Сайт душпастиря Павла

Слава Ісусу Христу!

Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

      Дорогі у Христі брати і сестри! Чи не пригадуєте ви такі слова, вірніше таку пісеньку: «Я від діда утік, і від баби утік, і від тебе утечу». Звичайно, що це слова із відомої казки, якою, можливо, кожен з вас захоплювався у дитинстві, або ж захоплюється і зараз. Ці слова були сказані самовпевненим Колобком, коли він утік від людей, котрі його спекли. По дорозі його зустрічали різні тваринки, яких він не вважав за небезпеку собі, будучи впевнений у своїй безпеці, і втікав від них також. Але в самому кінці свого паломництва по світі, він зустрівся із лисичкою, котра була хитріша від нього. Кінець у казці трагічний – пихатий і гордий кусочок тіста загинув в зубах у підступного ворога. Стара дитяча казка, але яким гарним порівнянням вона служить для сьогоднішньої проповіді. Цю казку розповідали нам наші мами, бабусі, котрі взнали її від своїх батьків, а ті від своїх і т.д. Іншими словами, дорогі друзі, це сказав народ.

      А тепер послухаймо іншу розповідь. Всемогутній Бог створив людину. “І сказав Бог: “Створімо людину за образом нашим і за подобою нашою, і хай панують над морською рибою і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив” (Бут. 1:26-27). Бог також попіклувався про все необхідне для життя цих людей. Однак, ці люди загордилися. Вони втекли від любові вічного Бога, милосердного і люблячого Творця. У своєму паломництві світом ці люди обманом, силою вимощували собі дорогу. Вони втікали від різних небезпек, але вкінці на них чекає головний Ворог від якого вони не зможуть утекти самі і котрий приготував для них смерть. Бо смерть є наслідком гріха, який вони вчинили, непослухавшись наказу Господнього. “Бо заплата за гріх смерть”, говоритть апостол Павло. Любі друзі, це сказав Сам Бог, котрий передав нам це слово через пророків і апостолів.

      Дві розповіді, котрі прийшли до нас із різних джерел, але скільки вони мають між собою подібного. І в той же час, ці розповіді мають між собою одну велику різницю. У другої розповіді є продовження, в той час, як перша, описавши трагічну загибель головного героя, закінчується. Друга розповідь продовжується описом того, як герої можуть уникнути зустрічі із своїм головним ворогом, як вони можуть уникнути смерті. Друга розповідь пропонує продовження, котре закінчується Happy -End ом. Дорогі друзі! Цю другу розповідь Господь Бог розповів для нас з вами і про нас. Це ми головні герої цього вічного і незмінного Слова Божого. Це ми згрішили перед нашим люблячим Отцем через перших людей, продовжуємо грішити і вимагаємо за це покарання. Це нам Господь говорить, як ми можемо цього уникнути. Це ми є Його блудними синами і дочками, котрих Він хоче повернути до Себе.

      Ця вічна розповідь про нас має два головних заголовки: Закон і Євангеліє. У Законі, Слово Боже показує нас, наше спотворене гріхом єство, наше бажання шукати правду і спасіння будь-де, але тільки не там, де вони є насправді. Той змій, котрий звів наших прабатьків, спокушує нас щодня, спрямовуючи наші погляди на творіння наших рук, на поганських божків, на себе самих. Ви знаєте ім` я наймогутнішого Бога, котрому людина повністю довіряє? Ім `я цього бога – Я. Слово Я завжди вживалося людиною із словом “можу”. Це словосполучення зіграло величезну роль, коли людина перший раз згрішила перед Творцем. Це словосполучення зіграло немаловажну роль тоді, коли люди створювали зручних собі божків. “Я можу” – скільки пафосу в цьому словосполученні. Скільки самовпевненості. Скільки гордині. Яка енергетика (як модно зараз говорити) виходить із цих двох слів. “Я можу”, - говорили люди протягом віків, служачи ідолам або ж собі самим. “Ти можеш”, - відповідає на це Закон, але твоя можливість обмежується лише матеріальним світом. “Ти можеш”, - продовжує Закон, але ця твоя самовпевненість приведе тебе тільки до фатального кінця. А ще Закон говорить у нашому сьогоднішньому тексті: “А тепер бійтеся Господа й служіть Йому в невинності та в правді, і повідкидайте богів, яким служили ваші батьки на тому боці Річки та в Єгипті, та й служіть Господеві.” І ще Закон дає нам заповідь: “Я Господь, Бог твій! Нехай не буде тобі інших Богів передо мною!” Що це за Бог, з іменем “Я” питає Господь в Законі своїх людей? Що це за дерев `яні боввани, котрим люди приносять жертви, намагаючись схилити їх на свою сторону. У книзі пророка Авакума Господь говорить: “Горе тому, хто дереву каже: “Збудись”, мовчазливому каменю: “Зрушся!” Чи він буде навчати? Ось він сріблом та золотом викладений, але жодного духу в ньому нема! А Господь у Своїм храмі святім, - мовчи перед обличчям Його уся земле!” (Ав. 2:19-20). Горе тому, бо таке покладання на будь-що, окрім Небесного Творця – це є Його відкиданням, гріхом. А за гріхом неодмінно йде його сестриця смерть.

      Повернімося на секунду до казки із якої я розпочинав цю проповідь. Колобок помер через свій непослух. Через непослух повинні померти і ми, АЛЕ... Милосердний та люблячий Бог наш! Знаючи нас і знаючи наші немочі, Він дає нам можливість уникнути вічного прокляття. І шлях, яким ми можемо це зробити Він розкриває нам у Своїй Євангеліїї, Добрій Звістці про спасіння. Це інший розділ Його Святого Слова, у якому Отець вже не засуджує нас, бо Він прийняв досконалий викуп за наші гріхи. Євангеліє говорить нам про жертву, яку зробив Ісус Христос, Син Божий, одвічне Слово. Це Його Отець, з превеликої любові зіслав до нас, заради нас! Ці живі слова Божої Євангелії роблять куди більше враження на наші спотворені гріхом серця, аніж споглядання на мертве дерево або на звертання наших поглядів всередину самих себе, з надією знайти там вихід. Ці живі слова розбивають кригу, яка там сильно обгорнула людські серця. Євангеліє здатне розбити величезну кам` яну стіну, котра виросла навколо них. Адже подумайте тільки – Божий Син, Бог стався людиною, для того, щоб виконати замість нас Закон. Для цього Йому потрібно було народитися від Діви, бо лише таким чином ця правдива людина була б вільна від гріха. Він став під цей закон замість нас людей, і виконав його замість нас. Він також страждав замість нас, і прийняв смерть, якої Сам не заслуговував. Він прийняв смерть, на котру заслуговували ми, через всі свої переступи, через усі свої провини перед Отцем. Він пролив Свою чисту кров, для того щоб змити їх усіх. Але потім Він воскрес, проголосивши свою перемогу над Дияволом. Він воскрес, що і ми могли жити. Все це наш Бог зробив через свою перевелику любов до людей, про яку Він говорить у Євангелії від Івана 3:16: “Так бо Бог полюбив світ, що Сина свого однородженного видав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”.

      Дорогі у Христі брати і сестри! Господь через віру зараховує нам у праведність заслуги Христові. Через віру в Ісуса Христа, Господа і Спасителя, Отець проголошує нас праведними, безгрішними, гідними життя вічного із Отцем на небесах. І коли наш старий гріховний чоловік починає говорити нам, що “Ми можемо”, нам потрібно топити цього чоловіка каяттям, і звертати наші погляди на хреста, на котрому наш Спаситель примирив світ із Творцем. Нам потрібно звертатися до втішаючого слова Євангелія, котре переконує нас, що словосполучення “Я можу” в духовному світі ми можемо використовувати лише у такому формулюванні “Я можу у Христі”. А коли ми повністю покладаємося на Христа, коли віримо в Нього і в усе, що він задля нас зробив, тоді Євангеліє нас запевняє, що ми не тільки можемо бути виправданими, але “Ми є” виправданими у Христі.

      Любі друзі! У першій розповіді для колобка, лисичка була останньою кого він зустрів під час своєї прогулянки світом. У другій для нерозкаянних грішників, Смерть є останньою, кого вони зустрічають під час своєї прогулянки життям. Для героя дитячої казки це був кінець. А у Христі, ми можемо продовжити: “Від всіляких негараздів я утікав, і від тебе [смерте] утечу!”, бо як сказано в нашому сьогоднішньому тексті: “Борони, нас Боже, покинути Господа, щоб служити іншим богам! Бо Господь, Бог наш, Він Той, що вивів нас та наших батьків з єгипетського краю, з дому рабства, і що зробив на наших очах ті великі знамена, і стеріг нас на всій дорозі, що нею ми ходили, і по всіх народах, що ми перейшли серед них. І повиганяв Господь усі народи та амореянина, мешканця цього Краю, перед нами. І ми будемо служити Господеві, бо Він Бог наш”. АМІНЬ!

Українська Лютеранська Церква.