Сайт душпастиря Павла

Належить до статей, які свідчать про служіння і діло Ісуса Христа або наше викуплення.

1. Стаття І (Головна).
2. Стаття ІІ. Про месу.
3. Звернення до святих.
4. Стаття ІІІ. Про жіночі та чоловічі монастирі.
5. Стаття IV. Про папство.
   

1. Що Ісус Христос, наш Бог і Господь "помер за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого" (Рим. 4:25).
2. І Він єдиний є "Агнець Божий, що на Себе гріхи світу бере" (їв. 1:29). "На Нього Господь поклав гріх усіх нас" (Іс. 53:6).
3. Як і "всі згрішили" і "виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його" (Рим. 3:23-25).
4. Через те, що в це треба вірити, але неможливо досягти чи одержати через будь-яку справу, закон чи заслугу, чітким і певним є те, що тільки така віра виправдає нас, як пише Святий Апостол Павло в своєму Посланні до Римлян в розділі третьому: "Отож, ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, - без діл Закону" (Рим. 3:28) і ще "за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою праведність і виправдувати того, хто вірує в Ісуса" (Рим. 3:26).
5. В даній статті не можна ні поступитися нічим, ані відмовитися [і нічого, що суперечить цій статті не можна допустити чи дозволити] навіть, якщо небо і земля будуть зруйновані, і все інше не існуватиме. Бо, як каже Святий Петро: "І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали" (Дії 4:12). "Його ж ранами нас уздоровлено" (Іс. 53:5).

На цій статті основано все, чого ми навчаємо і що ми робимо всупереч Папі, дияволові і [цілому] світові. Тому ми повинні мати тверду впевненість в даному вченні і ні краплини не сумніватися. Інакше, все втрачено, і Папа, диявол і всі наші противники здобудуть перемогу.

1. Що меса в папстві повинна сприйматися як найбільша і найжахливіша гидота, бо вона прямо і гостро суперечить цій головній статті, а вона ж - є найверховнішим і найпоказнішим з папських ідолопоклонств. Бо вважається, що ця жертва чи діло меси (навіть якщо вона служиться нечестивим [і безнадійним] негідником визволяє людей від їхніх гріхів як тут, у цьому житті, так і на тому світі в чистилищі, хоча насправді тільки Агнець Божий може і повинен це зробити, як це вже було сказано вище. У цій статті також неможливі ні поступки, ні компроміс, бо перша стаття цього не дозволяє.
2. Якби ж то папісти були розсудливими, до них можна було б по-дружньому та розсудливо звернутися таким чином: перше "Чому ви так міцно тримаєтеся своєї меси?" Адже вона є чисто людським винаходом. Бог не заповів нам цього. І ми можемо [безпечно] відкинути кожен людський вимисел, бо Христос проголошує: "Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук - людських заповідей" Мт.15:9).
3. По-друге, вона є непотрібною, і ми можемо опустити її без будь-якого гріха чи небезпеки.
4. По-третє. Таїнство можна отримувати в значно кращий і благословенніший спосіб [набагато угоднішим Богові] - (єдино благословенний), - відповідно до запровадження Христового. Тоді навіщо вони ведуть світ горя та [виняткових] страждань через вигадане, необов'язкове діло, коли ми можемо мати Таїнство іншим і набагато благословеннішим чином?
5. Тож [попіклуйтеся, щоб] нехай публічно проповідується людям, що месу, як людські теревені [вигадку] можна відкинути без гріха, і що жодна душа не буде проклята за її недотримання, а, що може бути спасенною кращим чином, без меси. Можу побитися об заклад [так воно і станеться], що меса сама вийде з ужитку і не тільки з посеред нерозважливих малоосвічених людей, але також з посеред всіх побожних, християнських, розсудливих, богобоязливих сердець - тим більше, коли вони почують, що меса є небезпечним ділом, вигаданим без волі і Слова Божого.
6. По-четверте, через те, що в світі виникли незліченні і неописувані зловживання від купівлі та продажу мес, треба було б по справедливості відмовитися від меси, якщо немає шшої цілі, то для того, щоб запобігти зловживанням, навіть, якщо в ній самій є щось корисне і добре. Більше того, ми повинні її припинити, щоб запобігти [уникнути] назавжди цих жахливих зловживань, бо вся вона є непотрібною, некорисною і небезпечною, і ми все можемо здобути необхіднішим, кориснішим і певнішим чином без меси.
7. По-п'яте, через те, що меса є нічим іншим, і не може бути чимось іншим [як проголошують Канон і всі книги] окрім як ділом людським (навіть лихих негідників), яким людина прагне примирити себе та інших з Богом, і здобути та заслужити відпущення гріхів і благодать (бо таким чином меса дотримується, якщо дотримується найкращим чином: бо ж інакше навіщо її взагалі служити?), то з цієї самої причини вона повинна і мусить [безперечно] бути засудженою та відкиненою. Бо це прямо суперечить головній статті, яка каже, що не лихий чи побожний наймит меси своїм ділом, але Агнець Божий і Син Божий гріхи наші на Себе бере.
8. Якщо ж хтось робить вигляд, що заради своєї побожності, він бажає надати Таїнство, або ж Причастя собі, то він не серйозний [він вчинив би велику помилку і говорив би несерйозно і нещиро]. Бо якщо він бажає причащатися щиро, то найкращий і найповніший для нього спосіб буде в Таїнстві, наданому відповідно до Христового запровадження. Але те, що Причастя надається самому собі є людською ідеєю, непевною, непотрібною і навіть забороненою. І не знає він, що чинить через те, що не маючи на те Слова Божого, він підпорядковується людським уявленням і вигадкам.
9. Також невірно (навіть якби все інше було правильним) для будь-кого використовувати спільне Таїнство [що належить] Церкви відповідно до своєї особистої побожності і без Божого Слова, і поза спільнотою Церкви, жартуючи ним.
10. Для розгляду цієї статті про месу треба цілий Собор. [Собору доведеться немало потрудитися і подискутувати над цією статтею про месу]. Навіть якби вони могли [і справді вони могли би] поступитися нам усіма іншими статтями, цією вони би не поступилися. Як сказав у Аугсбурзі Кампеджо, що він волів би бути розірваним на кусні, аніж облишить месу. Тож я теж радше згорів би дотла, аніж дозволив би наймитові меси, хай він добрий, а чи поганий, зрівнятися з Христом Ісусом, моїм Господом і Спасителем, або ж піднестися понад Нього. Таким чином ми є і залишимося навіки розділеними один від одного і протистоятимемо один одному. Вони добре відчувають, що коли впаде меса, так само зруйнується і папство. Перше ніж це станеться, вони воліли би нас повбивати.
11. Крім того, цей хвіст зміїний, [тобто] меса, породив цілий ряд різноманітних ідолопоклонств.
12. Перш за все чистилище. Вони протягнули в чистилище свою торгівлю месами за душі та постами напередодні свят, і тижневими, місячними та річними панахидами, і нарешті загальною седмицею і Днем усіх душ, купіллю душ так, що меса використовується майже винятково для мертвих, хоча Христос запровадив Таїнство тільки для живих. Отже, чистилище і кожні урочистість, обряд, і торгівля, що пов'язані з ним треба вважати нічим іншим, як примарою диявола. Бо це суперечить головній статті, [яка навчає], що тільки Христос, а не діла людей, повинні допомагати душам [звільняти душі]. Не кажучи вже про те, що нам не було нічого заповідано [Божественно] і нічого не приписано про покійних. Таким чином, все це можна безпечно пропустити, навіть у тому випадку, якби це не було помилкою чи ідолопоклонством.
13. Тут папісти цитують Августина і деяких інших Отців Церкви, які, як вони стверджують, писали про чистилище, і вони [папісти] вважають, що ми нібито не знаємо, чому і з якою метою вони [Отці] це робили. Святий Августин не пише, що чистилище існує і не наводить жодного місця зі Святого Письма, яке підштовхнуло б його до такої думки, він тільки залишає питання про те, чи існує це [чистилище], відкритими і говорить тільки, що його мати просила поминати її біля Вівтаря або Причастя. Отже, все не що інше, як захоплення [вигадки] людські, але й ті стосуються тільки окремих осіб, і не запроваджують жодної статті віри, що є прерогативою тільки Бога.
14. Але наші папісти, однак, наводять подібні вислови [думки] людські для того, щоб люди повірили в їхню жахливу, богозневажливу і прокляту торгівлю месами за душі в чистилищі [або в жертви за мертвих та пожертви] і т. п. Але вони цього ніколи не доведуть, основуючись на цитатах із Августина. Ось коли вони скасують цю торгівлю месами за чистилище, яка Августинові і не снилася, ми тоді обговоримо з ними питання про те, чи можна цитати з творів Августина приймати без підтвердження їх Писанням, [без підстав у Слові] і чи варто поминати покійних на Таїнстві.
15. Бо неприпустимо формувати статті віри на основі творів чи слів святих Отців; в іншому випадку їхній спосіб життя, їхній стиль одягу, облаштування житла і т. п. повинні були б також стати статтею віри, що й вже сталося із мощами [святих]. [Ми ж однак маємо інше правило, а саме:] Правило таке: Слово Боже повинне запроваджувати статті віри, а ніхто інший, навіть ангели не можуть цього робити.
16. По-друге. Звідси пішло те, що духи злоби чинили чимало шахрайств [вправлялися у своїй злобі], з'являючись як душі покійних, і невимовною [жахливою] брехнею та обманами вимагаючи проведення мес, всенощних, ходінь на прощу і подібних добрих діл.
17. Все це ми повинні були приймати як статті віри та жити відповідно до них. І папа підтверджував ці речі так само, як месу та всі інші гидоти. Тут же немає [не може і не повинно бути] ніяких поступок чи здавань позицій.
18. По-третє. [Через це з'явилися] ходіння на прощу. В них також прагнулося мес, відпущення гріхів і благодаті Божої, бо меса контролювала все. Тому дійсно безсумнівним є те, що такі ходіння на прощу [запроваджені] без Слова Божого, не заповідані нам, і не є обов'язковими, бо ми все це можемо здобути [можна попіклуватися про душу] кращим чином, і можна залишити ці ходіння на прощу без гріха і небезпеки. Чому ж тоді вони залишають вдома, [кидають] свої парафії [своїх покликаних служителів, їхні парафії], Слово Боже, дітей тощо, що визначено і [увага до яких є необхідною і була] заповідано, і переслідують такі необов'язкові, хиткі та згубні диявольські блукаючі вогники [помилки]?
19. [Чому це відбувається], якщо не тому, що диявол править папою [довів його до безумства], змушуючи вихвалювати та запроваджувати всі ці діяння, коли люди знову і знову відвертаються від Христа до своїх власних діл, і, що найгірше, - стають ідолопоклонниками. Навіть більше, це не є потрібним і не є заповіданим, але є безглузде, сумнівне, і окрім того, шкідливе.
20. Відповідно, і тут теж не може бути ніяких поступок чи здавань позицій [погодитися з папістами чи поступитися їм було б неприпустимим] тощо. Тож хай проповідується, що такі ходіння на прощі є необов'язковими і навіть небезпечними, а тоді побачимо, - що від них залишиться. [Бо тоді вони самі по собі зникнуть].
21. По-четверте. Братства [чи товариства], у яких монастирі, чернецькі ордени, парафіяльні священики приписували і відправляли (за законною угодою і шляхом продажу) меси, добрі діла тощо, як для живих, так і для мертвих. Це не тільки людська дрібниця [людська фантазія], яка не підтверджується Словом Божим, цілковито непотрібна і не заповідана, але це також суперечить головній статті Про Викуплення. Відповідно, з цим ніяк неможливо змиритися.
22. По-п'яте. Святі мощі [і поклоніння мощам], у яких виявлено стільки обманів і дурниць про кістки собак та коней, що навіть диявол реготав з таких шахрайств, повинні були вже давно бути засудженими, хоча й в них було якесь добро. А тим більше [їх треба засудити], бо вони не засновуються на Слові Божім. Вони не є заповідані і тому є цілковито зайвими та даремними.
23. Але найгірше те, що [вони собі уявили нібито] ці мощі виробляють відпущення і прощення гріхів [і вшановують їх], як добрі діла і служіння Богові, подібно до меси тощо.
24. По-шосте. Сюди належать дорогоцінні індульгенції, що надаються (але тільки за гроші) як живим, так і мертвим, використовуючи які бідолашний [святотатственний і проклятий] Юда чи папа, продає заслуги Христові разом із надлишковими заслугами всіх святих і цілої Церкви тощо. Все це [і кожне окреме з цього] не можна терпіти, і вони не тільки є без Слова Божого, без необхідності, вони не тільки є незаповідані, але й виступають проти головної статті. Бо заслуга Христова [присвоюється і] здобувається не нашими ділами і не за наші гроші, але через віру з благодаті, без усіх грошей і заслуг; і пропонується [виявляється] не через владу папи, але через проповідування Слова Божого.

25. Звернення до святих є також одним із зловживань Антихриста, яке суперечить першій статті і яке наносить шкоду вченню Христовому. Воно ані заповідане, ані радиться, ані має жодного прикладу [або свідчення] у Писанні, і навіть якби воно було цінною річчю, а такою воно не є [власне, навпаки воно є найшкідливішою річчю], у Христі ми маємо все в тисячу крат краще [і певніше, що ми не потребуємо звертатися до святих].
26. І хоча ангели на Небесах моляться за нас [як і сам Христос також], і як це роблять святі на землі, і, можливо, також на небесах, проте звідси не випливає, що ми повинні звертатися та поклонятися ангелам і святим, і постити, проводити празники, святкувати месу на їхню честь, приносити пожертви, і закладати церкви, вівтарі, започатковувати богослужіння та ще іншими способами служити їм, і вважати їх за помічників у потребі [за покровителів та заступників], і ділити між ними всі види допомоги, і приписувати кожному з них особливу форму помочі, як навчають та чинять папісти. Бо це - ідолопоклонство, і таке шана належить тільки Богові.
    
27. Бо ж як християнин і святий на землі ви можете молитися за мене не один раз, але в багатьох потребах. Але через це я не зобов'язаний поклонятися вам і звертатися до вас, і святкувати празники, пеститися, жертвувати, проводити меси на вашу честь [і богослужіння], і покладати мою віру у вас для мого спасіння. Я можу іншим чином по-правді тебе шанувати й любити і дякувати тобі у Христові.
    
28. Якби зараз така ідолопоклонницька шана була відібрана від ангелів та покійних святих, то решта шанування була би без шкоди і була би швидко забутою. Бо коли духовна і фізична користь і допомога більше не очікується, святих не будуть непокоїти [поклоніння святим швидко припиниться] ані в їхніх могилах, ані на небесах. Бо без винагороди або з чистої любові ніхто не буде більше їх пам'ятати, чи поціновувати, чи шанувати [обдаровувати їх Божественною шаною].
29. Коротко кажучи, саму месу і нічого, що з неї випливає, і нічого, що до неї додається ми не можемо терпіти, але мусимо засудити для того, щоб зберегти святе Таїнство чистим та певним відповідно до запровадження Христового, яке використовується і отримується через віру.

1. Що жіночі та чоловічі монастирі [колегії каноніків та спільні помешкання], які раніше засновувалися з добрими намірами [наших праотців], щоб виховувати освічених людей і пристойних [та скромних] жінок, повинні бути повернені до такого використання, щоби можна було мати пастирів, проповідників та інших служителів для церков, і подібних інших необхідних осіб [придатних] для [політичного управління] світського уряду [чи держави] у містах та країнах і дів, добре навчених до материнства, домашнього господарства тощо.
2. Якщо вони не служитимуть цій меті, то краще їх покинути чи зруйнувати, радше ніж [продовжувати і] з їхніми богозневажницькими служіннями, що вигадані людьми, які вважаються чимось кращим від звичайного християнського життя, і обов'язків, і покликань, які заповідані Богом. Бо все це також суперечить першій і головній статті про викуплення здійснене через Ісуса Христа. Додайте до цього те, що ( як всі інші людські вигадки) ці також не були заповіданими; вони - непотрібні і не мають ніякої користі, а окрім того вони надають нагоду для небезпечної і марної праці [небезпечних надокучань та безплідних богослужінь], такого служіння, яке пророки називають Авен, тобто марнотою.

1. Що Папа не є, відповідно до Божественного закону чи відповідно до Слова Божого, головою всього Християнського світу ( бо це [ім'я] належить тільки Тому, чиє Ім'я є Ісус Христос), але є тільки єпископом і пастирем Церкви в Римі і тих, хто добровільно чи через людське створіння (тобто, світську владу) приєднався до нього, щоб бути християнами, не під ним, як під паном, але з ним, як брати [колеги] і товариші, як виявляють це давні собори і час Св. Кипріана.
2. Але нині ніхто з єпископів не насмілиться звертатися до Папи словом "брате", як це робилося в той час [в час Кипріана], але вони мусять називати його всемилостивим паном, навіть якщо вони королі або імператори. Це [така нахабність] ми не будемо, не можемо, не повинні брати на своє сумління [схвалювати з чистим сумлінням]. Однак, нехай той, хто це робитиме, робить так без нас [на свій власний ризик].
3. Звідси випливає, що все те, що Папою від влади такої фальшивої, шкідливої, богозневажницької і нахабної було вчинене і здійснене, було і все ще є чисто диявольськими справами і угодами (за винятком таких речей, що стосуються світського уряду, які Бог часто дозволяє багато доброму здійснитися для людей навіть через тирана і [віроломного] негідника) для знищення цілої святої [католицької чи] Християнської Церкви (настільки, наскільки це є в його владі) і для знищення першої і головної статті про викуплення здійснене через Ісуса Христа.
4. Бо є всі його булли та книги, у яких він рикає, як лев (як його зображує ангел в Об. 12), [ вони вигукують], що жоден християнин не може спастися, аж поки не впокориться йому і не буде підпорядковуватися йому в усьому, що він бажає, що він каже, і що він робить. Все це є нічим іншим, як говорінням: "Хоча ви віруєте в Христа і маєте в Ньому [лише] все, що є необхідним для спасіння, все таки це є нічим і даремним, якщо ви не вважаєте [не маєте мене і не поклоняєтесь мені] мене за вашого бога, і не підпорядковуєтесь мені та не слухаєтесь мене. І все таки є очевидним, що свята Церква була без Папи принаймні п'ятсот років, і що навіть донині церкви греків та багатьох інших мов ані були, ані є під Папою.
5. Окрім того, як часто зазначається, воно є людською вигадкою, яка не заповідається, і є непотрібною та марною. Бо свята християнська [чи католицька] Церква може прекрасно існувати без такої голови, і, звичайно, залишилася б кращою [чистішою і успішнішою], якби така голова не була піднятою дияволом.
6. І Папство також не приносить користі Церкві, бо воно не здійснює ніякого християнського служіння; отже, Церкві потрібно далі тривати та існувати без Папи.
7. Припустимо, що Папа поступився би в цьому питанні так, що не був би найважливішим за jure divino (божественним правом) чи від Божої заповіді, але що ми мусимо мати [мусили б вибрати] [певного] голову, якого б трималися усі інші [як своєї підтримки] для того, щоб можна було зберегти [злагоду та] єдність християн проти сект і єретиків, і що такий голова обирався б людьми, і що люди на свій вибір і своєю владою могли би замінити чи усунути цього голову, так само як Констанцький Собор чинив подібно до цього щодо Пап, змістивши трьох і обравши четвертого; допустімо, я кажу, що Папа і римський престол пішли б на поступку та прийняли б це (що однак є неможливим; бо тоді він мусив би знести повалення та знищення усього свого царства та маєтку, з усіма його правами та книгами, те, що кажучи кількома словами, він не може вчинити), все одно, навіть таким чином Християнству не допомогти, але постало б набагато більше сект, ніж раніше.
8. Бо через те, що люди мали би підпорядковуватися цьому голові не через Божу заповідь, але від їхньої особистої доброї волі, то вони би цим стали легковажити і скоро нехтували б, а в кінці не залишилося б нікого (хто би підпорядковувався б - прим. перекл.) Також воно не було б прив'язане до Риму, ані до якогось іншого місця, але могло би бути будь-де, і в будь-якій церкві, де би Бог обдарував чоловіком здібного для [приймання на себе такого великого] служіння. Ох, у які б то вилилося ускладнення та замішання [утруденення]!
9. Тож Церква ніколи не може краще керуватися та зберігатися ніж тоді, коли ми всі живемо під одним головою, Христом, а всі єпископи, рівні у служінні (хоча й нерівні у дарах) дбайливо об'єднані в єдності доктрини, віри, Таїнств, молитви та діл любові і т.д., як пише Св. Єроним, що священики в Александрії разом і спільно правили церквами, як і робили також апостоли, а потому всі єпископи по всьому християнському світові, аж допоки Папа не підніс своєї голови над усіма.
10. Це вчення могутньо показує, що Папа є справжнім Антихристом, що підніс себе над Христом і протиставив себе Христові, тому що він не дозволить християнам спастися без його влади, яка все таки, є нічим, бо ні запроваджена, ані заповідана Богом.
11. Це і є те, власне кажучи: "що противиться та несеться над усе, зване Богом", як каже Павло в 2 Сол. 2,4. Навіть турки чи татари, наскільки вони є великими ворогами християн, не роблять цього, але дозволяють тому, хто бажає вірити в Христа, і беруть лише тілесні данину та послух із християн.
12. Однак Папа забороняє цю віру, кажучи, що для того, щоб спастися, треба підкоритися йому. Цього ми не хочемо робити, навіть якщо через це нам доведеться померти заради Імені Божого.
13. Все це витікає з того факту, що Папа забажав називатися верховним головою Християнської Церкви за божественним правом [jure divino]. Відповідно, він повинен був зробити себе рівним з Христом і вищим від Христа, і повинен був спричинити себе бути проголошеним головою, а потім паном Церкви, і врешті решт цілого світу, і просто Богом на землі, аж до того, що відважився навіть віддавати накази навіть ангелам на небі.
14. А коли відділити вчення Папи від Святого Письма чи поставити його і звірити зі Святим Письмом, то виявляється [чітко видно], що вчення Папи, в найкращому випадку, виведене із імперського та поганського закону, і як показують декреталії, має справу з політичними питаннями і рішеннями чи правами. Навіть більше, воно навчає про церемонії щодо церков, одягу, їжі, людей і [подібних] легковажностей, показовостей та сміхотворностей без міри, але в усьому цьому немає нічого від Христа, віри і заповідей Божих. Нарешті, це ніщо інше, як сам диявол, бо над Богом і проти Бога він нав'язує [і розповсюджує] свої [папські] брехні про меси, чистилище, чернецьке життя, власні діла і [вигадані] божественні поклоніння (бо це - правдиве папство [на кожному з цього все Папство засноване та стоїть]), і засуджує, убиває і торгує всіх християн , які не вихваляють і не шанують цих гидот [Папи] над усе. Тож наскільки ми не можемо поклонятися самому дияволові, як Господ еві і Богові, так ми і не можемо зносити його (диявола) апостола, Папу, чи Антихриста в його правлінні головою чи паном. Бо обманювати та вбивати, і знищувати тіло та душу навіки, ось в чому насправді полягає його папське правління, як я дуже чітко показав у багатьох книгах.
15. У цих чотирьох статтях вони матимуть достатньо для засудження на Соборі, бо не можуть вони поступитися і не поступляться нам навіть найменшим пунктом у жодній із цих статей. В цьому ми повинні бути впевнені, і надихати себе [бути готовими та стверджуватися] надією на те, що Христос, наш Господь напав на Свого противника, і Він доведе це до кінця [гнатиметься за ним і знищить його] і Своїм Духом, і приходом. Амінь.
16. Бо на Соборі ми стоятимемо не перед Імператором чи світською владою, як в Аугсбурзі (де Імператор видав наймилосердніший едикт, і звелів, щоби справи були вислухані ласкаво [та безсторонньо]), але [ми з'явимося] перед Папою і самим дияволом, який нічого не має наміру вислуховувати, а просто [як справу публічно оголошено] засуджувати, вбивати та змушувати нас до ідолопоклонства. Отже, ми не повинні тут цілувати його ніг і казати: "Ви, - милостивий пан," але так сказати, як ангел в Захарії 3, 2 сказав Сатані: "Господь буде картати тебе, сатано!"

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.