Сайт душпастиря Павла

14. СЛУЖІННЯ

      У цьому світі церква має певну ціль. У неї є робота. Ісус, голова церкви, хоче, щоб кожному створінню проповідувалося Його Євангеліє (Марка 16:15; Матвія 28:18-20).
      Хто повинен це робити? Кому Бог довірив проповідування Його Євангелія? Коли Ісус давав цю заповідь учням, Він не обмежував її до дванадцятьох чоловіків, як також до тих, хто, як учні, є підготовленим кліром. Як християни, що отримали Євангеліє у свої серця, вони тепер були послані нести те Євангеліє повсюди людям. Церкві, а це означає усім віруючим, було довірено це завдання.

Загальне священство

      Промовляючи до учнів, Ісус дав загальний наказ усім християнам. Це чітко видно з того, що пише Петро: “Ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петра 2:9). Але що це за люди, до яких звертається Петро? Вони – люди, що захожани розпорошення “Понту, Галатії” тощо, ті, які освячені Святим Духом “на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа” ( 1 Петра 1:1, 2). Вони ті, до кого Петро також говорить у 2:5: “І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе.” Це місце стосується усіх віруючих. Вони становлять святе і царське священство. Кожен християнин є священиком Бога, покликаний Христом виявляти свою хвалу. Про це часто говориться, як про загальне священство віруючих.
      Це загальне священство має практичні наслідки для кожного християнина. Кожен християнин одержав Євангеліє, щоби бути засобом, яким Воно передається іншим, а потім передається знову і знову. Коли людина пише лист, і потім по ланцюжку кожна людина передає його ще декільком іншим, то незабаром число одержувачів листа швидко множиться. Так і одержане Євангеліє треба передавати знову і знову. Саме це сталося тоді, коли християн в Єрусалимі, у час мучеництва Степана, було переслідувано, і вони були “розпорошенці” і повсюди “Боже Слово благовістили” (Дії 8:4).
      Коли один одержувач в ланцюжку листів розриває ланку, то це не лише не дає можливості одержати лист двом чи трьом іншим людям, кому цей лист було би послано, але й порушується процес множення. Подібне відбувається, коли християнинові не вдається передати Євангеліє іншим людям. Ланцюжок свідчень Євангелія перервався. У загальному священстві кожен християнин діє, як свідок Євангелія.

Публічне служіння

      Бог не лише хоче, щоб кожний окремий християнин діяв у загальному священстві, але Він також запровадив практику визначення окремих християн, які мають відправляти засоби благодаті від імені інших. Це називається публічним служінням. Таке публічне служіння Євангелія проповідує Слово і відправляє таїнства не просто, як окремий християнин, а як слуга інших, який відправляє засоби благодаті через те, що група християн просить його це зробити від їхнього імені. У цьому смислі його служіння є публічним служінням.
      Це необхідно для доброго порядку, коли певна кількість християн збираються разом. Якби кожен християнин у такому зібранні почав вправлятися у своїй відповідальності проповідувати Євангелія, то виникло би замішання. Бог хоче, щоб усе було “добропристойно і статечно!” (1 Коринтян 14:40). З цієї причини така група християн визначає того, хто промовлятиме Євангеліє від імені всіх.

Покликання

      Християни визначають покликанням того, хто має служити у публічному служінні. Через те, що в публічному служінні окремий християнин представляє своїх друзів-християн у виконанні обов’язків, що властиві кожному з них, він має бути покликаним цими християнами представляти їх у цій діяльності. Св. Павло також ставить питання: “Як будуть проповідувати, коли не будуть послані?” (Римлян 10:15). Самовпевненим було би діяти у публічному служінні без покликання.
      Хоча пророки і апостоли певним чином одержували свої покликання прямо від Бога (пор. Ісаї 6:8; Єремії 1:4-10; Матвія 10:1; Галатів 1:1), Бог також має уподобання видавати покликання через людей-посередників, тобто через тих християн, кому Він довірив Євангеліє. Під час своїх місійних подорожей Павло організував покликання пресвітерів і єпископів (пастирів) у різноманітні церкви. Св. Лука пише, що Павло і Варнава “рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували” (Дії 14:23). Павло каже Титові, що він залишив його на Кріті, “щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настановив по містах, як тобі я звелів” (Тита 1:5). І все-таки, хоч люди служили інструментами для покликання цих пресвітерів і єпископів, вони фактично були покликані Богом. Павло докоряє пресвітерам у Ефесі: “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами” (Дії 20:28). Хоча й люди служили інструментами для надання їм посади, цих лідерів запевнено, що Святий Дух учинив їх єпископами. Отже, про публічних служителів Слова кажуть як про таких, що мають Боже покликання.

Кваліфікація для публічного служіння

      Всі християни через віру в Ісуса, як Спасителя, покликані бути священиками та царями. Проте від тих, кого кличеться до публічного служіння, вимагається окрема кваліфікація. Громада пам’ятатиме про це, коли вона видає покликання пастиреві чи учителеві. Вона також пам’ятатиме про це, обираючи тих, хто служитиме як церковний працівник чи вчитель Недільної школи.
      Зокрема, в 1 Тимофія 3 і Тита 1 Писання говорить про кваліфікацію єпископів, пресвітерів і дияконів (назви, що вживаються у Писанні для служителів Євангелія). Ті, що служать Церкві і Христові у публічному служінні, мають жити досконалим життям. Писання перераховує у цьому зв’язку цілий ряд рис. Далі, через те, що праця людини у публічному служінні зосереджена на навчанні і проповідуванні, то такий чоловік мусить бути “здібним навчати” (1 Тимофія 3:2). Єпископ має бути такий, “що тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних” (Тита 1:9).
      Церква повинна піклуватися про підготовку людей, які знатимуть і будуть спроможні навчати правдивій доктрині Писання. Св. Павло пише Тимофієві: “Що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити” (2 Тимофія 2:2). І нарешті, служителів Христових повинні вважати як “доморядників Божих таємниць. А що ще шукається в доморядниках, щоб кожен був знайдений вірним” (1 Коринтян 4:1, 2). Церква обережно вибиратиме тих, хто покликаний до публічного служіння.

Форма і поле служіння

      Група християн, яка дає покликання у християнській свободі, визнає місце, форму та поле служіння, яке має проводитися. Св. Павла було покликано служити місіонером, зокрема, до язичників. Його поле діяльності було широким. Єпископи в Ефесі (Дії 20) наглядали за отарою у тому самому місті. Св. Павла було покликано служити Апостолом. Інших було покликано служити пророками, євангелістами, пастирями та вчителями (Ефесян 4:11). І все-таки св. Павло визнає, що поле його служіння має межі. Зокрема, його було покликано “звіщати Євангелію”, і в нього не було спеціального покликання христити (1 Коринтян 1:17).
      Подібним чином сьогодні Церква кличе когось служити громаді у певному місці або ж вона може покликати місіонера для цілої країни. Проте покликання визначає, де має служити людина. Воно визначає форму служіння. Найтиповішою формою є служити пастирем громади. Але Церква також може кликати тих, хто служитиме вчителями в школах, професорами у коледжах і семінаріях, місіонерами за кордоном, чи слуг Церкви в цілому на таких, зокрема, посадах, як Єпископ церковного об’єднання, виконавчий секретар Ради директорів і тому подібне. Служіння, яке покликаний нести пастир, є дуже широким, а служіння професора чи учителя є обмеженішим. Проте у кожному випадку все це зазначається у покликанні.
      Через те, що група християн діє від Імені Господа Ісуса, коли вона видає покликання, то вона виконує цю відповідальність зі страхом Божим. Людина, якій надається покликання, прагнутиме молитовно виконувати Господні накази.

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. На основі 1 Петра 2:1-10 обговоріть привілеї та відповідальності “загального священства.”
2. Прочитайте 1 Тимофія 3:1-13. Перерахуйте і обговоріть кваліфікацію для публічного служіння, як це виведено в Павла.
3. Обговоріть, якими можуть бути різноманітні форми публічного служіння. Прочитайте Ефесян 4:11-16; 1 Коринтян 12:28-31.
4. Порівняйте, як Церква кличе пастирів сьогодні з тим, як це робилося в Діях 6:1-6.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.