Сайт душпастиря Павла

13. ЦЕРКВА

      Віра є дуже особистою річчю. Саме окрема особа приходить до віри, ніхто інший не може вірити за неї. Саме окрема особа навертається. Дії 2:41 повідомляють, що 3000 людей було додано до спільноти учнів у день першої П’ятидесятниці. Але це були люди, про яких сказано: “Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня.” Ці три тисячі складалися з окремих осіб, кожна з яких вірила і була охрищеною. Для кожного то було особистою справою.

Церква – громада віруючих

      І все-таки ці 3000 “пристало до них.” Бог привів їх до спільноти з іншими віруючими. Християнин не є самотнім. Через віру його приведено у сім’ю Божу. Св. Павло пише: “Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса!” (Галатів 3:26). Є тільки один-єдиний Святий Дух, Який приводить людей до віри.
      Є тільки одна-єдина віра, яку Святий Дух чинить у всіх християнах. Вони всі одержують те саме Хрищення. Вони всі є об’єднаними в одне тіло. Св. Павло пише: “Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним” (1 Коринтян 12:13). Національність чи раса тут не мають значення. І юдеї, і язичники приводяться разом через віру в Христа. Статус окремої особи в світі не має жодного значення. І невільники, і вільні, чоловіки високого та низького становища є об’єднаними вірою. Можна згадати інші відмінності, які є у світі. Чоловіків чи жінок, багатих чи бідних, лютеран, православних чи католиків, усіх, хто правдиво вірує в Ісуса Христа, як Спасителя від гріха, Бог привів разом у Свою сім’ю, в одне тіло.
      Писання посилається на цю сім’ю Божу багатьма способами. Вона названа Божим храмом (1 Коринтян 3:16), а також тілом Христовим (Ефесян 1:23; 4:12). Петро посилається на нього, як на Божий “вибраний рід”, як на “священство царське, народ святий, люд власности Божої” (1 Петра 2:9). Найчастіше вона названа церквою.
      Вислів, який перекладається українським словом “церква”, і в грецькій, і в латинській мовах є ecclesia. Буквально ecclesia означає “зібрання громадян, скликаних вісником.” Писання вживає це слово, щоб говорити про тих, хто зібраний вірою в Ісуса Христа. Ісус був учинений “за Голову Церкви” (Ефесян 1:22). Ісус обіцяє: “Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її” (Матвія 16:18).
      Ісус збирає під Собою усіх тих, кого покликано з маси невіруючого людства і приведено до спасаючої віри. Це зібрання вірних віруючих називається церквою.

Церква – невидима

      Тільки вірні віруючі зібрані Христом у Його церкву. Саме віра в Христа робить людину дитям Божим, членом Божої сім’ї. Жоден невіруючий, навіть якщо він може називати себе християнином і зовнішньо асоціюватися з християнами, не є у церкві під Ісусом Христом. З іншого боку, немає жодного правдивого віруючого, якого Ісус не привів у Свою церкву.
      Це означає, що тільки той, хто може заглянути у людське серце і побачити віру, яка там є, може дійсно знати, хто є членом церкви. Людина цього не може. Людина не може бачити більше від зовнішності, тільки Господь “дивиться на серце” (1 Самуїла 16:7). Зовнішність може бути оманливою, але той, хто дивиться на серце, обманутий бути не може. Тому тільки “Господь знає тих, хто Його” (2 Тимофія 2:19).
      З цієї причини свята християнська церква не може ідентифікуватися із зовнішньою структурою чи організацією. Тому церкву називають невидимою. Жодна людська істота не спроможна знати точно, хто є в церкві, а хто ні. Її межі не встановлені людиною. Це не означає, що церква є тільки уявною. Вона має реальне існування у світі. Вона є дійсною групою осіб, кожна з яких є правдивим її членом. Але те, хто з людей до неї належить, відомо тільки Богові.

Про присутність церкви відомо

      Якщо церква є невидимою, то хіба не може бути неможливо або принаймні складно знайти її у цьому світі? Зовсім ні. Хоча вона є невидимою у тому смислі, у якому ми згадували вище, її присутність можна легко виявити. Існують ознаки, якими впізнається її присутність.
      Де знайти віруючих, церкву? Їх можна знайти повсюди, де є засоби, які чинять віру, а ті засоби є Євангелієм у Слові і таїнстві. Петро пише: “Народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, Словом Божим живим та тривалим” (1 Петра 1:23). В Тита Хрищенням називається “ купіль відродження й обновлення Духом Святим” (3:15). Тож де лишень використовується Слово Боже, де лишень застосовується відновлювальна сила Хрищення, там можна очікувати присутність віруючих, тобто церкви. Тому що Бог каже про Його Слово, що відроджує: “Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Ісаї 55:11).
      І навіть більше, Бог дав церкві відповідальність звіщати Його Євангеліє (Матвія 28:19). Там, де присутні християни, чиє серце є опановане Євангелієм, там вони повинні будуть виконувати це доручення. Вони казатимуть, як це робили учні: “Не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!” (Дії 4:20). Вони відправлятимуть таїнства тому, що Господь сказав: “Робіть це.” Де використовуються Слово і таїнства, можна з певністю припускати, що там присутні і ті, кому Бог довірив використання цих засобів.
      Хоча церква, як така, залишається невидимою у тім, що окремі її члени відомі тільки Богові, засоби благодаті є ознаками, якими об’являється присутність віруючих. Ці засоби належним чином називаються ознаками церкви.

Видимі церкви

      Бог також збирає християн у видимі громади або ж зібрання. Коли таке зібрання сповідує Христа і використовує засоби благодаті, то воно називається церквою, бо там присутні правдиві віруючі. Св. Павло писав “Божій Церкві, що в Коринті.” Він називає їх церквою, бо пише “посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого” (1 Коринтян 1:2). Там також могли бути лицеміри, що асоціювали себе із зовнішнім зібранням у Коринті. Але через присутність правдивих віруючих Павло називає їхнє зібрання церквою.
      Існує ціль, з якою Бог збирає християн разом у більші чи менші групи. Євреїв 10:24, 25 виразно свідчить: “І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.” Християни потребують один одного. Їм треба підбадьорювати, зміцнювати один одного та втішати. І навіть більше, у них є важливе діло, яке ніхто інший не спроможний виконати сам. Вони повинні проповідувати Євангеліє не лише посеред себе, але й по всьому світі.
      Найпоширенішим зібранням християн є місцева громада. Саме в громаді християни збираються, щоб почути Слово, отримати таїнства, виконувати багато християнських обов’язків. Важливість місцевої громади є очевидною.
      Християни також збираються у більші групи – такі, як церковні об’єднання або єпископати. Є певні відповідальності, які не можуть адекватно бути виконаними самою місцевою громадою. Це включає підготовку пастирів, вчителів, місіонерів, видавництво релігійної періодики та книг і спільне зміцнення у здоровій доктрині. Жодна окрема громада не може виконати цієї роботи сама.
      Інші групи можуть формуватися для утримання лютеранських загальноосвітніх шкіл чи коледжів, підтримувати місцеве служіння, благодійність. У всіх цих групах християни разом збираються задля виконання їхнього загального доручення, як діти Божі під Христом. Все це – функціональні форми церкви, що постають під Богом, коли виникає потреба.

Єдність церкви

      Хоча є багато груп, які називаються церквами через те, що засоби благодаті правильно позначають їх як такі; усі віруючі в цих церквах об’єднані під Христом у одну-єдину святу Християнську Церкву. Це може не завжди виявлятися тут, на землі. Але всеодно апостол каже ефесянам: “Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх” (4:4-6). Християн закликано “зберігати єдність Духа в союзі миру” (в. 3).
      Через те, що це – “єдність Духа,” то її не можна виявити, допоки вона не виявиться зовнішньо. Бог може подивитися у серце людини і побачити єдність Духа, яка є присутньою. Християнин може тільки визнавати цю єдність, коли вона стає очевидною через християнське віросповідання. Через своє віросповідання християнин словом і вчинком дає вираження вірі та надії у своєму серці. Він сповідує свою віру тоді, коли говорить про те, у що вірує, коли його вчинки показують те, що діється у нього в серці. Громада або церковне об’єднання робить сповідання своєї віри у доктрині, яка проповідується і захищається, роботою, що відбувається посеред християн. Окремий християнин через своє членство у громаді чи в єпископаті приєднується до віросповідання тієї групи.
      Окрема особа, громада або церква мусять сповідувати правду, як вона об’явлена у Святому Письмі. Церква, яка має таке правдиве віросповідання є правдивою, православною церквою. Якщо у віросповіданні церкви є помилки, тоді така церква є фальшивою або ж інославною церквою. Через те, що Євангеліє, навіть посеред помилок, все ще є діяльним, то християни будуть також і у фальшивих церквах. Навіть у відступницькому Ізраїлі в час Іллі, у Бога все ще було 7000, які не схилили коліна свого перед Ваалом (пор. 1 Царів 19:18). І все-таки помилка, яка сповідується і яка навчається, є постійною загрозою вірі. Через помилки такі церкви називаються інославними церквами.

Єдність, виражена у спільноті

      Коли сповідання християн виявляє, що між ними існує єдність віри, тоді християни визнають це через визнання їхньої спільноти у Христі. Коли Яків, Петро та Іван визнали, що Павло і Варнава проголошували правдиве Євангеліє язичникам, то вони дали їм “правиці спільноти” (Галатів 2:9), визнаючи таким чином з ними єдність. Коли випадає така нагода, християни також виражають цю визнану єдність через спільне богослужіння і церковну роботу. Прикладами цього є спільне причастя за Господнім Столом, створення спільного служіння, обмін проповідниками і спільна місійна праця. Однак тільки там, де віросповідання об’явило правдиву єдність, Бог благословляє такі прояви спільноти.

Брак віросповідної єдності поділяє

      Де віросповідання показують те, що єдності не існує, тоді вираження спільноти суперечить Божому Слову. Св. Павло застерігає свого учня Тимофія: “А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, той згордів, нічого не знає…” ( 1 Тимофія 6:3, 4). Ісус попереджує: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки” (Матвія 7:15). Римлянам заповідано: “Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх ” (Римлян 16:17).
      Неодноразово Писання застерігає проти будь-якого спотворення правди. Зневага до цих застережень несе небезпеку для віри. Хоча жоден християнин не має досконалого знання Божого об’явлення і хоча кожен християнин може помилятися і потребує зростати у вірі та розумінні, практикувати спільноту з тими, хто настійливо перебуває у помилці, є гріховним уніонізмом.
      Навіть посеред поділів, що їх вчинили фальшиві вчення на землі, християнин визнає, що він поєднаний з усіма християнами повсюди через одну віру союзом, що є видимим тільки для Бога. Радісно він очікує того дня, коли та єдність стане очевидною також і для нього у славі небес.

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. У чому полягає правдива єдність церкви, відповідно до Ефесян 4:1-6?
2. Проведіть відмінність між тими, хто слабкий у розумінні, і тими, хто наполегливо тримається своїх помилок. У тому відношенні прочитайте Римлян 14:1; 15:1; 16:17.
3. Що означає сповідувати віру? Прочитайте Матвія 16:13-16.
4. У статуті громади (Єпископату) знайдіть статтю, що визначає сповідання віри. Упевніться, що ви зрозуміли, що це означає.
5. З огляду на те, що написано у 1 Коринтян 5:9-13 і 10:12, обговоріть важливість і значення слів “уникати їх” у Римлян 16:17.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.