E-m@il

Збірник Віросповідань
Євангелицько-Лютеранської Церкви
ШМАЛЬКАЛЬДСЬКІ СТАТТІ
Зміст

На початок!
Тепер ми знову повернемося до Євангелія, яке не тільки одним
способом дає нам пораду та поміч проти гріха. Бо Бог неймовірно багатий
[і щедрий] у Своїй благодаті [та доброті]. По-перше, через промовлене Слово,
яким проповідується прощення гріхів [Він наказує проповідувати] у цілому
світі; яке є особливим служінням Євангелія. По-друге, - через Хрищення.
По-третє - через святе Таїнство Вівтаря. По-четверте - через Владу Ключів,
а також через взаємну співбесіду [спілкування] і втішання братів, Мт.
(18:20): "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє ..." і так далі.
На початок!
- Хрищення - це не що інше, як заповідане Його постановою Слово Боже
в воді, або, як Павло каже: "... водяним купелем у Слові", як каже також
Августин: "Слово додається до речовини і це стає Таїнством".
- Із цієї причини ми розходимося в думках з Хомою і ченцями-проповідниками
[або домініканцями], котрі забувають про Слово [запровадження Боже]
говорячи, що Бог надав воді духовну силу, котра через воду змиває гріх.
- Також [не згідні ми] із Скотом і босоногими ченцями [міноритами або
францисканцями], котрі навчають, що Хрищення змиває гріхи за допомогою
дії Божественної волі, і що Хрищення - це купіль тільки волею Божою,
а ніяк не Словом чи водою.
- Стосовно Хрищення немовлят, ми дотримуємося думки, що дітей потрібно
христити. Бо вони підлягають обітниці викуплення, звершеної через Христа,
і Церква повинна здійснювати його [Хрищення і проголошення тієї обітниці]
щодо них.
На початок!
- Про Таїнство Вівтаря ми вважаємо, що хліб і вино у Вечері є правдивими
Тілом і Кров'ю Христовими, і що вони даються і приймаються не тільки
благочестивими, але також порочними християнами.
- І що його належить давати не лише в одній формі. [Бо] ми не потребуємо
цього високого мистецтва [показної мудрості], яке навчає нас, ніби під
однією формою міститься стільки ж, скільки під обома, як навчають софісти
і Констанцький Собор.
- Бо коли б і було правдою, що під однією формою міститься стільки,
скільки під двома, все-таки одна форма не є повним порядком і запровадженням,
[зробленим] визначеним, заповіданим Христом.
- І ми особливо засуджуємо і в Ім'я Боже проклинаємо тих, хто не тільки
ухиляється від обох форм, але також автократичне [як тирани] забороняють,
засуджують і богозневажають їх як єресь і тим самим звеличують самі
себе супроти і вище Христа, нашого Господа і Бога [протиставляють себе
Христу і ставлять себе попереду Нього] тощо.
- Що стосується переєствлення, нам немає ніякого діла до софістських
хитростей, якими вони навчають, ніби хліб і вино залишають або втрачають
свою природню сутність, і що залишається лише вигляд і колір хліба,
але не правдивий хліб. Бо повністю відповідає Святим Писанням те, що
є і залишається хліб, як Святий Павло сам називає його в 1 Кор.(10:16):
"... Хліб, який ломимо..." і в 1 Кор.(11:28): "...і так нехай хліб їсть..".
На початок!
- Ключі - це служіння і влада, дані Христом Церкві для зв'язування
і розв'язання гріха - не лише грубих і добре-знаних гріхів, але також
витончених, прихованих, котрі відомі лише Богові, як написано в Пс.
(18:13): "А помилки хто зрозуміє?" І в Рим.(7:25) сам святий Павло нарікає,
що тілом служить він закону гріховному.
- Бо не в нашій владі, але належить це лише одному Богові - судити
про те, якими, наскільки великими і наскільки чисельними є гріхи, як
це написано також в Пс.(142:2): "І на суд не вступай із рабом Своїм,
бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!"
- І Павло каже в 1 Кор.(4:4): "Я бо проти себе нічого не знаю, але
цим не виправдуюсь...".
На початок!
- Оскільки відпущення гріхів, або Влада Ключів також є встановленою
в Євангелії [Самим] Христом допомогою і втіхою проти гріха, і недоброго
сумління - сповідь, або відпущення гріхів ні в якому разі не варто відміняти
в Церкві, особливо заради [тендітних та] несміливих сумлінь, заради
ненавчених [і мінливих] молодих людей, щоб вони могли перевірятися і
наставлятися в християнському вченні.
- Однак, перерахування гріхів повинно бути добровільною справою для
кожного щодо того, що вона хоче перераховувати або не перераховувати.
Бо доки ми у плоті, ми не збрешемо, коли скажемо: "Я бідна грішна людина
[я визнаю, що є нікчемним грішником] повна гріхів". Рим.(7:23):<(
...бачу інший закон..., що знаходиться в членах моїх" тощо. Бо оскільки
приватне відпущення гріхів бере свій початок від Служіння Ключів, ним
не варто [зневажати] нехтувати, та належить високо поціновувати [найвищим
чином], як [і] всякі інші служіння Християнської Церкви.
- їв тому, що стосується промовленого, зовнішнього Слова, ми повинні
твердо триматися, що Бог не дарує Свій Дух чи благодать нікому, окрім
як через зовнішнє Слово, або передує це зовнішнім Словом, щоб ми могли
[таким чином] бути захищеними від ентузіастів, тобто духів, які вихваляються,
ніби вони мають Духа без Слова і перед Словом, і, відповідно, судять
Писання або промовлене Слово, і тлумачать його та розтягують на своє
власне задоволення, як вчинив Мюнцер, і нині все ще чинять багато тих,
хто бажає бути кмітливими суддями між Духом і буквою, та при цьому не
знають, що промовляють чи проголошують.
- Бо папство [насправді] також є не що інше, як чистий ентузіазм, котрим
Папа вихваляється, ніби всі права знаходяться в святині його серця,
і все, що він вирішує і заповідає із своєю церквою [в своїй церкві],
має бути духом і законом, навіть якщо воно возноситься над і є противним
Писанню і промовленому Слову.
- Усе це є дияволом і стародавнім змієм, який перетворив Адама і Єву
на ентузіастів і відвів їх від зовнішнього Слова Божого до спіритуалізму
і самочванства, та, проте, він досяг цього через інші зовнішні слова.
- Так само, як і наші ентузіасти [на даний час] засуджують зовнішнє
Слово, та, проте самі зовсім не мовчать, а наповнюють світ своїми теревенями
та працями, ніби насправді Святий Дух не міг прийти через Писання і
промовлене слово Апостолів, але мусить прийти [перше] через їх писанину
і слова. Чому ж [тоді] вони не відмовляються також від своїх проповідей
і вигадок, до того часу, доки Дух Сам не прийде до людей, без їх писанини
і перед ними, подібно того, як Він буцім прийшов до них без проповіді
Писання? Однак зараз не час обговорювати все це більш докладно. Ми вже
достатньо обговорювали цю тему в інших частинах.
- Бо навіть ті, хто вірує до Хрищення , або стають віруючими в Хрищенні,
повірили через зовнішнє Слово, яке передує, так як дорослі люди, які
досягли свідомого віку, спочатку повинні почути: "Хто увірує й охриститься,
буде спасенний...", навіть якщо спочатку невіруючі, а приймають Духа
і Хрищення 10 років потому.
- Корнилій, описаний в Діях (10:1 і далі) дуже давно чув від юдеїв
про прихід Месії, через Котрого він був праведним перед Богом, і в такій
вірі його молитви і пожертви були прийнятними Богові (як Лука називає
побожним і богобійним), а без цього передуючого Слова і слухання він
не зміг би увірувати або бути праведним. Та Святий Петро повинен був
йому відкрити, що Месія, (в Котрого він досі вірував, як в Того, Який
мав прийти) тепер прийшов, щоб його віра в Месію, Який гряде, не утримувала
б його більше в полоні посеред озлоблених і невіруючих юдеїв, але, щоб
він знав, що тепер він мав бути спасенний Месією, що прийшов, і не варто
йому разом з натовпом юдеїв відкидати чи переслідувати Його.
- Коротше кажучи, ентузіазм властивий Адамові та його дітям від початку
[від першого гріхопадіння] до кінця світу, [його отрута] насадився та
влився в них стародавнім змієм, і є джерелом, силою [життям] і міцністю
усілякої єресі, а особливо папства і магометанства.
- Тому ми повинні та мусимо постійно підтримувати те, що Бог не бажає
мати з нами справ інакше, як через промовлене Слово і Таїнства. Все
ж інше, що вихваляється без такого Слова і Таїнств від Духа є дияволом.
- Бо Бог навіть Мойсею побажав з'явитися через палаючий кущ і промовлене
Слово. І жоден з пророків, ні Ілля, ані Єлисей, не отримали Духа без
Десяти Заповідей [чи промовленого Слова].
- Так само і Іван Христитель був зачатий не без передуючого слова Гавриїла.
- І затріпотіла дитина в утробі матері своєї не без слів мовлених Марією.
І Петро каже в 2 Петр.(1:21): "Бо пророцтва ніколи не було з волі людської,
а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим". Без зовнішнього
Слова, одначе, вони не були б святими, і тим більше Святий Дух не спонукав
би їх говорити, коли вони не були ще святими [або опоганені]. І вони
були святі, - промовляє він, - оскільки Святий Дух говорив через них.
На початок!
