Сайт душпастиря Павла

1. Стаття IХ. Про відлучення від Церкви
2. Стаття X. Про рукопокладання і покликання священиків
3. Стаття XI. Про подружнє життя священиків
4. Стаття ХII. Про Церкву
5. Стаття ХІІІ. Про виправдання людини перед Богом і про добрі діла
6. Стаття XIV. Про чернецькі обітниці
7. Стаття XV. Про людські традиції.
8. Підписи

Велике відлучення, як папа називає його, ми вважаємо виключно світським покаранням, і нас, служителів Церкви, це не стосується. Однак менше, тобто поправді християнське відлучення полягає в тому, що явні і вперті грішники не допускаються до Таїнства та іншої спільноти Церкви, до того часу, доки не виправлять свого життя і не стануть уникати гріха. І служителям не варто змішувати світські покарання з цим духовним покаранням, або відлученням.

1. Якби єпископи були правдивими єпископами [відправляли б своє служіння належним чином] і присвячували б себе Церкві і Євангелію, то можна було б, заради любові і єдності, але не через необхідність, дарувати їм право рукопокладати і затверджувати нас і наших проповідників, уникаючи однак при цьому всіх комедій та захоплюючих видовищ [обманів, безглуздя і зовнішніх проявлень] нехристиянської [язичницької] процесії та бучності.
2. Але так, як вони не є, та й не бажають бути правдивими єпископами, а бажають бути земними панами і князями, котрі не проповідують, не настановляють, не христять, не відправляють Господньої Вечері й не здійснюють ніякої іншої роботи або служіння Церкви, але навіть більше, переслідують і засуджують тих, хто відправляє всі ці функції, будучи покликані виконувати їх, Церква не повинна залишатися через них без служителів [бути покинутою без служителів або позбавленою служителів].
3. Таким чином, як навчають нас стародавні приклади Церкви і Отців, нам самим належить рукопокладати людей, придатних до такого служіння. І навіть відповідно до їх власних законів, вони не мають права забороняти нам це або перешкоджати нам в цьому. Бо їх закони кажуть, що ті, хто рукопокладений навіть єретиками, повинні проголошуватися [правдиво] рукопокладеними і залишатися рукопокладеними [і що таке рукопокладання не треба змінювати], як Святий Єроним пише про Церкву в Александрії, що спочатку вона керувалася спільно священиками і проповідниками, без єпископів.

1. На те, щоб забороняти шлюб і обтяжувати божественний стан священиків довічним целібатом, не мали вони ані повноваження, ані права [вони робили це через злобу, без жодної справжньої на те причини], але діяли вони тут як антихристиянські, тиранічні і втрачені покидьки [здійснили діло антихриста, тиранів і справу втрачених негідників] і таким чином спричинили вони усілякі види жахливих, гидотних і незліченних гріхів блудодійства [розпусних пожадливостей], в яких вони все ще [до цього часу] борсаються.
2. Отже, як нам, так і їм не дана влада на те, щоб вчинити жінку з чоловіка, чоловіка з жінки або відмінити усяку стать, так і вони не мають влади [розділяти та] відділяти ці творіння Божі або забороняти їм жити [та співмешкати] чесно в шлюбі один із одним.
3. Отже, ми не бажаємо погоджуватися з їх гидким целібатом, так само як ми [навіть] не терпимо його, але ми бажаємо мати шлюб вільно, як Бог його запровадив [і заповів його] і не бажаємо ні відміняти, ні заважати Його ділу, бо Павло каже в 1 Тим. (4:1 і далі), що це [заборона подружжя] є "диявольським вченням."
   

1. Ми не визнаємо їх, що вони є Церквою, і [по правді] вони не є [Церквою].
2. Ані ми не бажаємо слухати того, що, під ім'ям Церкви, вони наказують або забороняють. Бо, слава Богові, [сьогодні] будь-яка семирічна дитина знає, що таке Церква, а саме - святі віруючі та ягнята, які чують голос свого Пастиря.
3. Бо діти моляться таким чином: "Вірую в єдину святу [католицьку чи] християнську Церкву". Святість полягає зовсім не в носінні стихарів, тонзур, довгих мантій і іншого з їхніх церемоній, вигаданих ними, поза Святим Письмом, але в Слові Божому і в правдивій вірі.

1. Я не знаю, як змінити хоч на йоту те, чого я досі і постійно навчав про це, а саме - що вірою, як говорить Святий Петро, ми набуваємо нове і чисте серце, і Бог бажає і дійсно визнає нас за цілковито праведних і святих заради Христа, нашого Посередника. І хоча гріх у тілі не був покищо повністю видалений або не вмер, все-таки Він його не покарає чи не згадає.
2. І за такою вірою, оновленням і прощенням гріхів ідуть слідом добрі діла. І все, що в них ще зостається грішного або недосконалого, також не буде визнано за гріх або ваду, [і це також] заради Христа. Але ціла людина - як її особа, так і її діла - повинні називатися і бути праведними та святими від чистої благодаті та милосердя, вилитих на нас [розкритими нам] і розпростертими над нами у Христі.
3. Отже, ми не можемо хвалитися багатьма заслугами та ділами, якщо розглядати їх окремо від благодаті та милосердя, але, як написано в 1 Кор. (1:31):"Хт7іо хвалиться, нехай хвалиться Господом!", а саме - тим, що має благодатного Бога. Бо так все дуже добре. Крім цього, ми кажемо, що коли нема далі добрих діл, то віра є неправдивою і несправжньою.

1. Оскільки чернецькі обітниці прямо суперечать першій головній статті, вони повинні бути цілковито скасовані. Бо ж це про них Христос говорить в Матвія (24:5, 23 і далі): "Я Христос..", тощо. Бо той, хто дає обітницю жити як монах, вірить, що він житиме кращим життям від звичайного християнина і хоче заслужити небесне життя своїми власними ділами не тільки для себе, але й для інших; а це означає відрікатися від Христа. І вони вихваляються зі свого Св. Хоми, що чернецька обітниця прирівнюється до Хрищення. Це богозневага [проти Бога].

1. Проголошення папістів, що людські традиції служать відпущенню гріхів, або заслуговують спасіння, є [все разом] нехристиянськими і засудженими, як Христос говорить в Матвія (15:9); "Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей... ". Знову в Тита (1:14): "Що від правди відвертаються".
2. Знову-таки, коли вони проголошують, що смертельним гріхом є порушення цих приписів [недотримання постанов], є також неправильним.
3. Ось це статті, на яких я мушу стояти, і, якщо на те Божа воля, стоятиму навіть до самої смерті. І не знаю я, як змінити в них будь-що або поступитись в них чимось. Якщо хтось захоче відмовитись від чогось, хай він візьме це на своє сумління.
4. Нарешті, залишається ще Папська торба шахрайств щодо безглуздих і легковажних статей таких, як посвячення церковних будівель, хрищення дзвонів, хрищення вівтарного каменю і запрошення на цей обряд хрещених, які приносять їм подарунки. Таке хрищення є знущанням і насмішкою над Святим Хрищенням, і тому його ніяк не можна терпіти.
5. Навіть більше, про освячення свічок, пальмових гілок, коржів, вівса [трав], приправ і т.п., що насправді не можна назвати освяченням, але є чистими насмішкою і шахрайством. І не злічити їхніх обманів, що ми доручаємо їхньому богові і їм самим, аж поки вони від них не змучаться. Ми ж в те вплутуватися не повинні.

Др. Мартін Лютер, підписав.
Др. Юст Йона, підписав власноручно.
Др. Йоган Бугенгаген, Померанус, підписав.
Др. Каспар Кройцігер, підписано.
Ніколас Амсдорф Магдебурзький, підписав.
Георг Спалатин Альтенбурзький, підписав.
Я, Филип Меланхтон, також схвалюю викладені вище статті і вважаю їх вірними і християнськими. Але щодо папи я вважаю, що якби він дозволяв Євангеліє, то його верховенство над єпископами, яке він в іншому випадку має, визналося б і нами, заради миру і загальної єдності тих християн, які є також під ним і могли би під ним перебувати і надалі.
Иоган Агрікола Айслебенський, підписав.
Габріел Дідимус, підписав. Я, др. Урбан Регіус, суперінтендант церков у герцогстві
Люнебургу підписую від свого імені і від імені моїх братів, і церкви Ганновера.
Я, Стефан Агрікола, священик у Гофі, підписую. Також я, Йоган Драконітес, професор і священик в Марбурзі, підписую.
Я, Конрад Фігенбоц, на славу Бога підписую, що я повірив, і все ще проповідую і твердо вірую у вищесказане.
Я, Андреас Озіандер, священик Нюрнберзький, підписую.
Я, магістр Байт Дітрих, священик в Нюрнберзі, підписую.
Я, Ергард Шнепф, проповідник в Штуттгарті, підписую. Конрад Оетінгер, проповідник герцога Ульриха в Пфорцгаймі. Симон Шневвайс, пастор церкви у Крайльсгаймі.
Я, Йоган Шлайнгауфен, пастор церкви в Кьотені, підписую. Преподобний магістр Георг Гельт Форхгаймський. Преподобний магістр Адам Фульдський, проповідник в Гессе. Преподобний магістр Антоній Корвінус, проповідник в Гессе.
Я, доктор Йоган Бугенгаген Померанус, знову підписую від імені магістра Погана Бренца, котрий уповноважив мене перед
від'їздом зі Шмалькальду усно і листом, який я показав братам, що підписалися.
Я, Діонісій Меландер, підписую Віросповідання, Апологію, і Злагоду на тему Євхаристії.
Пауль Родій, суперінтендант у Шчеціні.
Герард Оенікен, суперінтендант Церкви в Міндені.
Я, Бриксій Нортанус, священик Церкви Христової, що в Зюсті, підписую статті преподобного Отця Мартіна Лютера, і
визнаю, що до цього часу я так вірував і навчав, і Духом Христовим продовжуватиму я так вірити та навчати.
Міхаель Кьоліус, проповідник в Мансфельді, підписав.
Преподобний магістр Петер Гельтнер, проповідник у Франкфурті, підписав.
Вендаль Фабер, пастор Зебурзький у Мансфельді.
Я, Йоган Аепінус, підписав.
Так само я, Йоган Амстердам Бременський.
Я, Фридрих Миконіус, пастор Церкви в Готі, Тюрингія, підписую від свого імені, а також від Юстуса Меніуса Айзенахського.
Я, доктор Йоган Лянг, проповідник Церкви в Ерфурті, підписую своєю рукою та від свого імені, а також від імені моїх співпрацівників у Євангелії, а саме:
Преподобного ліценціата Людвига Плятца Мель-зунгенського.
Преподобного магістра Сигизмунда Кірхнера.
Преподобного Вольфганга Кісметтера.
Преподобного Мелхіора Вайтманна.
Преподобного Йогана Талля.
Преподобного Йогана Кіліана.
Преподобного Ніколая Фабера.
Преподобного Андреа Менсера.
І я, Егідій Мехлєр, підписав своєю рукою.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.