Сайт душпастиря Павла

Вербна Неділя (Шоста неділя Великого Посту).
Дата: 20 квітня 2003 року Божого.
Тексти: Пс. 24, Зах. 9:9-12, Фил. 2:5-11, Мт. 21:1-9
Місце проведення Богослужіння: Громада "Різдва Христового", м. Київ.

"Немічний Цар?… - Могутній Цар!!!!"

Благодать Вам та мир від Того, Хто був, Хто є і Хто має прийти!

Послухаймо царя Давида (Пс. 24):

“¹ Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її, ² бо заклав Він її на морях, і на річках її встановив. ³ Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? ⁴ У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї душі, і хто не присягав на обману, ⁵ нехай носить він благословення від Господа, а праведність від Бога спасіння свого! ⁶ Таке покоління усіх, хто шукає Його, хто прагне обличчя Твого, Боже Яковів! Села. ⁷ Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, і ввійде Цар слави! ⁸ Хто ж то Цар слави? Господь сильний й могутній, Господь, що потужний в бою! ⁹ Піднесіте верхи свої, брами, і піднесіте, входи відвічні, і ввійде Цар слави! ¹⁰ Хто ж то Він, той Цар слави? Господь Саваот Він Цар слави!”

     Дорогі у Христі Ісусі брати і сестри! На Західній Україні є традиція. Коли в місті або у селі святкують весілля, то на будинку нареченої або на воротях її обійстя вивішують гирлянду, сплетену із соснових або ялинкових гілок і прикрашують різноманітними кольровивми принадами. Звичайно, що і без цього наречений все-одно знає, де живе його любов, але таким чином інші люди знають, що у цьому будинку свято. Це підсилюється ще і звуком машинного сигналу, якого водії авто, на якому їде молодий, не шкодують. А він, гарний, дорогий, також прикрашений, для того, щоб символізувати навколишнім, що скоро десь двоє людей стануть одним тілом. Та й одяг нареченого також показує небуденність події, на яку він поспішає. А що наречена? А наречена, одягнена у біле весільне вбрання також показує усім людям навколо, що цей день для неї особливий. Все в цей день, починаючи із воріт, і завершуючи вбранням і їдою на святі, служить для підсилення святковості.

     Любі друзі! У цей день майже 2000 років тому, люди також святкували. Вони вийшли за ворота Єрусалиму, щоб зустрічати того, хто повинен був до них прийти, як пророк Зарарія говорив: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось цар тві до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці” (Зах. 9:9). Вони чекали його сповнені надією, адже він повинен був їх врятувати від гнобителів, Римлян. Він повинен, як сподівалися вони, вернути свободу їхньому краю. Тому то й пальмові гілочки, якими вони його зустрічали, символізували їхню радість, бо вони чекали сильного, багатого царя, який повинен був усім своїх виглядом показати свою могутність. І ось, коли вони його вперше побачили, коли він піднімався до їхнього, свого рідного міста, вони побачили вбогого чоловіка, котрий замість золотої колісниці, їде на молодому віслюкові. Але ці люди довіряли авторитету Захарії, котрий говорив саме про такий прихід. Та подумайте про те, як ця довіра зникла лише за чотири дні, коли ці ж люди бачили свого царя немічним, закривавленим, прибитим до хреста.

     Цар Давид запитує у нашому сьогоднішньому тексті із псалма: “Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його?…” (Пс. 24:3). Напевно не ті люди, котрі зустрічали Христа, бо довіряючи авторитету Захарії, вони не довіряли авторитету Слова Божого, проповідником якого він був. А слово Боже, устами пророка Ісаї говорить про нашого царя: “Бо Він виріс перед ним, як галузка і мов корінь з сухої землі, - не мав він принади й не мав пишноти; і ми його бачили, та краси не було, щоб його пожадати!” (Іс. 53:2). Так, наш цар повинен був прийти, як слуга, слуга заради нашого спасіння. І він дійсно так прийшов, але чому люди не пізнали у ньому Спасителя? Чому і сьогодні багато людей не визнають Його своїм царем, що приходить до них кожної Вербної Неділі у Слові Божому на молодім віслюкові, а кожного Божого дня у Своєму Слові і Таїнствах? Відповідь на це питання проста – повна спотвореність людської природи гріхом. То ж “Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його?… Адже гріх не дозволяє нам навіть думати про спасіння, про життя вічне. Натомість, через гріх ми все ближче стаємо коло смерті, вічної смерті, вічного відчуження від Господа Бога. Смерть – це покарання за наш непослух. З самого народження наші голови повинен прикрашати терновий вінок, з яким ми, самовпевнені царки, повинні нести покарання за гріхи. “Нема праведного, нема, ні одного”, - викрикує апостол Павло про людей.

     Дорогі брати і сестри! Чи часто і зараз люди хочуть бачити свого Бога багатим, привабливим, могутнім на вигляд, такого, що миттєво відповідає на їхні молитви? Так, люди все-ще хочуть хліба і видовищ так, як вони цього хотіли і в часи Христа. Але коли вони бачать у Слові, як він в’їжджає на маленькому осликові для того, вони зневірюються. Бо ж Диявол переконує людей, що Христос повинен спасти їх від чого завгодно: бідності, нещасть, горя, але зовсім не від смерті. Бо гріх не дозволяє їм її бачити. Ще у першій книзі царів 19:11-12 ми читаємо про це: “А Він відказав: Вийди і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме господь, а перед господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не у вітрі Господь. А по вітрі – трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі вогонь, - і не в огні Господь. А по огні – тихий лагідний голос”.

     Любі друзі! На Ньому не було обшитої золотом римської тоги. Із Ним не йшло тисячі вояків, готових заступитися за нього у будь-яку мить. Він не їхав на колісниці, але ви все-одно прийшли його вітати. Чому? Бо саме він прийшов для того, що вивести нас, людей які не можуть цього зробити самі, за руку на Господню гору, дати нам Свою праведність, простити нам наші гріхі. До церкви прийшов її Спаситель, її Цар, її наречений, який однак не афішував свій прихід якимись зовнішніми проявами. Та про Його прихід свідчили ще пророки Старого Заповіту.

     Наш Спаситель прийшов до нас як справжня людина, яка за нас упокорилася Законові, котрий засудив Його. Однак засудив Його не за його особисті гріхи, але за наші, котрі Він через Свою Божественну природу взяв у своє тіло. Взяв! Бо він у той же час правдивий Бог з вічності, про прихід якого говорив Святий Павло (Гал. 4:4): “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли”. Людина, котру Мещканці Єрусалиму зустрічали із пальмовими гілочками, була Самим Богом із вічності, їхнім спасителем, Царем. Так Царем! Царем, якого людські очі, засліплені гріхом, не бачать. Царем, який прийшов саме для того, щоб дати людям зір, щоб вони змогли побачити свій гріх, а потім, щоб вони могли втішати доброю звісткою про спасіння заради Нього, Господа і Спасителя Ісуса Христа.

     Дорогі у Христі! Коли Його бачили на молодім віслюкові при в’їзді до Єрусалиму, Йому залишалося жити лише декілька днів, після чого Його чекала жорстока смерть на хресті. Люди, які радо вітали Його, через кілька днів так само радо будуть кричати: “Розіпни!”. Але Він не відвернув цю смерть від Себе, бо саме заради неї Він сюди прийшов. Бо після того, як його руки і ноги прибили до хреста, кров, котра витікала із ран, змила гріхи людства. Тіло, яке так немічно висіло на римському знарядді вбивства, було видане задля умилостивлення Отця, задля примирення людей із ним. Наречений помер за Свою наречену, щоб та могла бути вільною від гріхів і прокляття Закону. Господь Ісус помер за свою Церкву, за нас, за всіх тих хто вірує в Нього, як єдиного Господа і Спасителя. А по трьох днях Він воскрес, проголосивши повну перемогу над Дияволом, гріхом і смертю. Тепер і ми через віру можемо разом із Павлом викликувати: “Де смерте твоє жало?” Його немає, бо своєю смертю і воскресінням, Господь Ісус Христос вирвав його, так щоб ми могли жити вічно з ним на небесах.

     Тож “Піднесіте верхи свої брами, і будьте відчинені входи відвічні, - і ввійде Цар слави. Хто ж то цар слави? – Господь сильний і могутній, Господь, що потужний у бою! Піднесіти верхи свою, брами, і піднесіте входи відвічні, - і ввійде цар слави! Хто ж то він той Цар слави? – Господь Саваот, - він Цар слави!” Дорогі брати і сестри! Сьогодні ви зустрічаєте його, нашого Царя слави, господа Саваота, Котрий прийшов до нас у Своєму Слові і Таїнстві на відпущення гріхів. Сьогодні і ми його бачимо на хресті, розп’ятого! Але саме в такого ми віруємо, саме такого ми сповідуємо, саме такому ми віддаємо поклін і шану. Саме такого Царя ми сьогодні стрічаємо, розп’ятого, але у три дні воскреслого до життя.

Йому, правдивому Богові нехай буде честь і слава на віки вічні!

Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.