Сайт душпастиря Павла

Місце: Громада УЛЦ "Різдва Христового", м. Київ.
Дата: 18 листопада 2001 року
24-та Неділя по Трійці
Тексти: Пс. 46, Вих. 14:10, 26-31, Кол. 1:9-14, Мр. 4:35-41
Проповідь пастира Юрія Фізера.

    „І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік. І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?... Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала... І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте? А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?” (Мр. 4:35-41).

    Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
    У нашому сьогоднішньому тексті є такі слова: "Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?" Чи Тобі Байдуже?.. Чи байдуже Ісусу, що навколо бушує сильний шторм? Так. Але чи байдужі Ісусу Його учні, які знаходяться посеред цього шторму? Звичайно, що ні! Вів думає про них, дбає за них, піклується. Але в цей момент, йому мабуть стало дуже соромно за них. Адже Він промовив: "Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?" Людина, котра щойно так солодко спала, вмить зупинила шторм. Зупинила, а потім промовила такі сильні слова докору: "Чому віри не маєте?" Чи часто ці слова можна промовити до нас? Чи часто, впадаючи у відчай, ми втрачаємо віру? Кожен з вас погодиться, що це риторичні запитання, які не потребують відповіді, бо цю відповідь добре знає кожен з нас. Дуже часто ми боячись за себе, за своє життя, забуваємо про ту допомогу, яка йде до нас від Бога. Однією (і досить частою) з причин втрати віри є страх.
    Всі ми знаємо дуже добре про так звану Хрущовську відлигу, коли генсек КПРС Микита Хрущов засудив багато з того, що робив його попередник Йосиф Сталін. Одного разу під час зборів (і це дійсно правдивий факт), коли Хрущов знову засуджував Сталіна, із залу доринув вигук: "Ви ж були його товаришем. Чому ви його не спинили?". "Хто це сказав?", голосно прокричав Хрущов. Після цього викрику в залі запанувала мертва тиша, під час якої всі боялись навіть поворушитися. А згодом Хрущов лагідно відповів: "Тепер ти знаєш чому".
    Дорогі друзі! Страх відіграє сильну роль в житті людини. Страх за себе, за своє життя, часто опановує нами, відвертаючи нас від дійсного порятунку. Цей страх відвертає нас від Того, хто не тільки хоче нам допомогти, але і може. Цей страх був причиною втрати довіри до Господа Ісуса Христа у Його учнів. Цей страх є одним із найдієвіших засобів, якими користується Диявол, щоб занапастити якомога більше душ, привернувши їх на свою сторону, на сторону гріха і смерті. Навіть перший раз, коли Диявол зводив перших людей Божих, він вселив в них своєрідний страх. Ці люди боялися, що будучи меншими, слабшими від Бога, не такими розумними, як Він, можуть втратити можливість стати такими ж як і Творець. Страх перед майбутнім спонукав людей попіклуватися про нього, поклавшись виключно на самих себе, на свої можливості, вміння.
    Учні, котрі були в човні з Господом, мабуть шукали будь-яку можливість, будь-що, що допомогло б їм врятуватися. В цей момент, доведені своїм страхом до відчаю, вони напевно ще більше розлючувалися, коли бачили, як Спить їхній Вчитель. Спить і в вус не дує. "Йому напевно байдуже до нас, та й що він може зробити в такій ситуації. Давайте, щось самі будемо робити. Якщо ми самі за себе не попіклуємося, то ніхто більше цього за нас не зробить" - такі думки, навіювані страхом, могли бути в цих людей. Такі думки досить часто бувають і в нас, бо ми такі ж грішні люди, як і учні Христові. Гріх, який глибоко засів в людині через переступ Адама, спокушає нас відвертати наші погляди від Небесного Отця, коли нам погано, коли в нас скоїлося лихо. "Йому напевно байдуже, та й чи є він взагалі?" - промовляє наш страх. А Слово Боже нам говорить: "Він є, і Йому не байдужі ви і всі ваші проблеми". В такі моменти, Христос промовляє і до нас: "Чому віри не маєте?" Ми в таких ситуаціях перестаємо вірити в те, що Бог всесильний, ми перестаємо вірити, що Він піклується про нас. Іноді, ми навіть перестаємо вірити, що Бог є. Господь знає це, адже саме заради нас і прийшов Христос у цей світ. Бо ми з вами вражені гріхом люди. Хворі люди.
    Ми, дорогі друзі досить часто в нашому житті чогось боїмося. Іноді ми боїмося чогось незначного, а згодом, сміючись згадуємо цей свій страх. Іноді ми боїмося так сильно, що здається серце зараз вискочить - так сильно воно б`ється. Але частіше за все, ми просто переживаємо – за себе, за рідних, за країну (іноді). Можна привести багато прикладів, за що може переживати людина. Але чи часто ми переживаємо за те, що в нас слабка віра? Чи часто ми в моменти, коли нами оволодіває страх, взагалі згадуємо про Бога? Чи часто ми боїмося, що втрачаємо або вже втратили віру? Я думаю, що не часто, а можливо і ніколи. Але саме заради нас, людей, Отець і зіслав у цей світ Свого єдинородного Сина Ісуса Христа. Саме заради нас, Ісус стався людиною і прийшов у цей світ – у грішний світ до вражених гріхом людей, хворих людей. «А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі!» Мт. 9:12
    То ж давайте дамо відповідь на запитання, чи байдуже було Ісусові до учнів під час шторму, якщо саме заради них (людей) Він і прийшов? Чи байдуже було йому, якщо Він заради них зазнав такого приниження, про яке пише апостол Павло в посланні до Филип`ян 2:6-8: «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної»? Чи байдуже Йому за нас, коли в нас горе? Ні, бо Він любить нас. Богові огидний гріх, який оповив його створіння, але саме заради Ісуса, Отець вже не дивиться на нас як на хворих людей, але як на здорових. Бо Слово Боже говорить: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з'явлений вам за останнього часу». 1 Пет. 1:18-20.
    Любі друзі, невинна людина пішла на смерть за винних. Ця невинна людина взяла на себе гріхи усього світу. Ця невинна людина прибила ці гріхи разом із собою на дерев`яному хресті. Кров, яка полилася із пробитих рук і ніг цієї людини була найчистішою кров`ю. І ця найчистіша кров змила гріхи людства. В ті моменти, коли людське тіло відчуває нещадний біль, то найчастіше це виливається в відчайдушний крик. Коли Ісусове тіло прибивали залізними цвяхами до хреста, то відчайдушно кричав не Ісус, а Диявол. Адже це йому було завдано страшного болю. Адже цією смертю на хресті Ісус Христос вразив причину гріха, вразив у саму серцевину.
    Дорогі брати і сестри. Проповідуючи на горі Ісус сказав: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.» Мт. 6:19-20. Скарб, який чекає нас, це Царство Боже. Цей скарб є наш лише через віру в Ісуса Христа  і в Його викупну роботу. Цей скарб – це наша безпека, наша охорона, котрі проявляються в любові Божій до нас. “Бог для нас – охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємося ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів” Пс. 46:2-3.
    Чому так налякалися учні Христові, коли почалася буря на морі? Бо вони під впливом страху, втратили віру в того, хто сидів з ними в одному човні. Вони втратили віру у свого Вчителя. Вони втратили віру у свого Бога. Вони перестали Йому довіряти. Вони перестали довіряти всемогутньому Богові, котрий одним Своїм словом зупинив бурю.
 Любі друзі! Дозвольте розповісти вам одну, можливо вигадану, історію. Одна маленька дівчинка захворіла, і її поклали до лікарні. Одного дня, до неї в палату зайшов хірург і сказав: "Ми зараз почнемо тебе лікувати. Але перед тим нам потрібно, щоб ти заснула, а для цього ми зробимо маленький укольчик". На що дівчинка відповіла: "Якщо я зараз буду спати, мені потрібно сказати молитву і почала: "Зараз, коли я лягаю спати, я молюся до тебе Боже, щоб Ти попіклувався про мене. Якщо ж мені доведеться померти під час сну, Візьми до Себе, Боже, мою душу. Я молюся в ім`я Ісуса. Амінь"
    Дорогі брати і сестри! Кожного разу, коли ми стикаємося із труднощами, коли в нашому житті проблеми, коли в нас в сім`ї негаразди слідуймо прикладу цієї маленької дівчинки. Звертаймо наші прохання до Бога, звертаймося до Нього за допомогою. Бо так як Він зупинив бурю на морі, так Він може допомогти нам вирішити наші проблеми, допомогти нам у наших турботах. Бо Він любить нас. Бо ми Йому не байдужі!!!! І Йому за це нехай буде подяка і слава на віки вічні!

Амінь!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.