Сайт душпастиря Павла

        Лютерани шіснадцятого століття послідовно дотримувалися того, що їхні звичаї і віросповідання були правдиво католичними: «ніщо не сприймалося поміж нас в доктрині чи церемоніях, що суперечило б Письму чи Католичній Церкві»;¹ «...Жодного нововведення не було впроваджено, яке б не існувало в церкві із стародавніх часів...»;² «...наша церква в жодній статті віри не відходить від церкви католичної, але лише уникає деяких зловживань, які нові і були прийняті помилкою часу...»³ Відповідно до лютеран, саме Рим, а не Вітенберг, відійшов від автентичної католицької віри апостолів і отців Церкви.

      Одним із найвагоміших тверджень лютеранських реформаторів було те, що грішники виправдовуються перед Богом благодаттю лише через віру, а не людськими ділами чи будь-якими заслугами. Стосовно лютеранської доктрини виправдання, Апологія Аугсбурського Віросповідання робить наступне твердження:

Ми знаємо що те, що ми сказали узгоджується із пророчими і апостольськими Писаннями, зі святими отцями Амброзієм і Августином та багатьма іншими, і з цілою Христовою Церквою, яка звичайно сповідає, що Христос є Той що умилостивлює і Той що виправдовує.⁴

      Чи була дійсною ця заява? Чи була Лютеранська доктрина правдиво католичною чи ж (як про це заявляє папа і його послідовники) – сектанським нововведенням? Оскільки Лютерани особливо зверталися до стародавнього отця Св. Амброзія (поміж інших), як до того, хто навчав тому ж що і вони, було б корисним дослідити твори Амврозія про виправдання і визначити, чи лютерани справді розуміли його позицію і пересвідчитися, чи його вчення насправді підтверджує їхнє.

      Св. Авброзій (сс. 338-397), єпископ Мілану, завжди згадувався як відважний церковник, вмілий вчитель і вірний пастир. Золотоуст зарахував його до восьми «Докторів Церкви», і дослідження його творів підтверджує належність такої пошани.

      Богослов’я Амброзія, насамперед і понад усе, є Христоцентричним богослов’ям. Згідно з Амброзієм: «Там, де є Христос – там є усе: є його вчення, прощення гріхів, благодать, розділення живих від мертвих».⁵ Відповідним чином, Амброзій зосереджувався на рятівній роботі Христа як на єдиній надії для грішників: «Він віддав себе в жертву за наші гріхи, щоб його кров’ю очистити світ, гріхи якого не можуть бути скасовані жодним іншим чином».⁶ «Господня смерть – це моє викуплення, бо ми викуплені його дорогоцінною кров’ю».⁷ Доктрина викуплення Амброзія насправді є двогранною. Значення Христового страждання і смерті як покриваючої жертви Богові, пояснюється наступними словами:

Навіть смерть Ісус взяв на себе, щоб понести вирок засудження, щоб він виконав судове рішення, згідно з яким гріховна плоть має бути проклятою, навіть, до смерті. Отже, ніщо не робилося всупереч Божому Вироку, оскільки умови Божого вироку були виконані.⁸

      Значення Христового страждання і смерті як викупу дияволу, він пояснює так:

Якщо ми були викуплені не тлінним, золотом чи сріблом, але дорогоцінною кров’ю нашого Господа Ісуса Христа, певно, той хто продав нас мав право вимагати служіння монетою від сучасної гріховної раси. І без сумніву, за звільнення з рабства його заручників, він вимагав плату. Ціною нашої свободи була кров нашого Господа Ісуса, яку було необхідно сплатити тому, кому ми були продані за наші гріхи.⁹

      Як і варто було на те очікувати, Божій благодаті було виділене певне місце в богослов’ї Амброзія. Він запитує:

Чого гідного небесної винагороди ми можемо зробити? Якими зусиллями, якими стражданнями, зможемо ми змити наші гріхи? Не через наші заслуги, але милосердям Божим, були видані небесні постанови стосовно людей.¹⁰

      Згідно з Амброзієм: «Господня благодать не дається як заслужена винагорода, але лише згідно волі давця».¹¹ Амброзій також пише: «Нехай ніхто не приписує собі володіння, нехай ніхто не хвалиться заслугами чи владою, але надіймося всі на милосердя у Господі Ісусі».¹² Це справді Божий благодатний поклик, який лише звільняє грішників, і через те Амброзій молиться до свого Господа:

Поклич свого слугу. Хоча і зв’язаний я путами свого гріха, похований зараз мертвими думами і ділами, але все ж твій поклик мене вільним зробить і буду поміж тих, що сидять на свому бенкеті.¹³

      І яким же чином приймається Боже благодатне спасіння особисто кожним християнином? Згідно з Амброзієм: «Бог вибрав тих, хто шукає спасіння вірою, радше ніж ділами, щоб ніхто не хвалився своїми ділами і таким чином чинив гріх».¹⁴ Євангельський характер Амброзієвого богослов’я також виявляється в тому, що він пише стосовно Івана 3:36:

Давайте розглянемо інший подібний уривок: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває». Те, що на нім перебуває, звичайно згадується і це через гріх, беручи до уваги, що він перше не вірив. Коли ж потім хто увірував, гнів Божий відійшов і життя прийшло. Тоді ж увірувати в Христа – це здобути життя, бо «Хто вірує в Нього, не буде засуджений» [Ів. 3:18].¹⁵

      Наступне порівняння Амброзій робить стосовно кровотечивої жінки (Лк 8:43-48), і цей християнин чітко показує, що він розуміє, що «віра» – це куди більше, аніж просто розумове сприйняття певних доктрин і фактів:

Жінку одразу ж зцілили, бо вона підійшла до нього у вірі. І ви торкаєтеся у вірі краю його одежі. Рясний потік світських пристрастей висушується теплом рятівного Слова, коли ви підходите до нього у вірі, якщо ви у подібній відданості торкаєтесь принаймні хоча б краю його одежі. Віро, ти багатша за всі скарби! Віра сильніша за всю силу тілесну, і є більш життєдайною, аніж усі лікарі!¹⁶

      Оглядаючи використання Амброзієм термінів «виправдання» і «виправданий», стає зрозумілим, що він пов’язує виправдання із прощенням. Амброзій стверджує, що «той виправданий від гріха, кому відпускаються всі гріхи через хрищення».¹⁷ Згідно з Амброзієм, добрі діла не можуть спричинити прощення і виправдання, чере те що у нашому гріховному стані ми просто не здатні на добрі діла, справжні добрі діла. Він пише, що «ми не виправдані ділами, але вірою, оскільки слабкість нашої плоті – це завада [добрим] ділам, але сяйво віри затьмарює вади наших діл і заслуговує прощення наших порвин».¹⁸ Знову ж таки, «Не від діл, але по вірі, кожен із нас виправдовується Господом».¹⁹

      Освячення і добрі діла природньо йдуть слідом за виправданням і є необхідними плодами правдиво виправдовуючої віри. Однак, Амброзій чітко каже, що на ці плоди не варто покладатися як на ті, що якимось чином здобувають Божу прихильність:

Я не хвалитимуся тим що я праведний, але тому – що я викуплений; Я не хвалитимуся тим що я вільний від гріхів, але тому – що мої гріхи прощені мені. Я не хвалитимуся тим що я добре вчинив, чи тим що хтось добре мені вчинив, але тому, – що Христос мій захисник перед Отцем і тому, – що кров Христова пролита за мене.²⁰

      Наголос Павла на виправданні як на зарахуванні Христової праведності грішнику, відображається в наступному тверджені Амброзія:

В Адамові я впав, в Адамові мене вигнано із раю, в Адамові я помер. Як же Бог покличе мене назад, як не через другого Адама – я виправданий в Христі, навіть коли в першому Адамі мене поклали під провину і прирекли до смерті?²¹

      Найглибше доктринальне використання доктрини про виправдання міститься в листі Амброзія до мирянина на ім’я Іреней,²² який у великому обсязі цитується в Апології Аугсбурського Віросповідання.²³ Цей лист Амброзія, що також містить нарис належного розрізнення Закону і Євангелія, заслуговує на те, щоб його також і тут процитували:

      Гріх рясніє в Законі, оскільки пізнання його в Законі і стало болюче мені знати те, що через свою слабкість я не можу уникнути. Добре знати заздалегіть чого варто уникати, але якщо я не можу уникнути, тоді болюче знати про це. Таким чином, Закон був змінений на протилежне, все ж він став корисним мені самим збільшенням гріха, бо я впокорився. І таким чином, Давид каже: «Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!» [Пс. 118:71]. Упокоривши себе, я зламав стародавні пута провини, якими Адам та Єва зв’язали усіх своїх нащадків. Через те і Господь також прийшов як слухняний чоловік, щоб розв’язати вузол людського непослуху і обману. І як гріх увійшов через неспослух, так через послух його відпущено. Тому Апостол і каже: «Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними» [Рим. 5:19].
      Ось одна причина, за якої Закон, що не був необхідним, став необхідним; в ньому необхіності не було, коли ми могли дотримуватися природнього закону, але, оскільки, ми не дотрималися його, Закон Мойсеїв став необхідним для того, щоб навчити послуху і щоб розбити ті пута Адамового обману, які полонили усіх його нащадків. Так, провина збільшилася у Законі, але гординя, джерело провини, була розбита, – і це служить на користь мені. Гординя відкрила провину і провина принесла благодать.
      Зауважте наступну причину. У Законі Мойсея не було потреби, через те він увійшов потаємно. Його поява не була звичайною, але як щось потаємне, він потаємно увійшов на місце природнього закону. Таким чином, якби б він [природній закон] залишався на місці, тоді б цей писемний закон ніколи не прийшов би, але, оскільки, обман вигнав цей закон і майже зтер його з людського серця, панувала гординя і непослух ряснів. Через це той, інший, зайняв його місце, так щоб його писемне вираження кинуло нам виклик і замкнуло нам вуста, задля того, щоб цілий світ став підвладний Богові. Світ,²⁴ однак, стався підвладним Йому через Закон, бо всіх приведено до суду постановою Закону, і ніхто не виправдовується ділами Закону; іншими словами, оскільки пізнання гріха приходить через Закон, але провина не відпускається через Закон, за цієї причини, вчинивши всіх людей грішниками, він, схоже що завдав шкоди.
      Але коли прийшов Господь Ісус Христос, Він простив усім гріх, якого вони не могли уникнути, і спростував постанову проти нас пролиттям своєї крові [Кол. 2:14]. Ось, що він каже: «Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» [Рим. 5:20], оскільки після того як цілий світ став підвладним, він забрав гріхи цілого світу, як про це свідчить Іван кажучи: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» [Ів. 1:29]. Тоді ж нехай ніхто не хвалиться в своїх власних ділах, оскільки ніхто не виправдовується власними ділами, але той, що тільки-но отримав дарунка, виправданий Хрищенням. Отже, це віра кров’ю Христовою зробила нас вільними, бо блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито [Пс. 31:1].²⁵

      Мабуть, варто прийти до висновку, що доктрина про виправдання Лютеран шіснадцятого століття повністю відповідала Амброзієвому вченню, і що лютеранські звертання до нього були як законні так і точні. В тих творах, в яких Амброій розглядає це питання вдумливо і обачно, він навчає на основі Святого Письма, що грішники виправдовуються перед Богом благодаттю лише вірою, а не людськими ділами чи заслугами. Провідна стаття віри лютеран була цілковито – «Амброзієвською», і якщо погляди Амброзія були відображенням автентичної католичної позиції, тоді і Лютерани також були цілковито «католичними».²⁶

1. Augsburg Confession, epilogue to XXVIII, 5 (Latin), in The Book of Concord, translated and edited by Theodore G. Tappert (Fortress Press, 1959), p. 95.
2. Augsburg Confession XXIV:40 (German), Tappert pp. 60-61.
3. Augsburg Confession, prologue to XXII, 1 (Latin), Tappert p. 48.
4. Apology of the Augsburg Confession IV:389, Tappert p. 166.
5. Epistle 4, The Fathers of the Church, Vol. 26 (Washington: Catholic University of America Press, 1954), p. 104.
6. In ps. 47 enarr. 17; quoted in F. Holmes Dudden, The Life and Times of St. Ambrose (Oxford: Clarendon Press, 1935), Vol. II, p. 606.
7. De fide III:36; quoted in Dudden II, p. 607.
8. De Fuga 44; quoted in Dudden II, pp. 608-09.
9. Epistle 72, The Fathers of the Church 26, pp. 93-93.
10. Expos. ps. 118, 20:42; quoted in Dudden II, p. 631.
11. Exhort. virginitatis 43; quoted in Dudden II, p. 632.
12. Expos. ps. 118, 20:42; quoted in Dudden II, p. 631.
13. De Poenitentia II:72; quoted in Dudden II, p. 626.
14. In ps. 43 enarr. 14; quoted in Dudden II, p. 627.
15. De Poenitentia I:53, The Nicene and Post-Nicene Fathers, Second Series, Vol. X (Grand Rapids, Michigan: Eerdmans reprint, 1983), p. 338.
16. De Virginitate 100; quoted in Dudden II, p. 628.
17. Quoted by Augustine in Contra Julianum II:8:23; quoted in turn in Martin Chemnitz, Examination of the Council of Trent, Part I (Saint Louis: Concordia Publishing House, 1971), p. 475.
18. Liber de Jacob et Vita Beata, ch. 2; quoted in Chemnitz, Examination I, p. 508.
19. Exhort. Virginitatis 43; quoted in Dudden II, p. 627.
20. Quoted in James Buchanan, The Doctrine of Justification (Grand Rapids, Michigan: Baker Book House, 1955), p. 94.
21. Liber de Jacob et Vita Beata, ch. 6; quoted in Chemnitz, Examination I, p. 507.
22. De Excessu Sat. 11:6; quoted in Dudden II, p. 610.
23. Не варто плутати його з церковним Отцем другого століття Св. Іренеєм, Єпископом Ліонським.
24. В тексті Апології, одразу ж після появи цієї цитати читаємо: «Це слова Амброзія, які чітко підтримують нашу позицію; він зрікається виправдання ділами і приписує його вірі, яка звільняє нас кров’ю Христовою. Якщо нашарувати всіх коментаторів на Речення з усіма їхніми величними титулами – деяких величають «ангельськими» [Хома Аквінський], інших «витонченими» [Іоан Дунс Скотій] і інших «неспростовними» [Александр Гальський], читання і перечитування їх вносило менше у розуміння Павла, аніж це одне речення Амброзія». (Apology IV:104-05, Tappert, p. 122.)
25. Саме тут Апологія починає цитування цього листа.
26. Epistle 73, in The Fathers of the Church 26, pp. 466-68. В перекладі Послання 73, що знаходитсь у цьому джерелі, латинська фраза Амврозія «quia ex praescripto legis omnes conveniuntur et ex operibus legis nemo iustificatur» передана неточно, а саме: «бо всі приведені до суду постановою Закону, і ніхто не виправдовується без діл Закону». В цьому ессе цитата передана у виправленному вигляді.
27. В його «Трактаті про читання із Отців чи Докторів Церкви», Мартін Хемніц пропонує ці дуже цікаві коментарі про твори Амброзія загалом: «Він багато чого писав, але найкращими є коментарі, які він написав на послання Св. Павла, які можуть бути дуже корисними для читача. І також, збереглися його коментарі на Луку. Він написав роботу по Ісаї, стародавність якої є найбільш авторитетною з усіх його творів, але вона не збереглася. В його коментарях на Павла він говорить найуважнішим чином про виправдання. Також є і деякі інші його твори, які є визначно доктринальними. Однак, він також має і деякі інші твори, які не настільки задовільні, а саме стосовно свободи волі і прабатьківського гріха. Вони сприйнялися Пелагієм як його тверді погляди. Але Августин в його Contra Julianum, Bk. 1, чітко показує, що ці твердження потрібно зрозуміти. Амброзій мав велику владу, навіть поміж східняків, які критикували Єронима, оскільки говорячи про нього, він занадто мало його шанував». (Chemnitz, Loci Theologici (Saint Louis: Concordia Publishing House, 1989), Vol. I, p. 32.) Ми знаємо, що коментарі Павла, на які посилається Хемнітц, насправді не були написані Амврозієм. Проте, позитивний аналіз вчення Амврозія по виправданню також стосується багатьох праць, справді написаних ним (з яких подаються цитати в цьому нарисі), де Амврозій дійсно говорить «найуважнішим чином про виправдання».

Ambrose on Justification: A Study in the Catholicity of Lutheran Theology
Ambrosius om rättfärdiggörelsen
Перехід на сторінку УЛБССС Українське Лютеранське Богослов’я, з якої було взято цю статтю.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.