Сайт душпастиря Павла

Дата: 21 липня 2002 року
Місце проведення Богослужіння: м. Донецьк.
Читання: 1 Кор. 15:19-24, Івана 20:19-23
Проповідь: пастир Павло Богмат.

„Звільнення від гніву Божого”

      Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що дав себе самого за наші гріхи, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, якому слава на віки вічні! Амінь (Гал. 1:3-5).

      На сьогоднішній молитовний роздум мене наштовхнув вислів св. Тертуліана, який сказав: "Ми маленькі рибки, услід за нашим Ісусом Христом у воді (благодаті) народжуємося і лише в ній можемо бути неушкодженими". З цього приводу, не в ідилії за письмовим столом, а у глибині страждань Третього Рейху пише мученик Дітрих Бонхоффер:

"В середині мене царює темрява, але у Тебе - світло. Я самотній, але Ти не покидаєш мене. Я малодушний, але у Тебе - допомога, я турбуюся та метушуся, але у Тебе - мир. В моєму серці засмучення, але у Тебе терпіння. Я не розумію Твоїх шляхів, але Ти знаєш шлях мій".

      Ці слова є величним прикладом християнського ставлення до життя, коли навіть у найскрутніші часи свого життя людина звертається до свого хрищення, щоби знайти у ньому Божу втіху та надію. "Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" у нашому хрищенні (Рим. 5:5), в якому знаходиться увесь духовний скарб нашого єднання зі Христом - єднання віри, яке дає нам свободу. Це свобода, якою звільняє нас Христос - звільняє не від якогось людського рабства чи тиранії, але від вічного гніву Божого. Ця воля обмежена нашою свідомістю (серцем) і далі не йде. Бо Христос звільнив нас не для того, щоби ми володіли політичною волею чи волею тіла, але для того, щоб ми мали духовну волю - щоби зробити наше сумління вільним та радісним, яке не боїться майбутнього гніву Божого (Мв. 3:7). Це правдива та дійсна воля, яку неможливо ні з чим порівняти, бо всі інші свободи є відносними. Як зазначає Мартін Лютер: "Свобода у Христі - це величезний дар Божий, це впевненість у тому, що Бог не гнівається і ніколи не буде гніватися, і завжди буде люблячим Батьком заради Христа". Христа, Який визволив нас від влади Закону, гріха і смерті, та від диявола, який вже не має влади над нами... Бо "всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть Його христилися? Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям" (Рим.6:3-4). Життям, яке вільне від смерті та повністю присвячене служінню Богові у Христі Ісусі Господі нашім. Який узяв на Себе усі наші гріхи та вади, спаливши їх у полум'ї своїх страждань, натомість надавши нам через віру Свою праведність та досконалість, обмивши власною кров'ю засуджених на вічну смерть, що дало нам милостивий Божий дарунок - прощення гріхів та Життя Вічне! Тож зауважмо собі, що ми вже не свої, ми не належимо цьому світові - ми Христові і Він завжди з нами, Він ніколи нас не зрадить та не покине. Ісус найближче до нас тоді, коли ми найбільше Його потребуємо - приходить у Божих обітницях Євангелія, щоб втішити, і тому ми впевнені, що не впадемо далі рук Божих - це руки, які захищають та оберігають. І наш милостивий Господь нагадує та запевняє нас, що ніщо не вихопить віруючих з милостивих рук Божих.

      Що найдивовижніше робить Ісус - це позбавляє нас нашої самотності у смерті та грісі, забирає наше безсилля перед дияволом, надаючи нам Свою Силу та допомогу. Ісус дивовижно перетворює нас з "пофарбованих гробів" на "дітей божих" та "живе каміння", з якого будує Свою Святу Християнську Церкву... З порожнього нічого Бог Творець робить велич життя Своїм Словом. З тлінного та слабкого людського контингенту створює Непереможну Церкву, яку навіть легіони диявола не можуть здолати. Як всі ми знаємо, що коли зв'язати до купи слабкі окремо мотузки, то вже ніщо не розірве їх. Так само всі віруючі у поєднанні зі Христом створюють одне ціле і непереможне тіло вселенської церкви, яка збудована на Скелі (Ісусі), а не на піску людської самоправедності, "ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона - Ісус Христос" (1Кор. З:11), який переповнений досконалою і чистою божественною любов'ю до людства (до нас браття і сестри!).

      І ця Божа любов виливається на людей через Євангеліє, приваблюючи їх та з'єднуючи воєдино вірою в Ісуса Христа. Бо любов - це прагнення до єдності... Природі ж диявола властиво відокремлюватися, віддалятися від єдиного. Звідси сварки, ненависть, розбіжності і все подібне... Природі Бога, навпаки, властиво з'єднання воєдино любов'ю. Господь бажає прилучити до цієї єдності і нас: "щоб усі були одно, як Ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були об'єднані в нас; щоб світ увірував, що Ти Мене послав. І славу, що Ти дав мені, Я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я - в них, і Ти - в мені, - щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси Мене, та й полюбив їх, як полюбив Мене" (Ів. 17:21-23). Тож з цієї молитви Ісуса ми розуміємо, що бажання відійти від духовної єдності з Ісусом та відкинути віру, як щось неважливе - це походить від диявола та збоченої людської природи, якій властиво покладатися на діла закону та на себе радше, ніж на Христа. Тож не служімо дияволу і нашій гріховній природі, йдучи на поводі таких думок, бо ап. Павло попереджає, що такі "полишилися без Христа, відпали від благодаті!" (Гал. 5:4). Тому кожного разу, коли вас зводять до бездонної прірви пекла такі думки, сумніви та невпевненість, то згадайте милостиві євангельські обітниці нашого Господа, згадайте своє Хрищення...

      Бо наше єднання зі Христом у нашому хрищенні об'єднує нас з природою Ісуса, яка "прагне і лине до Бога та Його життєдайного Слова, немов та лань до водних потоків, душа жадає Бога, Бога живого" (Пс.41:2-3). Бога, який об'явився нам у Христі Ісусі, який надав зміст та новий сенс нашого життя - не догоджання гріховним пожадливостям свого "Я!", а проголошення Божого змилування та прощення гріхів наших заради Ісуса. Бо "усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу” (Іс. 53:6), яка вела до пекла і вічного прокляття, але прийшов Пастир і поклав Своє життя за вівці, коли ніс їх на Своїх плечах до Царства Небесного „і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!” (Іс. 53:6). Саме з цих розпорошених овець, якими раніше були ви, Бог зробив живе каміння, з якого будує живий Храм Своєї християнської Церкви - яка є Тілом Христовим.

      Церкви, наріжним каменем якої став Ісус Христос, Єдинородний Син Бога Живого - камінь, який відкинули будівельники, став фундаментом Його прихованої Церкви, заради переваги якої, ще існує цей світ. Хоча Церква прихована, її можливо побачити за такими ознаками, як проповідування Євангелія та проведення таїнств Хрищення і Господньої Вечері у їх біблійній чистоті, там де це присутнє - будується і зростає Небесний Храм Бога Живого. Там ми зростаємо і будуємося на Христі, з'єднані між собою Божим Словом та Любов'ю, немов цеглини цементом у справжній цитаделі. Ми живемо огорнені Божою любов'ю і відчуваємо на собі і у собі працю Св. Духа, який змінює наші серця та думки, запевняючи нас, що ми знаходимось у руках Божих і ніхто, і ніщо не вихопить нас із неї, бо впевнено стоїмо ми на Євангельських обітницях Господа Слави!

      Тож знову і завжди можемо згадувати слова св. Тертуліана: "Ми маленькі рибки, услід за нашим Ісусом Христом у воді (благодаті) народжуємося і лише в ній можемо бути неушкодженими".

      Тож хай Божа любов, мир та богопочитання стануть змістом нашого життя. "²⁰ Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, ²¹ нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь" (Євр. 13:20-21).

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.