Сайт душпастиря Павла

Київ, 28 липня 2002 року
6-та Неділя по Трійці
Тексти: Пс. 147:1-14, Плач Єремії 3:22-26, 1 Пет. 2:4-10, Лк. 5:1-11

Слава Ісусу Христу!

"Свята Будівля"

      Сьогоднішнім текстом для проповіді буде текст із 1-го послання святого апостола Петра: “⁴ Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. ⁵ І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. ⁶ Бо стоїть у Писанні: Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений! ⁷ Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, ⁸ і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були. ⁹ Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, ¹⁰ колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1 Петра 2:4-10).

      Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

      Дорогі у Христі, брати і сестри! Минолого року ви стали свідками тотальної реконструкції центральної частини Києва, коли рух машин на декілька місяців було практично паралізовано, коли проходити центральними вулицями було досить важко і кожен шукав нових обхідних шляхів. Ви бачили, як швидко намагалися будівельники здати свої об`єкти, приурочивши їх до Дня Незалежності. І вони дійсно зробили це (зробили у максимально стиснуті строки), отримавши схвальні відгуки одних киян, і нищівну критику інших. Але, як би там не було, будівництво йшло. Щодня, під вікнами нашої канцелярії кипіла робота. Сотні машин підвозили матеріал, з якого потім виростало нове підземне місто. Я, звичайно, не буду заглиблюватися у деталі самого процесу будівництва, виходячи тільки з тих міркувань, що я в них сильно не розбираюся. На будівництві я можу бути лише пасивним спостерігачем, який може тільки подумки допомагати будівельникам, і насолоджуватися їхньою вправністю. Але, навіть незважаючи на свою необізнаність у глибинах будівельної професії, я все ще вважаю, що щось та й знаю.

      Але, дорогі друзі, я переконаний, що щось та й знаю у іншому будівництві, про яке говорить наш сьогоднішній текст, - я дещо знаю про духовне будівництво. Я, бувши невігласом у ньому був навчений Святим Духом через Святе Боже Слово. Мене господь Святий Дух навчив того, як потрібно будувати духовну будівлю, будівлю, яка ніколи не захитається, будівлю, яка стоятиме вічно на міцній основі. Любі друзі, а ще Святий Дух навчив мене того, що не я це будую, а Господь Бог через мене створює і підтримує свою святу церкву. Та й хто я такий, щоб претендувати на таку почесну назву, як будівельник церкви. Я грішна людина, в якої є моменти слабкості і моменти сили. Я звичайна людина, яка переживає звичайний людський біль і радіє звичайною земною радістю. Але, все-таки, - я Будівельник.

      Дорогі у Христі! А хто ви, люди, які сьогодні зібралися до цієї зали? Ви також звичайні люди, яким відоме все те, що відоме і мені. Чи відрізняєтесь ви від мене? Так! Хтось із вас статтю, хтось кольором волосся, хтось кольором очей, хтось вбранням. І все одно - ми однакові. Ви також будівельники духовного дому. Ви самі, з Божою допомогою будуєтесь на міцній основі. Ви священство царське, вибраний рід, про який говорить наш сьогоднішній текст: “Але ви – вибраний рід, священство царьке, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви, до дивного світла Його” (вірш 9). Ми всі з вами однакові в Господі, незважаючи на різницю у вигляді, у характері. Ми з вами – ХРИСТИЯНИ! Ми з вами – БУДІВЕЛЬНИКИ!

      Проходячи вулицями Києва ми можемо побачити багато нових гарних будинків, збудованих за останні кілька років. Вони можуть вражати нас своїми витонченими архітектурними особливостями. Вони можуть нас вражати своєю розкішшю. Вони можуть нас також і не вражати нічим. Ці будинки стоятимуть багато років, будучи збудованими вмілими руками, будучи спроектованими вмілими архітекторами, будучи скомпонованими із добірних матеріалів. Але прийде час, коли жити в них стане неможливо, через старість і зношеність конструкцій. Цей час обов`язково прийде! Бо все це лише тимчасовість. Як і саме наше життя в цьому світі.

      Вловлюєте різницю? Ми з Божою поміччю будуємо зовсім іншу будівлю. Будівлю, яка стоятиме вічно. Будівлю, яка збудованого із добірного матеріалу! Будівлю, яка збудована видатним майстром.

      Для чого нам це? Для чого нам тратити свій дорогоцінний час на будівництво цієї невидимої споруди? Що вона нам дає?

      Людство століттями задавалося цими питаннями, намагаючись дати бодай правильну відповідь, забуваючи про те, що відповідь вже давно дана. Вона дана нашим Творцем, якого людина намагається весь час замінити своїм недосконалим спотвореним розумом. Господь дав нам Своє святе Слово, у якому Він змалював нам наше майбутнє. Однак це Слово, як і Самого Його, люди відкинули, поставивши себе, свій розум, свої амбіції на першому місці, відвівши святому Творцю друге. Дорогі у Христі, коли Адам і Єва будували свою домівку, вони збудували її на хиткому і крихкому фундаменті – самоправедності. Вони будували його заклавши у підвалини своє Я, яке є таким хитким і нестабільним! Наші прабатьки на своє новосілля не запросили Господа, повністю задовільнившись підлим спокусником. Їхня будівля не простояла довго. Вона, як і будь-яка інша будівля в цьому світі зносилася, - а потім розвалилася. Пригадуєте казку про золоту рибку? Баба, яка мала начебто все, захотіла мати ще більше, ропалюючись у своїй гордині. Чим вона закінчила ви всі прекрасно знаєте. Вона залишилася при старому розбитому кориті, з якого і починала. У випадку із людьми ситуація практична та ж. Тільки починали ми не з розбитого корита, але з прекрасного садка, в якому було все необхідне нам. А саме головне - там був Господь, люблячий Творець. Та люди загордились, коли Диявол переконав їх у можливості стати такими ж як і їхній Творець. У їхні серця ввійшо сумнів у Божій доброті і справедливості. А сумнів породив невіру, невіра ж породила гріх. А що породив гріх? Ми всі прекрасно знаємо це, бо про це говорять перші розділи книги Буття. Людей було вигнано із райського садочку. Від людей було забрано тих привілеїв, якими Господь наділив їх при створенні. А що сталося із нами? Ми всі при народженні утримуємо від наших батьків спадок, який нам так непотрібний. Ми отримуємо гріховну природу. Ми народжуємося грішними. Ми народжуємося із розбитим коритом.

      Багато людей потім можуть сильно розбагатіти, ставши власниками шикарних вілл, розїжджати на висококласних автомобілях, ходити по дорогих ресторанах і вважати себе дійсно щасливими людьми, але у їхніх серцях Господь може бачити те ж саме розбите корито, з якого вони і починали. Господь все ще може бачити в них гординю, самоправедність. У Оскара Уальда є оповідання про Нарциса, історію про якого ви мабуть знаєте. Він зачаровано милувався своєю вродою над озером, але впав і втопився. На березі виросла квітка, яку назвали нарцисом. Але у своєму оповіданні він трошки додає. Він ще розповів про те, як лісові німфи Ореади, з`явившись там після смерті Нарциса, побачили, що озеро прісної води стало озером солоних сліз. “Чому ти плачеш?” – запитали Ореади. “Я плачу за Нарцисом” – відповіло озеро. “Нічого дивного”, сказали німфи, “ми також бігали за ним у лісі, але лиш ти могло бачити зблизька його красу”. “А що… хіба Нарцис був гарний?” здивувалися Ореади. “Кому ж про це знати, як не тобі? Здивувалися Ореади – Та ж саме біля тебе він щодня ставав навколішки і тішився собою!” Озеро на якийсь час замовкло. Врешті-решт воно сказало “Я плачу за Нарцисом, хоча й ніколи не зауважувало, що він був гарний. Я плачу, бо щоразу, коли він схилявся наді мною, в його очах я бачило відзеркалення моєї краси”. Як прикро, що досить часто люди не бачать краси інших людей, інших цікавих речей у світі навколо нас. Не бачать, бо їм заважає це зробити їхня гординя і самоправедність. Ми від народження нарциси і озера, які, зосереджуються тільки на своєму Я. Та наш Господь настільки милосердний, що Він не хоче цього бачити у серцях своїх створінь. Він знає, що самі по собі ми не можемо будуватися у духовний дім. Він знає, що ми не можемо самі побачити насолоду від перебування з ним. Він знає, що цього не буде, доки нас до цього не покличе Святий Дух через святе Слово. Він знає, що цього не станеться, доки ми всю свою надію не складатимемо на замісницьку жертву Сина Божого, який віддав самого Себе за нас, за наші гріхи. Він знає, що ми ніколи не станемо будівельниками духовної будівлі, будівельниками церкви, допоки з нами не буде Слова Божого, яке розповідає про те, як і з чого будувати, яке саме є досконалим будівельним матеріалом.

      Дорогі у Христі! Сам Бог Син прийшов до нас у подобі людини, щоб стати наріжним каменем нашої нової духовної будівлі, у якій ми будемо проживати, як нові люди, відроджені, випрадані. Він прийшов і став за нас під святий Божий Закон, який вимагає абсолютної покори з боку людей. Він виконав його за нас, знаючи, що ми цього зробити не здатні. Господь Ісус Христос постраждав на Голгофі, давши своє тіло у підвалини будівлі, у якій ми отримуємо прощення наших гріхів. Він освятив цю підвалину Своєю святою кров`ю. Господь Бог дав нам Своє святе слово, яке говорить яким чином ми повинні і можемо будуватися і будувати цю святу будівлю, - оселю Бога з людьми. Віра – є тим єдиним, що дозволяє нам це робити. Віра – є тим єдиним, через що Господь прощає нам наші гріхи, не зараховуючи їх, а натомість дає нам Христову праведність, яка дозводяє нам жити в цій домівці. Господь говорить: “Бо стоїть у Писанні: Ось кладу Я на Сіоні Камені вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього не буде осоромлений! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує, - камінь,що його занедбали були будівничі , той наріжним став каменем, і камінь спотикання і скеля спокуси, - і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були” (вірші 6-8). Наша духовна будівля, наша свята церква не обмежується визначеними рамками, стінами. Але вона реальна. Вона є всюди, де проповідується Слово живого Бога, де розподіляються святі Таїнства на зцілення душі і тіла. Дорогі брати і сестри! Господь прощає нам нашу гординю, прощає нам нашу самоправедність. Господь прощає нам нашу невіру, створюючи натомість спасаючу віру, через яку ми житимемо вічно із Отцем на небесах, бо Отець нам про це пообіцяв. І це не трата часу, а багатіння у Бозі.

      Любі друзі! Ми можемо бути поганими будівельниками, звичних будинків, які самі можуть гарно показувати нашу некомпетентність. Але будівля, яку ми Словом будуємо за допомогою Бога, - це досконала будівля. Це будівля, яка стоятиме по віки вічні, говорячи про майстерність і любов Небесного Творця, і даючи прощення гріхів через віру у Господа і Спасителя Ісуса Христа нам, - БУДІВЕЛЬНИКАМ. Тож слав нехай буде Йому на віки вічні! Радійте у Христі завсігди і знову кажу радійте - БУДІВНИЧІ!

АМІНЬ!

      Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

Українська Лютеранська Церква.