Сайт душпастиря Павла
Проповіді пастиря Андрія (Гончарук)
Збентеження чи Втiха?
Ів.20:1-10
" 1 А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений.
2 Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!
3 Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли.
4 Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув.
5 І, нахилившися, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов.
6 Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала,
7 і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці...
8 Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував.
9 Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих.
10 І учні вернулися знову до себе."
Нас бентежить всяка подiя, якщо ми не знаємо, що вона означає, чи чого чекати вiд неї. Це, як правило, важливi подiї, хоча тодi всiєї важливостi ми ще не розумiємо.
Нас це бентежить: чи це на втiху, чи на сором та смуток. Так ми почуваємося: коли вперше йдемо до школи, чи вперше складаємо iспит; в час першого побачення, чи в день свого одруження; коли вперше входиш до церкви; коли дiзнаєшся про народження сина чи в момент щойно почутої звiстки про смерть батька. Збентеженою була i Марiя Магдалина, побачивши вiдвалений вiд гробу камiнь. Збентеженими були Петро та Іван, почувши слова Марiї: “Взяли Господа з гробу, i ми не знаємо, де поклали Його!” Якими ж вони були, коли бiгли до того гробу? А яким був Петро, оглядаючи полотно плащаницi? Що це означає? Чого чекали вiд цього? Чи це на втiху, чи на смуток та сором?
“Тодi ж увiйшов й iнший учень [Іван], що перший до гробу прибув, i побачив, - i ввiрував. Бо ще не розумiли з Писання вони, що Вiн [Ісус] має воскреснути з мертвих.”
Пригадується збентеження та здивування однiєї вчительки, котра на домашнє завдання сказала виготовити те, що на думку дiтей було б символом Пасхи. Переглядаючи роботи дiтей, котрi повиннi були помiстити цей символ усередину розкладного пластмасового яйця, вона iз посмiшкою розкривала кожне наступне яйце, витягуючи з нього чи то квiточку, чи то метелика. Але раптом, розкривши одне iз них, її обличчя знiяковiло, вона розгублено вдивлялася у порожнє нутро, не бачачи нiчого та червонiючи, бо згодом зрозумiла, що саме ця порожнеча є найкращим символом, оскiльки грiб, в якому лежав Спаситель, також був порожнiм. Запитаймося i ми: Що це означає? Чого чекати вiд цього? Чому Христове воскресiння таке важливе? Чому його учнi радше готовi на переслiдування та смерть, нiж зректися того, що Вiн воскрес? Яку втiху воно нам дає?
1. Христове воскресiння є таким важливим та втiшаючим, бо воно доводить нам, що Христос є Син Божий. Як написано: “Об’явився Сином Божим у силi, за Духом святості, через воскресiння з мертвих” (Рим 1:4). Запитаєте: “Яке ж значення це має для нас?” “Яку втiху дасть менi знання про те, що Христос є Син Божий”. Я також є сином Божим, як i усi ми є синами та дочками матiнки природи. Бог всюди, Вiн усе заповнює. Вiн наповнює i мене. Отже, я також є Сином Божим.
- Нi, дорогенький мiй, - каже Святе Письмо, - ти можеш думати собi так, залишаючись сином тлiння та прокляття. Бо написано про тебе: “Нема праведного анi одного; нема, хто розумiв би; немає, хто Бога шукав би, - усi повiдступали, разом стали непотрiбнi, нема доброчинця, нема нi одного!” (Рим. 3:10-12). Нi, бо “Слово сталося тiлом i перебувало мiж нами, - каже апостол Іван, - повне благодатi та правди, i ми бачили славу його, славу як Однородженого вiд Отця... Нiхто Бога нiколи не бачив, - Однороджений Син, що в лонi Отця, Той сам виявив був.” Христос - це Слово, що сталося тiлом. Особове, повне та абсолютне Боже об’явлення грiшним людям. Христос - це те єдине Боже об’явлення, яке проповiдували апостоли, це те Боже об’явлення, яке записане, як втiлене Слово, у Книзi, що промовляє за себе у Святому Дусi. Христос - це Син Божий. І це доводить нам, що Його вчення є правдою, саме цiєю єдиною правдою, вiд якої залежить наше життя та спасiння.
2. Тобто, Христове воскресiння є таким важливим та втiшаючим, бо воно доводить нам, що Христове вчення є правдою. Ще перебуваючи у Своєму станi пониження, добровiльно не використовуючи усiєї своєї Божої сили та влади, Ісус говорив про Себе: “Зруйнуйте цей храм, - i за три днi Я поставлю його!” (Ів.2:29) “Коли ви пiдiймете Людського Сина, тодi зрозумiєте, що то Я, i що Сам Я вiд Себе нiчого не дiю, але те говорю, як Отець Мiй Мене був навчив.” (Ів.8:24).
Вiн навчав i навчає через Своє Слово правди, що немає рiзної правди, окремо для кожної людини, є лише єдина правда для усiх людей, для кожного особисто, i цiєю правдою є Вiн Христос. Усi, хто не перебуває у Ньому, перебувають не в правдi, а в темрявi. Темрявi своєї грiховної природи, темрявi свiту, темрявi диявола. Свiтло правди розкриває цю темряву i не знаходить в нiй нiчого, окрiм того, що виходить iз природного людського серця: “лихi думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадiж, неправдивi засвiдчення, богозневаги.” Такою є правда Божого Закону, що розкриває, звинувачує, засуджує, проклинає та карає грiх та грiшника, i результатом цього буде, або ще бiльш затвердiле людське серце, котре ще бiльше буде нагромаджувати на себе осуд та прокляття, або розбите на дрiбнi шматки серце пропащого грiшника, що зневiрився у свої власнi сили, що бажає лише одного - спокою своїй пошматованiй душi. Саме тодi Христос показує iншу сторону Свого правдивого вчення, в якiй i знаходиться уся втiха Його воскресiння, втiха Його Євангелiя.
3. Отже, Христове воскресiння є таким важливим та втiшаючим, бо воно доводить нам, що Бог Отець прийняв Христову жертву за примирення зi свiтом, за примирення з кожним з нас особисто. Як написано: “Що був виданий за нашi грiхи, i воскрес для виправдання нашого” (Рим 4:25) “Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим бiльше, примирившись, спасемося життям Його” (Рим.5:10).
Лише позавчора у П’ятницю ми згадували Христовi страждання та смерть на хрестi, ми приймали Його тiло, що видавалося, та Його кров, що проливалася на хрестi. Ми називали Його найбiльшим грiшником, який коли небудь жив чи буде жити, бо Вiн, хоча i не вiдаючи грiха, понiс усi грiхи усього свiту, навiть мої та вашi. Вiн зайняв мiсце, котре по справедливостi кожен з нас окремо заслужив. Вiн страждав i помер за нас i замiсть нас, викупив своєю кров’ю нашi грiхи, а кожного з нас надiлив своєю праведнiстю, своїм святим та досконалим життям. Отже, Вiн викупив нас та дає нам Свою праведнiсть. Але, якщо б не було Його воскресiння, яким же чином ми б дiзнались про це, Хто би виправдав нас перед Богом, зараховуючи нашу вiру в Христа-воскреслого нам за праведнiсть? Такою є найбiльша втiха Воскресiння. Через те i пише Св. Павло: “Коли ж бо Христос не воскрес, тодi вiра ваша даремна, - ви в своїх ще грiхах” (ІКор.15:17).
4. І, нарештi, Христове Воскресiння є таким важливим: втiшаючим, бо воно доводить нам, що усi вiруючi у Христа, як свого Спасителя та Визволителя вiд грiха, смертi та влади диявола, воскреснуть на вiчне життя, щоб жити з ним у праведностi та блаженствi. Про що Сам Христос каже нам: “Я воскресiння i життя. Хто вiрує в Мене, - хоч i вмре, буде жити, i кожен, хто живе та хто вiрує в Мене, - повiки не вмре.” (Ів.11:25; 26) “Бо живу Я - i ви жити будете” ( Ів.14:19).
І це означає саме те, що ще сучасник Авраама старозаповiтний Йов, посеред невдач та нещасть, смертi дiтей та прокльонiв дружини, хвороб та немочей, говорив на порозi смертi до своїх невiрних друзiв: “Та я знаю, що мiй Викупитель живий, i останнього дня Вiн пiдiйме iз пороху цю шкiру мою, яка розпадається, i з тiла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очi побачать, а не очi чужi” ( Йова 19:25-27).
Такими є важливiсть та втiха Христового Воскресiння, тобто Христове Воскресiння доводить нам, що:
- Христос є Сином Божим;
- Його вчення є правдою;
- Бог Отець прийняв замiнницьку жертву Христа за примирення з кожним з нас окремо;
- Усi вiруючi в Христа воскреснуть на вiчне життя.
Через те, ми смiло промовляємо разом iз Св. Павлом: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти - то грiх, а сила грiха - то Закон. А Боговi дяка, що Вiн Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав” (1Кор.15:55-57).
Амiнь.
"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні
Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).
