Сайт душпастиря Павла

"Не дивиться Бог на людину"

Слава Ісусу Христу!
Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

     Вірш, на основі якого буде будуватися сьогоднішня проповідь, знаходиться в посланні Святого апостола Павла до римлян 2:11: “Бо не дивиться Бог на людину”. А на початку цієї проповіді я хотів би привести приклад з життя. Ще пару років тому, в нас було дуже модним проводити різні конкурси. Одним з таких конкурсів був конкурс краси. Для того, щоб підготувати і провести такий конкурс, потрібно небагато: кільканадцять красивих дівчат і кілька людей, котрі могли б ввійти в склад жюрі. Правила прості: на основі кількох конкурсів з усіх дівчат вибирають кількох, які відповідно стають Міс та Віце-міс конкурсу. Критерії відбору в основному обмежуються такими: дівчата повинні якнайкраще продемонструвати свою вроду, вразити суддів, завоювати їхню прихильність і отримати свою нагороду.

     Розгляньмо це стосовно нашого сьогоднішнього Біблійного вірша. В найранніший період своєї історії, через переступ Адама, людство втратило той стан стосовно Бога, в якому воно було раніше. Однак, воно завжди шукає щось таке, на основі чого воно могло б відновитися до попереднього стану, до того стану, в якому воно виправдане перед Богом, в якому воно примирене з Ним. На жаль, спотворене розуміння не дозволяє правильно осягнути те, як ми можемо досягнути цього. Багато людей думають, що вони приймають участь в чомусь подібному до конкурсу краси. Ми – це конкурсанти, які намагаються довести суддям свою досконалість і свої претензії на перемогу. Однак, воно все ж таки забуває про Суддю, Котрий знає все про нашу недосконалість. Він також знає і про неможливість нашої перемоги, бо Він є Творцем. Він все створив і всім керує, і ніщо в світі не стається без Нього. Та, через свою гріховну природу, людина не може цього зрозуміти, і все ще намагається своїми власними зусиллями виправдати себе перед Отцем. І так, як диявол переконав Адама переступити Закон одного разу, так він щодня нашіптує нам, щоб ми противились Богу. І отже, кожного ранку після сну, відповідно до своєї гріховної природи, людина знову і знову продовжує виходити на сцену свого, так би мовити, конкурсу краси, в якому намагається заслужити прощення в очах Божих.

     Та наш сьогоднішній текст чітко говорить: “Бо не дивиться Бог на обличчя”. Тут апостол Павло говорить про те, що суд, який нас чекає в останній день, буде праведним судом . Саме це єдине речення показує нам, що ні зовнішній вигляд, позиція чи стан людини, її багатство, соціальні стосунки не мають жодного впливу на Бога, бо Він справедливий у суді Своїм. Жодна дія з нашої сторони не вплине на Його справедливе рішення. “Бо не дивиться Бог на обличчя”.
     У великого англійського драматурга Бернарда Шоу є твір під назвою “Пігмаліон”. Ця п’єса має за свою основу давньогрецький міф про молодого скульптора Пігмаліона, який одного разу зліпив статую, яку назвав Галатея. Вона була така прекрасна, що він закохався в неї до безтями. Так само і у випадку з нами. На початку Бог створив все, бо Він скульптор усього світу. На шостий день Він створив людину. Створив її на Свій образ і подобу, і побачив, що “добре воно”. Тобто, людство, створене Богом за Його ж подобою, є Його Галатеєю. Ми є творивом Божим, однак з самого початку існування ми розірвали ті добрі стосунки, які ми мали з Богом, чим повинні були б розгнівати Його. І в дійсності, людство розгнівало Його. В результаті цього ми стали засуджені, і потребуємо Його Божественного прощення. І тут наша гріховна природа проявляє себе в своїй повній “красі”, за допомогою якої думає отримати прощення. Та подивіться, що Бог обіцяє Адаму вже в третьому розділі книги Буття. Він не говорить йому, що через те, що він є красивим і досконалим, бо створений на подобу Божу, він може, і це дійсно в силах Адама, здобути прощення своїми силами. Та в дійсності Він цього не говорить, але через те, що Він добрий і чоловіколюбний, як ми це сповідаємо кожної неділі, Він дарує нам прощення. Він посилає нам Спасителя, про якого каже нам в Бутті 3:15: “І Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п`яту”. Тобто, Отець наш Небесний чітко вказує нам, що не власні заслуги і можливості, але віра в Спасителя приносить нам прощення усіх наших гріхів. Віра в Обіцяного Месію приводить нас до оновлених стосунків з Отцем.

     Але, дозвольте розповісти вам іще одну історію, щоб показати, що діється далі. Наш старий чоловік все ще продовжує противитись, він кожного дня, під впливом диявола, продовжує випливати на поверхню.

     Можливо ви також знаєте міф про Нарциса, який закохався сам в себе. Він закохався до такої міри, що все у світі поза ним перестало існувати, ні на що інше він не звертав увагу. Наша гріховна природа щодня нагадує нам про себе і заохочує нас уподібнитись до цього Нарциса, звертаючи увагу Бога і людей на нас самих, на наші манери і поведінку, сподіваючись цим прихилити їх до себе. “Та не дивиться Бог на обличчя”. Письмо не говорить, що через такий нарцисизм, тобто цілковитій впевненості у власних силах, ми будемо прощені за свої провини, а дає нам обіцянку Спасителя.

     Святе Письмо говорить нам: “А що перед Богом Законом ніхто не виправдовується, то це ясно, бо праведний житиме вірою”. Отець зіслав Свого Єдинородного Сина померти за нас. Ісус Христос прийшов у цей світ, прийняв людське тіло, бо “тому мусів бути Він у всьому братам подібний, щоб стати милостивим та вірним первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людства”. (Євр 2:17). Він прийняв смерть, взявши на Себе наші гріхи. Він є нашим єдиним Спасителем від темряви гріха. Він єдиний може звільнити нас від вічного прокляття. У Христі Ісусі ми щодня топимо нашого старого Адама. І немає жодної різниці між нами, бо Христос постраждав за всіх, і всі, хто вірить в Нього будуть спасенні. “Бо не дивиться Бог на обличчя”. Ми всі однакові за природою, ми грішні, і будь-яка різниця у зовнішньому вигляді, у манерах поведінки не робить нас праведними перед Богом, лише віра в Ісуса Христа.
     В Посланні святого апостола Павла до галатів 3:10 навпаки говориться: “А ви, хто на діла Закону покладаєтесь, - вони під прокляттям”.

     Давайте знову повернемося до міфу про Нарциса. Коли ми прослідкуємо подальші події, то побачимо, що впевненість у власних можливостях, привела його не до життя, але до смерті. Він помер, пригнічений тягарем власної самовпевненості. Він помирав поступово, і в деякі моменти здавалося, що він виживе. Але всі сподівання були марними. Зараз ми знаємо красиву квітку, яка також називається Нарцисом. Спекотні дні приносять їй велику шкоду. Вона починає сохнути, її краса починає зникати, бо вона нічим не може захистити себе перед безжалісним сонцем. Вона гине, але гине до певної пори, доти, доки не прийде добрий садівник і не поллє цю квітку, не вселить в неї нове життя. Такого Доброго Садівника маємо і ми, всі ті, хто всією душею і всім нашим єством лине до Ісуса. Він дає нам живу воду, яка є необхідною для спасіння. “Хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне”. (Ів. 4:14).

     Пам’ятаєте найперший приклад, який я приводив на початку цієї проповіді? Так от, ми не можемо зробити так, як це роблять дівчата на конкурсах краси. Ми не можемо ходити перед суддею, показуючи наші переваги над іншими і доказуючи різноманітними підручними нам засобами, свої претензії на перемогу, яка в нашому випадку є прощенням усіх наших гріхів. Бо наш Суддя невблаганний на ці наші дії, бо не дивиться Він на людину.

     Ми спасаємось тільки вірою, яка прив‘язується до Божих обітниць, які Він дав у Святому Письмі. Заслуги Господа нашого Ісуса Христа, Його смерть на хресті є єдиним і досконалим викупом за наші гріхи. Ісус став за нас під Законом, виконав його за нас і став ублаганням за наші гріхи, примирив нас з Отцем, відновив нас в Його очах. І тоді, коли ми віримо в ці заслуги, коли ми віримо в Ісуса Христа, як в єдиного нашого Господа і Спасителя, то тільки тоді наші гріхи є прощеними, і тільки тоді нагорода наша буде великою, як каже святий апостол Петро в своєму першому посланні: “А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави”. (1 Пет. 5:4).
АМІНЬ.

Українська Лютеранська Церква.