Сайт душпастиря Павла

15. ЦЕРКВА І УРЯД

      Бог помістив християн у цей світ, щоб вони жили, як частина людського суспільства. Християнинові не наказано втікати від цього світу чи уникати решти людства. Жодна окрема людина не є островом, дуже віддаленим від материка людського суспільства. Кожне людське життя торкається і впливає на багато інших людських життів.

“Встановлена Богом”

      Для того, щоб люди могли належним чином разом проживати у цьому світі, Бог встановив уряди. Писання чітко зазначає, що влада є Божим приписом. “Бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога” (Римлян 31:1). У наступному вірші ці “влади” також називаються “Божою постановою.” Цього не сказано щодо якоїсь певної форми уряду. Це стосувалося імперського уряду, який правив у Римі, де жили одержувачі Павлового листа. Це стосувалося влади, яку мав римський намісник у Палестині. Ісус сказав Пилатові: “Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було” (Івана 19:11). Влада Пилата була від Бога. Це однаково є правдивим і відносно тих, що мають владу сьогодні, що вони її отримали через вибори своїх співвітчизників. “Немає влади, як не від Бога.”
nbsp;     Християнин є слухняний урядові через справу сумління, визнаючи, що уряд, який править над ним, робить це через Божий припис. Петро каже своїм християнським читачам: “Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців” (1 Петра 2:13-14). Християнин підпорядковується урядові заради Христа. Це робить дане підпорядкування справою сумління. Християнин не може сказати: “Це – приписи людей, отже мені не треба їм підпорядковуватися.” Хоча люди виклали приписи, християнин визнаватиме їхню владу як таку, що походить від Бога. Він підпорядковується заради Христа.
nbsp;     Цей послух є далекосяжним. Він поширюється також і на уряд, який християнинові недовподоби. Язичник Нерон, який пізніше переслідував християн, був імператором у той час, коли Павло писав Послання до римлян. І все-таки Неронові підпорядковувалися християни того часу. Лише тоді, коли послух “владам існуючим” прямо вступає у конфлікт з послухом Божому святому Слову, тоді християнин звільняється від цього обов’язку послуху урядові. Тоді він каже разом із Петром і апостолами: “Бога повинно слухатися більш, як людей!” (Дії 5:29).

Межі урядових функцій

      Запроваджуючи урядову владу, Бог приписав їй певні функції. До них належить людське життя посеред інших людей. Уряд відповідальний за покарання злих діл, нечестивості і злочинів. Павло пише: “Володарі пострах не на добрі діла, а на злі… Він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!” (Римлян 13:3, 4). Петро каже, що урядовець посланий “для карання злочинців” (1 Петра 2:14). Відповідальністю уряду є помічати, досліджувати та карати всіх, хто задіяний у злочинні дії.
      З іншого боку, уряд заохочує світську праведність. “Роби добро, і матимеш похвалу від неї [влади], бо володар Божий слуга, тобі на добро” (Римлян 13:3, 4). Петро подібним чином висловлює цю думку в 1 Петра 2:14. Уряд підтримує поведінку, яка відповідає загальноприйнятим стандартам.
      Уряд має функцію збирання податків і контролю за економічними справами. До християн звернені слова: “Тож віддайте належне усім: кому податок - податок, кому мито - мито, кому страх - страх, кому честь - честь” (Римлян 13:7). Ісус визнавав гроші із образом імператора і надпис на них, як законну вимогу, тож Він наказав юдеям: “Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже” (Матвія 22:21).
      І, нарешті, урядовою функцією є підтримання миру. Уряд розвиває мирні взаємини між громадянами; він мусить захищати своїх громадян від будь-чого, що піддає небезпеці їхнє фізичне життя. Християнин повинен молитися за свій уряд, “щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості” (1 Тимофія 2:2).

Меч

      Бог надав урядові адекватні засоби для виконання своїх функцій. Св. Павло каже, що кожен, хто діє в уряді, як “Божий слуга”, “недармо він носить меча” (Римлян 13:4). Вислів “меч” стосується влади і повноважень, які поширюються, навіть влади над життям і смертю. Сюди належить влада приймати закони. Це включає функціонування судів, юридичної сили, яка змушує виконувати закон неслухняних, судити їх і або виправдовувати, або засуджувати, відповідно до діючого закону. Це стосується всього, коли уряд діє, як “месник у гніві злочинцеві” (Римлян 13:4). Меч даний урядовій владі “недармо”; його треба використовувати, щоб карати навіть і смертною карою, якщо так визначить уряд. Його треба використовувати, щоб у разі необхідності вести війну для захисту своїх громадян.

Відповідно до світла розуму

      Урядова влада використовує свої засоби, як це приписує їй Бог, відповідно до світла розуму. Це включає природний смисл справедливості, смисл того, що є морально добрим чи злим. Про людей, якими вони є за природою, Писання каже, що вони “ виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну” (Римлян 2:15). Фактично, розум природної людини може навіть знати про Бога “тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме” (Римлян 1:19, 20). У схваленні законів уряд повинен використовувати світло розуму, роблячи, таким чином, закони, що виглядають найсправедливішими, найправильнішими і найлогічнішими. У заохоченні до світської праведності уряд апелює до розуму з вписаним у нього законом і сумлінням. “Меч” вживається відповідно до того, що видається найрозумнішим тим, кому він доручений. До тієї міри, до якої людський розум стає неспроможним, до тієї міри, до якої вписаний у серце закон стає не таким чітким, до тієї міри, до якої сумління стає притупленим, до тієї міри уряд також стає менш ефективним.

Функції Церкви

      Функції, що приписані Богом Його Церкві, є цілковито відмінними від функцій уряду. Її піклування стосується людського внутрішнього, духовного, життя. Її головною відповідальністю є вести людей до учнівства Христового, “христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що .. [Ісус їм] заповів” (Матвія 28:19, 20). Вона проповідує Христа і Того розп’ятого, як єдину дорогу до вічного спасіння. Через проповідування Слова Божого вона підбадьорює спосіб життя, який відповідає Слову Божому.
      Про засоби Церкви, які були дані для цих функцій, вже було зазначено. Боже Слово, Святі Писання, засоби благодаті, Євангеліє у Слові і таїнстві – ось засоби, якими Церква повинна здійснювати своє духовне, своє вічно важливе завдання. Завданням Церкви і її служителів є: “Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою” (2 Тимофія 4:2).

Не повинно бути замішання щодо відповідальності чи засобів

      Ці два заклади Божих, уряд і Церква, можуть працювати безконфліктно у цьому світі, коли кожен із них виконує властиві їм завдання тими засобами, що їх приписав Бог. Церква і держава живуть разом у світі. Це – ті самі люди. Інколи до них можна звертатися, щоб брати участь у тому ж само заході. Але не повинно бути замішання про відповідальність і про засоби, якими вони мають виконувати свої функції.
      Уряд не повинен думати, що він є посланцем Євангелія для спрямовування людей до вічного життя через Христа. Він не повинен втручатися у те, як Церква виконує своє спасенне діло проповідування Христа. З іншого боку, Церква не повинна думати, що вона має вести державу та впливати на неї у схваленні законів і виконанні їх, у веденні війни чи дотриманні миру. Кожен мусить залишатися у приписаній йому сфері.
      Окрім того, кожен має виконувати свої обов’язки засобами, наданими йому Богом. Уряд використовує “меч”, відповідно до світла розуму. Він не повинен пробувати керувати засобами Євангелія. З іншого боку, Церква повинна використовувати Слово Боже і не повинна прагнути використати світську владу, щоб добитися своїх цілей.

Християнський громадянин

      Християнський громадянин задіяний в обох установах Божих. Він – член Христової Церкви; він – громадянин певної держави чи країни. В обох у нього є відповідальність. І все-таки це все не перебуває у конфлікті, допоки християнин, Церква і держава - усі вони пам’ятають про свої приписані ролі і про засоби, якими вони виконуються.
      Християнин не чекає від Церкви, що вона виправить усі хвороби уряду. Він не очікує від уряду, що влада допомагатиме виконувати ті функції, які Бог приписав Церкві. І все-таки, як вірний християнин, він у своїх молитвах згадує уряд і тих, хто при владі (пор. 1 Тим. 2:1, 2). Він використовує свій вплив громадянина для того, щоб переконати уряд видавати такі закони, які є справедливими та добрими. Він постійно робить те, що очікується від лояльних громадян “заради Господа.” Той факт, що він – християнин, означає, що він – добрий громадянин. Таким чином, держава виграє від присутності у ній Церкви. Коли Церква готує вірних християн, держава також має користь через Бого-бійне піклування і лояльність, яку виявляють християни до свого уряду.

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Прочитайте Дії 4:13-20 і 5:17-29. На основі прочитаного обговоріть предмет непослуху до уряду.
2. Яким чином урядове використання своєї влади над життям і смертю гармонізує з П’ятою Заповіддю? Використовуйте місця з прочитаного тексту.
3. На основі Луки 12:13, 14 обговоріть про відповідальності Церкви і держави.
4. Прочитайте 1 Тимофія 2:1-4. Яким чином добрий уряд є благословенням для Церкви?

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.