Сайт душпастиря Павла

Вiд Матвiя 4
"1 Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав.
"2 І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів.
"3 І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!
"4 А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих.
"5 Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму,
"6 та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги.
"7 Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!
"8 Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу,
"9 та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!
"10 Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!
"11 Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому.

"Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!" (1-е до коринтян 1:3).

"Третя спокуса"

Минулих два рази, ми розглядали перших дві спокуси Ісуса в пустелі кажучи, що кожна з них відповідає Третій та Другій заповідям відповідно. Розкриваючи Третю заповідь як :”Святи день святий ”, ми безпосередньо пов’язували до цього слова Христові: “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих”. Тим самим, ми забирали основну свою увагу від наших уст та того, що до них входить, а привертали цю увагу до Божих уст загострюючи свої вуха. Далі від вуха, як органу сприйняття Божого послання, розглядаючи другу спокусу Ісуса, ми переходили до наших уст, тільки не до того, що в них входить, а саме до того, що з них виходить, тобто те, що виходить з наших уст, є саме тим, що потрапило до нашого серця через вухо сприйняття. Ми повторювали слова Ісуса: “Не спокушуй Господа Бога свого!”.

Сьогодні, після вуха Третьої заповіді, та уст Другої заповіді, ми розглянемо серце Першої заповіді, адже саме про ставлення серця людського йдеться у третій, останній спокусі Ісуса у пустелі, про що ми читаємо в Мт. 4:8-10.

Адже саме вірного ставлення нашого серця вимагає від нас Перша заповідь: “Я – Господь Бог твій. Нехай не буде тобі інших богів передо Мною”, що і означає: “Ми повинні боятися і любити Бог та вірити в Нього понад усе”.

Подібно до того, як кров є фізичним аналогом чи прикладом нашої не тілесної, але духовної душі, так само фізичне серце є образом нашої довіри. Бо як серце помпує кров для нашого тіла, так і наша довіра прихиляє душу до когось, чи чогось.

Через це, ми можемо з впевненістю сказати, що до чого схилене наше серце, на що ми покладаємось, чи чому ми довіряємо понад усе – це і є нашим богом, в якому ми і знаходимо джерело своєї ідентичності, безпеки та змісту нашого життя.

Ідентичність. Хто я такий, що є моєю характерністю якою я пишаюсь, з чим я себе найкраще ототожнюю, чи співставляю?

Безпека. Де знаходиться мій спокій, з чим я себе безпечно почуваю, що є гарантом моєї безпеки?

Зміст життя. Для чого чи для кого я живу, що для мене є найважливішим в цьому житті?

Саме такі питання задає нам серце, спрямовуючи нас до нашого первинного джерела ідентичності, безпеки та змісту життя.

Прикро, але кожна людина, замість того, щоб первинним в усьому тримати для себе правдивого .Бога, котрий об’являється нам у Своєму Сині Ісусі Христі, вибирає для себе вторинні джерела ідентичності, безпеки та змісту життя котрі дає нам Бог, щоб користуватися ними для блага нашого ближнього, а не для того, щоб ці вторинні джерела зв’язували нас, перетворюючись у різноманітних божків цього світу, вимагаючи від нас першого місця нашої довіри.

Таким чином, робота, котру дає мені Бог як моє вторинне джерело, перетворюється у первинне джерело моєї ідентичності. Сім’я, дружина, чоловік, дитина, мама, перетворившись у абсолютний зміст життя, не в змозі повністю задовольнити усіх вимог, котрі висуває їхня первинність. Гроші, що впроваджені для якісних та ефективних економічних відносин, котрі є серед вторинних моїх відносин, перетворюються у первинне джерело моєї безпеки у цьому мінливому світі. Що вже казати про наркоманів, п’яничок, перелюбників та ледарів.

Як часто нам подобається вилазити на величезну гору нашої гордині, самоправедності та егоїзму, а потім швидко падати, забуваючи та й не знаючи що таке страх Божий, та правдива любов до Бога.

Бо ця заповідь спочатку вимагає віри, чи власне довіри, з якої і виходять правдивий страх і любов. Бо на запитання, що ми маємо почати, щоб робити діла Божі, Ісус відповів і сказав їм: ”Оце діло Боже, щоб у Того ви увірували, Кого Він послав.”(Ів. 6:28-29).

Отже знову серце, серце що довіряє, його ставлення. І для того, щоб було правдиве серце, що правдиво довіряє і що має правдиве ставлення до правдивого Бога, потрібно його змінити. Спочатку налякати, та розбити Словом Божого закону, а потім відродити, та зцілити це вже зовсім інше серце Словом Христового Євангелія, в якому є “сила Божа нам на спасіння”.

Закон першої заповіді вимагає страху та любові: страху, яким ми шануємо лише Його понад усе, тобто своїм життям, уникаючи немилості, шануємо як батька-Отця; любові – радо присвячуючи своє життя Йому на служіння, що є нічим іншим, як радісне виконання Його закону.

Але для цього нам потрібна віра, котра сама по собі до нас не приходить, чи котру ми через наше власне хотіння могли б створити в нашому серці. Ні, справжня віри чи довіра приходить через Слово Христа, в якому йдеться, що саме Його смертю та воскресінням Бог відновив з нами відносини, налагодив з нами зв’язок, зламаний нашим гріхом. Справжня віра чи довіра створюється не нами, а саме словом Євангеліє, через яке і працює Святий Дух. Справжня віра чи довіра і означає, що я передаю усе своє життя Христові на догляд, покладаючись на Нього у всякій потребі, знаходячи в Ньому свою ідентичність, безпеку, та зміст життя, бо Він спокутував за мене, втрачене та засуджене створіння (прожив життя за мене, виконавши закон), викупив і визволив мене від усіх гріхів, смерті, та від влади диявола (котрий в пустелі нічого не міг зробити з Ісусом), - не золотом чи сріблом, а Своєю святою дорогоцінною кров’ю, Своїм невинним стражданням та смертю.

Ісус Христос – Він моє первинне джерело ідентичності, безпеки та змісту мого життя. “Бо ж написано: Господеві Богові твоєму вклоняйся, та Йому одному служи”. АМІНЬ.

Українська Лютеранська Церква.