як Він, Добрий і Милостивий, промовляючи до нього через ангола Господнього, заберає з життя Захарія і Єлисавети трагедію, яка наповнювала гіркотою все їхнє життя. Під час служби, під час кадіння, з’являється Захарію ангол, який приносить слово від самого Бога, і це слово сповіщає про те, що Єлисавета породить сина. “Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван” (в. 13).

      Так само як Бог промовляє до Захарія через ангола, так само і тепер Він промовляє до людей через пасторів, котрі навчають і проповідують кожної неділі, котрі доносять до людей те, що Бог каже. В цих словах є добра звістка, яку повинна почути кожна людина і прийняти своїм серцем. Кожної неділі пастор проповідує про те, що Христос спас усіх нас, про те, що Бог втрутився в наше грішне життя, і сповістив нам про народження дитинки Ісусика, довгоочікуваного Сина Божого. Завдяки цьому втручанню нашого Месії ми всі народилися заново, те народження про яке люди так мріяли, сталося, щоб трагедія, яка трапилася з Адамом і Євою, вже більше не сповнювала гіркотою наше життя.

      Боже послання приходить до Захарії в Божому домі. Боже послання до нас приходить у церкві. Церква чи храм – це є місце, куди ми приходимо, щоб послухати Бога, це є місце, де ми одержуємо все те, що Бог нам пообіцяв дати. Ми не приходимо в церкву, щоб умилостивити Бога, щоб через свої вчинки показати наскільки ми є добрими чи наскільки ми заслужили Його ласки, ми не приходимо в церкву, щоб Бог зарахував це нам у праведність, але ми йдемо в дім Божий, щоб отримати Його благодать, щоб сам Бог послужив нам і дав нам те, про що промовляє до нас через Свого посланця, через церковного служителя, прощення усіх наших гріхів та життя у мирі з Богом, ми йдемо в церкву, “щоб знайтися в Нім [Ісусі] не з власною праведністю, які від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою” (Фил. 3:9); замість того, щоб дати Богу свою праведність, ми отримуємо від Бога Його праведність.

      Народження цієї дитинки, на яку все своє життя чекали Захарій і Єлисавета, не є просто так. Саме ця дитинка, якій буде дано ім’я Іван, прийде на цей світ і також буде виконувати певне важливе завдання, яке буде доручено їй Самим Богом. Саме ця дитинка є передвісником іншого дитятки, який має незабаром народитися, але вже не від Захарія і Єлисавети, але від Духа Святого і Марії Діви. Так, це дитятко на ім’я Іван буде приготовляти людей до приходу дитятки на ім’я Ісусик. Як каже ангол Гавриїл, “Він буде великий у Господа, “ні вина, ні п’янкого напою не питиме”, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, “щоб серця батьків привернути до дітей”, і неслухняних – до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа” (вв.15-17).

      Дорогі браття та сестри, слухаючи сьогоднішнє наше Євангельське читання, ми можемо багато чого взяти для себе з цієї оповіді. Ми можемо навчитися покори, терпіння, праведного життя, довіри Богу, покладання на Його ласку, палких молитов... Однак разом з цим ця історія, яка трапилася з Захарієм і Його дружиною Єлисаветою, також навчає нас, що Божа благодать до нас незміренна, говорить нам про те, що Бог може втрутитися і в наше життя, обтяжене бідами і нещастями, та полекшити Його завдяки тій можливості та силі, яку Він має як Всемогутній та Непереможний Владика. І нам не потрібно забувати про це. Ці трагедії, які стаються з нами в нашому житті, підвласні нашому Богу, і Він, якщо буде на це Його свята воля, може забрати їх від нас. “Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!” (1 Петра 5:7). Він може звеселити нас невимовною радістю, так само як Він звеселив Захарія. Господь має владу і силу вчинити таке, що нам може здаватися неможливим та неймовірним. Вірмо нашому Богу і покладаймося на Його допогу і Він допоможе, тому що Він наш Владика, Він наша поміч, Він наша дорога, дивлячись назад на яку, завдяки Христу Спасителю, “в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів” (Кол. 1:14), ми не бачимо жодного свого гріха. Тільки дивлячись на таку дорогу, якою є сам Бог Ісус Христос, і якою ми зараз йдемо, ми можемо бути впевненні як і у Божій допомозі, так і у спасінні та житті вічному. “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петра 5:6), покоріться Тому, Хто “може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та влада перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амінь” (Юди 24-25).

Українська Лютеранська Церква.

Copyright 2001-2003 Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.