Сайт душпастиря Павла

1. Раніше люди навчали, проповідували і писали, що приписи щодо їжі та подібних традицій, що були запроваджені людьми, служать заробленню благодаті та спокутою за гріхи.⁵⁰
2. Через цю причину щоденно винаходилися нові пости, нові церемонії, нові постанови і всяке таке інше. За ними палко і наполегливо слідкували, ніби вони були обов'язковими Богослужіннями, якими зароблялася благодать, якщо їх дотримуватися, і чинився великий гріх, якщо їх не було дотримано.
3. Від цього в церкві виникло багато шкідливих помилок.
4. По-перше, таким чином затьмарюються благодать Христова і вчення стосовно віри, і все ж Євангеліє серйозно переконує нас і сильно наполягає на тому, щоб ми ставилися до заслуги Христової, як до чогось великого і дорогоцінного, і знали, що віру в Христа слід цінувати над усіма ділами.
5. Через це святий Павло так енергійно боровся проти Закону Мойсеєвого і проти людських традицій, щоб ми змогли пізнати, що в очах Божих ми не стаємо добрими через наші діла, але що лише вірою в Христа, ми отримуємо благодать заради Христа.
6. Це вчення майже повністю було припинене тими, котрі навчали, що благодать слід заробити приписаними постами, відмінностями у їжі, одязі і т.д.
7. [Щодо покаяння, віра не згадувалась; виставлялися тільки діла викуплення; у них, видавалося, полягало ціле покаяння.]
8. По-друге, такі традиції також затьмарили заповіді Божі, тому що ці традиції було піднесено понад Божі заповіді.
9. Також вважалося християнським життям те: коли хтось дотримувався таким чином свят, таким чином молився, таким чином постив, і таким чином одягався, то вважалося, що він живе духовним, християнським життям.
10. З іншого боку, інші необхідні добрі діла вважалися світськими і недуховними: діла, що їх кожен мав виконувати відповідно до свого покликання: наприклад, що чоловік повинен трудитися для того, щоб підтримувати свою дружину і дітей, і виховувати їх в страхові Божому; що дружина повинна народжувати дітей і піклуватися про них, що князь і посадові особи повинні керувати землею і людьми і т.д.
11. Такі діла, що заповідані Богом, мали вважатися світськими і недосконалими, водночас лише традиції слід було наділяти чарівним титулом святих і досконалих діл. Тому не було кінця, ні краю у створенні таких традицій.
12. По-третє, такі традиції стали тяжким ігом для сумління,бо неможливо було дотриматися усіх традицій, і все ж таки люди вважали, що вони необхідні для служіння Богові.
13. Жерсон пише, що багато хто через це впав у відчай, а дехто навіть закінчив життя самогубством, тому що вони не чули нічого про втіху благодаті Христової.
14. У творах сумістів і каноників ми можемо побачити, як бентежилися сумління через те, що вони намагалися порівняти традиції і шукали пом'якшення, щоб звільнити сумління.
15. Але вони так були зайняті цими зусиллями, що нехтували усім християнським вченням про важливіші речі, такі як віру, втіху в суворих випробуваннях і подібне до того.
16. Багато благочестивих і освічених людей перед нами також скаржилися про те, що такі традиції спричиняли так багато розбрату в церкві, що побожні люди не мали змоги правильного пізнання Христа. Жерсон та інші висловлювали з цього приводу велике незадоволення.⁵¹
17. Та й Августинові також не подобалося, що сумління поневолювалося стількома багатьма традиціями, і у зв'язку з цим він навчав, що їх не слід обов'язково дотримуватися.⁵²
18. Наші вчителі про це навчали зі злоби чи зневаги до духовної влади,
19. але нагальна потреба змусила їх навчати про вищезазначені помилки, що постали з неправильної оцінки традицій.
20. Святе Євангеліє вимагає, що в церквах має і мусить наголошуватися вчення про віру, проте це вчення не можна розуміти так, ніби благодать заробляється самовибраними ділами.
21. Тож навчається, що дотриманням вказаних людських традицій не можна заробити благодаті, умилостивити Бога, чи відкупитися за гріхи. Відповідно до цього, їх не можна видавати за необхідне служіння Богові.
22. Причини для цього слід навести зі Святого Письма. У Матвія 15:1-20 Христос захищає апостолів за недотримання звичних традицій, і він додає: "Та однак надаремне шанують Мене бо навчають наук - людських заповідей…" (Мт.15:9).
23. Оскільки Він називає їх даремним шануванням, то вони не мають бути обов'язковими. Після того Христос каже: "Не те, що входить до уст, людину сквернить." ⁵³
24. Павло також говорить у Рим.14:17: "Царство Боже не пожива й питво",
25. а в Кол.2:16 він каже: "То ж, хай ніхто вас не судить за їжу чи за питво, чи за чергове свято," і т.д.
26. У Діях 15:10,11 Петро каже: "Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони."
27. Тут Петро забороняє обтяження сумлінь додатковими зовнішніми обрядами, чи то Мойсеєвими, чи то іншими.
28. У 1 Тим.4:1,3 такі заборони, як заборона їжі чи шлюбу називаються вченнями диявола, то ж впровадження чи здійснення таких діл з метою заробити прощення гріхів чи з думкою, що кожен, хто не здійснює цього не є християнином, є прямо протилежними до Святого Євангелія.
29. Хоча наших учителів, було звинувачено в тому, що вони як Івіан (Jovinian - рим. єретик, пом. у 406р.) забороняють умертвіння плоті і дисципліну, проте їхні твори показують дещо інше.
30. Вони завжди навчали стосовно Святого Хреста, що християни зобов'язані страждати,
31. і це правдиве і реальне, а не вигадане умертвіння плоті.
32. Вони також навчають, що кожен зобов'язаний з допомогою таких тілесних вправ, як піст та інше дисциплінування вести таке життя, щоб не давати підстави для гріха, але й не так наче він хоче заробити такими ділами благодать.
33. Такі тілесні вправи не повинні обмежуватися певними визначеними днями, але повинні виконуватися постійно.
34. Христос про це говорить у Луки 21:34: "Уважайте ж на себе, щоб ваше життя не обтяжувалося ненажерством та п'янством"
35. і знову "Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту." ⁵⁴
36. Павло казав, що він вмертвляв своє тіло і неволив його,⁵⁵
37. і цим він указав, що метою умертвіння тіла є не зарібок благодаті, а утримування тіла в такому стані, щоб здійснювати свої обов'язки відповідно до покликання.
38. Таким чином, піст сам по собі не відкидається, але відкидається те, що вимагає необхідного служіння постом у приписані дні і визначеною їжею, тому що це бентежить сумління.
39. З нашого боку також збережено багато традицій і обрядів (як-от: літургія меси та різноманітні гімни, свята і тому подібне), що слугують збереженню порядку в церкві.
40. Водночас, однак, людей навчають, що такі зовнішні форми служіння не виправдовують нас перед Богом, і що їх слід дотримуватися без обтяження сумлінь, про що можна сказати, що не є гріхом їх пропустити, якщо те робиться без ганьби.
41. Давні святі отці використовували таку свободу із пошаною до зовнішніх обрядів,
42. тому що на Сході Великдень святкувався в інший час, ніж в Римі. Коли дехто став вважати цю різницю за таку, що розділяє церкву, то його ганили інші, що не є обов'язковим дотримуватися однаковості у таких звичаях.
43. Іриней казав: "Неузгодження в пості не руйнує єдності в вірі," ⁵⁶і також один із церковних законів зазначає, що таке неузгодження в людських обрядах не є протиріччям щодо єдності християнського світу ⁵⁷.
44. Навіть більше, 9-а книга Церковної історії збирає багато прикладів несхожих церковних використань і додає корисне церковне спостереження: "Наміром апостолів було не запровадження свят, а навчання віри та любові." ⁵⁸

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.