E-m@il

Збірник Віросповідань
Євангелицько-Лютеранської Церкви
ШМАЛЬКАЛЬДСЬКІ СТАТТІ
Зміст

Перша і головна
стаття є такою: |
- Що Ісус Христос, наш Бог і Господь "помер за наші гріхи і воскрес
для виправдання нашого" (Рим. 4:25).
- І Він єдиний є "Агнець Божий, що на Себе гріхи світу бере" (їв.
1:29). "На Нього Господь поклав гріх усіх нас" (Іс. 53:6).
- Як і "всі згрішили" і "виправдуються Його благодаттю, через відкуплення,
що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його"
(Рим. 3:23-25).
- Через те, що в це треба вірити, але неможливо досягти чи одержати
через будь-яку справу, закон чи заслугу, чітким і певним є те, що тільки
така віра виправдає нас, як пише Святий Апостол Павло в своєму Посланні
до Римлян в розділі третьому: "Отож, ми визнаємо, що людина виправдовується
вірою, - без діл Закону" (Рим. 3:28) і ще "за довготерпіння Божого,
щоб виявити Свою праведність і виправдувати того, хто вірує в Ісуса"
(Рим. 3:26).
- В даній статті не можна ні поступитися нічим, ані відмовитися [і
нічого, що суперечить цій статті не можна допустити чи дозволити]
навіть, якщо небо і земля будуть зруйновані, і все інше не існуватиме.
Бо, як каже Святий Петро: "І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під
небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали"
(Дії 4:12). "Його ж ранами нас уздоровлено" (Іс. 53:5).
На цій статті основано все, чого ми навчаємо і що ми робимо
всупереч Папі, дияволові і [цілому] світові. Тому ми повинні мати тверду
впевненість в даному вченні і ні краплини не сумніватися. Інакше, все
втрачено, і Папа, диявол і всі наші противники здобудуть перемогу.
На початок!
- Що меса в папстві повинна сприйматися як найбільша і найжахливіша
гидота, бо вона прямо і гостро суперечить цій головній статті, а вона ж
- є найверховнішим і найпоказнішим з папських ідолопоклонств. Бо вважається,
що ця жертва чи діло меси (навіть якщо вона служиться нечестивим [і безнадійним]
негідником визволяє людей від їхніх гріхів як тут, у цьому житті, так
і на тому світі в чистилищі, хоча насправді тільки Агнець Божий може і
повинен це зробити, як це вже було сказано вище. У цій статті також неможливі
ні поступки, ні компроміс, бо перша стаття цього не дозволяє.
- Якби ж то папісти були розсудливими, до них можна було б по-дружньому
та розсудливо звернутися таким чином: перше "Чому ви так міцно тримаєтеся
своєї меси?" Адже вона є чисто людським винаходом. Бог не заповів нам
цього. І ми можемо [безпечно] відкинути кожен людський вимисел, бо Христос
проголошує: "Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук - людських
заповідей" Мт.15:9).
- По-друге, вона є непотрібною, і ми можемо опустити її без будь-якого
гріха чи небезпеки.
- По-третє. Таїнство можна отримувати в значно кращий і благословенніший
спосіб [набагато угоднішим Богові] - (єдино благословенний), - відповідно
до запровадження Христового. Тоді навіщо вони ведуть світ горя та [виняткових]
страждань через вигадане, необов'язкове діло, коли ми можемо мати Таїнство
іншим і набагато благословеннішим чином?
- Тож [попіклуйтеся, щоб] нехай публічно проповідується людям,
що месу, як людські теревені [вигадку] можна відкинути без гріха, і
що жодна душа не буде проклята за її недотримання, а, що може бути спасенною
кращим чином, без меси. Можу побитися об заклад [так воно і станеться],
що меса сама вийде з ужитку і не тільки з посеред нерозважливих малоосвічених
людей, але також з посеред всіх побожних, християнських, розсудливих,
богобоязливих сердець - тим більше, коли вони почують, що меса є небезпечним
ділом, вигаданим без волі і Слова Божого.
- По-четверте, через те, що в світі виникли незліченні і неописувані
зловживання від купівлі та продажу мес, треба було б по справедливості
відмовитися від меси, якщо немає шшої цілі, то для того, щоб запобігти
зловживанням, навіть, якщо в ній самій є щось корисне і добре. Більше
того, ми повинні її припинити, щоб запобігти [уникнути] назавжди цих жахливих
зловживань, бо вся вона є непотрібною, некорисною і небезпечною, і ми
все можемо здобути необхіднішим, кориснішим і певнішим чином без меси.
- По-п'яте, через те, що меса є нічим іншим, і не може бути
чимось іншим [як проголошують Канон і всі книги] окрім як ділом людським
(навіть лихих негідників), яким людина прагне примирити себе та інших
з Богом, і здобути та заслужити відпущення гріхів і благодать (бо таким
чином меса дотримується, якщо дотримується найкращим чином: бо ж інакше
навіщо її взагалі служити?), то з цієї самої причини вона повинна і мусить
[безперечно] бути засудженою та відкиненою. Бо це прямо суперечить головній
статті, яка каже, що не лихий чи побожний наймит меси своїм ділом, але
Агнець Божий і Син Божий гріхи наші на Себе бере.
- Якщо ж хтось робить вигляд, що заради своєї побожності, він
бажає надати Таїнство, або ж Причастя собі, то він не серйозний [він
вчинив би велику помилку і говорив би несерйозно і нещиро]. Бо якщо він
бажає причащатися щиро, то найкращий і найповніший для нього спосіб буде
в Таїнстві, наданому відповідно до Христового запровадження. Але те,
що Причастя надається самому собі є людською ідеєю, непевною, непотрібною
і навіть забороненою. І не знає він, що чинить через те, що не маючи
на те Слова Божого, він підпорядковується людським уявленням і вигадкам.
- Також невірно (навіть якби все інше було правильним) для будь-кого
використовувати спільне Таїнство [що належить] Церкви відповідно до своєї
особистої побожності і без Божого Слова, і поза спільнотою Церкви, жартуючи
ним.
- Для розгляду цієї статті про месу треба цілий Собор. [Собору доведеться
немало потрудитися і подискутувати над цією статтею про месу]. Навіть
якби вони могли [і справді вони могли би] поступитися нам усіма іншими
статтями, цією вони би не поступилися. Як сказав у Аугсбурзі Кампеджо,
що він волів би бути розірваним на кусні, аніж облишить месу. Тож
я теж радше згорів би дотла, аніж дозволив би наймитові меси, хай він
добрий, а чи поганий, зрівнятися з Христом Ісусом, моїм Господом і
Спасителем, або ж піднестися понад Нього. Таким чином ми є і залишимося
навіки розділеними один від одного і протистоятимемо один одному.
Вони добре відчувають, що коли впаде меса, так само зруйнується і папство.
Перше ніж це станеться, вони воліли би нас повбивати.
- Крім того, цей хвіст зміїний, [тобто] меса, породив цілий ряд різноманітних
ідолопоклонств.
- Перш за все чистилище. Вони протягнули в чистилище свою торгівлю месами
за душі та постами напередодні свят, і тижневими, місячними та річними
панахидами, і нарешті загальною седмицею і Днем усіх душ, купіллю
душ так, що меса використовується майже винятково для мертвих, хоча
Христос запровадив Таїнство тільки для живих. Отже, чистилище і кожні
урочистість, обряд, і торгівля, що пов'язані з ним треба вважати нічим
іншим, як примарою диявола. Бо це суперечить головній статті, [яка
навчає], що тільки Христос, а не діла людей, повинні допомагати душам [звільняти
душі]. Не кажучи вже про те, що нам не було нічого заповідано [Божественно]
і нічого не приписано про покійних. Таким чином, все це можна безпечно
пропустити, навіть у тому випадку, якби це не було помилкою чи ідолопоклонством.
- Тут папісти цитують Августина і деяких інших Отців Церкви, які, як
вони стверджують, писали про чистилище, і вони [папісти] вважають,
що ми нібито не знаємо, чому і з якою метою вони [Отці] це робили. Святий
Августин не пише, що чистилище існує і не наводить жодного місця зі
Святого Письма, яке підштовхнуло б його до такої думки, він тільки залишає
питання про те, чи існує це [чистилище], відкритими і говорить тільки,
що його мати просила поминати її біля Вівтаря або Причастя. Отже, все
не що інше, як захоплення [вигадки] людські, але й ті стосуються тільки
окремих осіб, і не запроваджують жодної статті віри, що є прерогативою
тільки Бога.
- Але наші папісти, однак, наводять подібні вислови [думки] людські для
того, щоб люди повірили в їхню жахливу, богозневажливу і прокляту
торгівлю месами за душі в чистилищі [або в жертви за мертвих та пожертви]
і т. п. Але вони цього ніколи не доведуть, основуючись на цитатах із
Августина. Ось коли вони скасують цю торгівлю месами за чистилище,
яка Августинові і не снилася, ми тоді обговоримо з ними питання про
те, чи можна цитати з творів Августина приймати без підтвердження їх
Писанням, [без підстав у Слові] і чи варто поминати покійних на Таїнстві.
- Бо неприпустимо формувати статті віри на основі творів чи слів святих
Отців; в іншому випадку їхній спосіб життя, їхній стиль одягу, облаштування
житла і т. п. повинні були б також стати статтею віри, що й вже сталося
із мощами [святих]. [Ми ж однак маємо інше правило, а саме:] Правило
таке: Слово Боже повинне запроваджувати статті віри, а ніхто інший,
навіть ангели не можуть цього робити.
- По-друге. Звідси пішло те, що духи злоби чинили чимало шахрайств [вправлялися
у своїй злобі], з'являючись як душі покійних, і невимовною [жахливою]
брехнею та обманами вимагаючи проведення мес, всенощних, ходінь на
прощу і подібних добрих діл.
- Все це ми повинні були приймати як статті віри та жити відповідно до
них. І папа підтверджував ці речі так само, як месу та всі інші гидоти.
Тут же немає [не може і не повинно бути] ніяких поступок чи здавань
позицій.
- По-третє. [Через це з'явилися] ходіння на прощу. В них також прагнулося
мес, відпущення гріхів і благодаті Божої, бо меса контролювала все.
Тому дійсно безсумнівним є те, що такі ходіння на прощу [запроваджені]
без Слова Божого, не заповідані нам, і не є обов'язковими, бо ми все
це можемо здобути [можна попіклуватися про душу] кращим чином, і можна
залишити ці ходіння на прощу без гріха і небезпеки. Чому ж тоді вони
залишають вдома, [кидають] свої парафії [своїх покликаних служителів,
їхні парафії], Слово Боже, дітей тощо, що визначено і [увага до яких
є необхідною і була] заповідано, і переслідують такі необов'язкові,
хиткі та згубні диявольські блукаючі вогники [помилки]?
- [Чому це відбувається], якщо не тому, що диявол править папою [довів
його до безумства], змушуючи вихвалювати та запроваджувати всі ці
діяння, коли люди знову і знову відвертаються від Христа до своїх
власних діл, і, що найгірше, - стають ідолопоклонниками. Навіть більше,
це не є потрібним і не є заповіданим, але є безглузде, сумнівне, і
окрім того, шкідливе.
- Відповідно, і тут теж не може бути ніяких поступок чи здавань позицій
[погодитися з папістами чи поступитися їм було б неприпустимим] тощо.
Тож хай проповідується, що такі ходіння на прощі є необов'язковими
і навіть небезпечними, а тоді побачимо, - що від них залишиться. [Бо
тоді вони самі по собі зникнуть].
- По-четверте. Братства [чи товариства], у яких монастирі, чернецькі
ордени, парафіяльні священики приписували і відправляли (за законною
угодою і шляхом продажу) меси, добрі діла тощо, як для живих, так і
для мертвих. Це не тільки людська дрібниця [людська фантазія], яка
не підтверджується Словом Божим, цілковито непотрібна і не заповідана,
але це також суперечить головній статті Про Викуплення. Відповідно,
з цим ніяк неможливо змиритися.
- По-п'яте. Святі мощі [і поклоніння мощам], у яких виявлено стільки
обманів і дурниць про кістки собак та коней, що навіть диявол реготав
з таких шахрайств, повинні були вже давно бути засудженими, хоча й
в них було якесь добро. А тим більше [їх треба засудити], бо вони не
засновуються на Слові Божім. Вони не є заповідані і тому є цілковито
зайвими та даремними.
- Але найгірше те, що [вони собі уявили нібито] ці мощі виробляють відпущення
і прощення гріхів [і вшановують їх], як добрі діла і служіння Богові,
подібно до меси тощо.
- По-шосте. Сюди належать дорогоцінні індульгенції, що надаються (але
тільки за гроші) як живим, так і мертвим, використовуючи які бідолашний
[святотатственний і проклятий] Юда чи папа, продає заслуги Христові
разом із надлишковими заслугами всіх святих і цілої Церкви тощо. Все
це [і кожне окреме з цього] не можна терпіти, і вони не тільки є без
Слова Божого, без необхідності, вони не тільки є незаповідані, але
й виступають проти головної статті. Бо заслуга Христова [присвоюється і]
здобувається не нашими ділами і не за наші гроші, але через віру з
благодаті, без усіх грошей і заслуг; і пропонується [виявляється] не
через владу папи, але через проповідування Слова Божого.
На початок!
- Звернення до святих є також одним із зловживань Антихриста, яке суперечить
першій статті і яке наносить шкоду вченню Христовому. Воно ані заповідане,
ані радиться, ані має жодного прикладу [або свідчення] у Писанні, і навіть
якби воно було цінною річчю, а такою воно не є [власне, навпаки воно є найшкідливішою
річчю], у Христі ми маємо все в тисячу крат краще [і певніше, що ми не потребуємо
звертатися до святих].
- І хоча ангели на Небесах моляться за нас [як і сам Христос також],
і як це роблять святі на землі, і, можливо, також на небесах, проте
звідси не випливає, що ми повинні звертатися та поклонятися ангелам
і святим, і постити, проводити празники, святкувати месу на їхню честь,
приносити пожертви, і закладати церкви, вівтарі, започатковувати богослужіння
та ще іншими способами служити їм, і вважати їх за помічників у потребі
[за покровителів та заступників], і ділити між ними всі види допомоги,
і приписувати кожному з них особливу форму помочі, як навчають та
чинять папісти. Бо це - ідолопоклонство, і таке шана належить тільки Богові.
- Бо ж як християнин і святий на землі ви можете молитися за мене не
один раз, але в багатьох потребах. Але через це я не зобов'язаний поклонятися
вам і звертатися до вас, і святкувати празники, пеститися, жертвувати,
проводити меси на вашу честь [і богослужіння], і покладати мою віру
у вас для мого спасіння. Я можу іншим чином по-правді тебе шанувати
й любити і дякувати тобі у Христові.
- Якби зараз така ідолопоклонницька шана була відібрана від ангелів
та покійних святих, то решта шанування була би без шкоди і була би швидко
забутою. Бо коли духовна і фізична користь і допомога більше не очікується,
святих не будуть непокоїти [поклоніння святим швидко припиниться] ані
в їхніх могилах, ані на небесах. Бо без винагороди або з чистої любові
ніхто не буде більше їх пам'ятати, чи поціновувати, чи шанувати [обдаровувати
їх Божественною шаною].
- Коротко кажучи, саму месу і нічого, що з неї випливає, і нічого, що
до неї додається ми не можемо терпіти, але мусимо засудити для того,
щоб зберегти святе Таїнство чистим та певним відповідно до запровадження
Христового, яке використовується і отримується через віру.
На початок!
Стаття III: Про жіночі та чоловічі монастирі
|
- Що жіночі та чоловічі монастирі [колегії каноніків та спільні
помешкання], які раніше засновувалися з добрими намірами [наших праотців],
щоб виховувати освічених людей і пристойних [та скромних] жінок, повинні
бути повернені до такого використання, щоби можна було мати пастирів,
проповідників та інших служителів для церков, і подібних інших необхідних
осіб [придатних] для [політичного управління] світського уряду [чи держави]
у містах та країнах і дів, добре навчених до материнства, домашнього
господарства тощо.
- Якщо вони не служитимуть цій меті, то краще їх покинути чи зруйнувати,
радше ніж [продовжувати і] з їхніми богозневажницькими служіннями,
що вигадані людьми, які вважаються чимось кращим від звичайного християнського
життя, і обов'язків, і покликань, які заповідані Богом. Бо все це також
суперечить першій і головній статті про викуплення здійснене через Ісуса
Христа. Додайте до цього те, що ( як всі інші людські вигадки) ці також
не були заповіданими; вони - непотрібні і не мають ніякої користі, а окрім
того вони надають нагоду для небезпечної і марної праці [небезпечних
надокучань та безплідних богослужінь], такого служіння, яке пророки називають
Авен, тобто марнотою.
На початок!
- Що Папа не є, відповідно до Божественного закону чи відповідно
до Слова Божого, головою всього Християнського світу ( бо це [ім'я] належить
тільки Тому, чиє Ім'я є Ісус Христос), але є тільки єпископом і пастирем
Церкви в Римі і тих, хто добровільно чи через людське створіння (тобто,
світську владу) приєднався до нього, щоб бути християнами, не під ним,
як під паном, але з ним, як брати [колеги] і товариші, як виявляють це
давні собори і час Св. Кипріана.
- Але нині ніхто з єпископів не насмілиться звертатися до Папи словом
"брате", як це робилося в той час [в час Кипріана], але вони мусять
називати його всемилостивим паном, навіть якщо вони королі або імператори.
Це [така нахабність] ми не будемо, не можемо, не повинні брати на своє
сумління [схвалювати з чистим сумлінням]. Однак, нехай той, хто це робитиме,
робить так без нас [на свій власний ризик].
- Звідси випливає, що все те, що Папою від влади такої фальшивої,
шкідливої, богозневажницької і нахабної було вчинене і здійснене, було
і все ще є чисто диявольськими справами і угодами (за винятком таких
речей, що стосуються світського уряду, які Бог часто дозволяє багато доброму
здійснитися для людей навіть через тирана і [віроломного] негідника) для
знищення цілої святої [католицької чи] Християнської Церкви (настільки,
наскільки це є в його владі) і для знищення першої і головної статті про
викуплення здійснене через Ісуса Христа.
- Бо є всі його булли та книги, у яких він рикає, як лев (як його
зображує ангел в Об. 12), [ вони вигукують], що жоден християнин не може
спастися, аж поки не впокориться йому і не буде підпорядковуватися йому
в усьому, що він бажає, що він каже, і що він робить. Все це є нічим
іншим, як говорінням: "Хоча ви віруєте в Христа і маєте в Ньому [лише] все,
що є необхідним для спасіння, все таки це є нічим і даремним, якщо ви
не вважаєте [не маєте мене і не поклоняєтесь мені] мене за вашого бога,
і не підпорядковуєтесь мені та не слухаєтесь мене. І все таки є очевидним,
що свята Церква була без Папи принаймні п'ятсот років, і що навіть донині
церкви греків та багатьох інших мов ані були, ані є під Папою.
- Окрім того, як часто зазначається, воно є людською вигадкою, яка
не заповідається, і є непотрібною та марною. Бо свята християнська
[чи католицька] Церква може прекрасно існувати без такої голови, і,
звичайно, залишилася б кращою [чистішою і успішнішою], якби така голова
не була піднятою дияволом.
- І Папство також не приносить користі Церкві, бо воно не здійснює
ніякого християнського служіння; отже, Церкві потрібно далі тривати
та існувати без Папи.
- Припустимо, що Папа поступився би в цьому питанні так, що не був
би найважливішим за jure divino (божественним правом) чи від Божої
заповіді, але що ми мусимо мати [мусили б вибрати] [певного] голову,
якого б трималися усі інші [як своєї підтримки] для того, щоб можна
було зберегти [злагоду та] єдність християн проти сект і єретиків,
і що такий голова обирався б людьми, і що люди на свій вибір і своєю
владою могли би замінити чи усунути цього голову, так само як Констанцький
Собор чинив подібно до цього щодо Пап, змістивши трьох і обравши четвертого;
допустімо, я кажу, що Папа і римський престол пішли б на поступку та прийняли
б це (що однак є неможливим; бо тоді він мусив би знести повалення та
знищення усього свого царства та маєтку, з усіма його правами та книгами,
те, що кажучи кількома словами, він не може вчинити), все одно, навіть
таким чином Християнству не допомогти, але постало б набагато більше
сект, ніж раніше.
- Бо через те, що люди мали би підпорядковуватися цьому голові не
через Божу заповідь, але від їхньої особистої доброї волі, то вони би
цим стали легковажити і скоро нехтували б, а в кінці не залишилося б нікого
(хто би підпорядковувався б - прим. перекл.) Також воно не було б прив'язане
до Риму, ані до якогось іншого місця, але могло би бути будь-де, і в
будь-якій церкві, де би Бог обдарував чоловіком здібного для [приймання
на себе такого великого] служіння. Ох, у які б то вилилося ускладнення
та замішання [утруденення]!
- Тож Церква ніколи не може краще керуватися та зберігатися ніж тоді,
коли ми всі живемо під одним головою, Христом, а всі єпископи, рівні
у служінні (хоча й нерівні у дарах) дбайливо об'єднані в єдності доктрини,
віри, Таїнств, молитви та діл любові і т.д., як пише Св. Єроним, що
священики в Александрії разом і спільно правили церквами, як і робили
також апостоли, а потому всі єпископи по всьому християнському світові,
аж допоки Папа не підніс своєї голови над усіма.
- Це вчення могутньо показує, що Папа є справжнім Антихристом, що підніс
себе над Христом і протиставив себе Христові, тому що він не дозволить
християнам спастися без його влади, яка все таки, є нічим, бо ні запроваджена,
ані заповідана Богом.
- Це і є те, власне кажучи: "що противиться та несеться над усе, зване
Богом", як каже Павло в 2 Сол. 2,4. Навіть турки чи татари, наскільки
вони є великими ворогами християн, не роблять цього, але дозволяють
тому, хто бажає вірити в Христа, і беруть лише тілесні данину та послух
із християн.
- Однак Папа забороняє цю віру, кажучи, що для того, щоб спастися,
треба підкоритися йому. Цього ми не хочемо робити, навіть якщо через
це нам доведеться померти заради Імені Божого.
- Все це витікає з того факту, що Папа забажав називатися верховним
головою Християнської Церкви за божественним правом [jure divino]. Відповідно,
він повинен був зробити себе рівним з Христом і вищим від Христа, і
повинен був спричинити себе бути проголошеним головою, а потім паном
Церкви, і врешті решт цілого світу, і просто Богом на землі, аж до того,
що відважився навіть віддавати накази навіть ангелам на небі.
- А коли відділити вчення Папи від Святого Письма чи поставити його
і звірити зі Святим Письмом, то виявляється [чітко видно], що вчення
Папи, в найкращому випадку, виведене із імперського та поганського закону,
і як показують декреталії, має справу з політичними питаннями і рішеннями
чи правами. Навіть більше, воно навчає про церемонії щодо церков, одягу,
їжі, людей і [подібних] легковажностей, показовостей та сміхотворностей
без міри, але в усьому цьому немає нічого від Христа, віри і заповідей
Божих. Нарешті, це ніщо інше, як сам диявол, бо над Богом і проти Бога
він нав'язує [і розповсюджує] свої [папські] брехні про меси, чистилище,
чернецьке життя, власні діла і [вигадані] божественні поклоніння (бо
це - правдиве папство [на кожному з цього все Папство засноване та стоїть]),
і засуджує, убиває і торгує всіх християн , які не вихваляють і не
шанують цих гидот [Папи] над усе. Тож наскільки ми не можемо поклонятися
самому дияволові, як Господ еві і Богові, так ми і не можемо зносити
його (диявола) апостола, Папу, чи Антихриста в його правлінні головою
чи паном. Бо обманювати та вбивати, і знищувати тіло та душу навіки,
ось в чому насправді полягає його папське правління, як я дуже чітко
показав у багатьох книгах.
- У цих чотирьох статтях вони матимуть достатньо для засудження на
Соборі, бо не можуть вони поступитися і не поступляться нам навіть найменшим
пунктом у жодній із цих статей. В цьому ми повинні бути впевнені, і
надихати себе [бути готовими та стверджуватися] надією на те, що Христос,
наш Господь напав на Свого противника, і Він доведе це до кінця [гнатиметься
за ним і знищить його] і Своїм Духом, і приходом. Амінь.
- Бо на Соборі ми стоятимемо не перед Імператором чи світською владою,
як в Аугсбурзі (де Імператор видав наймилосердніший едикт, і звелів,
щоби справи були вислухані ласкаво [та безсторонньо]), але [ми з'явимося]
перед Папою і самим дияволом, який нічого не має наміру вислуховувати,
а просто [як справу публічно оголошено] засуджувати, вбивати та змушувати
нас до ідолопоклонства. Отже, ми не повинні тут цілувати його ніг
і казати: "Ви, - милостивий пан," але так сказати, як ангел в Захарії
3, 2 сказав Сатані: "Господь буде картати тебе, сатано!"
На початок!
